Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Передплата Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи Приватна урбаністика
28 травня, 2015   ▪   Юрій Макаров   ▪   Версія для друку

Не останні гастролі

Генеральний секретар Північноатлантичного Аль­янсу вкотре підтвердив визначальну роль Росії у війні на Сході України. В інтерв’ю російській опозиційній газеті Єнс Столтенберґ заявив, посилаючись на дані розвідки, що Москва не лише тренує проросійських терористів, забезпечує їх зброєю та оснащенням, а й посилає своїх військових у райони, які контролюють так звані сепаратисти.
Матеріал друкованого видання
№ 21 (393)
від 28 травня, 2015
Не останні гастролі

У цьому немає ані найменшого відкриття: «російський слід» не раз констатували офіційні особи як НАТО, так і Пентагона. Єдина додана вартість – те, що заяву було зроблено на тлі свіжої сенсації, якої... не сталося. Україна не обмежилася оприлюдненням папірців чи залізяк, а показала всьому світові живих учасників російської агресії, побудувавши на їхніх свідченнях детальну доповідь про присутність конкретних підрозділів спецпризначенців ГРУ в/ч № 21208, м. Тольятті, але це знову не стало топ-новиною для світових ЗМІ.

Російські кадрові військові вже не раз потрапляли в український полон, проте їх використовували здебільшого як цінний обмінний резерв для порятунку наших воїнів. Оскільки обмін полоненими – складний процес, що передбачає підвищену конфіденційність, простежити долю кожного з них нині важко. На пам’яті хіба що захоплення 10 російських десантників 24 серпня минулого року, коли сам російський диктатор був змушений викручуватися й заявив, що хлопці тупо заблукали (теж мені десантники!).

перш ніж розпастися під вагою внутрішніх суперечностей, ядерна Росія не відмовиться від спроби потягти за собою в небуття не лише сусідів, а й усю планету

А загалом «братська допомога» на Донбасі як була, так і є секретом Полішинеля. Варто, втім, зробити коротеньке резюме.

1. Участь росіян у війні Кремль визнавав майже від самого початку: мовляв, небайдужі громадяни за своїми переконаннями вирушають чинити опір українським фашистам, а держава до цього не має жодного стосунку (фактично Москва використовує майже 80-річний досвід СРСР, який, починаючи з громадянської війни в Іспанії, таємно посилав «добровольців» у різні гарячі точки світу, де офіційна радянська присутність заперечувалася). Варто пам’ятати реалії сучасної РФ, де будь-яку антиурядову активність блискавично бло­­кують спецслужби, а її учасників карають без зайвого політесу. Неможливо навіть теоретично припустити, що така масштабна й тривала операція, тим більше за участю людей переважно з бойовим досвідом, які не на пікнік вирушають, відбудеться без схвалення із самої гори. Насправді є безліч прямих свідчень, що гарматне м’ясо вербують із залученням структур Міністерства оборони та ФСБ, хоча це й без того очевидно.

2. Захоплена в терористичних угруповань новітня зброя, яка не виробляється ніде, крім РФ, не раз демонструвалася від літа 2014 року, зокрема іноземним дипломатам та журналістам. У пресі джерела бойової техніки швидко почали позначати евфемізмом «Військторг». Відомо, що щедрість постачання амуніції тим чи іншим бандформуванням залежала від їхньої керованості та лояльності до повноважних представників Генштабу РФ. Російські ж офіційні особи вправно відбріхувалися, спершу стверджуючи, що терористи воюють мінометами, гарматами, танками, зенітними комплексами, відбитими в ЗСУ, а потім, коли кількість доказів перевищила критичну масу, стали вдаватися до відвертого хамства. Треба розуміти, що Москва ніколи не визнає жодних прямих чи непрямих доказів, бо це суперечить практиці Кремля й традиціям радянсько-російської дипломатії.

Читайте також: "...Я ніколи маму не побачу". Сповідь сепаратиста

3. Починаючи із серпня минулого року, коли очищення Дон­­басу від бойовиків наблизилося було до логічного кінця, Росія не витримала й увела в дію регулярні армійські частини. Саме вони забезпечили перелам у ході бойових дій: бійці ЗСУ та добровольчих батальйонів, які пройшли через пекло Савур-могили, Ізвариного, Зеленопілля, Іловайська, Новоазовська, стверджують, що мали справу саме з кадровими російськими батальйонно-тактичними групами, а не окремими, хай навіть дуже досвідченими, вояками. Успіх гастролерів базується на значній перевазі в живій силі й техніці, а також, ніде правди діти, на майстерності: доки українська армія була зосереджена на продажу всього, що тільки можна продати, російські збройні сили пройшли школу кількох локальних воєн і пережили переозброєння під знаком збудженого мілітаризму. Утім, противник не раз відзначав стрім­­кий прогрес у вправності наших військовослужбовців, не кажучи про несподівану (для ньо­­го) безпрецедентну індивідуальну мужність та вмотивованість.

4. Кількості документальних доказів російської присутності – від слідів у соціальних мережах до аналізу супутникових зйомок, від аматорських фотографій та відео з місця подій до перехоплених радіопереговорів, від прямих визнань учасників з російського боку до підозрілих поховань солдатів та офіцерів у себе на батьківщині, від складних досліджень іноземних журналістів до проколів у репортажах російського (!) телебачення – вистачило б на кілька міжнародних трибуналів. Відповіді московських посадовців завжди однотипні: «Доведіть!» (див. п. 2). Нещодавня доповідь московського опозиціонера Ільї Яшина «Путін. Війна» (за заповітом покійного Боріса Нємцова), яка базується на даних з відкритих джерел, свідчить, що всім відомих фактів достатньо для однозначних висновків про Росію як цинічного й смертельно небезпечного агресора.

5. Небажання визнати ці фак­ти – наслідок несприятливої політичної кон’юнктури:

a) європейські політики, передусім німецькі та французькі, попри всю євросоюзівську міфологію та демагогію, не готові сприймати Європу як «спільний дім», для них безпека континенту обмежується безпекою національного бізнесу й вимірюється відстанню до найближчих виборів, що ж до євробюрократів, то вони відмовляються розглядати проблему в категоріях стратегій і цінностей – тільки тактик та інтересів;

Читайте також: Життя у безправ’ї. Як сепаратисти тероризують мирне населення

б) нинішні лідери США, попри всі вигадки про їхню керівну роль у Євромайдані, донедавна взагалі не тримали Україну поміж своїх зовнішньополітичних інтересів, для них значно пріоритетнішими напрямками були і є Іран, Ірак з «ІДІЛ», Сирія та інші проблемні країни регіону, для російського ж вектора в них немає ніяких заготовок, вочевидь, вашингтонський консенсус полягає зараз у тому, що проблему Крем­­ля вирішуватиме вже нова адміністрація за півтора року;

в) світ у цілому після релаксу тривалістю чверть століття ще не призвичаївся до усвідомлення нової-старої загрози: перш ніж розпастися під вагою внутрішніх суперечностей, ядерна Росія не відмовиться від спроби потягти за собою в небуття не лише сусідів, а й усю планету;

г) може, світ чекає більш безкомпромісної позиції від самої України: без 13% експорту до Росії (щоправда, проти 17% торік), без російського бізнесу тут і без українського там, без цієї комфортної невизначеності й без чер­гових переговорів про знижки на російський газ?

 


Матеріали за темою:

Реклама
Останні публікації згорнути
Новини партнерів 24tv.ua
Новини партнерів RedTram
Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
©2007-2016 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS
Interfax

Будь-яке копiювання, публiкацiя, передрук чи наступне поширення iнформацiї, що мiстить посилання на "Iнтерфакс-Україна", суворо забороняється. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено