Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Передплата Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи Приватна урбаністика
28 липня, 2015   ▪   Ігор Лосєв   ▪   Версія для друку

«Децентралізація». Вона ж дезінтеграція…

Важко спокійно сприймати нескінченну мантру Петра Порошенка та його оточення про «децентралізацію», яка нібито вирішить усі внутрішні проблеми країни й територій. Наділення тих чи тих реформ або ж псевдореформ магічними властивостями – давня традиція української влади та пропагандистського апарату, що її обслуговує.
Матеріал друкованого видання
№ 29 (401)
від 23 липня, 2015
«Децентралізація». Вона ж дезінтеграція…

 Ми пам’ятаємо про обіцяні нам дива приватизації, про «невидиму руку ринку», що мала забезпечити феноменальні позитивні зміни в українській економіці. На жаль, нічого того народ не побачив, зате відчув багато зовсім інших наслідків, яких не може позбутися дотепер.

Якщо спробувати відволіктися від невтомного зомбування провладними ЗМІ, то легко встановити певне шахрайство ще на рівні етимології. Граматична частинка «де» означає заперечення. Отже, виходить, ніби «централізація» – щось погане, що необхідно відкинути. Це по-перше. А по-друге, слід розуміти, що в Україні раніше, всі 24 роки незалежності, була централізація, хо­ча це аж ніяк не є фактом.

До речі, кілька століть західноєвропейської історії – це чомусь гостра боротьба осередків цивілізованого зростання – міст (згадаймо середньовічне при­слів’я: «Повітря міста робить людину вільною») проти «децентралізації», проти всевладдя місцевих феодалів за сильну центральну владу короля. Нині в Україні київські «герцоги» мають бажання поділитися повноваженнями (й фінансовими потоками, й корупційними схемами) з регіональними «баронами». А яка з того користь «посполитим»? Із того, що національний дохід відтепер більше розкрадатимуть на місцях, ніж у центрі? Децентралізація без викорінення корупції означає лише перерозподіл можливостей між кримінально-олі­гархічними кланами. До речі, яка централізація була всі ці роки на Донбасі, в Криму, на Закарпатті? Місцеві круті робили там усе, що хотіли, абсолютно не зважаючи на центр. І не лише щодо власних грошових інтересів, а й граючи в політику. На Донбасі в ідеологічній сфері тамтешні «поважні люди» без жодних комплексів і побоювань здійснювали агітацій­но-пропаган­дист­сько-виховний проект «СРСР-2» на тлі дикого хижа­цько­го капіталізму кримінальних бізнесюків.

Читайте також: Децентралізація: не те вирішення не тієї проблеми

Автономна Республіка Крим повністю віддала себе в «лізинг» Російській Федерації, поставивши під її контроль (за абсолютної байдужості офіційного Києва) усю сферу освіти, культури, інформації тощо. У Севастополі на 370 тис. населення було відкрито 12 філій вищих навчальних закладів Росії, де місцеву молодь навчали й виховували за її програмами. До тамтешніх бібліотек надходила величезна кількість антиукраїнської літератури безпосередньо з Москви й Санкт-Петербурга, а один голова міської адміністрації (призначений Кучмою!) одноосібно категорично заборонив будувати в Севастополі храми Київського патріархату. Яка вже там централізація…

На Закарпатті місцеві начальники не тільки брали участь у формуванні руху політичного русинства, а навіть не гребували особисто його фінансувати, посідаючи в той самий момент крісло глави президентської Адміністрації в Києві (про що випадково прохопився один русинський ватажок, який щиро подякував високопосадовому благодійникові за допомогу). А нині хіба не видно, що на Закарпатті де-факто вже існує окрема, всебічно автономна «Закарпатська народна (точніше феодальна!) республі­­ка», лише формально не проголошена?

Вона має комплекс силових структур, які однозначно підпорядковуються не Києву, а місцевим «авторитетам», свою економічну, податкову, правову систему, де всі питання кримінального перерозподілу контрабанди та інших незаконних доходів вирішувалися на рівні офіційного керівництва області (у чому публічно зізнався голова ОДА, не вбачаючи в цьому нічого поганого) без жодного втручання центральної влади.

Читайте також: Суспільство політиків

То з якою ж «централізацією» хоче боротися Петро Порошенко?

Цікаво, що, судячи з усього, закарпатські СБУ, УВС, прикордонна служба давно забули про існування своїх центральних київських офісів, певно, заспокоюючи їх відповідними й регулярними «рентами»…

За часів Кучми всі місцеві феодали були зобов’язані публічно шанувати «пана», ділитися, забезпечувати на виборах певний відсоток голосів, а поза тим існувати в режимі «вільного плавання». Саме така політика Києва сприяла зростанню і зміцненню потужного донецького клану, аж ніяк не заважаючи сепаратистським тенденціям на Сході, Півдні й Заході.

Нинішню мантру «децентралізації» подають як небачене розширення прав місцевого самоврядування. Підсвідомо вважається, що воно та збільшення його повноважень – явища однозначно позитивні. Це наше національне лихо – небажання бачити амбівалентність світу, розуміти банальну філософську істину: кож­­не явище має дві сторони й не може бути суцільним позитивом. Тож буде корисно вже зараз проаналізувати реальні й гіпотетичні негативи цієї реформи, ніж потім зітхати. Коли читаєш численні проекти, а тим більше пропагандистські гімни на честь реформи, впадає в око одна цікава деталь, а саме: автори, пропонуючи зміни, мають у своїй уяві якусь абстракт­­ну ідеальну державу, а не реальну Україну з її проблемами, адміністративними вадами, політичними особливостями тощо.

А найголовніше – забувають про найсуттєвіше для нас (з огляду на прикрий досвід останніх подій): баланс інтересів окремої конкретної території з інтересами країни як цілісності. Так, є інтереси жителів села, селища, району, міста, області, але є ще й інтереси України як нації та держави, без реалізації яких ті ж таки потреби жителів територій не можуть бути гарантовані.

Читайте також: Роджер Маєрсон: «Певні форми передачі влади на місця можуть мати цілком позитивний ефект»

Прихильники згаданої реформи постійно оперують поняттям «місцеві громади», доволі нечітко його розкриваючи. Місцеві громади – це що? Селищна, сільська, районна, обласна рада чи громадяни, які живуть на відповідній території?
Про місцеві громади у власному сенсі цього слова можна говорити лише стосовно тих країн, де існує розвинене громадянське суспільство, де громадяни на тих чи тих територіях мають надійні важелі контролю за обраною ними місцевою владою і в будь-який момент можуть законним способом зупинити її шкідливі дії.

Годі й казати, що в нас про це можна тільки мріяти. Українські громадяни – виборці одноразового використання: раз на кілька років у них відбирають голоси, а потім цими голосами розпоряджаються на власний розсуд як своїм приватним капіталом, не цікавлячись думкою громади. Цей мандат, отриманий від співвітчизників на виконання передвиборної програми, використовують для освячення будь-яких дій, добре розуміючи, що громада в періоди між виборами є фактично безправною. Як іронічно писав Тарас Шевченко, «вона – капуста головата». На жаль, це дуже справедлива характеристика нинішніх соціа­ль­но-політичних можливостей наших місцевих громад. Насправді в багатьох проектах реформи йдеться про розширення прав зовсім не їхніх, а органів місцевої влади, регіональної бюрократії (а відповідно й місцевих олігархів, кримінальних авторитетів та ін.). Ось ця публіка захоплено сприйме «децентралізацію» і використає її у своїх інтересах. Вона й раніше не потерпала від браку можливостей, а тепер багато з них зможе ще й легалізувати. Ідея фікс Порошенка та його оточення може на ділі призвести до своєрідної «законної» феодалізації України, дуже підсилюючи сепаратистський потенціал там, де він є, і штучно пробуджуючи там, де його немає чи він присутній на мізерному рівні. Реально керуватимуть на місцях не громади, а клани, які підпорядкують собі тамтешні органи влади й вирішуватимуть свої проблеми коштом звичайних жителів.

Ніяке розширення прав місцевого самоврядування не може обмежувати дію на всіх територіях держави загальноукраїнського права, насамперед Конституції, а також законів України (нещодав­­но, виступаючи в Маріуполі, президент Порошенко заявив, що населення Донецької області може й не виконувати підписаного ним закону про декомунізацію, буквально: «Тут маріупольці запитують, чи треба їм перейменовувати завод імені Ілліча, ну якщо маріупольці не хочуть, то й не треба…»). На місцях є дуже багато діячів, які розуміють самоврядування як своєрідну екстериторіальність і непідпорядкованість центральній владі. Ба більше, деякі місцеві ради в Україні дозволяють собі диктувати державі зовнішню політику, нав’язувати певну ідеологію як обов’язкову, публічно висловлюватися з питань, що виходять далеко за межі їхніх повноважень тощо. Експеримент може закінчитися трагічно (тим більше що він очевидно лобіюється ззовні), оскільки під час війни всі держави, які хочуть встояти й не капітулювати, неминуче гранично централізуються. Навряд чи Україні вдасться пройти між крапельками…


Матеріали за темою:

Реклама
Останні публікації згорнути
  • Французький політолог розповів Тижню про майбутнє переговорів щодо війни в Україні та перспективи геополітичних змін упродовж наступного року, а також поділився спогадами про власну поїздку на лінію фронту.
    26 вересня, Алла Лазарева
  • Чи й справді найдорожчий у світі шолом для реактивного винищувача такий крутий?
    25 вересня, The Economist
  • 8 вересня, у День звільнення Донбасу, в Макіївці сталася чергова подія, яка ще на енну кількість днів (років?) відсунула від нас перемогу в цій війні. Під перемогою я не маю на увазі українські танки на площі Лєніна в Донецьку з рознесеним вщент пам’ятником, як часто це уявляє собі наша патріотична більшість.
    25 вересня, Станіслав Васін
  • Політичні еліти цього регіону майже не змінюються протягом останніх 20 років і не сформували власного клану
    25 вересня, Богдан Буткевич
  • Як імперські палаци прийшли на зміну маєткам козацької старшини
    24 вересня, Ольга Ковалевська
  • Якщо ви хочете дізнатися середню ціну на новий гаджет, то знайдете сайт, який робить вибірку з усіх пропозицій. Якщо цікавитеся відгуками на нову стрічку, котра тільки-но вийшла в кінотеатрах, — шукатимете їх там-таки, у мережі. Але якщо вам потрібно дістати середнє арифметичне від мови й політики в Україні, ви зобов’язані поїхати на Полтавщину.
    24 вересня, Олекса Коба
Новини партнерів 24tv.ua
Новини партнерів RedTram
Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
©2007-2016 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS
Interfax

Будь-яке копiювання, публiкацiя, передрук чи наступне поширення iнформацiї, що мiстить посилання на "Iнтерфакс-Україна", суворо забороняється. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено