Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Передплата Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи Приватна урбаністика
3 квітня, 2015   ▪   Денис Казанський   ▪   Версія для друку

Російські праві під маскою українських лівих

Традиційний для Європи поділ політичних партій та організацій на правих і лівих виник іще на початку існування самого парламентаризму як явища. Як відомо, до перших із них у Європі прий­нято зараховувати тих, хто зберігає вірність традиційним цінностям: церкві, нації, великій гетеросексуальній родині, пова­­зі до звичаїв та предків. Зазвичай це різні консервативні й націоналістичні партії та рухи. А лівими звично йменуються прихильники так званої соціальної справедливості. Всілякі комуністи й соціалісти, що пропонують варіанти перерозподі­­лу доходів бюджету на користь бідних.
Матеріал друкованого видання
№ 13 (385)
від 2 квітня, 2015
Російські праві під маскою українських лівих

В Україні, де політична грамотність населення на час приходу демократії дорівнювала ну­лю, а суспільство від моменту здобуття незалежності було розколоте на «націоналістів» та «ра­­дянських», процес створення політсил мав свої особливості. Через них у національному політикумі з часом виникла суцільна плутанина, яка й досі незрозуміла для абсолютної більшості наших громадян.

Течії та рухи, які в нас звикли називати лівими, насправді здебільшого використовують праву ідеологію і за суттю є росій­­ськими націоналістичними. Сво­­єю чергою, справжні українські ліві, які не сповідують російсь­­кого шовінізму й зосереджені саме на ідеях соціальної справедливості, вкрай не численні та мало кому відомі. І навпаки, «правими» чи «націоналістами» в нас постійно називають саме проукраїнські партії та рухи на кшталт «Свободи» чи «Патріота України», хоча паралельно завж­­ди існували праві проросійські «Русскій блок» та «Русскоє єдінство». Такий дискурс, нав’язаний суспільству пропагандою РФ іще в 1990-х роках, на жаль, панує в головах і нині.

Різновекторність українсь­­­ких регіонів, одні з яких зберігали європейську орієнтацію, а другі завжди озиралися на Москву, створила ситуацію, коли визначальним фактором в ідеології тієї чи тієї партії був не економічний підхід, а лояльні­сть її до Кремля. Тому на відміну від більшості європейських держав, де є просто соціалісти, просто націоналісти й просто ліберали, в нас усі ці течії завжди існували у двох утіленнях: росій­­ському та українському, кожне з яких завжди боролося не тільки з ідеологічними опонентами, а й з «однодумцями» з іншого табору.

Читайте також: Маркс би плакав

Найвпливовіші українські ліві партії радянського типу (КПУ, СПУ та ПСПУ) є вельми цікавим феноменом, що втілив у собі всю еволюцію націоналізму Росії XX століття, коли бути націоналістами там було не можна, але дуже хотілося.
Давно вже зрозуміло, що за розкрученим брендом та популістською лівацькою риторикою українських комуністів насправді ховається зовсім інша, протилежна марксизму ідеологія. Особливо це стало помітно в буремному 2014-му. Партія Симоненка, спокусивши виборця барвистою ретроупаковкою з радянськими символами на початку 1990-х, згодом підсунула йому реакційний російський націонал-консерва­­ти­зм із виразним присмаком чорносотенства. Під личиною українських лівих причаїлися російські праві. Та найцікавіше те, що виборець КПУ й сам радів такому перевтіленню, бо давно вже не переймався справжнім лєнінізмом, натомість ностальгуючи за імперською величчю загиблої радянської імперії.

Жодної впливової лівої партії, яка справді сповідувала б відповідну ідеологію і не діяла в інтересах Путіна, у країні просто немає

Коріння ситуації слід шукати в минулому. Країна, яка пере­мог­ла націонал-соціалізм, сама себе загнала в ідеологічний глухий кут. Після війни з Німеччиною націоналізм в СРСР апріорі означав щось погане, тому змушений був мімікрувати й ховатися під личиною нової національної ідеї – комунізму. Російський комуністичний рух, спочатку заснований на принципах інтернаціоналіз­­му, після смерті Лєніна та втечі Троцького перетворився на те, що російський філософ-націоналіст Ніколай Устрялов називав у своїх роботах «націонал-більшовиз­мом». Якщо перші більшовики марили світовою революцією, то Сталін мав на меті вже побудову могутньої імперії з російським фундаментом. У його СРСР, як і в нацистській Німеччині, практикувалися етнічні чистки й розправи над цілими народами за національною ознакою. Депортацій та репресій зазнали калмики, німці, чеченці, кримські татари. Геноцидом українців був визнаний Голодомор 1932–1933 років.
Націонал-більшовицька лінія «батька народів» так і залишалася генеральною для партії, до­ки СРСР не припинив існування. Цей російський націонал-соціа­лізм сталінського розливу пізні­­ше взяли на озброєння пострадянські компартії, розгорнувши діяльність у колишніх союзних республіках після 1991 року. Українські уламки КПРС – СПУ, КПУ, ПСПУ – загалом саме нею і зоставалися, відразу почавши відкрито лобіювати інтереси РФ, її культуру, мовний простір та бачення світової історії. В обмін на це їх фінансував тамтешній бізнес. Як визнавав відомий комуніст Леонід Грач, КПУ свого часу отримувала десятки мільйонів доларів від російського олігарха Григоришина. А ПСПУ Наталії Вітренко жила коштом відомого кримінального авторитета Максима Курочкіна, якого застрелили в Києві 2007 року.

Читайте також: Росія як цивілізаційний виклик

Риторика комуністів і так званих прогресивних соціалістів (а насправді російських націонал-соціалістів) у своєму радикалізмі іноді перевершувала найсміливіші випади одіозної Ірини Фаріон. Відверто вороже ставлення до української мови, нацистські й расистські випади стосовно жителів західних регіонів держави та представників інших націй і рас різко контрастували з радянсь­ким інтернаціоналізмом, проте їх цілком прихильно сприймав електорат ПСПУ та КПУ.
Тут можна згадати рекламний ролик вітренківців із закликом захистити «канонічне право­слав’я», який свого часу відмовилися транслювати українські телеканали. У ньому бабуся натикалася в церкві на чорношкірого священика й неймовірно лякалася. Меседж реклами був простий: представників негроїдної раси оголошували людьми другого сорту, чужими російським традиціям, від яких пропонувалося захистити останні.

Програмні цілі українських комуністів завжди бачилися знущанням із лівої справи. Відстоювання інтересів проросійськи настроєного населення, пропагування приєднання України до ультраолігархічної держави з імперськими амбіціями, союз із Пар­­тією регіонів, яка вперто відстоювала інтереси великого капіталу, – все це не характеризувало КПУ як ліву силу.

Остаточно ситуацію з виродженням української лівиці прояснила 2014 року війна з РФ, яка відокремила реальних лівих від російських націонал-комуністів та націонал-соціалістів. Найвідоміші «ліві» партії України, такі як КПУ, ПСПУ та «Боротьба», у цьо­­му конфлікті відверто стали на бік окупантів, фактично підтримавши агресію Кремля проти своєї країни. Ті самі українські ліві рухи, що свого часу солідаризувалися з Майданом і не привітали вторгнення, дістали від своїх колег ярлик «українських націоналістів» та «поплічників хунти»...

Читайте також: Як позбутися «турґєнєвскіх баришень»

Воєнна агресія Москви розставила крапки над «і» й наочно продемонструвала стару проб­ле­­му кризи українського лівого ру­ху. Як виявилося, жодної впливової лівої партії, яка справді сповідувала б відповідну ідеологію і не діяла в інтересах Путіна, в країні просто немає, а ті, що ховалися за комуністичною символікою, опинилися в одному таборі з «казакамі», націоналістами з РНЄ та нацистом Алєксєєм Мільчаковим із Санкт-Петербурга. Тож для тих, хто мріє розвивати в Україні ліву ідею по-європейськи, є багато роботи.

Що ж до російських шовіністів, які замаскувалися під українських лівих, то давно вже треба рішуче діяти в інтересах держави й заборонити такі партії за екстремізм. Адже саме вони доклали зусиль до роздмухування війни на Сході.

 


Матеріали за темою:

Реклама
Останні публікації згорнути
  • Про особливості проекту головного кошторису країни на наступний рік
    30 вересня, Любомир Шавалюк
  • Революцію роблять романтики, а користаються нею негідники — це про нас. Хоча насправді буває по-різному. Навіть радикально протилежно, якщо романтики від самого початку добре знають, чого насправді хочуть. У нашому випадку з цим не склалося. У нас мрії та їх реалізація — речі чомусь не надто взаємопов’язані, відповідно завжди відбувається експромт, потім зрада чи перемога, ну й насамкінець розчарування.
    30 вересня, Роман Малко
  • Світові медіа аналізують результати проміжного звіту міжнародної слідчої групи щодо збиття літака MH17 17 липня 2014 року в небі над Україною і роздумують над притягненням до відповідальності кремлівського режиму.
    29 вересня, Ольга Ворожбит
  • Те, що колись видавалося немислимим, сьогодні не таке далеке від реальності
    29 вересня, The Economist
  • Низькі рейтинги нинішнього владного дуумвірату викликають у його учасників приплив політичних амбіцій в умовах певної невизначеності. Поки що приховані, але від того не менш сильні. Тиждень спробував спрогнозувати, у що можуть мімікрувати нинішні партії влади й на які суспільні сили вони спиратимуться.
    29 вересня, Богдан Буткевич
  • Попри прагнення деяких (переважно українських) політиків вилучити тему Волині з українсько-польських відносин, у Польщі кампанія обговорення «злочинів українських націоналістів» набула мистецького підживлення
    29 вересня, Юлія Олійник
Новини партнерів 24tv.ua
Новини партнерів RedTram
Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
©2007-2016 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS
Interfax

Будь-яке копiювання, публiкацiя, передрук чи наступне поширення iнформацiї, що мiстить посилання на "Iнтерфакс-Україна", суворо забороняється. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено