Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Передплата Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи Приватна урбаністика
21 травня, 2015   ▪   Юлія Олійник   ▪   Версія для друку

Геркулес і стайні

Українці традиційно не люб­лять владу. Бо вона здав­­на була їм чужою – адміністрацією далекої метрополії, до якої долучалися абориге­­ни-ком­п­радори й таке колоритне українське явище, як малороси.
Матеріал друкованого видання
№ 20 (392)
від 21 травня, 2015
Геркулес і стайні

Будьмо відверті: Петро Порошенко далебі не найгірший президент із тих, що ми мали, можливо, навіть найкращий. Оптиміст сказав би: могло бути гірше.

Проте навіть добре поінформований оптиміст не знає відповіді на запитання: чому в нас нічого не міняється? Чому влада боїться ламати стару матрицю? Чому ніхто не покараний за вбивства, зради і грабунки?

Щоб зрозуміти, які відповіді можемо одержати від влади і чи можемо взагалі, мусимо визнати очевидне: так, ми були колонією і маємо хронічну проблему з якіс­тю еліти. Адже та, що з’явилася від 1991 року, спочатку була просто уламком колоніальної адміністрації, а згодом її швидко замінила собою новопостала компрадорська буржуазія. В умовах слабкої постколоніальної держави компрадорський бізнес здобув величезні статки й дивився на державу як на дійну корову. У кріслі «царя в провінції» відтоді побували колишній червоний директор Кучма, колишній банкір, схиль­­ний до етнографізму, Ющенко і ставленик від компрадорів Сходу Янукович.

Тільки справжній капіталізм є по-справжньому успішний та україноцентричний

У 2014 році Янукович утік, а що лишилося? Лишився фактичний колоніальний статус України. Тобто метрополія, яка сьогодні розраховує на економічний потенціал колонії, компрадорський великий бізнес, креольська свідомість і посттоталітарний страх змін. Великий бізнес виріс в Україні початку 90-х залежним і орієнтованим на метрополію, але, зрештою, яким ще буває компрадорський бізнес у відносинах колонія – метрополія? І для чого такому бізнесу українська держава? Цілком достатньо адміністрації у вигляді такого собі Закритого акціонерного товариства, де все вирішуватиме клуб «сильних і багатих», хоча формально-демо­кра­­тично акціонерами можна записати всіх громадян України й через телевізор транслювати їм потрібні меседжі. Патріотизм? Ну так для цього є малороси, які зав­жди готові освятити оборудки вишиванкою чи козацькою піснею. Соціальні протести? Ну так для цього є ліві – молоді й активні ліваки, які красиво й епатажно випустять пару у свисток.

Читайте також: Світ про Україну: Путіна влаштує, якщо у Києві керуватимуть олігархи

А ще є глобальний проект «Вільний ринок від Лісабона до Владивостока», який спокушає колосальними прибутками на територіях за Уралом. Десь там по дорозі загубиться не одна лише Україна, але природа бізнесу диктує своє. І ось уже Христя Фрилянд, колишня співробітниця бюро Financial Times у Москві й модератор круглих столів Пінчука у Давосі та зустрічей на Санкт-Петербурзькому економічному форумі, радіє у News Week із того, що питання національної ідентичності й мови в Україні не проблемне: оті президент Петро Порошенко і прем’єр-міністр Арсеній Яценюк є російськомовними і т. п. Ми правильно почули рупор великого міжнародного бізнесу: байдуже, якою буде Україна, хай би й російською, а найкраще, якщо неукраїнською? Тоді менше проблем із національними й державними інтересами, чи не так? Цікаво, що сказав би пані Фрилянд німецький Mittelstand, якби вона запропонували йому бути не німецьким, а безнаціональним? І що сказали б німці своїм російськомовним лідерам, якби такі в природі могли з’яви­­тися?

От чого насправді боїться олігархічний бізнес – український, російський чи міжнародний, то це малого й середнього бізнесу. Ні, не мафів, придорожніх генделиків і базарних перепродувачів, а бізнесу справжнього капіталізму. Того, який не заробляє на нерівноправних економічних відносинах метрополії і колонії, не живе з державних монополій, не купує політичних лідерів і не садить свого ставленика у президентське крісло, щоб відбити витрати. І треба визнати: такий бізнес є не тільки по-чесному успішний, а й по-справжньому патріотичний та україноцентричний. Бо кому ще так конче потрібна сильна українська держава? Кому ще так болітиме національна зрада? Хто, як не малий і середній бізнес, найперший страждає від екологічних катастроф, поганих доріг, убогої освіти та вбивчої медицини?

Читайте також: Чи почалась насправді боротьба з олігархами

Олігархи мають другий дім за кордоном, люмпен мислить категоріями цигарок і пляшок, підневіль­­ні бюджетники компрадорської держави безправні й залякані. То хто, як не український Mittelstand, найбіль­­ше закорінений в Україну? Кому, як не йому, об’єктивно для виживання потрібні верховенство пра­­ва, чесні суди і прозора влада? І хто ще об’єктивно зможе протистояти спробам олігархів піді­м’яти цю владу під се­­бе? Тому повстання 2004 і 2014 ро­­ків стоять на плечах справжнього українського капіталізму незалежно від того, хто мерз у наметах, кидав «Молотова» й озброював перші добровольчі загони. Звісно, великий бізнес необхідний сильній та успішній економіці. І нищити його було б самогубством. Питання в ролі, яку цей бізнес відіграє в державі, та його впливі на владу й суспільство. Великий капітал може стати рушієм прогресу, а може – руїнником. Усе залежить від нашої здатності змусити його дотримуватися чесних правил гри. А го­лов­не – запровадити ці чесні правила гри.

Петро Порошенко приречений увійти в історію як президент перехідного періоду. Ось уже май­­же рік, як українці намагаються визначити, куди ж він переходить. На кого він спирається? На великий олігархічний бізнес і створене ним Закрите акціонерне товариство? Чи на українську буржуазію, головного творця національного багатства й запоруку успішної національної держави? Розчистити колоніальні авгієві стайні – це 90% роботи для незворотності української незалежності. Так, слава будівництва нового дому на чистому місці дістанеться іншим, але для справжнього державного діяча це не трагедія, а лише виклик долі.

 




Матеріали за темою:

Реклама
Останні публікації згорнути
  • Експертиза, яка дає змогу вийти за межі лише виробництва культурного проекту й піднятися до рівня стратегування і, що головне, втілення тих стратегій у життя, — це дуже рідкісна річ в українському культурному середовищі. У наших реаліях навіть міністр культури має бути бодай трохи митцем, але чомусь не обов’язково професійним менеджером і політиком, здатним аналізувати статистичні дані, розуміти політичні наслідки слів та дій, а також передбачати ефективність інвестицій.
    18 листопада, Тетяна Філевська
  • На балконі нашого офісу Вася смачно затягується цигаркою, яку підкурює від іншої цигарки, і продовжує свій монолог у мій бік, але вже й не дивиться на мене: — Так, а ще мені треба, щоб ти начитав для радіо українські класні прислів’я, ще картинка, ще... — я вже й не слухаю. Усі його слова далі звучать як «бла-бла-бла», а в моїй голові народжується діалог для опонування.
    18 листопада, Тарас Білка
  • Івона Костина, заступниця керівника громадської організації «Побратими», яка займається психосоціальною адаптацією ветеранів, була координатором команди Іnvictus Games в Україні. У вересні в рамках цих ігор в Канаді вона відвідала дві тематичні конференції й поділилася отриманим досвідом.
    17 листопада, Ганна Чабарай
  • Кажуть, якщо довго й наполегливо про щось мріяти, мрія обов’язково здійсниться. Можливо, українські політики в це не вірять, але після Революції гідності вони справляли враження безнадійних, але наполегливих мрійників, бо використовували чи не кожну можливість, щоб публічно заявити про необхідність «плану Маршалла» для України.
    17 листопада, Любомир Шавалюк
  • Велика чистка в Саудівській Аравії: Мугаммад ібн Салман посуває конкурентів на владу
    17 листопада, The Economist
  • Запекла боротьба точиться навколо Укрзалізниці з моменту перетворення її на ПАТ у жовтні 2015-го. За цей час там п’ять разів міняли керівників, вона виводилася з підпорядкування Мінінфраструктури й повернулася назад. Усе це відбувається на тлі корупційних скандалів, реформаторських невдач і зростання збитковості. Проблеми УЗ виходять далеко за межі владних кабінетів і корпоративної бухгалтерії, оскільки вона забезпечує 50% усіх пасажирських і понад 80% вантажних перевезень країни. І якщо найближчим часом там не почнуться ґрунтовні реформи, вона може стати серйозною перешкодою для розвитку країни.
    17 листопада, Максим Віхров
Новини партнерів 24tv.ua
Новини партнерів
Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
©2007-2017 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS

Матеріали, позначені як "Новини компаній" розміщуються на правах реклами. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено.