Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи
27 лютого, 2015   ▪   Олександр Крамар   ▪   Версія для друку

Чи будуть миротворці на Донбасі

Ініціатива введення миротворців на Донбас видається проявом відчаю в умовах, коли традиційний арсенал стримування повзучої російської експансії засвідчив цілковиту неспроможність
Матеріал друкованого видання
№ 8 (380)
від 26 лютого, 2015
Чи будуть миротворці на Донбасі

Минуло вже півмісяця від мінської зустрічі глав чотирьох держав у нормандському форма­­ті та підписання «дорожньої карти» імплементації попередніх, вересневих угод. Розвиток подій за цей час засвідчив, що домовленості не працюють: бойові дії, зокрема з використанням важкої артилерії, тривають. Відведення важких озброєнь постійно відкладається або імітується, обмін полоненими призупинено, спостерігається концентрація ударних угруповань терористів у прилеглих до зони зіткнення районах, із Росії перекидається нова важка техніка. Декларації не лише з боку ОБСЄ, ЄС чи дуумвірату Меркель – Ол­ланд, а й навіть із боку США досі так і не підтверджені бодай якимись дієвими заходами на виконання попередніх погроз покарати порушника мінських угод. Для цього виявилося замало навіть очевидного й брутального факту їх порушення: наступальної операції з витіснення українського угруповання з району Дебальцевого.

На цьому тлі завершилася трансформація підходів до вирішення донбаської кризи. Тепер уже не лише ЄС, а й українська сторона виступає за заморожування конфлікту та стримування подальшого просування російсь­ко-терористських військ. Тоді як самі терористи та Кремль за їхньою спиною, відчуваючи пасивність Заходу в наданні Україні підтримки та нерішучість у реагуванні на нехтування мінсь­ки­­ми домовленостями, займають дедалі активнішу наступальну позицію. Росії та навіть самопроголошеним республікам уже не потрібне де-факто визнання непідконтрольності цих територій Києву, вони піднімають ставки й претендують на нав’я­зу­вання Україні нових умов в обмін на припинення атак. Від згоди на утримання непідконтрольних територій і висунення умов конституційного переоблаштування країни до нових обрисів – масштабного наступу для розв’язання псевдогромадянської війни на теренах усієї країни.

Миротворчий заслін

18 лютого РНБО схвалила звернення до ООН і ЄС щодо розгортання на території України місій із підтримання миру та безпеки. У ході консультацій Радбезу ООН у Нью-Йорку очільник українського МЗС Павло Клімкін заявив, що «ініціатива жодним чином не зводитиме нанівець мінські домовленості. Навпаки, є незамінним інструментом їх виконання та відновлення миру. Це буде справжній краш-тест для того, щоб стверджувати, наскіль­­ки ООН готова сприяти миру і стабільності».

Питання миротворчої місії ООН виникло, оскільки місія ОБСЄ в зоні конфлікту виявилася цілком безпорадною й абсолютно неефективною в плані контролю за припиненням вог­­ню та виконанням домовленостей. 70-річний досвід ООН показує, що її миротворчі контингенти виявляються ефективним інструментом підтримання миру лише за наявності кількох необхідних умов: це або реальна зацікавленість сторін у припиненні протистояння, коли миротворці можуть завадати непорозумінню та ексцесам, або коли миротворчий контингент має у своєму складі потужну державу, здатну примусити до миру тих, хто провокує його порушення.

без дієвих кроків Заходу базовим сценарієм розвит­­ку ситуації залишається дальше просування «армії Новоросії» вглиб України

Крім того, у випадку конфлікту інтересів кількох світових потуг, що є постійними членами Ради Безпеки (РБ) ООН, ситуація стає ще складнішою. В історії є лише один успішний досвід миротворчих дій під мандатом ООН в умовах холодної війни. Це примушення до миру північнокорейського режиму, на боці якого воював щонайменше мільйон «добровольців» із регулярної армії комуністичного Китаю і підтримку якому надавали радянські авіація та інструктори. Між іншим, обставини нинішнього протистояння на Донбасі мають дуже багато спільного саме з тією війною, а «ДНР» і «ЛНР» – із КНДР.

Однак особливістю війни в Кореї 1950–1953 років була готовність до реальної участі в її захисті США за рішучого президента Гаррі Трумена, з ім’ям якого пов’язана ефективна «доктрина стримування» радянської експансії (див.: Тиждень №30/2014). Але сьогодні на чолі Сполучених Штатів зовсім інший президент, який не виявляє готовності до аналогічних дій. Крім того, миротворча місія США та їхніх союзників у Кореї отримала мандат РБ ООН майже випадково. Місце Китаю в ній тоді посідав Тайвань, а представник СРСР замість того, щоб накласти вето, просто пробойкотував засідання Ради Безпеки. Відтоді Москва більше ніколи не повторювала цієї помилки, тож наразі годі очікувати її мовчазної згоди.

Голова Комітету Держдуми РФ з міжнародних справ Алєксєй Пушков уже заявив, що «Київ не зможе нав’язати ООН відправку миротворців до України в обхід Росії. Такі рішення ухвалює РБ ООН. Без нашої згоди це неможливо». Та наразі від Москви не надійшло категоричного заперечення самої ідеї розміщення миротворців. Наприклад, спікер Держдуми РФ Сєрґєй Наришкін виступив проти їх уведення лише на окуповані терористами території Донбасу або вздовж кордону з Росією. А голова Комітету Ради Федерації з оборони та безпеки Віктор Озьоров навіть висловив думку, що РФ може й погодитися на введення миротворців, проте не на її кордоні і не в окуповані частини Донбасу, а лише на лінію зіткнен­­ня з українськими військами.

Читайте також: Дебальцевський щоденник. Перший обстріл і перший порятунок

Схоже, у Москві ще повною мірою не усвідомили, що Київ морально готовий до фактичної відмови від поверення контролю над окупованими районами Донбасу і його «абхазіїзації». Відтак усе ще сподіваються, що коли відкинути можливість розміщення миротворчих військ на не підконтрольній нині Україні частині російсько-українського кордону, то остання сама не дасть згоди на їх розміщення виключ­­но вздовж зони зіткнення. Наприклад, голова Комітету Держдуми з оборони Владімір Комоєдов висловив здивування, що Київ виступає за введення миротворців по лінії зіткнення, адже, мовляв, у цьому випадку він остаточно відрізає від себе Донбас.

Проте запропонований Москвою варіант реінтеграції Донбасу до складу України як дестабілізуючого чинника, непідконтрольного фінансового тяга­­ря та умови фактичної федералізації країни менш прийнятний, аніж втрата регіону. Крім того, ефективний моніторинг лінії зіткнен­­ня здатний знизити ризик подальшої російської експансії. Заступник глави Адміністрації президента Валерій Чалий підкреслив, що Росія не може брати участь у миротворчій місії ООН як країна-агресор. Водночас, навіть якби серед миротворчих військ і були окремі російські підрозділи, це, можливо, стало б не найгіршим варіантом, адже позбавило б Росію можливості ухилятися від відповідальності за дії бойовиків і змусило б уже формально взяти її на себе.

Є два види миротворчих операцій: місії спостерігачів та операції за участю миротворчих сил. За словами Петра Порошенка, «найкращий для нас формат – поліцейська місія Євросоюзу». ЄС двічі ухвалював рішення про направлення своєї миротворчої місії без оонівсь­­кого мандата: у 2003-му до Македонії та в 2011-му до Лівії. Але малоймовірно, що в ЄС наважаться розмістити свої «блакит­­ні шоломи» вздовж неспокійної лінії зіткнення на Донбасі. Міністр закордонних справ Німеччини Франк-Вальтер Штайнмайєр уже заявив, що передумовою для направлення до України миротворчої місії мають бути стабільне перемир’я і підтримка всіма сторонами конфлікту.

Якщо Захід не проявить реального ентузіазму щодо введен­­ня миротворчого контингенту або не піде найближчим часом на рішучі кроки з посилення тиску на Росію та підтримки України, які могли б змусити Кремль відмовитися від подальшого наступу, то згоди Москви на фіксацію з допомогою миротворців демаркаційної лінії, а от­же, й тривалого замороження конфлікту годі очікувати. У такому випадку дедалі більше підстав очікувати подальшого повзучого просування терористів у глиб української території, що за подальшої пасивності Заходу та з настанням тепла може перейти в повномасштабний наступ. І тоді максимум, якого можна очікувати від ідеї введення миротворців, – це примус Заходу до підтримки зброєю в разі небажання гарантувати контроль за додержанням «мирного врегулювання».

Економічна ізоляція

В коротко та середньостроковій перспективі Україні не лише не вигідно, але й обтяжливо боротися за повернення контролю над непідконтрольними нині територіями Донбасу. Це означатиме не лише потребу йти на принизливі, небезпечні для долі держави поступки у плані змін до Конституції чи фактично заморожування європейської та євроатлантичної інтеграції.

Читайте також: Нове життя луганських прикордонників

Йдеться й  про тривіальніші мотиви: дефіцит бюджету значно легше подолати за умови припинення протистояння на Донбасі, без витрат на його утримання й тим більше на відновлення. Без електорату окупованих районів куди простіше протидіяти реваншу проросійських сил усередині країни, який разом із вимогами дострокових виборів може актуалізуватися з обвальним погіршенням соціально-економічної ситуації в країні, що очікується вже цього року.

Нині українська влада взяла курс на посилення блокади непідконтрольної частини Донбасу та припинення решти каналів її фінансової підтримки. Це не афішують, ба навіть цілеспрямовано виправдовують об’єктивни­­ми перешкодами, однак усе стає дедалі очевиднішим. Нещодав­но міністр енергетики та вугільної промисловості повідомив, що борг захоплених територій за газ сягнув 7,5 млрд грн, за електроенергію – 3,5 млрд грн, у зв’язку з чим НКРЕКП 2 лютого постановила припинити виплати генеруючим підприємствам на відповідних територіях.

При цьому, за його словами, «перетікання з контрольованої території немає», тобто борг накопичився лише через те, що енергію, вироблену на захоплених терористами землях, оп­ла­­­­­­чувало ДП «Енергоринок». 18 лю­­того було затверджено вичерпний перелік електрогенеруючих установок у тимчасово не підконтрольних Україні районах, які не можуть претендувати на фінансування. До таких, зокре­­ма, належать Старобешівська й Зуївська ТЕС та чотири ВЕС.

Так само 18 лютого припинилось і постачання з України газу до окупованих територій. В Укртрансгазі пояснили це критичними пошкодженнями газотранспортної інфраструктури внаслідок бойових дій. У відповідь прем’єр-міністр Росії Дмітрій Мєдведєв доручив «підготувати пропозиції про постачання газу для потреб ДНР і ЛНР».

Отож Газпром від 15:00 19 лю­­того додав нові пункти прийому-здачі блакитного пали­­ва: ГВС «Прохорівка» та «Пла­­то­­ве» на не контрольованій Україною ділянці кордону з Ростовською областю, куди почав перекачувати його в об’ємі 12 млн м³ за добу (близько 360–370 млн м³ за місяць, або 3–3,5 млрд грн за нинішньою його ціною для України).

Наразі монополіст списує на ці обсяги проплачений Нафтогазом аванс. Тож для припинення постачання терористам нашим коштом доведеться відмовитися від проплат, а отже, й відповідного імпорту з Росії. Наявних у ПСГ запасів (3,1 млрд м³ підйомного газу) за умови, що до кінця опалювального сезону вже не буде сильних морозів, загалом має вистачити.

Аналогічні проблеми виникають із надходженням електроенергії з РФ до підконтрольних терористам територій через ЛЕП «Перемога – Шахти». Наразі російська компанія «ИнтерРАО» враховує її в межах укладеного перед Новим роком «рятівного» договору на постачання струму в Україну з Укрінтеренерго (див. більше: Тиждень, № 1/2015).

Водночас у Росії не приховують занепокоєння із приводу можливого посилення Києвом блокади Донбасу й відверто пов’язують відновлення фінансування останнього із припиненням активних бойових дій. Так, уже згаданий голова комітету Держдуми з оборони Владімір Комоєдов заявив, що «припинення артилерійського вогню – це лише один аспект, але людям треба якось жити далі, отримувати зарплати, пенсії». За його словами, якщо настане режим цілковитої ізоляції цих районів Україною, то забезпечити жителів Донбасу всім необхідним самопроголошені «республіки» не зможуть.

Курс на агресію

У цих умовах без дієвих кроків Заходу базовим сценарієм роз­вит­­ку ситуації залишається даль­­ше просування «армії Новоросії» вглиб України з метою дестабілізувати ситуацію й імітувати повномасштабну громадянську вій­­ну із завданням-максимум (встановлення контролю над усією Україною) та мінімум (створен­­ня маріонеткової «Новоросії» в південних та східних регіонах). «Заступник командувача штабу ополчення ДНР» Едуард Басурін уже пригрозив одностороннім виходом із мінських домовленостей у будь-який зручний момент під приводом «обстрілів позицій армії ДНР».

Читайте також: Кіборг Бізон: «Після Майдану йти на війну було простіше»

Про ймовірну актуалізацію цьогоріч відповідного сценарію може свідчити й нещодавня активізація в інформаційному просторі Віктора Януковича та Миколи Азарова. Перший в інтер­­в’ю заявив, що «тільки-но в мене з’явиться можливість, я повернуся і зроблю все, щоб полегшити життя мешканцям України». Другий виступив з ініціативою створення «уряду у вигнанні» як «представницького орга­­ну, що висловлюватиме людям альтернативний погляд, вироблятиме концепції розвитку країни… об’єд­ну­ва­ти­ме всі сили, здатні протидіяти цьому антиукраїнському режимові на Україні». А в перспективі за багнетами «армії Новоросії», ймовірно, й візь­ме­ться до безпосереднього управління захопленими нею територіями.

Формальним прикриттям для агресії російських військ під вивіскою «ополченців» цілком може бути нібито розпочате 11 лютого проведення масштабної (понад 100 тис.) «загальної мобілізації» в «ДНР» та «ЛНР», що слугуватиме лише прикриттям для вторгнення найбоєздатнішої частини російської армії. У такому сценарії Москві й не потрібне повномасштабне пряме вторгнення. Адже вона просто не зможе без бодай часткової мобілізації на своїй території висунути проти України понад 200–300 тис. війська. Спроможних воювати підрозділів у РФ не так і багато, а частина з них має перебувати й на прикритті інших напрямків. Натомість 150–200 тис. армії, яка складалась би більш як на половину з російських кадрових військових, може вистачити для кількох стратегічних проривів на найважливіших ділянках зіткнення і стрімкого просування вглиб української території.


Матеріали за темою:

--> --> -->
Реклама
Новини за темою
Останні публікації згорнути
  • Саміт лідерів країн-членів ЄС, що проходить 28-29 червня в Брюсселі, майже виключно присвячений потенційному виходу Британії з організації
    29 червня, Віталій Рибак
  • Тиждень звернувся до Асли Айдинташбаш, експерта Європейської ради з міжнародних відносинз проханням прокоментувати останні заяви турецького президента щодо Росії
    29 червня, Віталій Рибак
  • 16 січня 2015-го десантники 25-ої бригади отримали наказ здійснити марш зі свого місця розташування до південно-західної околиці Авдіївки (мікрорайон Хімік). Разом з десантниками в цей сектор висунулися й бригадні артилерійські підрозділи.
    28 червня, Анатолій Шара
  • Хто і як сьогодні змінює Конституцію України? Який зв’язок між цими нововведеннями та ключовими реформами в державі? Про це Тижню розповів експерт із конституційного та адміністративного права, голова правління Центру політико-правових реформ Ігор Коліушко
    28 червня, Анна Корбут
  • Протягом тижня західні ЗМІ писали про візит Володимира Гройсмана до Берліну, значення Brexit для України, стабілізацію української економіки та переклад книги Олега Шинкаренка на англійську
    28 червня, Віталій Рибак
  • Багато блогерів та журналістів вже не раз робили аналіз справ «молодих, але невизнаних» республік. Хтось перевіряв бюджети, дехто слідкував за темпами виробництва на окупованих територіях. Інших цікавив політичний бомонд Донецьку чи Луганську.
    28 червня, Павло Василів
Новини партнерів 24tv.ua
Новини партнерів RedTram
Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
работа Харьков оптимизатор любовный гороскоп на год Жеральдин Пайя http://avtosale.ua/
©2007-2016 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS
Interfax

Будь-яке копiювання, публiкацiя, передрук чи наступне поширення iнформацiї, що мiстить посилання на "Iнтерфакс-Україна", суворо забороняється. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено