Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Передплата Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи Приватна урбаністика
16 квітня, 2015   ▪   Юлія Олійник   ▪   Версія для друку

Відчуйте Донбас

Напередодні Великодня гла­­ва Адміністрації президен­­та України в інтерв’ю на запитання, чи готові Ігор Коломойський, Рінат Ахметов і Дмитро Фірташ перестати бути олігархами й залишитися великими підприємцями, зауважив: Коломойський і Ахметов кажуть, що готові, а з Фірташем він не розмовляв. Отже, Борис Ложкін має обіцянку принаймні двох українських олігархів стати зразковими бізнесменами й не втручатися в державні справи. Деолігархізація в дії?
Матеріал друкованого видання
№ 15 (387)
від 16 квітня, 2015
Відчуйте Донбас

Публічне «покарання» голови Дніпропетровської ОДА, наївно приписуване зусиллям представників «четвертої влади», які перейшли у «владу першу», мало всі шанси стати хітом серіалу про деолігархізацію: беручкі українські чиновники та політики найвищо­­го рівня демонстрували його сво­­їм розчарованим і дедалі злішим співгромадянам. Правда, публічною появою або хоча б докорами другого «обіцянта» народ не потішили. Навіть більше: якось зовсім не в тон курсу на деолігархізацію прозвучала заява голови Донецької ОДА про потребу співпрацювати з окупованими терито­рія­ми. З ним солідаризувався Борис Ложкін (що й не дивно), а «четверта влада» почала розповідати про будні «ДНР-ЛНР». Одна журналістка, повернувшись із Донецька, повідомила: чистота й порядок на вулицях, російських окупантів не бачила, люди навчилися виживати й без Києва, українська влада спізнилася, тому хай і не думає диктувати свої умови; інший: там будують державність – простий народ, виявляється, повстав проти несправедливості (ну майже Майдан!), представників регулярної російської армії немає, жити з Україною, як раніше, неможливо, а тому треба шукати новий формат співіснування. Ну і Валентин Наливайченко підсумував: СБУ не має «серйозних зауважень» до Ріната Ахметова.

І тут законослухняний український громадянин, завжди готовий до оборудок влади з державними (тобто цього ж таки громадянина) інтересами, згадує, як рік тому Ахметов емоційно попере­джав Київ: Донбас хоче миру, але хоче говорити своїм «язиком», святкувати свої «празднікі» і вклоня­­тися своїм «пам’ятникам». А поки попереджав, на Схід і Південь – від Харкова до Одеси та Дніпропетровська – завозили зброю, найманців, а Крим уже відібрали «зелені чоловічки» з Росії. Відчуйте Донбас, як то кажуть!

Рінат Ахметов обіцяв Борису Ложкіну гарно поводитися. Чи обіцяв щось Петро Порошенко Рінатові Ахметову?

Отже, сьогодні ми всі стали заручниками олігархії: від президента до солдата на російсько-українській війні, евфемістично названій АТО. Отцем-засновни­ком епохи українських олігархів можна вважати Леоніда Кучму, хоча породив їх, звісно, не Данилович, а тоталітарна економіка СРСР. Вона подарувала нам не ли­­ше червоних директорів, «вату», сільське господарство з рабською робочою силою і нерентабельні галузі промисловості. Всі ці досягнення соціалізму цілком логічно увінчалися олігархами найрізноманітнішого походження: хто з комсомольців, хто з криміналу, а хто й прямо із «сіловіків». Наприкінці 80-х – на початку 90-х тягнули все: хтось Чорноморський флот, хтось кондитерські фабрики, ГЗК, шахти, цукрозаводи і т. ін. – ті, хто могли й хотіли. Ще тоді в Україні постали два клани: дніпропетровський і донецький. І якщо на Дніпропетровщині великий бізнес від часів Лазаренка, Пінчука й Тимошенко не був настільки тотально вмонтований у російську економіку, то на Донбасі, в зоні висококонцентрованої радянської індустріалізації, від самого початку все було інак­­ше. Погодьтеся: щоб прибрати до рук великі експортноорієнтовані промислові комплекси, передусім металургійні та хімічні, зав’язані на загальносоюзну (власне російську) економіку, не було сенсу контактувати зі слабкою київсь­­кою владою, яка під патріотичні гасла поспішала напхати собі кишені. Той, хто не входив у російську систему дерибану, яка не могла функціонувати в обхід КГБ й організованої злочинності, ніколи не прихопив би Донбас. Тому від самого початку нувориші Донбасу економічно і світоглядно (а значить і політично) були орієнтовані на Росію. Там у них найближчі друзі, там їхня культурна й ментальна столиця, зрештою, туди вони тікають – як не назавжди, то хоча б на день народження Іосіфа Кобзона. А Лондон, Париж і Нью-Йорк – то для шопінгу, відірватися й розважитися.

Читайте також: Чи почалась насправді боротьба з олігархами

Щоб утримати прихоплене, їм потрібна була лояльна людина в Києві, яка успішно знайшлася в 1994 році, коли за вирішальної підтримки Донбасу президентом України став Леонід Кучма. Відто­­ді й зазвучала пісня про особливу донецьку ментальність, про «Донбас кормит Украину», «Донбас на колени не поставить», «Дон­­бас порожняк не гонит» і т. ін. Голов­не, щоб не про Київ і Україну – такого «приниження» Донбас не стерпів би. За відсутності «хліба» людям пропонували «видовища», тобто міф про власну велич. Ця пісня звучала і в 2004-му, коли в крісло президента мав нарешті сіс­ти прямий представник Донбасу, і в 2014-му, коли той представник тікав з України. А її найяскравішим виконавцем тоді виявився Рінат Ахметов.

Війна триває понад рік, маємо тисячі загиблих, поранених, бездомних і обездолених. Але тепер ми знаємо: колишній «хазяїн Донбасу» пообіцяв Борисові Ложкіну, що цього разу, ну цього разу так уже точно не буде втручатися в політику! Мабуть, хоче з «колишнього» стати «теперішнім»?
Чи так це буде, ми одразу помітимо по тому, на які поступки піде президент Порошенко. Без згоди Києва Ахметов і Фірташ не зможуть ані остаточно легалізувати для експорту продукцію своїх підприємств з окупованих територій, ані залишатися монополістами в головних галузях української економіки. Їхній єдиний козир – «ДНР», «ЛНР» і російські війська (які там, на жаль, усе-таки є). Яку ціну готова заплатити українська влада за відмову Ахметова від цьо­­го козиря і припинення війни: федералізація, російська мова, преференції під час приватизації? Мабуть, Рінат Леонідович, обіцяючи гарно поводитися, натякнув про це Борису Ложкіну?

 




Матеріали за темою:

Реклама
Останні публікації згорнути
  • Як автоматизується полювання на відмивачів грошей
    19 листопада, The Economist
  • Експертиза, яка дає змогу вийти за межі лише виробництва культурного проекту й піднятися до рівня стратегування і, що головне, втілення тих стратегій у життя, — це дуже рідкісна річ в українському культурному середовищі. У наших реаліях навіть міністр культури має бути бодай трохи митцем, але чомусь не обов’язково професійним менеджером і політиком, здатним аналізувати статистичні дані, розуміти політичні наслідки слів та дій, а також передбачати ефективність інвестицій.
    18 листопада, Тетяна Філевська
  • На балконі нашого офісу Вася смачно затягується цигаркою, яку підкурює від іншої цигарки, і продовжує свій монолог у мій бік, але вже й не дивиться на мене: — Так, а ще мені треба, щоб ти начитав для радіо українські класні прислів’я, ще картинка, ще... — я вже й не слухаю. Усі його слова далі звучать як «бла-бла-бла», а в моїй голові народжується діалог для опонування.
    18 листопада, Тарас Білка
  • Івона Костина, заступниця керівника громадської організації «Побратими», яка займається психосоціальною адаптацією ветеранів, була координатором команди Іnvictus Games в Україні. У вересні в рамках цих ігор в Канаді вона відвідала дві тематичні конференції й поділилася отриманим досвідом.
    17 листопада, Ганна Чабарай
  • Кажуть, якщо довго й наполегливо про щось мріяти, мрія обов’язково здійсниться. Можливо, українські політики в це не вірять, але після Революції гідності вони справляли враження безнадійних, але наполегливих мрійників, бо використовували чи не кожну можливість, щоб публічно заявити про необхідність «плану Маршалла» для України.
    17 листопада, Любомир Шавалюк
  • Велика чистка в Саудівській Аравії: Мугаммад ібн Салман посуває конкурентів на владу
    17 листопада, The Economist
Новини партнерів 24tv.ua
Новини партнерів
Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
©2007-2017 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS

Матеріали, позначені як "Новини компаній" розміщуються на правах реклами. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено.