Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Передплата Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи Приватна урбаністика
28 квітня, 2015   ▪   Ігор Лосєв   ▪   Версія для друку

Порошенко-1 чи Ющенко-2? Чи повторить президент помилки 10-річної давнини

Команда Порошенка дуже ризикує, повторюючи помилки помаранчевих, яких вони припустилися 10 років тому
Матеріал друкованого видання
№ 16 (388)
від 23 квітня, 2015
Порошенко-1 чи Ющенко-2? Чи повторить президент помилки 10-річної давнини

2014-й і початок 2015-го справедливо можуть бути названі пропащим часом щодо політичних, економічних, військових реформ. У діяльності державно-полі­тичної вер­­хівки, що має всі важелі влади (постмайданного президента, постмайданного прем’­єра, постмайданну більшість у парламенті), найбільше вражає очевидний брак політичної волі, простіше кажучи, бажання реально змінювати країну, долати сформований протягом багатьох років коруп­ційно-мафіозний характер державного апарату й відповідно йти на якісь неминучі особисті жерт­­ви в цьому важкому процесі.

Залежність від рейтингів, влас­­них егоїстичних перспектив і претензій, цілковита нездатність бути національними «камікадзе» (як обіцяв на початку прем’єрства Арсеній Яценюк) паралізують усі зусилля цієї влади, тому її правління дедалі більше стає абсолют­ною самодискредитацією. Динаміка падіння національної довіри до Порошенка як лідера цих процесів загрозливо збігається з аналогічною динамікою політичного занепаду Ющенка, який із кумира українського прогресивного суспільства доволі швидко перетворився на жалюгідно-кумедну, нікчемну постать. Нинішні ліде­­ри нескінченно виголошують (як і Ющенко) банально-правильні речі, розповідають про те, що обов’язково треба зробити, однак до жодних позитивних практичних кроків ці промови не ведуть.  

Велетенський розрив між їхніми заявами й повсякденним життям породжує в суспільстві розчарування і зневіру, апатію і почуття безнадії. У масах зростає підозра, що нинішні владоможці не знають, що робити, й елементарно не вміють керувати. А вседозволеність корупціонерів, високопосадових злодіїв, спонсорів тероризму і сепаратизму, нездатність чи небажання влади їх покарати запевняють суспільство в безсиллі нинішньої верхівки, її не­­функціональності. Влада нібито є, і нібито її немає… Звідси величезна громадська недовіра до неї та існування народу й верхівки наче у двох паралельних світах.

Ті, хто прийшов керувати Україною на плечах Майдану, почали втрачати свій авторитет із перших днів: в. о. президента Олександр Турчинов, оскільки після ганебної здачі Криму відступати вже не було куди, оголосив так звану антитерористичну операцію на Донбасі із залученням Збройних сил. Ще давні китайці казали, що правильно назвати означає правильно зрозуміти. АТО не потребує залучення армії, а якщо потребує, то це вже не АТО, а щось зовсім інше. До речі, сам Порошенко в травні 2014-го у передвиборчому екстазі заявив, що антитерористична операція не може тривати два-три місяці, вона повинна закінчитися протягом годин…

Порошенко, Яценюк і К° частково прибрали режим Януковича, не усунувши з влади багатьох його людей, фактично допомігши їм згуртуватися й увійти до парламенту

Побоювання назвати речі своїми іменами, сказати правду, схильність до кулуарного інтриганства, яке можновладці щиро вважають високою політикою, не додають їм поваги. Нинішній керівний клас має переважно бізнесовий родовід, але з усіма «принадами» специфічного українського бізнесу доби Кучми – Януковича із його корупцією, змовами і зрадами. Це той бізнес, який не відокремився від влади, як і вона від нього. Цей бізнес в особі Порошенка, Ложкіна, Косюка та інших навіть фізично від влади не відокремився…

Що чекає на верхівку (і на країну!), коли її авторитет впаде дуже низько? А все саме до того доволі стрімко йде… Теперішня влада проходить шлях Ющенка з тією відмінністю, що нині крах політичної верхівки за тих геополітичних обставин, що існують, означатиме і крах державності.

Порошенко з його запамороченням від президентських виборів розтринькав кредит довіри ще швидше, ніж Ющенко. Це значною мірою пояснюється тим, що нинішній глава держави – це бізнесмен, який уперто не хоче ставати президентом. Ігор Коломойський чесно зізнався, що в ньому бізнесмен завжди перемагав державного службовця. Порошенко може не зізнаватися, але це очевидно.

Читайте також: Фейкове очищення. Як люструють генералів-прикордонників

Ось чому маси змушені напружено роздумувати (як і за часів Ющенка!) над питанням, чим ця влада краща від попередньої… Влада Порошенка – Яценюка протягом року нічого не зробила, щоб довести, що вона таки краща від влади Януковича – Азарова. А на тлі економічної політики БПП, «Народного фронту» це далеко не очевидно… Радше нав­паки, суто матеріально раніше українцям жилося краще. Зрозуміло, що будь-які реформи коштують дорого і бувають болісними. Однак дуже важливо, наскільки їх тягар розподілено між різними верстами населення, наскільки тут дотримуються принципів соціальної справедливості. Якщо країні важко, то важко має бути всім.

Проте у нас влада вирішила всі зміни здійснювати за рахунок широкого загалу, насамперед середнього класу, який піддали черговому економічному погро­­му. Водночас український олігархат і далі збагачується на тлі все більшого зубожіння народу. Жод­­ного обмеження його апетитів не сталося. Понад те, помітні спроби влади «порозумітися» з олігархами, зокрема тими, чия позиція щодо української державності була неоднозначною. Це нагадує відоме примирення Ющенка з Ахметовим, Фірташем, Пінчуком і Кучмою. Результат такого примирення особисто для Віктора Андрійовича і для країни також відомий…

Порошенко, Яценюк і К° частково прибрали режим Януковича, не усунувши з влади багатьох його людей, фактично допомігши їм згуртуватися й увійти до парламенту, в чому справедливо підозрюють залаштункові домовленості. Усе це готує ґрунт для реваншу так званого Опозиційного блоку (сучасний варіант Партії регіонів), так само як безпринципна позиція Ющенка готувала ґрунт для реваншу Януковича. Згадаймо, як у боротьбі проти Тимошенко він уперто повертав деморалізованого Януковича з політичного небуття в активну українську політику.

Читайте також :Конституційний суд вирішив зачекати з люстрацією

 Янукович у 2008–2009 роках не докладав якихось політичних надзусиль. Він спокійно чекав, коли Ющенко і Тимошенко політично знищать самі себе, зробивши його перемогу на президентських виборах неминучою. Діяв за китайським прис­лів’ям: сідай біля річки і чекай, коли повз тебе пропливе труп твого ворога. Він дочекався. Сьогодні ми спостерігаємо процес наступання на знамениті українські граблі: нинішній колективний Янукович – Опозиційний блок поводиться так само, не перепрацьовує, бо на 90% його роботу виконують Порошенко, Яценюк, Яресько, Турчинов та інші постмайданні діячі… Самі лише їхні карикатурна «боротьба з корупцією», «очищення влади» чого варті…

Рік, що минув, показав, що нинішня влада слабка, неефективна і нерішуча. Такий її характер особливо небезпечний в умовах війни, яку вона виграти також неспроможна, бо є головним гальмом воєнних успіхів. Один із найяскравіших виявів її недолужності – специфічна кадрова політика. Досить лише згадати цю «блискучу» галерею професійних невдах: Ярема, Махніцький, Гелетей, Муженко, Гонтарева, Косюк та ін. Вони за своїм мораль­но-політичним і професійним рівнем не відповідають вимогам постмайданного українського су­спільства. З ними все зрозуміло, як із тими, хто їх висував на ключові посади. Питання полягає в тому, ким їх замінити, де взяти інших.

Тут ми наражаємося на замкненість українського політикуму, функціонування в ньому протягом десятиліть одних і тих самих персоналій застійного шти­­бу, на брак повноцінної політичної конкуренції, кадрового оновлення. Є цілком ніякі особистості, що, однак, були депутатами мало не всіх скликань парламенту, міністрами багатьох урядів і т. д.

Читайте також: Позбавити опори. Чи залишилися у "Сім'ї" важелі економічного впливу

У громадянському суспільстві є нові, прогресивні люди, насамперед у волонтерському русі, але вони не можуть пробитися в достатній кількості у цей кастово-клановий український політичний світ. Навіть коли з’являються молоді перспективні політики, вони нерідко потрапляють під вплив «ветеранів» традиційно-консерва­тив­них корумпованих кіл і, розчиняючись у їхньому сере­довищі, грають за усталеними правилами політичних попередників, охоче чи вимушено сприймаючи їхні звичаї та пристосовуючись до них.

Подібний процес адаптації молодих і прогресивних до старих і корумпованих можна спостерігати в нинішньому парламенті. Хоча там навіть досвідчені «прогресисти» на кшталт Юрія Луценка показово пере­творюють­­ся на «козачків» першої осо­­би держави, які не розрізняють особистих інтересів президента і національних інтересів України, що яскраво проявилося у відмові проголосувати за законопроект про націоналізацію на теренах України власності країни-агре­сора Росії. Нардеп від БПП і колишній комсомольський вождь Анатолій Матвієнко пояснив це тим, що тоді Російська Федерація ухвалить аналогічний закон і забере власність українських підприємців. По-перше, у Криму без будь-яких юридичних формальностей РФ забрала 400 (!) українських підприємств, привласнила 18 газових родовищ, а ще 300 кг золота з тамтешнього відділен­­ня Національного банку України. По-друге, що ж поганого для національних інтересів, якщо підприємства українських олігархів перестануть діяти на теренах агресора, сплачувати податки до його бюджету й таким способом фінансувати війну проти України? Але тоді може постраждати й бізнес чільних представників нинішньої влади, яка дуже часто переживає конфлікт політичних і бізнесових інтересів. У такому випадку Опозиційному блоку залишається тільки спокійно чекати…

 


Матеріали за темою:

Реклама
Останні публікації згорнути
  • Латвія з-поміж трьох країн Балтії має чи не найбільше зв’язків із Росією, через які остання може шукати канали впливу. Утім, ситуація поступово змінюється
    3 грудня, Ольга Ворожбит
  • Відкриттям екзопланет уже нікого не здивуєш. Наступний крок — спробувати їх зняти
    3 грудня, The Economist
  • Одним із місць відпочинку та дозвілля для луганчан до війни була мережа гіпермаркетів «Епіцентр». Хтось планував там ремонти, хтось шукав подарунки, а хтось просто релаксував: повільно пересувався від відділу до відділу, спираючись на візок. Там справді можна було вбити день і нічого не купити. Просто дивитися, тримати в руках, а потім залишати при собі обраний товар так, ніби він на якийсь час ставав власністю.
    3 грудня, Вікторія Малишева
  • У Литві не говорять про м’яку силу Росії, говорять про пропаганду
    2 грудня, Костянтин Амелюшкін
  • Я дуже люблю свій Бахмут: він теплий та привітний, чистий, сучасний та по-провінційному компактний. У ньому дуже багато квітів і дитячих майданчиків, а влітку повітря стає тягучим, наче липовий мед… Але це дивне місто. Ніби приречене балансувати між тим і цим: у міжчассі, у просторі, між новим і старим, своїм і чужим.
    2 грудня, Єлизавета Гончарова
  • Тіньова економіка об’єднує неймовірно велику кількість і різноманітність видів діяльності
    2 грудня, Любомир Шавалюк
Новини партнерів 24tv.ua
Новини партнерів RedTram
Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
©2007-2016 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS
Interfax

Будь-яке копiювання, публiкацiя, передрук чи наступне поширення iнформацiї, що мiстить посилання на "Iнтерфакс-Україна", суворо забороняється. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено