Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Передплата Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи Приватна урбаністика
18 березня, 2015   ▪   Роман Малко   ▪   Версія для друку

Закон не для Донбасу, а для західних партнерів

На що депутати Верховної Ради витратили цілий вівторок 17 лютого 2015 року, важко сказати. Все, що отримала країна від їх плідної роботи - це ефемерні, гіпотетичні вигоди, які навряд чи колись матеріалізуються у щось придатне до споживання, але безсумнівно ввійдуть в історію українського парламентаризму, як ще один цікавий спосіб організації видимості роботи і створення проблеми на порожньому місці.
Закон не для Донбасу, а для західних партнерів

Звичайно, на питання що корисного для української держави вони зробили, кожен з обранців вставши на струнко, відзвітує цілою купою добрих справ, витисне з себе доволі змістовну відповідь, пронизану безмежною кількістю аргументів, і якщо не буде дурнем чи дурепою, то завершить перфоманс запевненням громадськості у власній неповторності та значущості, без якої, звичайно нічого доброго у цьому світі не може діятися. І за великим рахунком, всі вони будуть праві, і ті що за, і ті що проти. А найправішим буде президент, чий черговий закон про статус Донбасу таки врешті-решт того дня проголосували, і Донбас тепер може пишатися своїм статусом та мірятися ним з іншими сумнівними територіями, що входять в поле інтересів Кремля.

Звичайно, той закон ні до чого не годиться, він як корові сідло, але прийняти його було, треба, бо так пообіцяли і прописали в Мінських угодах, які якогось дива підписав пан президент після довгої, важкої і малоприємної ночі з неадекватним Путіним. І тепер все в Україні йде за заданим мінським курсом, хоча куди цей курс заведе, знову таки, не знає, ні той хто підписував, ні ті, заради кого вся ця катавасія відбувалася.

Насправді, має рацію віце-спікер Андрій Парубій, який щиросердно зізнався, що: «Ми цей закон приймаємо не для Путіна, не для окупантів які є в Донецькій і Луганській областях, а для наших західних партнерів. Ми теж не будемо приховувати, що ті(сепаратисти – Ред.) спробують переконати Європу, що Україна не виконує мінських угод і мінських домовленостей і в великій мірі позиція Європи щодо України буде визначатись і тим, наскільки Україна демонструє готовність до виконання. Чи зможе цей закон зупинити повномасштабний наступ РФ? Очевидно, не зможе. Якщо Путін прийме рішення атакувати, він, звичайно, буде атакувати, незважаючи на те, чи приймемо ми цей закон, чи не приймемо, але від того закону залежить наскільки солідарною буде з нами Європа.»

Читайте також: Геннадій Москаль: «Слід знайти баланс між військовими формуваннями й цивільним населенням»

Отже, закон для західних партнерів, що він означає і навіщо він потрібен? Чому цілий день в парламенті пішов на те, щоб узгодити позиції, і чому цього не можна було зробити раніше? Яке таке доленосне рішення змушені були проголосувати депутати, що не відважувались натиснути на кнопку, допоки не зайшло сонце за виднокіл і що взагалі, означають усі ці тарганячі забіги під шпалерами парламентаризму, чи допоможуть вони припинити нарешті війну і повернути в лоно Батьківщини Донбас та Крим?

Питання на ці відповіді очевидні, закон - жест доброї волі, який ні до чого не зобов’язує, нічого не вартує і ні нащо не впливає. Прийняти його можна було непомітно і не влаштовувати вселенського бардаку, але власне смак закону в тому, щоб про нього почув увесь світ. Такі правила гри без правил, в яку втягнута нині країна.

Власне, натхненник закону український президент Петро Порошенко і його братні фракції справедливо переконані, що дотримуватись підписаних угод, які б вони не були, важливо, і про те, що їх Україна дотримується, світ має знати з гучних інформаційних повідомлень а не з скупих дипломатичних звітів. І немає значення, скількох життів вони вартують і навіть скількох кілометрів української землі. Їхні аргументи про те, що заради союзників, які всіляко підтримують Україну в протистоянні з окупантом, можна і треба прогинатися, бо інакше ті можуть образитись, насправді доволі переконливі, особливо, коли мати на увазі, що без союзників нам наразі ніяк.

Втім, протилежні аргументи: про неможливість визнавати окуповані території і окреслювати їх, бо це прецедент, який потім огидно відригнеться на соборності країни, це потаємна прихована здача інтересів держави, і взагалі немає сенсу повертатися до помилок попередників, які повелися на ворожі провокації та визначили статус Донбасу, який де факто взагалі треба спочатку визволити і зачистити від окупантів, а тоді думати, як і ким його наново заселяти, також не менш переконливі. Хоч і не зовсім зрозуміло наскільки вони щирі, бо нібито, мають в своїй основі, банальні бажання отримати кілька міністерських кабінетів і аж ніяк не пов’язані з турботою про долю країни. Як би там не було, із наведеним вище, загалом можна було б погодитися, якби так прозоро не прочитувалось в усьому цьому процесі ролі гравців розписані заздалегідь, і кожен просто талановито виконує в п’єсі свою партію.

Читайте також: Сonditio sine qua non оновлення країни

А тому, як і слід було очікувати, все закінчилось хепіендом. В результаті плідних дискусій між собою і з президентом, противники та прихильники нового статусу Донбасу зуміли дійти консенсусу, і попри показову огиду одне до одного, ледь не конституційною більшістю в 286 депутатів «за», прийняли, запропонований Петром Олексійовичем подарунок для Ангели Меркель та інших поважних європейських партнерів закон «Про тимчасовий порядок місцевого самоврядування окремих районів Донецької та Луганської областей», вартість якого, у вільноконвертованій валюті може сягати багато мільярдів допомоги Україні, але насправді становить великий нуль. Бо йдеться про закон, який ніколи не буде діяти. Адже основний постулат, що і задовольнив усіх противників і помирив їх, це постанова про неможливість дії будь-якого особливого статусу вказаних регіонів, поки Україна не зможе провести у них контрольовані українською владою вибори. А що провести вона їх зможе лише після тотальної зачистки багатостраждальної донбаської землі.

Ще одне добре діло, яке спільними зусиллями зробили того дня народні обранці, це запросили в Україну миротворців, які би мали спробувати умиротворити Донбас і, якщо це їм вдасться, й коли вони раптом взагалі забажають це зробити, допомогти втілити в життя згаданий вище особливий статус Донбасу, такий вимріяний в кремлівських лабіринтах, що можливо,  гіпотетично, принесе бажаний мир на нашу багатостраждальну землю.

 Після Другої світової, коли вже були підписані всі мирні угоди і капітуляції, в бандерівських криївках усе ще жило переконання, що цивілізований світ, зокрема США от-от відкриють новий фронт проти Сталіна і звільнять Україну від більшовицького чобота, бо світ, мовляв, ніколи не зможе змиритися з тираном, який гірше за Гітлера сміє посягати на найвищі людські цінності та перетворив одну шосту світу на величезний концтабір. Переконання виявилось хибним, більшість, хто вірив у нього, загинули. Півстоліття світ спокійно спостерігав, як в концтаборі нівечились мільйони людських доль. 

Читайте також: Олександр Черненко: «Нове виборче законодавство має бути ухвалено не пізніше ніж у травні»

Нині пані Меркель дуже потребує української цукерки, за яку обіцяє подумати над можливістю продовжити дружити з Україною. Американці також люблять цукерки, і вони готові заради них продовжувати обіцяти нам свою підтримку і сприяння. Але поки ми не змінимось самі і не зрозуміємо, що тільки у наших інтересах перемогти у цій війні можемо розраховувати хіба на їхню велику стурбованість. За нас ніхто не приїде воювати і вмирати на Донбасі, це наша проблема. Нам не дадуть летальної зброї, бо нам не довіряють, і на те є причини. Ми не адекватні, не хочемо робити те що мусимо, а всю допомогу марнуємо через якісь свої нажиті століттями комплекси.

А тому визначити особливий статус Донбасу ми можемо тільки самі, після перемоги. І перемогти ворога ми можемо тільки самі. І не тому, що цивілізованому світові начхати на наші проблеми і маячня Путіна йому більш зрозуміла від наших логічних аргументів, а тому що такі правила життя, своя сорочка ближча до тіла, голодний ситого не розуміє і навіть найогидніші шкурні інтереси завжди переважають над вселенським добром. В цьому власне сенс природного добору.

Єдиний спосіб перемогти -  це ставати гравцями і воювати нарівні, диктувати свої умови і крок за кроком відвойовувати своє місце під сонцем. Все решта від лукавого. І мінські домовленості також…


Матеріали за темою:

Реклама
Останні публікації згорнути
  • Корупційні скандали не рідкість і для деяких країн-членів ЄС, особливо, для тих, хто приєднався до спільноти після тривалого перебування в орбіті СРСР.
    10 грудня, Ольга Ворожбит
  • Ліберали намагаються уникнути поразки, підтримуючи протекціонізм і посилення прикордонних режимів
    10 грудня, The Economist
  • Перший російський військовий, якого я побачила, був майже точною копією президента своєї держави. Невисокий, з типовою зовнішністю, усміхнений, але абсолютно холодний до всього, що не стосувалося безпосередньо його. Зовнішність прекрасно підійшла б для розвідника: типовий чоловік між 30 та 40 роками, швидше худорлявий, без виразних ознак ані в рисах обличчя, ані в мові.
    10 грудня, Вікторія Малишева
  • Чому влада зволікає з легалізацією видобутку бурштину
    10 грудня, Денис Казанський
  • Чи зможе Франсуа Фійон подолати Марін Ле Пен?
    9 грудня, The Economist
  • На яких засадах утворилася і функціонує «Воля народу»
    9 грудня, Денис Казанський
Новини партнерів 24tv.ua
Новини партнерів RedTram
Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
©2007-2016 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS
Interfax

Будь-яке копiювання, публiкацiя, передрук чи наступне поширення iнформацiї, що мiстить посилання на "Iнтерфакс-Україна", суворо забороняється. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено