Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Передплата Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи
11 вересня, 2015   ▪   Ігор Лосєв   ▪   Версія для друку

Феномен контрабандистської держави

У деяких не вельми успішних країнах нелегальна транскордонна торгівля стає частиною національної економіки
Матеріал друкованого видання
№ 35 (407)
від 3 вересня, 2015
Феномен контрабандистської держави

Контрабанда, себто використання різниці цін у різних державах і нелегальне, в обхід митниці, перевезення товарів, існує у світі стільки само, скільки й товарно-грошові відносини та окремі національні економіки. Тому в історії світової культури важко знайти приклади нетерпимого ставлення до контрабандистів, однозначного засудження їхніх дій. Нав­паки, набагато частіше можна натрапити на зразки певної романтичної ідеалізації людей цієї небезпечної «професії» та поблажливого ставлення до них. Досить згадати повість Міхаі­ла Лєрмонтова «Тамань», головний герой якої, поспілкувавшись із цією публікою, запитує себе: «І навіщо я порушив спокій мирних контрабандистів?». Контрабанда нерідко ставала способом життя окремих регіонів і навіть етнічних груп. Приміром, у басейні Чорного моря контрабанду в XVIII–XIX і на початку XX століття контролювали так звані понтійські греки, «піндоси» (походить від назви гірського хребта на чорноморському узбережжі Малої Азії — Пінд), проте нині в Російській Федерації так чомусь називають громадян США. Чому? «Загадкова російська душа»…

Механізм контрабанди дуже простий: якомога дешевше купити товар в одній країні, подолати митний бар’єр і продати якнайдорожче в іншій, водночас уникнувши митних платежів.

Читайте також: Заробити на сусідах

Таке подолання в наш час потребує неформальних стосунків із митниками та іншими державними інституціями. Неформальність у цьому разі означає корупцію, підкуп державних службовців, різноманітні тіньові схеми тощо. Власне контрабанда в «промислових масштабах» (якщо йдеться про добре налагоджену «індустрію», а не про індивідуальні комерційні пригоди прикордонного селянина чи домогосподарки, що у власній білизні транспортує за кордон цигарки) неможлива без корупції, без меркантильної співпраці з митниками, прикордонниками, спецслужбами, поліцією, прокурорами, суддями, місцевою владою тощо. Тому вона природним шляхом утворює потужний корупційний «спрут», боротися з яким окремими каральними акціями безперспективно, у «спрута» замість однієї відтятої голови виростають нові.

Тут часто-густо потрібні системні радикальні дії в масштабах цілого регіону, а нерідко всієї країни, тому що сліди від контрабанди можуть вести до найвищих державних кабінетів.

Усе сказане має стосунок до України, але, дякувати Богу, наша країна зупинилася перед статусом контрабандистської держави й поки що його не набула, хоча і є зовсім близько від нього.

Контрабандистська держава — це така держава, де контрабанда є основою добробуту значної частини керівного прошарку, вищої бюрократії, системотворчим фактором державного та соціального буття, де силові структури обслуговують і захищають її, де воюють не з нею, а з тими, хто замахується на цю основу порядку, що існує в країні. У таких державах контрабанда убезпечена від будь-яких загроз, а протистояння з нею розглядається як національна зрада, непатріотична поведінка. І нікого не хвилює, що збитки завдаються саме національній економіці через ігнорування національних митних зборів. Зрозуміло, що таке ставлення до контрабанди сприяє тотальному морально-політичному розкладу силових структур і всього державного апарату.

Річ не лише в тому, що є кілька прикордонних районів, де до контрабанди  залучено десятки тисяч людей, а й у тому, що цією протизаконною діяльністю керують із високих кабінетів столиці

Прикладом такої держави є Парагвай часів диктатури генерала Альфредо Стресснера в 50–80-ті роки XX століття, коли головним бенефіціаром контрабанди в країні була парагвайська армія, що забезпечувала безтурботність і безперервність цього процесу. Кожен командувач видом збройних сил, кожен генерал і полковник мав свою частку в цих прибутках. Вони ж розподіляли ренту між своїми підлеглими, купуючи для себе й для військового диктатора лояльність офіцерського корпусу. Ця спільна справа цементувала єдність керівної верхівки. Ситуація для Стресснера полегшувалася периферійністю країни й браком уваги до неї з боку провідних світових гравців. Крім того, Парагвай ме­жує з найпотужнішими й найрозвиненішими країнами Латинської Америки: Бразилією та Аргентиною. Важливим є також кордон із Болівією, центром виробництва коки (сировини для виготовлення кокаїну). Вже у XXІ столітті перший президент-індіанець Болівії Ево Моралес визнав коку основою національного способу життя корінного народу країни, якому загрожують кляті янки з їхніми програмами заміщення коки виробництвом сільськогосподарських культур. «Антиколоніальний» «прококовий» протест Моралеса цілковито підтримував президент Венесуели Уґо Чавес.

     Хоча заради справедливості треба зазначити, що Парагвай знав зовсім інше ставлення до контрабанди. На початку XIX століття у зв’язку з проголошенням незалежності Парагваю від іспанської корони деспотично-популістський режим у молодій республіці очолив прихильник ідей Великої французької революції доктор Хосе Ґаспар Родріґес де Франсіа.

Читайте також: За старими схемами. Митниця очима очевидців

Влада Франсіа мала широку соціальну підтримку населення. Диктатор спочатку зовсім заборонив зовнішню торгівлю, однак потім збагнув, що це руйнує його країну, і пішов на певні поступки, дозволивши річкову торгівлю з провінціями Аргентини, Уругваєм і Бразилією. Проте він запровадив жорстку регламентацію економічних зв’язків, зокрема суворий митний контроль у прикордонному порту Пілар. Особисто перевіряв якість виробів і харчів, затверджував, а інколи довільно знижував гуртові й роздрібні ціни. Все це штовхало Парагвай до економічної автаркії. За таких умов лише контрабанда могла врятувати країну від величезних збитків і деградації економіки, але зусиллями «прогресивної та освіченої» диктатури вона була майже повністю викорінена. Перемога над контрабандою виявилася більшим злом, ніж те зло, проти якого боролися. Знову спрацювала оспівана генієм світової філософської думки Ґеорґом Вільгельмом Фрідріхом Геґелем іронія історії.

Ще одним яскравим прикладом контрабандистської держави може бути Панама в період диктатури генерала Мануеля Нор’єґи. Зосередивши у своїх руках усю владу в країні, цей командувач панамської Національної гвардії перетворив увесь державний апарат на обслуговуючий персонал транзитної території, що спеціалізувалася на контрабанді наркотиків у дружній співпраці з наркобаронами Колумбії. Президент США Рональд Рейґан намагався «перевиховувати» Нор’єґу, переконуючи його відмовитися від зв’язків із кокаїновими баронами. Останній і далі збагачувався на наркотрафіку. Сполучені Штати були змушені вдатися до санкцій проти контрабандистського режиму. А ще раніше, 18 лютого 1988 року, велике журі міста Маямі (штат Флорида) висунуло проти Мануеля Нор’єґи звинувачення у зв’язках із наркоманією. Не довіряючи своїм підлеглим у Національній гвардії, наркогенерал і контрабандист сформував із місцевих комуністів (!!!) особливі батальйони Dignidad («Гідність»), погрожуючи «американському імперіалізму» боротьбою до останнього набою.

Читайте також: Контрабанда: Схід і Захід разом

Коли в США увірвався терпець й американські війська увійшли в Панаму, батальйони Dignidad кудись поділилися, а сам «героїчний» генерал сховався в Посольстві Святого Престолу (Ватикан). Американський суд оголосив вирок Нор’єзі — 40 років ув’язнення. Здається, ще й досі не відсидів… Зате Панама перестала бути контрабандистською державою. Напевно, випадки контрабанди там і нині є, але то вже інший рівень… Контрабанда забезпечує окремим особам і цілим соціальним верстам швидкі надприбутки, тому це велика спокуса для еліт країн, що не обтяжені демократично-правовими традиціями.

У Радянському Союзі розквіт «індустріальної» контрабанди припадає на період війни в Афганістані, коли почав функціонувати афгансько-радянський наркотрафік. Наркотики з Афганістану до Союзу вивозили військовими літаками. На сигнали управлінь МВС в аеропортах Москви спецслужби чомусь не реагували. А про такі дрібниці, як золото, східні коштовності, килими, каракуль тощо, не варто й згадувати. Цікаво, що деякі радянські військові налагодили контрабанду зброї та боєприпасів на територію Афганістану для «душманів»… Якби СРСР не розпався в 1991 році, то мав би великі перспективи стати контрабандистською державою. Такі перспективи має сьогодні Україна. Річ не лише в тому, що є кілька прикордонних районів, де до контрабанди в тій чи іншій формі залучено десятки тисяч людей (Закарпаття, Буковина, Львівщина, Волинь, Одещина, Луганщина, Донеччина тощо), а й у тому, що цією протизаконною діяльністю керують із високих кабінетів столиці, саме тут зосереджені диригенти контрабанди та корупції. Так було за часів Януковича, коли на посаду шефа митної служби призначили людину, особливо віддану «Сім’ї» (у сицилійському тлумаченні цього слова), нічого в цій сфері не змінилося й після Революції гідності. Днями на телеканалі «112 Україна» призначенець Порошенка на посаду голови Одеської ОДА Міхеїл Саакашвілі заявив, що контрабанду й корупцію в Україні «кришують» на найвищому політичному рівні, за цими явищами стоять топові політики та олігархи, а сама контрабанда набула в Україні стратегічного в економічному й політичному відношенні значення. Як стверджують аналітики, у разі припинення бандитизму, крадійства та корупції на митниці Україна матиме ще один додатковий річний державний бюджет. І не треба буде принижуватися перед МВФ, Євросоюзом, Росією, жебракувати й випрошувати гроші. Дуже приваблива перспектива. Однак якщо цього не робиться, отже, хтось в Україні вельми зацікавлений у тому, щоб ситуація зберігалася…


Матеріали за темою:

Реклама
Останні публікації згорнути
  • Чому і як між собою пов’язані питання існування й легалізації приватних музейних колекцій та міжнародна репутація України
    28 серпня, Ганна Трегуб
  • Присутність американських солдатів на чужій землі стає дедалі контроверсійнішою
    28 серпня, The Economist
  • Заповітне право на свободу пересування по ЄС не таке надійне, як здається
    28 серпня, The Economist
  • Можливо, люди в мікрокраїнах Європи поводяться неідеально, але те ж саме можна сказати і про більших сусідів
    27 серпня, The Economist
  • Чим цікаві мислителі Кримського ханства сьогодні
    27 серпня, Михайло Якубович
  • Понад рік тому друзі написали: «Ми придумали, як допомогти! Від нас до вас жінка возить гуманітарку. Брати адресні пакети вона відмовляється, але ми включили тебе в загальний список отримувачів, головне прийти вчасно».
    27 серпня, Яна Вікторова
Новини партнерів 24tv.ua
Новини партнерів RedTram
Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
©2007-2016 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS
Interfax

Будь-яке копiювання, публiкацiя, передрук чи наступне поширення iнформацiї, що мiстить посилання на "Iнтерфакс-Україна", суворо забороняється. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено