Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи
9 квітня, 2015   ▪   Ігор Лосєв   ▪   Версія для друку

Реванш чи оновлення

Лівий поворот громадських настроїв сьогодні майже неминучий. Питання в тому, яка політична сила ним скористається
Матеріал друкованого видання
№ 13 (385)
від 2 квітня, 2015
Реванш чи оновлення

Лівий рух на українських теренах має доволі драматичну історію, починаючи від спроб творити український соціалізм і комунізм аж до виродження в провін­ційно-колоніальну версію російських офіційних лівих, у місцеву філію ВКП(б)-КПРС.

Період національної революції 1917–1922 років дав нагоду українським соціал-демократам спробувати позмагатися за реалізацію своєї візії поєднання процесів соціального й національного визволення, а тубільним комуністам – зорганізувати власні вияви націонал-комуніз­­му, які московський центр був змушений певний час толерувати. Поразка УНР та інших незалежних держав покликала до життя могутні тенденції давнього російського централізму під претекстом «єдності дій пролетарів». Червоній Москві треба було перетравити в російсько-радянському казані різноманітні місцеві етнокультурні та політич­­ні ідентичності. Однак слабкість ідеологічного впливу росій­сько-комуністичного проекту за ме­жа­ми власне Росії змусила взяти тайм-аут, який називався офіційно політикою «коренізації кадрів», а насправді був спробою вкорінення РКП(б) в усі сфери життя неросійських територій СРСР. В Україні така політика відома як «українізація». Під її крилом ще певний час (до Голодо­­мо­­ру 1932–1933 років) протрималися залишки українських со­­ці­ал-демократів і націонал-кому­­ністи, на Заході України націонал-комунізм проіснував довше, переважно в лавах КПЗУ (Комуністичної партії Західної України). Друга половина 1930-х – це тріумфальне просування по кістках українського соціуму парового катка радянської уніфікації. Під час Другої світової війни Москва ще трохи позагравала з націонал-комуністичними нас­т­ро­­ями в Україні, а після 1945-го поклала тому край, адже потреба відпала. Знову розпочалася тотальна політична й етнокультурна уніфікація, зокрема у виг­­ляді каральних постанов, що пильнували за будь-якими ви­явами національних настроїв.

Нація потребує справді проукраїнського й масового лівого руху, який зрештою знівелював би шлях дикого капіталізму

У 1946 році ЦК КП(б)У видає постанову «Про перекручення та хиби в «Нарисі історії української літератури», потім постанову «Про журнали «Перець» та «Вітчиз­на», ще згодом «Про репертуар драматичних і інших театрів України». А тодішній лідер КПУ Лазар Каганович особисто ініціював постанову «Про політичні помилки і незадовільну роботу Інституту історії АН УРСР». У 1951-му стали цькувати композитора Данькевича за «неправильні» наголоси в опері «Богдан Хмельницький» і поета Володимира Сосюру. Репресії набирали обертів, здавалося, що насувається ще один 1937 рік… Але смерть диктатора зупинила процес. Почалися «хрущовська відлига» і мистець­ко-політич­ний рух шістдесятництва, спровокований антисталінською промовою Хрущова на ХХ з’їзді КПРС. Лібералізація в УРСР була пов’язана з постаттю Петра Шелеста, лідера КПУ, не позбавленого національного сентимен­­ту. Цей діяч наївно вірив у можливість розбудувати національну соціалістичну державу в межах Радянського Союзу. Все закінчилося зняттям Шелеста, масови­­ми арештами інтелігенції, черговим погромом української культури й початком ще одного загвинчування гайок у лавах КПУ, що тривало аж до кінця періоду Брєжнєва – Щербицького, коли Україну було остаточно зведено до загальносоюзного знаменника.

Читайте також: Маркс би плакав

До самої ґорбачовської перебудови КПУ не наважувалася навіть на підкилимну фронду, цілком задовольняючись реальним статусом пересічної республіканської організації та скеровуючи всю енергію на кар’єрні протистояння і здобуття чиновницьких призів на кшталт переведення до Москви. Перебудову вона зустрі­ла архаїчною в ідейному й апаратному плані структурою, що була не здатна на самостійну модернізацію, хіба що на лютий опір і панічний страх перед змінами. Все дієздатне і соціально мобільне, що було в її складі, почало стрімко втікати з будови, яка вже падала. Залишився людський неліквід, що, однак, зумів протягом десятиліть експлуатувати радянську носталь­­гію переважно людей похилого віку, а також утилізувати цар­сько-комуністичні здобутки у справі зросійщення України. Проросійські настрої на Сході та Півдні України на багато років стали потужним електоральним ресурсом КПУ. Весь період існування незалежної України КПУ товариша Симоненка була флагманом проросійської політики та пропаганди, не гребувала найбезсоромнішою демагогією. Цікаво, що у своїй діяльності вона аж ніяк не була скута традиційними комуністичними догмами, такими як заперечення приватної власності (комуністичні ватажки охо­­че й зі смаком її нагромаджували), атеїзм (КПУ захищала «канонічне» московське правосла­­в’я), боротьба за права робітничого класу (комуністи нерідко діяли спільно з «акула­­ми великого капі­­талу», олігархами) тощо.

Особливо дискредитували КПУ союзницькі відносини з Пар­­тією регіонів і підтримка сепаратистських рухів на Сході та Півдні країни. Що ж, як казав незабутній Ільіч: «Ніхто не змо­­же дискредитувати комуністів, якщо вони самі себе не дискредитують». А їхня боротьба проти цілісності України змушує згадати ще одну рацею: «За що боролись, на те й напоролись» – втрата Криму й частини Донбасу критично зменшили комуністичний електорат.

Запит на альтернативу

Криза комуністичного руху в Україні збіглася в часі з кризою цього руху на Заході: розпад СРСР започаткував крах десятків західних компартій, що перебували в нього на утриманні. Від затишного життя в рамках усталених догм і гарантованого фінансування довелося піти в самостійне плавання, яке було ускладнене тим, що класичний марксівсько-енґельсівський пролетаріат ХІХ – початку ХХ століття – той, якому нічого втрачати, крім власних кайданів, – давно зник. Нинішній «пролетаріат» є цілком «міщанською» частиною населення, що керується не захмарними комуністичними ідеалами, а повсякденними меркантильними інтересами. Крім того, на Заході центр соціально-економічної ваги зміщується з виробництва на сферу послуг, а особи найманої праці вбачають своїх захисників не так у лівих партіях, як у професійних спілках.

Тому ліві на Заході починають шукати іншу основну соціальну базу своєї політики: тепер це вже не особи найманої праці, а переважно маргінали західного соціуму. Західні ліві залюб­­ки виступають як борці за права мігрантів (переважно з країн Азії й Африки), сексуальних, релігійних та етнічних меншин. Основні проблеми, які їх непокоять, – межі сексуального лібералізму, аборти, права людини, дозволені легкі наркотики, відносини з ісламськими громадами тощо.
В Україні є потреба (саме в умовах дикого капіталізму і прак­­тичної відсутності сильного проф­­спілкового руху) в захисті осіб найманої праці. Тому потрібні класичні ліві партії, соціал-демо­крати й соціалісти. Комуністи самі поставили себе в становище одіозної структури через відвер­­те служіння Кремлю.

Читайте також: Російські праві під маскою українських лівих

Але історичне прокляття лівих в Україні 90-х років ХХ століття і нульових ХХІ століття – це хвороблива проросійськість, віч­на «зачарованість на Схід», зневажливе ставлення до українських цінностей. Проблеми української культури, мови, історії, ідентичності їх не цікавлять. Вони все те вважають вигадкою купки національно стурбованих інтелігентів. Їхня позиція нагадує позицію ґорбачовського шах­­­­таря з Донбасу, який писав Міхаілу Сєрґєєвічу, що охоче перейшов би на українську мову, якби від того стало більше ковбаси. Ґорбачов ті «перли» публічно ци­­тував як прояв «мудрості» простого люду. Але насправді широкий загал не є таким індиферентним до національної проблематики, як вважають ліві України. Крім того, ці ліві бачать майбутнє України лише в союзі з Росією, а криваві події 2014–2015 років показали мільйонам українців, що то за «союзник»…

Сьогодні лівий фланг українського політикуму порожній. В умовах псевдоліберальної та псевдо­­реформаторської політи­­ки Порошенка – Яценюка – Яресько лівий поворот громадських настроїв майже неминучий. Питання лише в тому, яка політична сила ним скористається.

Чинна влада України поки що встигла продемонструвати сприяння олігархам та банкірській сваволі з її штучними банкрутствами, фактичним ареш­том депозитів громадян і навіть зарплат у фінустановах, виведенням грошей за кордон, зі спекуляціями ресурсами державного рефінансування на чорному ринку. Українці побачили влад­­не потурання системній корупції (на тлі дешевих театральних вистав на кшталт публічного арешту на засіданні Кабміну двох «найбільших» корупціонерів країни – маловідомих полковників з Державної служби надзвичайних ситуацій) і толерантне ставлення до п’ятої колони Крем­­ля. Все це створює об’єктивну ситуацію для лівого ухилу.

Цього не можуть не бачити російські політтехнологи, які, на­­певно, підуть назустріч українському суспільству, створивши ще один політичний проект тепер вже нібито проукраїнської (верба­ль­­­но-риторичної) лівої пар­­тії. Зрозуміло, що вона буде позбавлена дрімучості КПУ Симоненка, там вистачатиме молодих, сучасних, гнучких демагогів, які вправ­­но розмовлятимуть українською і цитуватимуть національних класиків, вміло оп­ла­­куючи народні страждання й закликаючи до ліквідації олігархату. Інша річ, що на керівних посадах у ній може опинитися достатня кількість «консервів», себто діячів, які були завербовані ще в радянську добу й чекали на свій час. Сьогодні він настає, а перспективи такої партії покращуються тим, що обурення широкого загалу діями влади (як і її «бездіяльністю») активізує в українському суспільстві тренд соціальної справедливості в його найрадикальніших формах.

Однак нація потребує справді проукраїнського й масового лівого руху, який зрештою знівелював би шлях дикого капіталізму й поставив би крапку в історії олігархату України.

 

 


Матеріали за темою:

--> --> -->
Реклама
Останні публікації згорнути
  • 14 травня у кварталі Сонячний у Луганську в приміщенні супермаркету «Абсолют», що працював ще кілька днів тому, відкрився великий і сяючий новими кольорами «Спар» із величезною вивіскою «7:00 — 22:00». Якщо брати мірки довоєнні, то хіба це подія? Так, відкриття чергового супермаркету у великому місті — майже буденне явище.
    28 травня, Яна Вікторова
  • Які шанси має Петро Порошенко досидіти в кріслі президента України до кінця терміну й чи зможе повернутися туди вдруге
    28 травня, Роман Малко
  • Святошинський районний суд відмовився прийняти самовідвід присяжних у справі колишніх «беркутівців» Сергія Зінченка та Павла Аброськіна і прийнявся за розгляд по суті.
    28 травня, Станіслав Козлюк
  • Що таке команда Петра Порошенка і які в ній центри впливу
    27 травня, Богдан Буткевич
  • Бойові дії, які розпочалися в 2014 році породили феномен військових добровольців та волонтерів. Втім, рівно 100 років перед тим українці вже проявили себе в подібній ситуації
    27 травня, Святослав Липовецький
  • Відомий бельгійський саксофоніст і композитор Ален Крепен розказав Тижню про сучасний стан і можливості духових оркестрів, способи подолання невідомості української сучасної класичної музики та її авторів у світі та саксофон, повноту звукових можливостей якого ще розкрито не в повні.
    27 травня, Ганна Трегуб
Новини партнерів 24tv.ua
Новини партнерів RedTram
Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
работа Харьков оптимизатор любовный гороскоп на год Жеральдин Пайя http://avtosale.ua/
©2007-2016 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS
Interfax

Будь-яке копiювання, публiкацiя, передрук чи наступне поширення iнформацiї, що мiстить посилання на "Iнтерфакс-Україна", суворо забороняється. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено