Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Передплата Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи Приватна урбаністика
21 травня, 2015   ▪   Юлія Олійник   ▪   Версія для друку

Геркулес і стайні

Українці традиційно не люб­лять владу. Бо вона здав­­на була їм чужою – адміністрацією далекої метрополії, до якої долучалися абориге­­ни-ком­п­радори й таке колоритне українське явище, як малороси.
Матеріал друкованого видання
№ 20 (392)
від 21 травня, 2015
Геркулес і стайні

Будьмо відверті: Петро Порошенко далебі не найгірший президент із тих, що ми мали, можливо, навіть найкращий. Оптиміст сказав би: могло бути гірше.

Проте навіть добре поінформований оптиміст не знає відповіді на запитання: чому в нас нічого не міняється? Чому влада боїться ламати стару матрицю? Чому ніхто не покараний за вбивства, зради і грабунки?

Щоб зрозуміти, які відповіді можемо одержати від влади і чи можемо взагалі, мусимо визнати очевидне: так, ми були колонією і маємо хронічну проблему з якіс­тю еліти. Адже та, що з’явилася від 1991 року, спочатку була просто уламком колоніальної адміністрації, а згодом її швидко замінила собою новопостала компрадорська буржуазія. В умовах слабкої постколоніальної держави компрадорський бізнес здобув величезні статки й дивився на державу як на дійну корову. У кріслі «царя в провінції» відтоді побували колишній червоний директор Кучма, колишній банкір, схиль­­ний до етнографізму, Ющенко і ставленик від компрадорів Сходу Янукович.

Тільки справжній капіталізм є по-справжньому успішний та україноцентричний

У 2014 році Янукович утік, а що лишилося? Лишився фактичний колоніальний статус України. Тобто метрополія, яка сьогодні розраховує на економічний потенціал колонії, компрадорський великий бізнес, креольська свідомість і посттоталітарний страх змін. Великий бізнес виріс в Україні початку 90-х залежним і орієнтованим на метрополію, але, зрештою, яким ще буває компрадорський бізнес у відносинах колонія – метрополія? І для чого такому бізнесу українська держава? Цілком достатньо адміністрації у вигляді такого собі Закритого акціонерного товариства, де все вирішуватиме клуб «сильних і багатих», хоча формально-демо­кра­­тично акціонерами можна записати всіх громадян України й через телевізор транслювати їм потрібні меседжі. Патріотизм? Ну так для цього є малороси, які зав­жди готові освятити оборудки вишиванкою чи козацькою піснею. Соціальні протести? Ну так для цього є ліві – молоді й активні ліваки, які красиво й епатажно випустять пару у свисток.

Читайте також: Світ про Україну: Путіна влаштує, якщо у Києві керуватимуть олігархи

А ще є глобальний проект «Вільний ринок від Лісабона до Владивостока», який спокушає колосальними прибутками на територіях за Уралом. Десь там по дорозі загубиться не одна лише Україна, але природа бізнесу диктує своє. І ось уже Христя Фрилянд, колишня співробітниця бюро Financial Times у Москві й модератор круглих столів Пінчука у Давосі та зустрічей на Санкт-Петербурзькому економічному форумі, радіє у News Week із того, що питання національної ідентичності й мови в Україні не проблемне: оті президент Петро Порошенко і прем’єр-міністр Арсеній Яценюк є російськомовними і т. п. Ми правильно почули рупор великого міжнародного бізнесу: байдуже, якою буде Україна, хай би й російською, а найкраще, якщо неукраїнською? Тоді менше проблем із національними й державними інтересами, чи не так? Цікаво, що сказав би пані Фрилянд німецький Mittelstand, якби вона запропонували йому бути не німецьким, а безнаціональним? І що сказали б німці своїм російськомовним лідерам, якби такі в природі могли з’яви­­тися?

От чого насправді боїться олігархічний бізнес – український, російський чи міжнародний, то це малого й середнього бізнесу. Ні, не мафів, придорожніх генделиків і базарних перепродувачів, а бізнесу справжнього капіталізму. Того, який не заробляє на нерівноправних економічних відносинах метрополії і колонії, не живе з державних монополій, не купує політичних лідерів і не садить свого ставленика у президентське крісло, щоб відбити витрати. І треба визнати: такий бізнес є не тільки по-чесному успішний, а й по-справжньому патріотичний та україноцентричний. Бо кому ще так конче потрібна сильна українська держава? Кому ще так болітиме національна зрада? Хто, як не малий і середній бізнес, найперший страждає від екологічних катастроф, поганих доріг, убогої освіти та вбивчої медицини?

Читайте також: Чи почалась насправді боротьба з олігархами

Олігархи мають другий дім за кордоном, люмпен мислить категоріями цигарок і пляшок, підневіль­­ні бюджетники компрадорської держави безправні й залякані. То хто, як не український Mittelstand, найбіль­­ше закорінений в Україну? Кому, як не йому, об’єктивно для виживання потрібні верховенство пра­­ва, чесні суди і прозора влада? І хто ще об’єктивно зможе протистояти спробам олігархів піді­м’яти цю владу під се­­бе? Тому повстання 2004 і 2014 ро­­ків стоять на плечах справжнього українського капіталізму незалежно від того, хто мерз у наметах, кидав «Молотова» й озброював перші добровольчі загони. Звісно, великий бізнес необхідний сильній та успішній економіці. І нищити його було б самогубством. Питання в ролі, яку цей бізнес відіграє в державі, та його впливі на владу й суспільство. Великий капітал може стати рушієм прогресу, а може – руїнником. Усе залежить від нашої здатності змусити його дотримуватися чесних правил гри. А го­лов­не – запровадити ці чесні правила гри.

Петро Порошенко приречений увійти в історію як президент перехідного періоду. Ось уже май­­же рік, як українці намагаються визначити, куди ж він переходить. На кого він спирається? На великий олігархічний бізнес і створене ним Закрите акціонерне товариство? Чи на українську буржуазію, головного творця національного багатства й запоруку успішної національної держави? Розчистити колоніальні авгієві стайні – це 90% роботи для незворотності української незалежності. Так, слава будівництва нового дому на чистому місці дістанеться іншим, але для справжнього державного діяча це не трагедія, а лише виклик долі.

 


Матеріали за темою:

Реклама
Останні публікації згорнути
  • Про переваги Hyundai Tucson 2016 року випуску
    4 грудня, Олександр Пархоменко
  • У розмові з Тижнем Девід Кровлі, професор Школи гуманітарних наук Королівського коледжу мистецтв у Лондоні, розповів про старі та нові медіа, постправду й андеграунд у країнах соцтабору.
    4 грудня, Ганна Трегуб
  • Відомий лозунг «Хліба і видовищ!» у «молодих державах» до кінця 2016-го повністю віджив себе. Тепер тут хочуть тільки хліба. Причому видовища, якими так славляться «народні республіки», вже викликають у вчорашніх глядачів лише блювотний рефлекс. Особливо цей рефлекс видно, коли «впарюють» успіхи «республіки».
    4 грудня, Станіслав Васін
  • Латвія з-поміж трьох країн Балтії має чи не найбільше зв’язків із Росією, через які остання може шукати канали впливу. Утім, ситуація поступово змінюється
    3 грудня, Ольга Ворожбит
  • Відкриттям екзопланет уже нікого не здивуєш. Наступний крок — спробувати їх зняти
    3 грудня, The Economist
  • Одним із місць відпочинку та дозвілля для луганчан до війни була мережа гіпермаркетів «Епіцентр». Хтось планував там ремонти, хтось шукав подарунки, а хтось просто релаксував: повільно пересувався від відділу до відділу, спираючись на візок. Там справді можна було вбити день і нічого не купити. Просто дивитися, тримати в руках, а потім залишати при собі обраний товар так, ніби він на якийсь час ставав власністю.
    3 грудня, Вікторія Малишева
Новини партнерів 24tv.ua
Новини партнерів RedTram
Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
©2007-2016 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS
Interfax

Будь-яке копiювання, публiкацiя, передрук чи наступне поширення iнформацiї, що мiстить посилання на "Iнтерфакс-Україна", суворо забороняється. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено