Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи
25 серпня, 2015   ▪   Роман Малко   ▪   Версія для друку

Зі щитом чи на щиті

Чому постколоніальна еліта неспроможна побудувати вільну державу
Матеріал друкованого видання
№ 33 (405)
від 20 серпня, 2015
Зі щитом чи на щиті

Другий рік поспіль Україна святкує день свого народження під гуркіт гармат. І хоча цей гуркіт все ще іменується недолугою абревіатурою з трьох букв, усім давно зрозуміло: там, на Сході, йде війна за українську незалежність. Вона триває насправді вже багато століть, а ті два останні роки — це лиш черговий і, віриться, останній, переможний її етап. І перемога в ній залежатиме не так від кількості та якості зброї, як від волі перемогти й нарешті поставити крапку.

1991 рік, перебудова, гласність, путч у Москві, Декларація про суверенітет України, студентська Революція на граніті… Відтоді витекло так багато води, що й пригадати все до дрібниць, мабуть, буде складно навіть учасникові подій. Але всього й не треба. Смерть імперії, яка тримала в страху більш як півстоліття шосту частину суші, — ось відправна точка й основний аргумент для всіх тих, хто постав тоді перед вибором. Це вже сьогодні дехто з тих, що в час Х перебував у залі ВР УРСР, відважно «пригадує», що все життя мріяв про Вільну Україну і вдячний долі за шанс стати батьком незалежності. Як там було насправді, можна лише здогадуватися. Можливо, багато було таких, що мріяли або з острахом сподівалися. Але ще більше тих, хто сприйняв усі ці перипетії як тимчасовий катаклізм або сходинку історичного процесу, яку треба переступити, за можливості не розбити носа й максимально скористатися дарованими шансами, яких у час перемін завжди валяється під ногами безліч.

Як розвиватимуться події, не знав тоді ніхто, і не треба вибудовувати конспірологічні теорії про якусь змову чи чиюсь спецоперацію. Все чудово вписується в закони історії, і саме так валилися всі без винятку імперії. Котрась із більшим гуркотом, котрась із меншим. І результати зазвичай були схожі: на коні опинявся той, хто краще поінформований і спритніший, а мрійники та романтики завжди залишалися у програші, навіть коли й хапали на якусь мить хвіст своєї жар-птиці.  

Читайте також: «Децентралізація». Вона ж дезінтеграція…

Усе відбувалося в кількох вимірах, і те, що ми нині «маємо, бо маємо», як казав тодішній рефері, не виникло саме собою, а стало результатом своєрідної негласної угоди різних команд учасників, жодна з яких толком не розуміла, як діяти, а тому поводилась інтуїтивно або відповідно до накопиченого раніше досвіду. Доки одні раділи перспективам України й розповідали про її казкові багатства, інші ці багатства намагалися прихопити, доки одні кинулися видавати книжки з історії і перетягували з діаспори газети зразка 1930-х років, інші повноцінно зайнялися медіа-бізнесом, доки хтось радів дизайну нової гривні, інші, скориставшись скарбами імперії, творили банки, конвертували ці гривні в долари й переводили їх у численні бездонні офшори. Паралелей чимало. Але от чого не спромоглися зробити ані одні, ані другі, то це збудувати справді потужну незалежну державу, хоча якраз під цим соусом і копошилися всі ці два десятиліття. Чому? А от тут уже варто перейти у площину цінностей, не відкидаючи при цьому відсутність досвіду й бажання, дурість, жадібність, тупість і, звичайно, діяльність в інтересах ворога, яка, щоправда, не завжди була усвідомленою й винагородженою, бо часто базувалась якраз на тих самих цінностях, що цілком унеможливлюють сприйняття України як незалежної держави.

Логіка політика «головне, щоб не було війни» більше не відповідає національним інтересам. Вона й раніше не відповідала

Війна — не найкращий етап у житті людини чи народу, але вона не лише приносить страждання і кров. Це ще й лакмус, який дуже багато речей проявляє в істинному світлі. І два роки для України точно не минули марно. Щодня це урок. Можливо, вкотре прослухавши лекцію під свист «Градів» чи голосіння вдів, раптом з’явиться усвідомлення, у чому справді ховається корінь зла, де починати розмотувати клубок проблем і чому наші чергові ставки знову попахують поразкою.

Чи здатна нинішня українська політична еліта переродитися й стати справді рушійною силою будівництва сильної України — питання, на яке вже ніхто не очікує ствердної відповіді. Два роки чергових кривавих спроб довели її недієздатність. Ані змінюватись, ані змінювати світ довкола себе, не в площині особистих інтересів, а національних і державницьких, вона не може в принципі. Бо хоч тілом уже давно перебуває в нових реаліях, душею, можливо, і прагне піднятися на вільні простори, але своєю міцною пуповиною все ще безнадійно пов’язана з тілом імперії, у якій десь там далеко минули роки її безтурботної піонерсько-комсомольської молодості. Розрубати цей зв’язок, раз і назавжди перетяти його ніколи в неї не підніметься рука. І не тільки тому, що він важливіший для неї від її ж майбутнього та майбутнього її дітей, а з примітивнішої причини — тавро раба в цих людей закарбувалося занадто міцно, може, і на генному рівні.

Так улаштований світ, принаймні наш постколоніальний, що пробитися нагору до корита зав­жди простіше організмам, які легше ковзають поміж лабіринтів влади, не гальмують принципами й не зупиняються перед умовностями. За всіх часів імперії спиралися саме на таких безхребетних істоток. Серед них, щоправда, і це треба визнати, багато таких, що люблять свою землю, свій народ, свою країну і, продаючи її, навіть часом плачуть, втираючись вишитим рушником, але інакше поводитися не можуть. Бо без дози Кобзона чи Кіркорова вони собі не уявляють життя, без «вєлікого і могучего» не можуть порозумітися між собою, а без проповіді патріарха Кірілла віднайти дорогу до Бога, який простить їм їхню жадібність, злодійкуватість, лицемірство та брехливість.

Читайте також: Незамінні люди

Ми не займатимемося нині пошуком відьом і не досліджуватимемо, хто серед політикуму є справжнім українським патріотом, а хто лиш прикидається. За великим рахунком про це не йдеться. Бо, по-перше, хто має очі, той бачить, а по-друге, патріотизм не вимірюється в такий примітивний спосіб. «По плодах пізнаєте їх». І нині чи не найкращий час для такого пізнання. Наскільки патріотичними є українські політики, видно з їхніх справ. Не слів і не кількості вишиванок у гардеробі. На камеру вони всі шалені патріоти, рвуть сорочки на грудях за народ, заливають патріотичні гасла й навіть іноді роблять це відносно щиро. Але вдома з дітьми й далі спілкуються чужинською мовою і, що найгірше, і далі живуть у тій колоніальній рускомірській системі координат, яка й зробила з них рабів.

Любов до Батьківщини не передбачає угодовства та компромісів, вона не визнає торгів за її майбутнє, барижництва її територіями чи політичної доцільності. Ті, хто вмирав по лісах і сибірських нетрях із криком «Слава Україні», робили це не від безнадії, а саме з вірою в те, що їхні зусилля і жертва стануть ще одним каменем у фундаменті величі й щасливого майбутнього Батьківщини. Нинішні українські політики не здатні на таке. І спосіб, у який вони відповідають на виклики, що стоять перед нацією нині, і те, як вони використовують унікальний шанс перетворити Україну на країну переможців та розрубати гордіїв вузол рабства, вказують лише, що це птиці дрібного польоту з навіки підрізаними, як у курей, крилами.

Логіка політика «головне, щоб не було вій­ни» більше не відповідає національним інтересам. Вона й раніше не відповідала. Тільки в умовах сякого-такого позірного миру її принаймні ще можна було якось зрозуміти. Нині ж, коли на карту поставлено все, пан або пропав, ховати шию в пісок лише задля того, щоб зберегти свою шкуру і маєтки, більше схоже на дурість і сліпоту, якщо не зраду.  

Так, критикувати владу модно завжди, будь-яку, а тим паче українську. Тільки про критику задля мистецтва тут не йдеться. На карту поставлене майбутнє нації та держави, і сподіватися, що знову якось буде, щонайменше шкідливо для життя. Хворі на рабство люди не здатні творити могутню державу й перемагати. Усе, на що вони здатні, — це продукувати пародії на той світ, у якому виросли.

Читайте також: Коли ж прийдуть нові українці?

Чи можливо це виправити? Можливо і навіть конче необхідно. Потрібні ліки дієві й сильні, і називаються вони тотальною зміною правлячої еліти та чиновництва знизу догори. Якщо подобається, назвімо це перезавантаженням. Звичайно, все це непросто, але можливо. Мудрість на виборах і тотальний тиск на всі владні вертикалі й горизонталі здатні зробити диво. Владу треба позбавити комфортного існування і змусити піти. За найменший грішок, брехню чи капость у неї має земля горіти під ногами. І ніяких третіх майданів, бунтів чи чогось іще. Обійдемося без цього.
На кого замінити? На диверсантів із двома вищими освітами, які в тилу ворога розстрілюють кремлівських терористів, на артилеристів, які, не дослухаючись наказів із Генштабу про дотримання мінських угод, гатять по окупантах, на коригувальників, які, ризикуючи своїм життям, подають їм правильні координати. Можна ще на молодих вдів із немовлятами на руках чи покалічених вояків, що втратили ногу чи руку, але не позбулися жаги до перемоги. На них, на тих, хто не в курсі, не на паях, хто життям доводить, що вільний, і за свою волю готовий боротися до загину. А всіх цих професіоналів, професорів, заслужених і переслужених, відпровадити на вже давно заслужений відпочинок. Усе, що могли, вони зробили, а що ні, то й не зроблять. Усі ж, хто каже, що новачки нічого не зможуть і не зуміють, хай ідуть туди, куди й професіонали. Зможуть. Змогли ж із саперними лопатками здобути зброю у ворога, змогли вистояти всупереч здоровому глузду під градом смерті, змогли стати найкращими вояками й захисниками у світі, то і начальниками управлінь, і міністрами, і навіть президентом стати зможуть. А для більшої певності можна найняти їм кількох радників із нормальних держав, щоб швидше вчилися. Дивись, за півроку і навчаться. Це буде дешевше, ніж годувати цілу армію ледарів і дармоїдів-корупціонерів.

Українці вміють влаштовувати дива. Влаштують і цього разу. Двічі ж не вмирати.


Матеріали за темою:

--> --> -->
Реклама
Останні публікації згорнути
Новини партнерів 24tv.ua
Новини партнерів RedTram
Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
работа Харьков оптимизатор любовный гороскоп на год Жеральдин Пайя http://avtosale.ua/
©2007-2016 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS
Interfax

Будь-яке копiювання, публiкацiя, передрук чи наступне поширення iнформацiї, що мiстить посилання на "Iнтерфакс-Україна", суворо забороняється. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено