Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи
18 грудня, 2014   ▪   Дмитро Крапивенко   ▪   Версія для друку

Це страшне слово «реформи»

Хірургічна операція, яка чекає на Україну, не буде результативною, якщо лікар (влада) та пацієнт (суспільство) вчасно не домовляться про її вартість, побічні ефекти й реабілітаційний період
Матеріал друкованого видання
№ 51 (371)
від 18 грудня, 2014
Це страшне слово «реформи»

Реформи чи стабільність? Це майже гамлетівське питан­­ня мучить Україну від часів ґорбачовської Перебудови. Сьогодні адепти патерналізму, відносної, але гарантованої, ситості, політичної апатії та сірої одностайності знову стають аутсайдерами чи маскуються під прибічників рішучих змін у країні. Реформатори, опинившись на ко­­ні, мають новий шанс. Але, як і в попередні епохи, прагнуть красиво говорити й уникати продуманих та послідовних дій. Причина тому – страх. Страх стати справжнім камікадзе, втратити популістські козирі перед наступними виборами, помилитись і зрештою програти.

Як приємно намалювати красиву презентацію в Power­Point, прикрасити її графіками майбутнього зростання, позначити чергову фантастичну дату здійснення мрій (у розумінні Петра Порошенка це 2020 рік), презентувати свій план перед по­­важними закордонними партнерами, зірвати аплодисменти… Однак «хвилина слави» не триватиме роками. Позаду вже не один фальстарт. Ліміт зволікань вичерпано остаточно. У березні – квітні можна було казати: «Ось оберемо президента й розпочнемо»; влітку заважав старий парламент; тепер знайти поважну причину склад­­но. Та й закордонні партнери вже добре вивчили манери офіційного Києва: від красивих презентацій до реальних рефо­рм справа не доходить уже понад 20 років. Тож далі – тільки дії.

Читайте також: Чи стане модним в Україні бути викривачем корупції та хабарництва?

Задекларувати боротьбу з корупцією і розпочати люстрацію було не надто й складно: вогонь по штабах не так зачіпає інтереси мас, як «голодний» бюджет чи но­­ві 30-відсоткові податки. Соціа­льно-економічні перетворення, до яких береться нинішній уряд, – це оперативне втручання фактично в усі сфери життя – з величезними ризиками. Голим піаром реформи не впровадити, і суспільство реагуватиме на змінені ціни, скорочення штатів та економію доволі швидко й агресивно. Дві фобії – бунтів та перекриття фінансування зовнішніми кредиторами – ставлять владу перед складним вибором, і вона зостра­­ху ризикує наробити чимало помилок, розчарувавши, зрештою, як донорів, так і електорат.

А в суспільстві сприймання реформ вельми специфічне. Час­­­то їх трактують дуже примітивно: змінимо владу, ввійдемо до ЄС (завтра-післязавтра) – і наші гривневі зарплати перетворяться на «єврові» за курсом 1:1, тоді й заживемо. Рудиментарне, постсовкове уявлення про державу як дійну корову породжує чергову оману: гроші в уряду завжди є, просто чиновникам треба менше красти, і тоді пільги, фінансові програми, соціальні виплати урізати не доведеться. Українці терплячі й загартовані труднощами – це не історичний бекграунд, а реальність, підтверджена подіями цьо­­­го року. Вони готові до економії та самопожертви, коли розуміють мету, заради якої це робиться. Коли бачать сусіда, який показує позитивний приклад. На жаль, його досі не подала влада: ні в тилу, ні на фронті. А це означає автоматичну недовіру та упередженість щодо реформ, особливо коли про їх зміст можновладці більше воліють говорити із закордонними спеціалістами, а не із власним виборцем.

Обираючи галузі, які найбіль­­ше постраждають від бюджетних інновацій, влада ніби паралельно прораховує протестний потенціал людей, які в них працюють

У нас часто згадують про досвід Грузії. Здебільшого в позитивному сенсі. Але не забуваймо, що там було швидке розчарування реформами, бо вони не дали стрімких результатів, які задовольнили б усі верстви населення, тож потім і настав олігархічний реванш із присмаком російських політтехнологій. Жодним чином від такого сценарію не застраховані й ми.

Влада прагне здолати всі свої страхи одним кроком: ухвалити пакетом бюджет і низку законів, що повинні включити режим заощадження державних коштів і створити умови для дальших реформ. Скинувши докупи прогресивні й украй непопулярні проекти, парламентарії прагнуть змішати мед і дьоготь у таких пропорціях, що продукт де-фак­­­то вийде непередбачуваний, але популістський ефект очікуваний: нас підганяли з реформами, от ми й вирішили не зволікати. Нібито колективне рішення, жодної персональної відповідальності. Стадні інстинкти у Верховній Раді розвинені приблизно на рівні петеушного гуртожитку: головне не виділятись, а всіх гуртом якось та й пронесе.

Суспільство, зокрема його найактивніша частина, теж поста­­ло перед непростим вибором: бло­­кувати ухвалення бюджету як такого неконструктивно, але дозволити лобіювання соціально небезпечних ініціатив безвідповідально. Тож доцільно було б вес­­ти діалог із владою окремо з найболючіших питань. Адже неозброєним оком помітні цілком прогнозовані диспропорції: жорстке, навіть жорстоке обмеження витрат на освіту на тлі збереження офшорних лазівок для великого олігархічного бізнесу (прем’єр поки що несміливо анонсує ліквідацію кіпрських схем), обережне обрізання пільг для чиновників і нещадна економія на малозахищених верствах населення, стрімке зростання оподаткування фізосіб, яке незворотно призведе до відродження тіньового ринку в стилі 1990-х.

Читайте також: Дімітрі Ґвіндадзе: «Україні потрібні ті, хто прикриватиме спину реформаторам»

Обираючи галузі, які найбіль­­ше постраждають від бюджетних інновацій, влада ніби паралельно прораховує протестний потенціал людей, які в них працюють. Очевидно, що лікарі та вчителі, залежні від різних форм адміністративного тиску, дисципліновані й не схильні до радикальних виступів, навряд чи штурмуватимуть адмінбудівлі або ж палитимуть шини біля ВР. Однак це не означає, що протестів як таких вдас­­ться уникнути. За найгіршим сценарієм під гаслами відновлення соціальної справедливості зчинять бунт найдеструктивніші елементи. Якщо зважити на те, що Росія не знехтує можливістю дестабілізації в Україні та дискредитації «хунти», то масштаби й наслідки таких подій спрогнозувати складно.

Найкращим і найцивілізованішим виходом із ситуації, що склалася, стали б переговори між урядом та галузевими профспілками. Однак жодних ілюзій щодо такого сценарію немає: профспілковий рух усі 23 роки незалежності виконував лакейські функції при працедавцях (будь то держа­ва чи приватний власник). Але час і можливості для тиску на владу таки існують. Якщо високопосадовці прагнуть почути міжнародних фінансових донорів, котрі натякають, що дедлайни виконання реформ не за горою, то вони мусять не пропустити повз вуха й думку громадян, заради яких нібито й відбуваються перетворен­­ня. Необхідність соціально-еконо­мічних змін не мусить бути предметом переговорів, інакше повер­­нен­­ня в добу «стабільності» неминуче. Суспільство повинне тиснути на владу, бачачи певну межу компромісів із нею. Зрештою, одним із гасел Майдану був громадянський контроль за діяльністю уряду.

 


Матеріали за темою:

--> --> -->
Реклама
Останні публікації згорнути
  • Саміт лідерів країн-членів ЄС, що проходить 28-29 червня в Брюсселі, майже виключно присвячений потенційному виходу Британії з організації
    29 червня, Віталій Рибак
  • Тиждень звернувся до Асли Айдинташбаш, експерта Європейської ради з міжнародних відносинз проханням прокоментувати останні заяви турецького президента щодо Росії
    29 червня, Віталій Рибак
  • 16 січня 2015-го десантники 25-ої бригади отримали наказ здійснити марш зі свого місця розташування до південно-західної околиці Авдіївки (мікрорайон Хімік). Разом з десантниками в цей сектор висунулися й бригадні артилерійські підрозділи.
    28 червня, Анатолій Шара
  • Хто і як сьогодні змінює Конституцію України? Який зв’язок між цими нововведеннями та ключовими реформами в державі? Про це Тижню розповів експерт із конституційного та адміністративного права, голова правління Центру політико-правових реформ Ігор Коліушко
    28 червня, Анна Корбут
  • Протягом тижня західні ЗМІ писали про візит Володимира Гройсмана до Берліну, значення Brexit для України, стабілізацію української економіки та переклад книги Олега Шинкаренка на англійську
    28 червня, Віталій Рибак
  • Багато блогерів та журналістів вже не раз робили аналіз справ «молодих, але невизнаних» республік. Хтось перевіряв бюджети, дехто слідкував за темпами виробництва на окупованих територіях. Інших цікавив політичний бомонд Донецьку чи Луганську.
    28 червня, Павло Василів
Новини партнерів 24tv.ua
Новини партнерів RedTram
Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
работа Харьков оптимизатор любовный гороскоп на год Жеральдин Пайя http://avtosale.ua/
©2007-2016 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS
Interfax

Будь-яке копiювання, публiкацiя, передрук чи наступне поширення iнформацiї, що мiстить посилання на "Iнтерфакс-Україна", суворо забороняється. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено