Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Передплата Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи
4 червня, 2015   ▪   Дмитро Крапивенко   ▪   Версія для друку

Час припинити блатну істерику

Смішним режим Януковича був тільки з естетичного погляду. Саме по собі визначення «злочинна влада» жодним чином не було гіперболою чи метафорою. Нинішні перші особи держави, коли ще виконували роль опозиції і стояли на сцені Майдану, зовсім не цуралися цього визначення.
Матеріал друкованого видання
№ 22 (394)
від 4 червня, 2015
Час припинити блатну істерику

Школяреві було зрозуміло, що основою стійкого злочинного угруповання, яке узурпувало владу в країні, була Партія регіонів. І в перші помайданні дні революція йшла за своєю невблаганною логікою: регіонали ліквідовували партійні осередки в областях, розбігалися, залягали на дно. Це нагадувало комуністів у 1991-му, коли вони боялися відплати за їхні злочини, але та фобія швидко минула, дерадянізація в Україні починається тільки зараз, та й то зі скрипом. Що вже казати про кримінальне угруповання, яке міцно вкорінилося і сьогодні має доволі широке представництво в парламенті.

Якими бачаться події 2014–2015 років з позиції досвідчених кримінальників, що раптово втратили контроль над ситуацією? «Пахан» утік, прихопивши із собою значну частку «общака» – у банді починається розбрат. Нагору полізли табірні інстинкти: принцип ЧЧВ (человек человеку волк), закон «помри ти сьогодні, а я завтра» – ми бачили і крокодилячі сльози, і прокльони на адресу Януковича та інші театральні ефекти у виконанні регіоналів. Але все те швидко минуло, коли «братва» зрозуміла, що відповідати по-справжньому не доведеться, а політтехнологи порадили компенсувати імідже­­ві втрати за допомогою ребрендингу: була Партія регіонів – став Опозиційний блок. Баласт зі списків скинули – і знову в Раду.

Кримінальники – непогані психологи. Є ціле мистецтво «пробивання» своїх потенційних жертв чи опонентів. Регіонали боялися натовпу з Майдану: хлопців у балаклавах, що могли увірватись на дачу, зупинити представницьке авто, влаштувати обструкцію під стінами Ради. Домовитися з ними було нереально. Інша річ – представники проєвропейських політичних сил. За табірною класифікацією це «придурки», прошарок людей, віддалених від привілейованої злодійської касти, однак забезпечених усім необхідним, звільнених від важкої фізичної праці, адміністративно-госпо­дар­­­­­ський персонал, одним словом. Знайти спільну мову з ними – жодних проблем. І, судячи з усього, знайшли.
Вже влітку минулого року регіонали почали дозволяти собі звинувачення на адресу українсь­­кої армії, яка «знищує мирне на­­селення на Донбасі», висловлювати співчуття сепаратистам, що «вимушені взяти до рук зброю», закликати до «нормалізації відносин із Росією». Бо відчули безкарність з боку «придурків», а розлючений народ уже був зай­нятий війною, ніби й не до регіоналів.

Політичні погляди не можуть бути предметом кримінального переслідування. Але чи мають політичні погляди «смотрящі»?

Взаємини між проросійсь­­ки­­ми і проєвропейськими політичними силами в Україні нагадують якусь збочену рольову гру: кат і жертва заради демократичності процедури часом неохоче міняються місцями, але, складається враження, лише для того, щоб повернутися до більш звичної моделі, де одні комфортніше почуваються у владних кріслах, а інші в ролі опозиції, яка вкотре закликає до всенародного пов­стання проти злочинного режиму.

Непокарані злочинці готують реванш, і це вже ні для кого не є секретом. Загальне погіршення економічної ситуації в країні створює для цього певне підґрунтя, а нерішучість влади додає впевненості. Найближчий рубіж – місцеві вибори, що стануть плацдармом для подальшого кидка. Не існує жодних демократичних процедур, щоб зупинити їх у цьому. Політичні погляди не можуть бути предметом кримінального переслідування – порушувати цю аксіому можуть хіба що невігласи-дикта­то­­ри. Але чи мають політичні погляди «смотрящі»? Якою є ідеологія партії, котра то на всіх парах поспішає підписати Угоду про асоціацію з ЄС, то потім раптово вирішує зупинитись і згадати про стратегічне партнерство з Росією, партії, чимало членів якої приховано чи відкрито підтримує сепаратизм, партії, що одночасно лобіює інтереси олігархії і бавиться соціалістичним популізмом? Якщо розглядати логіку дій Партії регіонів як злочинного угруповання, то знайдуться і відповідні статті Кримінального кодексу, і місця на лаві підсудних для тих, кого зараз Генпрокуратура лякає, як у дитячій грі, мовляв, «я йду шукати, рахую до трьох. Один, два, два з четвертиною, два з половиною…» Бо за тривалістю процедур і заставами-відкупами вже годі зрозуміти, чи побачимо ми за ґратами бодай когось із одіозних лідерів ПР-ОБ.

Читайте також: Вийти із замкненого кола

Окрім власне кримінальної природи Партія регіонів і її метастази мають також доволі окреслені ознаки п’ятої колони краї­ни-агресора. В Україні діє цілий агентурний спрут, щупальці яко­­го тягнуться від нинішніх російських садиб Януковича і Ко до фінансових потоків у нашій країні, політичного життя як такого. Однак усе це не заважає регіоналам відігравати роль цілком легальної опозиції.

Українці інколи дивуються, чому на Заході донбаських сепаратистів часто називають не терористами, а повстанцями. Мож­­на вибудовувати різні конспірологічні теорії про всемогутнє російське лобі в Європі. Але для чого те лобі, якщо офіційний Київ ско­­ро вже рік як веде переговори з ватажками «ЛНР-ДНР». У цивілізованому світі перемовин із терористами не ведуть. Отже, якщо Київ іде на діалог із сепаратистами, ба більше, торгується з ними про якийсь «особливий статус», то є всі підстави задуматися над точністю термінів щодо проросійських бойовиків.

Так само і з регіоналами. Якщо вони мають статус парламентської опозиції, то годі сумніватися, що їх почують у цивілізованому світі. Варто згадати хоча б недавній візит Юрія Бойка і Вадима Рабиновича до французького Сенату. Там представники Опозиційного блоку виголосили полум’яну промову про утиски свободи слова в Україні.

Читайте також: Коли ж прийдуть нові українці?

З вуст депутатів-опозиціонерів (а європейці завжди зважають на формальний статус) така критика звучить переконливо апріорі. Насправді спічі Бойка – Рабиновича чи Юлії Льовочкіної, виступам якої в ПАРЄ аплодує російська делегація, є не чим іншим, як блатною істерикою. Є таке поняття в криміналістиці, коли затриманий починає поводитися вкрай неадекватно: відверто клеїти дурня, кричати на весь голос про свавілля, яке чинять «мєн­­ти», імітувати гострий психічний розлад. Мета такої поведінки буває різною: виграти час, підбити зеків на бунт, спантеличити слідчого чи конвой, відволікти увагу. На людей вразливих, недосвідчених блатні істерики мають неабиякий вплив, у наївних викликають емпатію. Учорашні регіонали вповні оволоділи цим мистецтвом, ба більше, налагодили його експорт, себто почали застосовувати на зовнішньополітичній арені.

Зупинити блатні істерики, а заразом і реванш регіоналів мож­­на лише у спосіб фактичного засудження злочинного режиму Януковича та його функціонерів. Окремі звинувачення в перевищенні службових повноважень, привласненні майна дадуть ефе­кт стрільби з гармати по горобцях. Для цього потрібно небагато: політична воля і тиск громадянського суспільства. Однак наразі політичної волі бракує навіть для заборони позапарламентських комуністів, які також покладають певні надії на місцеві вибори.


Матеріали за темою:

Реклама
Останні публікації згорнути
  • 18 вересня в Росії відбудуться вибори депутатів Державної думи. Однак передвиборчого ажіотажу в країні не спостерігається. Скандали, інтриги, війна компроматів — усе це не про російські вибори.
    25 серпня, Денис Казанський
  • Кадрові перестановки у Кремлі щось означають. Але що, не знає ніхто
    25 серпня, The Economist
  • Етос служіння як головна ознака профпридатності «верхів»
    25 серпня, Ігор Лосєв
  • Тиждень поспілкувався зі спікером Верховної Ради України Андрієм Парубієм про зміну поколінь у політиці, роботу над помилками минулого й актуальний порядок денний для політичних еліт і всього суспільства
    25 серпня, Станіслав Козлюк
  • Жоден суддя, обвинувачений у переслідуванні активістів Майдану, за два роки так і не був засуджений за винесення неправомірних рішень. Максимальне покарання, яке вони дістали, — звільнення
    25 серпня, Станіслав Козлюк
  • 25 років — час одного покоління. Я пам’ятаю себе частиною покоління, яке зустрічало Незалежність у 1991-му й свідомо робило свій вибір на користь вільної України. 25 років тому нам було важливо, щоб Україна просто була. Сьогодні я відчуваю себе частиною покоління, якому мало, щоб Україна просто була. Нам важливо реалізувати унікальний шанс створити нову країну — Україну Гідності.
    24 серпня, Павло Клімкін
Новини партнерів 24tv.ua
Новини партнерів RedTram
Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
paramedic, смотреть здесь, погода днем в русской поляне
©2007-2016 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS
Interfax

Будь-яке копiювання, публiкацiя, передрук чи наступне поширення iнформацiї, що мiстить посилання на "Iнтерфакс-Україна", суворо забороняється. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено