Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Передплата Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи Приватна урбаністика
10 вересня, 2015   ▪   Роман Малко   ▪   Версія для друку

Непримарний реванш. Регіонали хочуть повернути собі Кіровоградщину

Чи опиниться Кіровоградщина в обіймах «русского міра», з’ясується на найближчих місцевих виборах
Матеріал друкованого видання
№ 36 (408)
від 10 вересня, 2015
Непримарний реванш. Регіонали хочуть повернути собі Кіровоградщину

Про те, що ситуація в Кіровограді та області зав­жди відповідає середньоарифметичній по Україні, знають усі місцеві жителі. Це вже традиційно, перевірено роками. Але, якщо це й насправді так, державі найближчим часом може загрожувати катастрофа. Дежавю постпомаранчевого реваншу регіоналів, зокрема в обласному центрі, буквально витає в повітрі.

Тінь «смотрящего»

Ситуація в Кіровограді загалом програшна, кажуть тамтешні активісти. Міська громада десятки років перебувала під наркозом різних проросійських організацій, та й сьогодні антиукраїнські сили тут недалеко від керма. За час після Революції гідності в місті майже нічого не змінилось, і провина за це лежить переважно на Києві. Заради справедливості зазначу, що певні видимі зміни таки сталися (змінилось аж два голови ОДА), але це навряд чи відповідає очікуванням містян.

Відповідно до здорового глузду й тим паче логіки переможців вертикаль влади з приходом нових гравців повинна бути замінена тотально, бо тільки в такому випадку можна сподіватися на якусь її дієву роботу. Так завжди роблять усі, хто прийшов усерйоз і надовго й не планує поступатися здобутим. Так повелися свого часу регіонали з приходом Януковича. Тодішній голова ОДА Сергій Ларін, уродженець Харцизька, що на Донеччині, отримавши в управління Кіровоградщину, вичистив її від конкурентів миттєво й заповнив усі посади своїми, часто виписаними з Донецької області. Ніде не залишилося проукраїнських керівників. Усі силові очільники, аж до начальників райвідділів, були поміняні на донецьких.

Читайте також: Опоблок потрапив в агресивне середовище

Навіть на місцевих регіоналів він дивився з деякою підозрою і намагався якщо не витіснити їх зі своєї гри, то притиснути так, щоб не можливо було дихати. Усе, звісно, закінчилося бунтом, і ці хлопці, які повтікали з-під крила Ларіна, заповнили сьогодні чи не всі місцеві осередки всеукраїнських партій. Особливо багато їх у БПП та УДАРі. Але знову ж таки на погоду це не особливо впливає, бо крук крукові око не вибере. Як запевняють активні мешканці міста, що добре знаються на тонкощах тутешньої політики, сьогодні у провладному БПП три чверті колишніх регіоналів. Керівник президентської «Солідарності» в місті депутат Яринич нібито є бізнес-партнером Ларіна (приватний онкоцентр) і перебуває з ним у постійному контакті.

За час після Революції гідності в місті майже нічого не змінилось, і провина за це лежить на Києві

І навіть місцеві працівники галузі культури, поставлені колись Ларіним, на пиятиках, як подейкують, регулярно проголошують тости за свого благодійника — за його здоров’я, вірячи що хтось йому про це перекаже. Це вищої міри цинізм і раболіпство.

У чому феномен

Байок про те, яким чином регіонал — голова ОДА змусив область буквально лягти під себе, у Кіровограді можна наслухатися вдосталь. Хтось називає його добрим організатором, хтось — піарником, дехто переконує, що він умів знайти підхід до людей, сподобатись і перетягти на свій бік. Але основна причина, чому всі так чи так прогиналися під цього донецького гостя, — «бо знали, що Ларін особисто вхожий до Януковича». За переказами, щотижня обласний голова возив тому по $150–200 тис., зібраних із місцевого бізнесу. Документи, які підтверджують це, нібито виловили в Київському морі після втечі «гаранта». Дехто в Кіровограді запевняє, що особисто їх переглядав. Звідки такі суми, можна припустити, базуючись на місцевих переказах: гроші, мовляв, стікалися з найрізноманітніших джерел, усі були обкладені неофіційним митом і сиділи на голці. Скажімо, кожен голова райдержадміністрації нібито мав привозити в ОДА 30 тис. «зелених», а усі фермери платили по $15 із гектара. А коли врахувати, що розкошелювався кожен із них, а в області близько 1 млн угідь, то сума назбирувалася чимала.

Ані наступний після Ларіна очільник ОДА Олександр Петік, ані нинішній його наступник агробізнесмен Сергій Кузьменко не взяли на озброєння науку Ларіна й відповідно вся вертикаль влади, яка була вибудувана регіоналами, успішно функціонує досі. На своїх посадах зосталися замалим не всі колишні включно з директорами музеїв та бібліотек. Влада в особі Порошенка не прислала в область нормальних людей, які провели б зачистку, кажуть кіровоградські активісти.

Земля куркулів

Хай там як, а місцеві аналітики переконані, що Порошенко зробив правильний крок, поставивши на чолі аграрної області землевласника. Щоправда, не в тому напрямку. Фермера, мовляв, треба було вибирати якісно іншого ґатунку і в іншому кутку регіону. Річ у тому, що ситуація з політичними вподобаннями та настроями в області, яка завжди середньоарифметична від загальноукраїнської, пояснюється доволі просто. Кіровоградщина і справді чимось нагадує маленьку модель України зі своїм Донбасом і своїми шахтарями на сході, в Олександрії, та доволі націоналістичними регіонами на Заході. А що область переважно таки аграрна, то фермери становлять тут неабияку потугу, котру просто необхідно нарешті залучати в місцеву політику, а не лише доїти з неї гроші. Інша річ, що аграрії на кшталт Кузьменка більш національно інертні й схильні до угодовства, тоді як господарі західних районів з огляду на різні обставини, хоч, може, ще й не доросли до активної політичної боротьби, є яскравим і типовим зразком українського куркуля, з якого з часом виростатимуть нові Симиренки, Ханенки чи Терещенки. Вони вже відчувають певну необхідність впливати там, де можливо, на розвиток свого краю, віддавати йому бодай частку з того, що на ньому заробляють, і нехай у них виходить це трохи примітивно, але щиро. Розповідають, що навіть у часи Януковича тамтешні «куркулі» завели собі моду влаштовувати один наперед одного по селах фестивалі до річниці української незалежності. Мірялися величиною феєрверків, а за дати проведення мало не билися, бо кожен хотів якнайближче до свята, але так щоб без накладок, аби запросити до себе чимбільше гостей.

Читайте також: На підтримку «Опозиційного блоку» до Харкова з'їхалися провокатори з інших областей – МВС

Три стани

Політична картинка Кіровоградщини бачиться доволі цікавою. Окреслюється кілька впливових сегментів, які тією чи тією мірою впливають на «температуру» регіону. Фермери — найпотужніший із них, що має достатньо ресурсів і можливостей. Їхня фракція доволі різномасна, загалом патріотична, і їй прогнозують велике майбутнє. Якщо, звісно, аграрії зуміють скористатися своїми можливостями.

Другий сегмент найактивніший, але й найгниліший. Це чиновники та бізнесмени (що нерідко одне й те саме), які циркулють із партії в партію, тасуються на посадах і мають доступ до бюджетних коштів. Саме вони псують загальну панораму. Більшість чиновництва потрапляє в Кіровоград зі східних районів області, зокрема шахтарської Олександрії, де ситуація дуже показова: промисловість майже мертва, вугілля не добувається, зате менталітет і запити ідентичні донбаським.

Сегмент, який нібито поза політикою, але насправді чи не найвпливовіший гравець, такий собі «рєшала», — місцева громада УПЦ (МП). Ці хлопці в рясах у якийсь спосіб керують і клубом чиновників, тримаючи їх під своїм надійним патронатом, і косо поглядають на фермерів, і не відмовляють собі в задоволенні поопікуватися простими смертними. Їхня позиція настільки міцна, що конкуренти, як-от, скажімо, УПЦ КП, досі не розжилися на власний храм в обласному центрі й задовольняються лише околицями. Розповідають, коли в області до влади прийшли регіонали й змінилося все керівництво місцевої Кіровоградської єпархії УПЦ (МП), а настоятелем став Іоасаф (у миру Петро Губень), тоді найкращі парафії області перерозподілили на користь «своїх» людей. Сам владика й не приховує, кому симпатизує, він присутній на всіх офіційних заходах, де стоїть поруч із головою ОДА та мером, тож зрозуміло, що й надалі підтримуватиме своїх благодійників. Церковники не надто люблять, коли хтось втручається в їхні справи, зате не без задоволення самі пхаються в питання державні чи навіть бізнесові. Подейкують, більшість місцевих бізнесменів, якщо не всі, так чи так перебувають під церковним впливом, будують храми, роблять щедрі пожертви. А тому церква, безумовно, зацікавлена у збереженні тієї влади, яка не тільки буде до неї лояльна, а й коритиметься. А з огляду на деякі структурні та ідеологічні особливості УПЦ (МП) і нещодавній (він нібито відбувся) візит архієпископа до предстоятеля РПЦ Кірілла можна навіть не сумніватися, якою є офіційна позиція цієї церкви, принаймні в регіоні, й за кого вона проповідуватиме на виборах.

Тут Русью пахнєт

Зрештою, вже й нині на стадії перейменування міста ця позиція продемонстрована вповні. Бажання повернути місту стару імперську назву Єлисаветград та розгорнута шалена агітація з цього приводу, до якої залучені весь адміністративний, церковний і лояльний громадський ресурс, не залишають жодних ілюзій. Місто принаймні позірно буквально схиляється перед імперським міфом. Готелі «Імперія», «Государь», «Єлисаветград», встановлено пам’ятник колишньому єлисаветградському міському голові Олександру Пашутіну, якого проголошено почесним громадянином міста, названо на честь нього вулицю. І це при тому, що окрім, можливо, його певних заслуг він був ще й організатором у Єлисаветграді 1881 року першого гучного в Російській імперії єврейського погрому. Зрештою, з вулицями в Кіровограді особлива історія. Їм бездумно повертаються старі назви, які часто суперечать не тільки національному характеру міста, а й здоровому глузду. Наприклад, одну з центральних так і затвердили Дворцова, навіть не додумавшись принаймні перекласти.

«Русскій мір» і справді має великі шанси взяти Кіровоград і привласнити собі з потрохами, якщо, звісно, цьому не буде організована гідна протидія. А от із протидією якраз усе складно. Основні медіа включно з державними так чи інакше підконтрольні людям із минулого, донецьким чи місцевим регіоналам. Ідеться і про телеканали, і про радіостанції, і про газети. Промивка мізків відбувається солідна, зазначають місцеві активісти. Телеканали взагалі поступово перетворюються на клерикальні. Попи беруть участь у ток-шоу, читають проповіді, з екрана не вилазять. Помітно активізувався Опоблок. І на приватному каналі TTV, і на обласному державному в найкращий час показують інтерв’ю з Бойком та Рабіновичем. Крутять розмову з Ларіним. Соціологічні служби також підігрують, натякаючи, що народ хоче бачити очільником області саме колишнього ставленика Януковича. Як за командою більшість районних газет розміщують на перших шпальтах матеріали з портретом Ларіна й повідомляють аналогічну дезу. У виборців коротка пам’ять, кажуть активісти, тому регіонали справді спокійно можуть набрати 15–17%.

В кіровограді навіть середнього масштабу проукраїнський політик міг би застовпити місце на роки

Натомість місцеві партійні організації проукраїнського чи демократичного спрямування умовно нинішньої коаліції доволі слабкі. Відбувається постійне перетікання тих самих персонажів у різні політпроекти. До того ж усі вони надто залежні від керівництва в Києві, яке завжди недооцінювало Кіровоград і робило свої ставки, як правило, чомусь переважно на відпрацьований матеріал. На ці граблі там стають і зараз, тому результат слід очікувати відповідний. Нині фактично не вимальовується жодного більш-менш гідного проукраїнського лідера, який міг би об’єднати своєю фігурою громаду, що в принципі є доволі потужною. Вона серйозний гравець, який інтуїтивно не погоджується грати за нав’язаними правилами й переважно наламує політикам усі їхні плани та стратегії. Але всьому є межа. Люди втомилися від такого безголів’я і непрофесійності. Запропонуй місту хоча б якусь нормальну політичну фігуру, з телевізора, кажуть містяни, — і вона 100% виграла б вибори. Тут навіть середнього масштабу проукраїнський політик міг би застовпити місце на роки.  

Оцініть красу гри

Останнім часом Кіровоградом вперто ходять чутки, що доля виборів вирішена, ставки зроблені й ролі розподілені. З Києва нібито дали згоду на повернення колишніх, на рівень як області, так і міста. Можливо, це лишень чутки, але вони явно не безпідставні, бо ті, хто в темі, активно обговорюють можливі конфігурації і вже готуються до останнього бою. Цього разу бій за Кіровоград і справді може бути останнім. Боротьба буде не на життя, а на смерть, бо перемога дасть владу й гроші. Децентралізація віщує великі можливості, а аграрна область, у якій на кожній тонні зерна можна заробляти добру копійку, є ласим шматочком для всіх. Особливо після адмінреформи, коли окрім усього ще й бюджетні гроші залишаться на місцях. Сьогодні місцеві чиновники ще змушені їздити до Києва й просити, завтра ж цього не буде. Тому, коли до влади дорвуться всілякі зацікавлені шустряки, вони прийдуть уже навічно й триматимуть мешканців у залізних рукавицях. І треба просто забути про народовладдя.

Читайте також: На Харківщині "Опозиційному блоку" відмовили в реєстрації

Але повернімося до виборів. Як подейкують знав­ці місцевої політичної кухні, господарем області планує знову стати Сергій Ларін, соратник Януковича. Він і нині через своїх людей керує нею, але не проти узаконити свій статус. Зробити це можна, пройшовши в обласну раду й здобувши там відповідну підтримку. А зважаючи на широку агентуру це буде не складно. Посада голови ОДА дасть у нових умовах і за новими правилами фактично необмежену владу, і він зможе навіки отаборитися на Кіровоградщині, перетворивши її на своє приватне князівство.

На рівні міста ситуація також доволі схожа, хоча й непевніша. Найбільшу підтримку наразі, згідно з рейтингами, демонструє Андрій Табалов молодший — представник відомої родини «тушок» парламенту VII скликання. Він, можливо, і міг би спокійно розраховувати на перемогу, якби інші місцеві бізнесмени не отаборилися проти такої перспективи й не вирішили об’єднати зусилля. Подейкують, взяти владу в свої руки згідно з таємними домовленостями дуже прагне колишній негласний господар Кіровограда Ігор Шаров. Він із десяток років уже правив через своїх людей містом, і часи ці не можна назвати надто щасливими, бо збіглися якраз з епохою первісного накопичення капіталу.  

Нині Шаров — екс-нардеп, колишній соратник Тігіпка, має під Києвом величезний маєток, нібито живе взагалі в Іспанії й особисто на мера не балотуватиметься. Але повпливати на ситуацію, очевидно, буде для нього справою честі, тим паче що Кіровоград йому місто не чуже. Одним словом, аби взути на виборах молодшого Табалова, решта місцевих бізнесменів чи олігархів, принаймні найвпливовіші, вирішили висунути проти нього свою узгоджену кандидатуру ректора Кіровоградської льотної академії Сергія Неділька, поставленого колись на цю посаду, як кажуть, самим Шаровим.

Парадокс у тому, що колишній член ПР Неділько нині йтиме від БПП. Подейкують, він сам цього не дуже хоче, бо, можливо, розуміє, що є фігурою заслабкою, та й іти з посади ректора КЛА на каналізацію і латання дірок на дорогах — це не надто престижна справа, але його про це дуже попросили, пообіцявши в разі відмови пустити в хід якісь кримінальні справи. 


Можливі, звісно, й інші конфігурації. Є традиційні висуванці, які не оминають жодних виборів і зазвичай набирають 200–300 голосів, це в них такий своєрідний бізнес. Точно будуть технічні кандидати, 7–10 осіб, бо як без них. Напевно, спробують свої сили і якісь дрібні політпроекти, вірні олімпійському принципу, але особливої погоди вони не зроблять.

Тому, швидше за все, у фінал мерських перегонів хочуть все-таки вивести Неділька й Табалова, щоб переміг Неділько. І єдиний, хто може скласти їм справді достойну конкуренцію, — заступник голови з гуманітарних питань ОДА Вікторія Атаманчук, висунута партією «Самопоміч», яка завдяки хорошій репутації та значній кількості прихильників має достатньо шансів об’єднати проукраїнську громаду міста.

Чи станеться так, як планують стратеги від екс-регіоналів, чи кіровоградська громада таки зуміє пошити всіх їх у дурні й зробити власний вибір, дізнаємося після виборів, але те, що вони в Кіровограді будуть не менш гарячі, ніж 2004 року, коли прогримів легендарний 100-й округ, можна навіть не сумніватися. Ставки зроблені, і приз вартий того, щоб перемогти.


Матеріали за темою:

Реклама
Останні публікації згорнути
  • Французький політолог розповів Тижню про майбутнє переговорів щодо війни в Україні та перспективи геополітичних змін упродовж наступного року, а також поділився спогадами про власну поїздку на лінію фронту.
    26 вересня, Алла Лазарева
  • Чи й справді найдорожчий у світі шолом для реактивного винищувача такий крутий?
    25 вересня, The Economist
  • 8 вересня, у День звільнення Донбасу, в Макіївці сталася чергова подія, яка ще на енну кількість днів (років?) відсунула від нас перемогу в цій війні. Під перемогою я не маю на увазі українські танки на площі Лєніна в Донецьку з рознесеним вщент пам’ятником, як часто це уявляє собі наша патріотична більшість.
    25 вересня, Станіслав Васін
  • Політичні еліти цього регіону майже не змінюються протягом останніх 20 років і не сформували власного клану
    25 вересня, Богдан Буткевич
  • Як імперські палаци прийшли на зміну маєткам козацької старшини
    24 вересня, Ольга Ковалевська
  • Якщо ви хочете дізнатися середню ціну на новий гаджет, то знайдете сайт, який робить вибірку з усіх пропозицій. Якщо цікавитеся відгуками на нову стрічку, котра тільки-но вийшла в кінотеатрах, — шукатимете їх там-таки, у мережі. Але якщо вам потрібно дістати середнє арифметичне від мови й політики в Україні, ви зобов’язані поїхати на Полтавщину.
    24 вересня, Олекса Коба
Новини партнерів 24tv.ua
Новини партнерів RedTram
Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
©2007-2016 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS
Interfax

Будь-яке копiювання, публiкацiя, передрук чи наступне поширення iнформацiї, що мiстить посилання на "Iнтерфакс-Україна", суворо забороняється. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено