Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Передплата Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи Приватна урбаністика
26 березня, 2015   ▪   Юлія Олійник   ▪   Версія для друку

Між рейтингом і Коломойським

Якби Сергія Лещенка і Мустафи Найєма не було, Ігор Коломойський мусив би їх вигадати. Ну хто ще зумів би так привернути увагу нашого обивателя до звершень дніпропетровського олігарха? І в який ще спосіб можна було би змусити українців так своєрідно його полюбити: «Ну чого ви причепилися тільки до Коломойського? А до Ріната боїтеся?»
Матеріал друкованого видання
№ 12 (384)
від 26 березня, 2015
Між рейтингом і Коломойським

І як ще наш пересічний український обиватель міг би нарешті задуматися над тим, наскільки адекватною є картина подій, яку подають йому ЗМІ?

І якщо журналісти стають маніпульованими, то ким і для чого? І свідомо чи в темну?

Але зиск від боротьби проти Коломойського виявився обопільним. Хто тільки не показав себе безстрашним борцем із корупці­­єю! Ну проти кого ще з олігархів так хоробро виступав би Валентин Наливайченко в телешоу? Навіть американський посол Пайєтт несподівано долучився до цієї ка(о)мпанії. І хоча українці, як ніхто інший, добре знають про гли­бо­ку-глибоку-глибоку стурбованість американського уряду, але якось раніше не помічали подібної жвавої реакції на «успіхи» президента й уряду України у справі боротьби з олігархатом.

В Україні тепер іде рік за три. Вважайте, від втечі Януковича скільки часу спливло, але ні президент, ані прем’єр, ані Блок Петра Порошенка, ні «Народний фронт», ані інші, молодші, політичні небожителі, м’яко кажу­­чи, не сильно прагнуть зламати правила гри в бізнесі, закладені ще Леонідом Кучмою, батьком-засновником української корупції найвищого рівня, наставником Януковича і «духовним батьком» Ющенка. Священних корів 90-х досі ніхто не займав. Це зрозуміло: країна бідна, і шанси на перемогу в наступних виборах (а хто сказав, що вони будуть аж у 2019-му?) визначатимуть сила та вплив тих, на кого спиратимуться потенційні кандидати й претенденти.

Рік тому політика українського керівництва «ні вашим ні нашим», яку чомусь називають «бездіяльністю», призвела до то­го, що виникла загроза існуванню країни. Згадайте, як довго тягнулася «бездіяльність» української влади: Росія окупувала Крим, на Сході російські «заслані казачкі» захоплювали ОДА, СБУ, міліцію, а Київ усе ще «бездіяв». Якщо ви це згадали, то мусите пам’ятати, якою фортецею стабільності став тоді Дніпропетровськ, як виступав тоді Коломойський на прес-конференції про «нашого великого і їхнього малого шизофреніків», як брав на себе відповідальність за перебіг подій у Дніпропетровській області, як організовував патріотичні мітинги в місті, яке Вілкул із регіоналами практично трактували як своє, ватне.

Схоже, тихо і здалеку в країні починається виборча кампанія

І якщо Коломойський завчасно й патріотично потурбувався про цілісність і збереження свого життєвого простору, то «хазяїна Донбасу» й «віденського в’язня» підвела самовпевненість. У кожному разі вони звично намагалися виставити свої умови, бо про що ще міг говорити Фірташ із Порошенком і Кличком у Відні напередодні президентських виборів? Ну і не нам же, зрештою, був адресований палкий заклик Ахметова про мир і «єдіную стра­­ну»? В купі з вимогою «услишать Донбас» це мало означати: не займайте нас! Ми хочемо тут мати свою маленьку Росію (але не Малоросію, а Новоросію), а ви мусите дотувати наших пенсіонерів, які ностальгують за совком, наші школи, які будуть «только по-рус­­кі», і наші «празднікі», «дєдивоєвалі»… Нині неодноразово проголошена мрія Ріната Ахметова збулася, але його самого вже давно не бачили на розкішній віллі в Ботанічному саду Донецька.

А ще в Україні є Ігор Єремеєв, Віктор Пінчук, Юрій Косюк, Олег Бахматюк, Леонід Юрушев та інші достойні уваги журналістів громадяни. Та й «Сім’я» колишнього нікуди не поділася з України, навіть у парламенті представлена. Відносно тиха поведінка цих українських олігархів свідчить, що їм комфортно з новою українською владою. Вона їм не заважає. Так, бізнес любить тишу. Але олігархічний бізнес передусім любить владу, бо він нею живиться.

Читайте також: Як позбутися «турґєнєвскіх баришень»

Оскільки український держав­­ний «пиріг» зменшився: трохи схуд, а трохи сусід відрізав, то й перерозподіл його став неминучим. І стосунки між конкурентами загострилися. А українська держава сьогодні слабка як ніко­­ли. Вона не може захищати свої економічні інтереси у протистоянні з агресивним приватним бізнесом, бо її чиновники не знають, у чому полягає державний інтерес. Не може призначати своїх висококваліфікованих менеджерів у державних компаніях, бо має таких дуже мало і ними стають креатури котрогось із олігархів. Держава розпродує власний економічний актив, щоб звести кінці, й зовсім не переймається можливістю ефективного управління природними й державними монополіями.

Ми несподівано й непомітно для себе відкотилися на початок 90-х. І перед нами стоять ті самі виклики: якою дорогою піти? Конкуренції і сильної держави? Чи олігархів і залежних президента, парламенту й уряду? За президентства Кучми ми рушили другим шляхом. І відтоді накопичення капіталу ніяк не завершиться, бо коли панує право сильнішого, а не сила закону, то накопичення переходить у черговий перерозподіл і все починається спочатку. Політика й далі залишається майданчиком для розборок між бізнес-кланами, партії і парламентські фракції виступають представниками тих чи інших бізнес-інтересів, а медіа-спільнота стає все більш маніпульованою. Скільки українців вірить, що Петро Порошенко готовий зламати цю матрицю ім. Леоніда Кучми?

Схоже, головні політичні си­ли явно піклуються про свій рейтинг і намагаються опустити рейтинг партнера. Значить, здалеку і тихо в нас починається виборча кампанія. Популізм – страшна зброя в боротьбі за владу. У бідній країні на нього великий запит. А найкращий популізм – це боротьба з багатими, точніше, з найбагатшими. Публічно боротися з олігархами вигідно в кожному разі. Навіть якщо ви геть не розбираєтеся в бізнесі й економіці. Головне, щоб були готові говорити про них у пресі й на телешоу. А ще краще – говорити, наприклад, про конфлікт між президентом і олігархами. Між олігархами й олігархами. Можна сперечатися, котрий із олігархів патріотичніший, а котрий щедріший.

Читайте також: Девід Кремер: «Ми маємо зобов’язання допомогти Україні»

А от хто при цьому ще згадає про країну? Кому вона потрібна, крім простих обивателів, тобто виборців? Вона не виживе без них, а вони – без неї. Тому тільки на них усі сподівання. На їхню здатність сказати «ні» владі.
А за Ігоря Коломойського не турбуйтеся. Популярність і рейтинг він собі вже забезпечив. Але неодмінно слідкуйте за президен­­том і прем’єром. Особливо якщо нам так хочеться вірити, що цьо­­го разу правила гри в українсь­кому політикумі зміняться. І виграє той, хто дійсно почне жити по-новому.  

 


Матеріали за темою:

Реклама
Останні публікації згорнути
  • Святошинський районний суд продовжує розглядати провадження щодо п’яти колишніх працівників «Беркуту». На черзі – велика балістична експертиза.
    27 вересня, Станіслав Козлюк
  • Перші в історії праймеріз партії Республікаців з великою долею ймовріності визначать майбутнє Франції на найближчі п’ять років.
    27 вересня, Алла Лазарева
  • 26-го вересня ввечері відбувся перший раунд теледебатів між кандидатами у президенти США Гілларі Клінтон та Дональдом Трампом. Перемогу у них медіа однозначно віддали кандидатці від демократичної партії, однак кандидат від республіканців теж знайшов слабкі сторони своєї суперниці.
    27 вересня,
  • Полтавська область справедливо вважається одним із локомотивів української економіки. Якщо вже й сперечатися про те, хто «годує країну», то Полтавщина серед регіонів завжди буде в перших рядах.
    27 вересня, Денис Казанський
  • Минулого тижня світові ЗМІ писали про передачу Україні права проводити фінал Ліги чемпіонів, мододих українських політиків та спростовували чутки про польських військових на Донбасі
    26 вересня, Ольга Ворожбит
  • Воно не прийме тебе, поки не полюбиш його першим, поки не звикнеш до його характеру, до його камерності й непоказного аристократизму. Замешкати тут — означає зголоситися на те, щоби про тебе тут усі все знали і ти так само все про всіх знав, прийняти неписане правило, що, зрештою, у людей не може бути аж надто багато секретів.
    26 вересня, Ярослава Тимощук
Новини партнерів 24tv.ua
Новини партнерів RedTram
Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
©2007-2016 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS
Interfax

Будь-яке копiювання, публiкацiя, передрук чи наступне поширення iнформацiї, що мiстить посилання на "Iнтерфакс-Україна", суворо забороняється. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено