Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Передплата Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи
24 червня, 2015   ▪   Олександр Крамар   ▪   Версія для друку

Гра на підвищення ставок

На тлі продовження позиційної війни на Донбасі сторони шукають нових інструментів взаємного тиску
Матеріал друкованого видання
№ 24 (396)
від 18 червня, 2015
Гра на підвищення ставок

Чергова ескалація бойових дій на Донбасі, якої очікували після травневих свят, повною мірою поки що так і не відбулася. Попри постійне зростання кількості обстрілів і провокацій, активне перекидання додаткових контингентів військ і техніки з Росії та тилових районів окупованої частини Донбасу до лінії зіткнення. Спроби терористів атакувати українські позиції завчасно виявлялися, що стало причиною низки завданих їм локальних поразок, найбільшою з яких є битва під Мар’їнкою на початку червня. Врешті, очевидною перевагою для України порівняно із тим станом, який був у серпні минулого року чи січні поточного, залишається те, що лінія зіткнення загалом вирівняна і значно краще укріплена, тож утворити нові котли у ворога набагато менше можливостей. Але на тлі відсутності очевидних військових проривів триває постійний пошук нових факторів для розширення взаємного тиску.

Ризикована імплантація

Для Росії наразі ключовим напрямом зусиль є підвищення ціни, яку Україна платить за тліючий конфлікт на лінії зіткнен­­ня, а також провокування її до кроків, які можна було б подати на Заході, як недотримання і Києвом мінських угод.
Мета-мінімум – примусити українську владу в обмін на відносне затишшя на лінії зіткнен­­ня до сплати фактичної данини «ДНР» і «ЛНР» у вигляді від­нов­­лення фінансування підконт­­­рольних терористам територій без можливості контролювати їх, а також відмови від їх транспортної та соціально-еконо­­мічної блокади без відновлення контролю за кордоном цих окремих районів Донецької і Луганської областей (ОРДіЛО) із Росією. Такий підхід не лише знімає з Росії значну частину ниніш­­нього фінансового тягаря підтримки терористів і підконт­­рольних їм територій, але й дає перспективу мінімально прийнятного для Москви формату заморожування конфлікту.

Не приховують і мету-мак­симум: змусити Київ до прямих переговорів із лідерами терористів та допуску Кремля (формально через представників ОРДіЛО) до процесу творення нової української Конституції. Надалі це має відкрити шлях для цілковитої втрати нашою державою можливості самостійно визначати свою внутрішню та зовнішню політику.

проросійські сили йдуть на вибори із гаслом «мир за будь-яку ціну»

8 червня представники терористів із «ЛНР» та «ДНР» на мінських переговорах Владислав Дейнего й Денис Пушилін повідомили про направлення координатору робочої групи з політичних питань від ОБСЄ П’єрові Морелю «доповнення до змін до Конституції України». Останнім було передбачено, що «окремі райони з особливим статусом або їх асоціації є не­­від’єм­­ною складовою частиною України», але мають співіснувати із центральною владою на основі спеціальних угод «щодо розме­жування повноважень між цими районами, їх асоціаціями й Кабінетом Міністрів України, міністерствами, іншими центральни­­ми органами виконавчої влади». Робилася спроба нав’язати визнання «ДНР» та «ЛНР» як «асо­­ціацій окремих районів», зберігши за ними право на власні воєнізовані формування («народну міліцію») і надавши їм амністію та функцію «окремого правового регулювання» на підконтрольних територіях.

Один із лідерів кримських сепаратистів, екс-віце-прем’єр АРК, а потім російського окупаційного уряду в Криму Рустам Теміргалієв, коментуючи відповідні ініціативи, визнав, що мета Кремля – це внесення змін до Конституції України, а також включення до її складу автономних «ДНР» і «ЛНР», після якого від цих територій буде обрано проросійських депутатів. Їхня ме­­та – домогтися посилення федералізації України й утворити, провівши референдуми, нові автономні республіки: Одеську та Харківську. Все це, за його словами, врешті допоможе «возз’єд­нати» Росію та Україну.

Читайте також: Світ про Україну: У Кремлі хочуть покласти на Київ провину за невиконання Мінських угод

Українська сторона цілком закономірно проігнорувала такі ініціативи щодо ефемерного «відновлення територіальної цілісності». Петро Порошенко, коментуючи можливий статус Донбасу та його окремих районів, підкреслив, що вони можуть дістати лише ті самі права, які має решта регіонів держави. При­­чому в процесі такої децентралізації не може бути й мови про створення якогось «окремого правового регулювання» на певних землях. А розширення повноважень у вирішенні внутрішніх справ територій можливе ли­­ше за умови посилення конт­ро­­ль­­но-наглядових функцій пред­­ставників центральної влади на всіх рівнях, які мають забезпечити швидке й суворе реагування на будь-які спроби порушення Конституції та законів України. «Ніякого права втручатися в будь-яку соціально-еко­но­­мічну діяльність органів місцевого самоврядування у них не буде. Але не буде і права порушувати Конституцію та закони України – відповідальність буде швидка й миттєва», – наголосив президент.

Зокрема, і з тієї причини, що не може бути жодних гарантій нав’язування Києву російсько-терористського бачення «децентралізації», ідея імплантування «ДНР» та «ЛНР» до складу України дедалі більше лякає терористів. На відміну від Кремля, який спрямовує свою геополітичну гру на підрив стійкості нашої держави, бойовики найпевнішою гарантією своєї безкарності за раніше скоєні злочини вважають лише незалежність від України або входження до складу Росії за прикладом Кри­­му. Зрештою, саме «переможців не судять». 15 червня лідер «ДНР» Олександр Захарченко укотре прямо заявив, що його «республіка» із власної волі ніколи не ввійде до складу України, бо між ними «постала кров», а залишиться самостійною, «хоч би що відбувалось у Мінську». І це не лише вияв торгів за статус, як часто вважають оглядачі. Решта форматів для терористів справді загрозлива: рано чи пізно проти тих чи тих із них буде поновлено кримінальне переслідування, а награбоване майно доведеться втратити.

«МИРна платформа» п’ятої колони

У ширшому контексті (змагання за відновлення контролю над усією Україною/повалення нинішньої влади) збільшення ці­ни, яку платить Київ, воюючи на Сході, має посилити невдоволення в нашому суспільстві, викликане втомою від конфлікту. Дані центру соціальних досліджень «Софія» свідчать, що 61,8% українців уже зараз вважають за необхідне припинити бойові дії на Донбасі, навіть якщо доведеться відмовитися від окупованих територій. І лише 22,9% виступають за продовження військових дій до цілковитого їх звільнення.

Ознаки втоми від війни дедалі очевидніші не лише через стрімке погіршення рівня жит­­тя. Останнім часом повною мірою виявили себе й наслідки неспроможності влади знайти інструменти соціально-економіч­­ної мотивації для залучення до лав Збройних сил добровольців. Відтак ставку зробили на закручування гайок дедалі більш репресивними методами примусової мобілізації тих, хто воювати не хоче й розглядає це як на­в’язаний тягар. Перегини у виконанні планів військкоматами досягли того масштабу, коли із проросійських про­па­ган­дист­сь­­ких ресурсів на кшталт газети «Вести» вони вихлюпнулись уже й на екрани найбільш рейтингових вітчизняних телеканалів, загрожуючи перетворитися найближчим часом на топ-тему не лише інформаційного простору, а й політичного життя країни.

Читайте також: Проблема «заморожування» конфліктів: причини, особливості, перспективи

На цьому тлі гасло «мир за будь-яку ціну», з котрим на місцеві, а може, й дострокові парламентські вибори готуються вийти проросійські сили (Опозиційний блок, Лівий блок та ін.), може здобути чимало симпатиків не лише в південних та східних, а й у центральних і навіть західних регіонах, де опір примусовій мобілізації не менший. Лідер ОБ Юрій Бойко уже заявив про старт кампанії зі збору підписів «за мир» й анонсував намір показати, що «більшість людей в Україні на перше місце ставить питання примирення і зупинки військового конфлік­­ту». Експлуатує аналогічну риторику й Петро Симоненко, тепер лідер створеного 12 червня 2015 року на основі кількох маргіналізованих партій об’єднання «Ліва опозиція». Мовляв, «ми зосередимо всі зусилля на негайному припиненні війни».

Тут варто пригадати, якої популярності гасла досягнення ми­­ру всілякою ціною набули свого часу в Російській імперії, ставши одним із ключових факторів революцій 1917 року. Тож нехтувати цим фактором і нада­­лі залагоджувати проблеми з мобілізацією виключно репресивними методами, тим більше в умовах, коли громадяни ще й не відчувають будь-яких позитивних зрушень у внутрішньому реформуванні країни, для ниніш­­ньої влади ризиковано. Можливо, варто підвищити в кілька разів рівень матеріального забезпечення та фінансову привабливість участі в АТО, за потреби збільшивши розмір військового податку. Адже якщо екс-регіо­налам та екс-комуніс­там справді вдасться переконати значну частину наразі невизначеного населення центрально-західних регіонів, що голосуван­­ня за них дасть шанс на припинення масових облав для відправлення на фронт і повернення раніше примусово мобілізованих додому, то чимало може проголосувати за ці політичні сили незалежно від своїх попередніх уподобань.

Спроби контратакувати

Київ, зі свого боку, вже не лише покладається на ефект західних санкцій, а й почав робити додаткові кроки для збільшення ціни, яку Росія платитиме за агресію. Це не тільки посилення блокади підконтрольних терористам районів (через масштабну корупцію вона не бачиться ідеально організованою, але й у нинішньому вигляді створює дискомфорт для держави-окупанта).

Останнім часом тиск на Росію розширився через ускладнення доступу до її військових на території Придністров’я та їх постачання. 21 травня Верховна Рада розірвала угоду з Москвою про транзит військ РФ через Україну. Російську сторону ця ініціатива захопила зненацька, вона виявилася неготовою до таких дій, тож зазнаватиме додаткових збитків, принаймні у близькій та середній перспективі. У світлі останніх виборів у Молдові, які підтвердили перевагу проєвропейських сил, придністровська карта стає потужним інструментом тиску Києва на Москву й може бути використана в торгах щодо майбуття Донбасу та задіяна як самодостатній інструмент витіснення російської військово-політичної присутності з південно-за­­хід­ного флангу, а відтак і послаблення тиску на суспільно-політичну ситуацію в Одеській області.

Читайте також: Не останні гастролі

Нині в українському парламенті представники президентської фракції активно просувають ідею посилено блокувати як ОРДіЛО, так і Придністров’я. 4 червня лідер БПП у Верховній Раді Юрій Луценко з посиланням на «тверде рішення президента» заявив про необхідність повномасштабної економічної блокади окупованих районів Дон­­­­басу. «Доки терористи не віддадуть полонених, не припинять обстріли, їжі з нашого боку вони не отримають. Усі наші громадяни, які розуміють цю ситуацію, мають виїхати на вільну територію України… Великі промислові підприємства, що зареєстровані в Україні, будуть провозити свої вантажі і сплачувати податки. Але вантажі з харчами, товарами народного спо­жи­ван­­ня на окуповані території Донецької та Луганської областей не повинні йти. Це тверде рішення президента».

З 17 червня набув чинності оновлений порядок тимчасового контролю за переміщенням через лінію зіткнення. Ним дозволяється перевезення усіх вантажів, крім гуманітарної допомоги лише залізничним транспортом, пасажирів (крім біженців) лише легковим, заборонено перевезення з і в непідконтрольні Україні райони Донецької та Луганської областей зброї, паливо-мастильних матеріалів, деталей та техніки, спиртних напоїв, тютюнових виробів, їжі, лікарських препаратів, інших виробів медичного призначення. Виняток – лише для гуманітарної допомоги.  Постачати газ в ОРДіЛО з України перестали давно, а прямі російські поставки на відповідні території послідовно ігнорує Нафтогаз. Так само Україна припинила й оплату виробленої на окупованих територіях електроенергії, а нещодавно в. о. директора НЕК «Укренерго» Юрій Касіч наголосив і на відсутності намірів компанії платити за наданий із РФ нібито в межах українсько-російського контрак­­ту струм на територію ОРДіЛО. Останнім часом зросла кількість повідомлень про обмеження та припинення подачі води у відповідні райони «через пошкодження внаслідок обстрілів».

У цьому контексті привертає увагу й інший крок української влади, який відкриває шлях до повномасштабної блокади окупованих територій, – визнання їхнього відповідного правового статусу та зняття з України відповідальності за ситуацію із правами громадян там. Ще 17 березня 2015 року Верховна Рада визнала частину Донбасу окупованою територією, однак тоді це мало переважно декларативне значення. Натомість 10 червня в офіційному зверненні Києва до Ради Європи було заявлено про зупинення виконання низки статей Європейської конвенції з прав людини в зоні АТО й документально визначено відповідального за їх дотримання фактичного окупанта – Російську Федерацію.
Перманентні бойові дії вже зараз викликають спалахи стихійних протестів проти ватажків терористів. 15 червня в центрі окупованого Донецька напроти будівлі «уряду ДНР» відбувся стихійний мітинг: близько 500 осіб вимагали припинення бойових дій (обстрілів, які ведуть бойовики з території мікрорайону «Жовтневий ринок»), вигукуючи: «Припиніть війну! Забирайтеся геть усі!». Демонстранти звинувачували в обстрілах мікрорайону деенерівців, які своїми діями викликають у відповідь вогонь українських військових. Якщо найближчим часом таки буде забезпечено серйозну транспортну блокаду ОРДіЛО, а передусім обмежено пенсійний та соціальний туризм фіктивних переселенців, втома від війни у так званих «ДНР» та «ЛНР» також має помітно зрости.


Матеріали за темою:

Реклама
Останні публікації згорнути
  • Як живе обласний центр з новою українською назвою
    26 липня, Світлана Орел
  • Протягом тижня західні ЗМІ писали про чорний ринок зброї в Україні, смерть Павла Шеремета, хресну ходу Московського патріархату та військові навчання біля берегів Одеси
    26 липня, Віталій Рибак
  • Літо надихає на мандри. Тому книжки, про які я напишу, теж так чи інакше пов’язані з мандрами й подорожами.
    25 липня, Олександр Стукало
  • Тиждень.ua поспілкувався із комісаром Ради Європи з прав людини Нільсом Муйжнієксом про стан прав людини на Донбасі та в Криму і його подальший план дій щодо цих територій
    25 липня, Віталій Рибак
  • Тиждень поспілкувався з легендарною Дітте Марчер, директором Bodynamic International, засновницею реабілітаційної програми для військових, яка допомогла тисячам людей повернутися до нормального життя після війни. Нині вона допомагає українським солдатам.
    25 липня, Роман Малко
  • Якщо люди-музеї — це здебільшого старше покоління, то в цій підбірці етнографічно-туристичних історій здебільшого свіжа кров. Проекти, що надихають, що з’являються зав­­дяки активній молодій енергії. Може, з роками й вони перетворяться на пам’ятки, але поки що це живі страшенно цікаві організми, котрі навіть диктують свої умови в деяких нішах нашого бідного туристичного ринку.
    24 липня, Богдан Логвиненко
Новини партнерів 24tv.ua
Новини партнерів RedTram
Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
работа Харьков оптимизатор любовный гороскоп на год Жеральдин Пайя http://avtosale.ua/
©2007-2016 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS
Interfax

Будь-яке копiювання, публiкацiя, передрук чи наступне поширення iнформацiї, що мiстить посилання на "Iнтерфакс-Україна", суворо забороняється. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено