Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Передплата Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи
24 лютого, 2015   ▪   Станіслав Козлюк   ▪   Версія для друку

Геннадій Москаль: «Слід знайти баланс між військовими формуваннями й цивільним населенням»

Тиждень розмовляв із головою Луганської ОДА Геннадієм Москалем про військово-цивільні адміністрації, люстрацію серед працівників МВС в області та проросійські настрої серед місцевого населення.
Матеріал друкованого видання
№ 7 (379)
від 19 лютого, 2015
Геннадій Москаль: «Слід знайти баланс між військовими формуваннями й цивільним населенням»

У. Т.: Верховна Рада ще торік ухвалила закон про військово-цивільні адміністрації, які мають дещо спростити управління областю. Що конкретно він змінює на практиці?

– Ми вже надто довго чекаємо на підпис президента під цим законом. Питання перезріло. Цей документ у нас просто як настільна книга. Він фактично відновить керованість області. Наразі із цим складно. Нещодавно внесли зміни до Бюджетного кодексу, які дозволяють за відсутності облради передати повноваження до обласної адміністрації. Прийняли їх за рішенням Кабміну. І то, якби не приїхав до нас віце-прем’єр Геннадій Зубко, рішення не було б. Узагалі історія України не знала такого прецеденту, коли розбігалась би облас­­на рада. І вона так учинила свідомо. Депутати розуміли, що мають усі повноваження, насамперед кадрові, фінансові. І ми лишилися біля розбитого корита зі зв’язаними руками, з війнами, фронтами, обстрілами, знищеними школами, церквами, будинками, загиблими й пораненими.

У. Т.: Що входитиме до повноважень адміністрацій?

– Є три види адміністрацій. Військово-цивільні – населених пунктів, районів та областей. Депутати в парламенті почали бунтувати, не розібравшись у питанні. Хтось щось почув – і ви­никла паніка. Ніхто не хоче читати закони. Багато депутатів телефонували нам і казали, що я тут хочу мати необмежені повноваження і стати мало не Піночетом та керівником сєверодонецької хунти. Особливо депутатів турбувало, що я одноосібно розпоряджатимуся найціннішою у світі луганською землею, яка задарма нікому не потрібна. Вони чомусь подумали, що тут, певно, можна розбудувати Кончу-Заспу, Ялту чи Буковель. Я пояснив, що до населених пунктів належать села, селища й міста. Оце і є їх вичерпний перелік. У нас немає хуторів, кутів, дворів тощо.

Читайте також: Михайло Мінаков: Громадянське суспільство має контролювати владу, а не підміняти її

Для Луганщини цей закон надто актуальний. Бо, щойно починають обстрілювати населений пункт, першим утікає голова сільради на машині зі своєю сім’єю, за ним увесь депутатський корпус, потім фельдшери, вчителі, директори шкіл. І залишаються в селі звичайні громадяни, яким нічим і нікуди їхати. Друге. Тікають підприємці. Адже селище обстрілюють, вони не возитимуть туди товар, бо прилетить міна, вдарить «Град», «Торнадо» чи щось інше. Вони як мінімум зазнають збитків. Настає гуманітарна катастрофа. Наша адміністрація в такі селища постійно возить їжу. Окрім того, є проблема з ліками. Бракує медиків. Добре, коли поруч військова частина з лікарями або медсанбатом. Тоді ми приходимо, просимо допомогти. Але ж у військових теж не все є.

Усі розуміють: у тому, що діється на Донбасі, винні саме регіонали

У. Т.: Скільки в області таких проблемних населених пунктів?

– Нині це 12 селищ. Яка їх кількість буде завтра-післязавтра, не знаю. Зрозумійте, військово-цивільні адміністрації перебуватимуть у подвійному підпорядкуванні (голови ОДА й Антитерористичного центру). Президент призначатиме їхніх голів, а ті формуватимуть військово-цивільний склад. Повноваження сільської, селищної та міської рад переходять до них. Голова розписуватиме кількість штату й отримуватиме фінансування залежно від специфіки населеного пункту. На ці органи покладатимуться абсолютно всі функції: від момен­­ту народження людини і до самої її смерті. Це перше.

Друге – районні військово-цивільні адміністрації. Таких районів у нас три: Станично-Луганський (що лежить цілком у зоні бойових дій), Попаснянсь­­кий (який у ній майже весь) і Новоайдарський (де вона охоплює тільки частину території, зокре­­­ма вже відоме всім місто Щастя). У решті районів ми не запроваджуватимемо такого керівного органу. Взагалі створити війсь­ково-цивільну адміністрацію мож­­на у двох випадках: коли не діє районна рада або ж потрібно гарантувати громадський порядок і безпеку. Слід знайти баланс між військовими формуваннями й цивільним населенням. На жаль, у нас є певні проблеми, люди не вміють поводитися з військовослужбовцями. Не можуть уторопати, що особа зі зброєю представляє українську армію.

І третє. Створення обласної військово-цивільної адміністрації. Тут ми підпадаємо під другий пункт: відсутність обласної ради, що працювала б. А ще закон наділяє нас додатковими компетенціями. На мій погляд, це щось між миром і війною. Частина повноважень таких адміністрацій узята саме із закону про воєнний стан. Так, військо­во-цивільна адміністрація може обмежувати рух на певних вулицях і територіях, може закрити в’їзд до міста, заборонити продаж алкоголю, зброї, вилучити її, навіть ту, що придбана на законних підставах, заборонити масові заходи, якщо є ризики для життя.

У. Т.: Як щодо комендантської години?

– Військово-цивільна адміністрація встановлює обмеження щодо перебування в певний період доби на вулицях та в інших громадських місцях без відповідних документів. Ми визначаємо, яких саме.

У. Т.: Як на Луганщині просувається люстрація кадрів МВС?

– Міліціонерів залишилося дуже мало. Орієнтовно не більш ніж 10% працівників, які були до окупації. Як очищати лави силовиків? Покажіть мені, як це робити.
Сержанти, прапорщики й офі­­цери з Януковичем не співпрацювали. Те, що вони пішли служити Україні після окупації, як на мене, найкращий спосіб довести свою вірність присязі. Якщо проти них почато кримінальні провадження, є внутріш­­ня безпека, МВС, прокуратура, хай перевіряють.

Читайте також: Нове життя луганських прикордонників

Поясніть, як люструвати тих, хто вийшов з окупованих територій. Майно все там лишилося: квартири, машини. Життя людину роздягло, вона сидить на блокпостах у мороз і дощ за 2,5 тис. грн. Хто в гуртожитках мешкає, хто на орендованих квартирах із сім’єю, хто в родичів та знайомих. Комусь ніде жити, а деяким – навіть поїсти. Хтось поминки справляє, і туди приходять із блокпостів, бо така ситуація. Думаю, людина вже покарана. Як на мене, навіть якщо десь у душі вона мала симпатію до Партії регіонів, то тепер від цього словосполучення в неї підвищуються і цукор, і тиск. Усі розуміють: у тому, що діється на Донбасі, винні саме регіонали. Я хотів би, щоб люстратори цей шлях пройшли, а потім бралися до люстрації.

У. Т.: Як у регіоні із проросійськими настроями?

– Не скажу, що вони зникли. Якщо у 2004–2014 роках ПР насаджувала тільки одну ідеологію, якщо ми межуємо з Воронезькою, Ростовською і Бєлгородською областями, у нас можуть зникнути проросійські настрої? Явно ні. На деяких територіях вони зашкалюють, на деяких їх поменшало. Я не сказав би, що той-таки Львів, наприклад, стерильний від цього. Він теж при­йшов із Радянського Союзу.

У. Т.: Як інтегрувати таких людей в українське суспільство? Чи можна із цим боротися?

– Частину просто неможливо. Та водночас є громадяни, які самі все розуміють. Як на мене, інтегрувати треба молодь. Якщо бабусі, дідусі й матусі виховують дитину, то ми маємо робити навпаки. Щоб дитина, буваючи в інших областях, особливо західних, виховувала батьків. Наприклад, ми хотіли на Новорічні й Різдвяні свята вивезти хлопчиків та дівчаток на відпочинок, звернулися до всіх країн колишнього соцтабору із проханням про допомогу. Але ніхто не відгукнувсь, окрім Чехії. Втім, у нас, на жаль, була проблема з паспортами. Не склалося. А західні області України відгукнулися всі. І зараз приймають дітей. Скажімо, у селі Нижнє на Заході України вже відпочило три гру­­пи. Психологічний бар’єр подолано. Трапляються й комічні ситуації. Наприклад, селище Новотошківка. Приїжджаємо, закликаємо: «Дайте дітей на відпочинок, люди, ми вас можемо евакуювати». І ніхто не хоче ані сина чи дочку дати, ані сам їхати. Бо далі свого населеного пункту більшість ніколи не бувала. І нам кажуть: «Ми ж їх більше не побачимо, їх же на органи розберуть!». Це може бути смішно раз, два. Але коли це повторюють постійно…

У. Т.: Регіонали не пропонували співпраці?

– Їх тут немає, всі повтікали. А хто не втік, тих я розігнав. Наприклад, приїжджаю в район – а там 75% райради від ПР. Визвірився на одного, коли збирався партактив. Іншого разу почав їх виганяти із зали. А коли їхав утретє, вчетверте, регіоналів не було: самі розпустилися. Деякі, щоправда, переконували в любо­­ві до неньки України. Я їм пропонував прилюдно зібрати ЗМІ та невеличкий мітинг, на якому вони прилюдно спалили б парт­­квитки. Ніхто цього не зробив. Тому я їм не дуже вірю.

Читайте також: Розстріляне Щастя

У. Т.: Чи доцільно проводити вибори у зоні бойових дій?

– У жодному разі! Це була порнографія, коли всі округи лишилися на окупованій території, а 30 тис. осіб вибирали депутата. Кого він представляє? Такого не можна повторювати. Там, де тривають бойові дії, виборів бути не повинно. А де війни немає, можна обирати депутатів сільських, селищних, районних рад.

У. Т.: Але не обласної?

– Якщо ми проведемо такі вибори, то покажемо, що капітулювали. Що ми не є Луганська область. Ми виберемо Сєверодонецьку обласну раду. Луганська облрада має бути єдиною. Територіальну цілісність України конституційно не ділили. Це зроби­­ли бойовики. На окупованих територіях живуть громадяни нашої держави, які мають право голосу. І позбавляти їх цього не можна.

У. Т.: Чи вірите в мирне врегулювання конфлікту на Донбасі?

– У мене не залишається іншої віри. Я не вірю у воєнне вирішення цієї проблеми.

 


Матеріали за темою:

Реклама
Останні публікації згорнути
  • Якщо люди-музеї — це здебільшого старше покоління, то в цій підбірці етнографічно-туристичних історій здебільшого свіжа кров. Проекти, що надихають, що з’являються зав­­дяки активній молодій енергії. Може, з роками й вони перетворяться на пам’ятки, але поки що це живі страшенно цікаві організми, котрі навіть диктують свої умови в деяких нішах нашого бідного туристичного ринку.
    24 липня, Богдан Логвиненко
  • Що передбачає й кого зачіпає якісна психореабілітація людей, які повертаються з війни
    24 липня, Ганна Трегуб
  • Найбільші бренди світу потерпають від дрібніших конкурентів
    24 липня, The Economist
  • Ось відчиняються двері залу, і входить одна людина, радісна та усміхнена. Сотні вітають її такими самими радісними вигуками. Овації і захват. Далі?
    24 липня, Станіслав Васін
  • Як одинаки-аматори створюють варті уваги колекції. Без меценатів і державної підтримки
    23 липня, Богдан Логвиненко
  • От що цього разу? Питаю я себе. Давай уже писати про першу «Червону руту». Давай! Про «Гадів», Чубая, Бурмаку... Про Миколайчука, врешті-решт, лисого, босого, у лєопардовій пов’язці... Про Чернівці 1989 року... Не цього разу. Може, наступного... Так само, у принципі, я думав, коли минулого разу сідав за комп. Тоді мене «відволікли» ВІА. Ансамблі. Вокально-інструментальні... Добре... А зараз шо?
    23 липня, Сергій Харинович
Новини партнерів 24tv.ua
Новини партнерів RedTram
Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
работа Харьков оптимизатор любовный гороскоп на год Жеральдин Пайя http://avtosale.ua/
©2007-2016 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS
Interfax

Будь-яке копiювання, публiкацiя, передрук чи наступне поширення iнформацiї, що мiстить посилання на "Iнтерфакс-Україна", суворо забороняється. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено