Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Передплата Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи Приватна урбаністика
28 травня, 2015   ▪   Юрій Макаров   ▪   Версія для друку

Не останні гастролі

Генеральний секретар Північноатлантичного Аль­янсу вкотре підтвердив визначальну роль Росії у війні на Сході України. В інтерв’ю російській опозиційній газеті Єнс Столтенберґ заявив, посилаючись на дані розвідки, що Москва не лише тренує проросійських терористів, забезпечує їх зброєю та оснащенням, а й посилає своїх військових у райони, які контролюють так звані сепаратисти.
Матеріал друкованого видання
№ 21 (393)
від 28 травня, 2015
Не останні гастролі

У цьому немає ані найменшого відкриття: «російський слід» не раз констатували офіційні особи як НАТО, так і Пентагона. Єдина додана вартість – те, що заяву було зроблено на тлі свіжої сенсації, якої... не сталося. Україна не обмежилася оприлюдненням папірців чи залізяк, а показала всьому світові живих учасників російської агресії, побудувавши на їхніх свідченнях детальну доповідь про присутність конкретних підрозділів спецпризначенців ГРУ в/ч № 21208, м. Тольятті, але це знову не стало топ-новиною для світових ЗМІ.

Російські кадрові військові вже не раз потрапляли в український полон, проте їх використовували здебільшого як цінний обмінний резерв для порятунку наших воїнів. Оскільки обмін полоненими – складний процес, що передбачає підвищену конфіденційність, простежити долю кожного з них нині важко. На пам’яті хіба що захоплення 10 російських десантників 24 серпня минулого року, коли сам російський диктатор був змушений викручуватися й заявив, що хлопці тупо заблукали (теж мені десантники!).

перш ніж розпастися під вагою внутрішніх суперечностей, ядерна Росія не відмовиться від спроби потягти за собою в небуття не лише сусідів, а й усю планету

А загалом «братська допомога» на Донбасі як була, так і є секретом Полішинеля. Варто, втім, зробити коротеньке резюме.

1. Участь росіян у війні Кремль визнавав майже від самого початку: мовляв, небайдужі громадяни за своїми переконаннями вирушають чинити опір українським фашистам, а держава до цього не має жодного стосунку (фактично Москва використовує майже 80-річний досвід СРСР, який, починаючи з громадянської війни в Іспанії, таємно посилав «добровольців» у різні гарячі точки світу, де офіційна радянська присутність заперечувалася). Варто пам’ятати реалії сучасної РФ, де будь-яку антиурядову активність блискавично бло­­кують спецслужби, а її учасників карають без зайвого політесу. Неможливо навіть теоретично припустити, що така масштабна й тривала операція, тим більше за участю людей переважно з бойовим досвідом, які не на пікнік вирушають, відбудеться без схвалення із самої гори. Насправді є безліч прямих свідчень, що гарматне м’ясо вербують із залученням структур Міністерства оборони та ФСБ, хоча це й без того очевидно.

2. Захоплена в терористичних угруповань новітня зброя, яка не виробляється ніде, крім РФ, не раз демонструвалася від літа 2014 року, зокрема іноземним дипломатам та журналістам. У пресі джерела бойової техніки швидко почали позначати евфемізмом «Військторг». Відомо, що щедрість постачання амуніції тим чи іншим бандформуванням залежала від їхньої керованості та лояльності до повноважних представників Генштабу РФ. Російські ж офіційні особи вправно відбріхувалися, спершу стверджуючи, що терористи воюють мінометами, гарматами, танками, зенітними комплексами, відбитими в ЗСУ, а потім, коли кількість доказів перевищила критичну масу, стали вдаватися до відвертого хамства. Треба розуміти, що Москва ніколи не визнає жодних прямих чи непрямих доказів, бо це суперечить практиці Кремля й традиціям радянсько-російської дипломатії.

Читайте також: "...Я ніколи маму не побачу". Сповідь сепаратиста

3. Починаючи із серпня минулого року, коли очищення Дон­­басу від бойовиків наблизилося було до логічного кінця, Росія не витримала й увела в дію регулярні армійські частини. Саме вони забезпечили перелам у ході бойових дій: бійці ЗСУ та добровольчих батальйонів, які пройшли через пекло Савур-могили, Ізвариного, Зеленопілля, Іловайська, Новоазовська, стверджують, що мали справу саме з кадровими російськими батальйонно-тактичними групами, а не окремими, хай навіть дуже досвідченими, вояками. Успіх гастролерів базується на значній перевазі в живій силі й техніці, а також, ніде правди діти, на майстерності: доки українська армія була зосереджена на продажу всього, що тільки можна продати, російські збройні сили пройшли школу кількох локальних воєн і пережили переозброєння під знаком збудженого мілітаризму. Утім, противник не раз відзначав стрім­­кий прогрес у вправності наших військовослужбовців, не кажучи про несподівану (для ньо­­го) безпрецедентну індивідуальну мужність та вмотивованість.

4. Кількості документальних доказів російської присутності – від слідів у соціальних мережах до аналізу супутникових зйомок, від аматорських фотографій та відео з місця подій до перехоплених радіопереговорів, від прямих визнань учасників з російського боку до підозрілих поховань солдатів та офіцерів у себе на батьківщині, від складних досліджень іноземних журналістів до проколів у репортажах російського (!) телебачення – вистачило б на кілька міжнародних трибуналів. Відповіді московських посадовців завжди однотипні: «Доведіть!» (див. п. 2). Нещодавня доповідь московського опозиціонера Ільї Яшина «Путін. Війна» (за заповітом покійного Боріса Нємцова), яка базується на даних з відкритих джерел, свідчить, що всім відомих фактів достатньо для однозначних висновків про Росію як цинічного й смертельно небезпечного агресора.

5. Небажання визнати ці фак­ти – наслідок несприятливої політичної кон’юнктури:

a) європейські політики, передусім німецькі та французькі, попри всю євросоюзівську міфологію та демагогію, не готові сприймати Європу як «спільний дім», для них безпека континенту обмежується безпекою національного бізнесу й вимірюється відстанню до найближчих виборів, що ж до євробюрократів, то вони відмовляються розглядати проблему в категоріях стратегій і цінностей – тільки тактик та інтересів;

Читайте також: Життя у безправ’ї. Як сепаратисти тероризують мирне населення

б) нинішні лідери США, попри всі вигадки про їхню керівну роль у Євромайдані, донедавна взагалі не тримали Україну поміж своїх зовнішньополітичних інтересів, для них значно пріоритетнішими напрямками були і є Іран, Ірак з «ІДІЛ», Сирія та інші проблемні країни регіону, для російського ж вектора в них немає ніяких заготовок, вочевидь, вашингтонський консенсус полягає зараз у тому, що проблему Крем­­ля вирішуватиме вже нова адміністрація за півтора року;

в) світ у цілому після релаксу тривалістю чверть століття ще не призвичаївся до усвідомлення нової-старої загрози: перш ніж розпастися під вагою внутрішніх суперечностей, ядерна Росія не відмовиться від спроби потягти за собою в небуття не лише сусідів, а й усю планету;

г) може, світ чекає більш безкомпромісної позиції від самої України: без 13% експорту до Росії (щоправда, проти 17% торік), без російського бізнесу тут і без українського там, без цієї комфортної невизначеності й без чер­гових переговорів про знижки на російський газ?

 


Матеріали за темою:

Реклама
Останні публікації згорнути
  • Те, що колись видавалося немислимим, сьогодні не таке далеке від реальності
    29 вересня, The Economist
  • Низькі рейтинги нинішнього владного дуумвірату викликають у його учасників приплив політичних амбіцій в умовах певної невизначеності. Поки що приховані, але від того не менш сильні. Тиждень спробував спрогнозувати, у що можуть мімікрувати нинішні партії влади й на які суспільні сили вони спиратимуться.
    29 вересня, Богдан Буткевич
  • Попри прагнення деяких (переважно українських) політиків вилучити тему Волині з українсько-польських відносин, у Польщі кампанія обговорення «злочинів українських націоналістів» набула мистецького підживлення
    29 вересня, Юлія Олійник
  • Георгій Тука, який майже півроку працює в новому Міністерстві тимчасово окупованих територій та внутрішньо переміщених осіб, розповів Тижню про своє ставлення до конфлікту переселенців і держави довкола соціальних виплат та боротьби з контрабандою на Донбасі.
    29 вересня, Андрій Голуб
  • Однією з головних новин минулого тижня стала спроба так званого державного перевороту в угрупованні «ЛНР». Після того як лідер луганських сепаратистів Ігор Плотницький 21 вересня заявив, що проти нього готувався заколот, який провалився, багато хто спочатку сприйняв це як чергове інформаційне вкидання чи самопіар сепаратиста. Адже жодних конкретних імен Плотницкий не називав.
    29 вересня, Денис Казанський
  • Святошинський районний суд продовжує розглядати провадження щодо п’яти колишніх працівників «Беркуту». На черзі – велика балістична експертиза.
    27 вересня, Станіслав Козлюк
Новини партнерів 24tv.ua
Новини партнерів RedTram
Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
©2007-2016 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS
Interfax

Будь-яке копiювання, публiкацiя, передрук чи наступне поширення iнформацiї, що мiстить посилання на "Iнтерфакс-Україна", суворо забороняється. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено