Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Передплата Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи Приватна урбаністика
18 грудня, 2014   ▪   Дмитро Крапивенко   ▪   Версія для друку

Це страшне слово «реформи»

Хірургічна операція, яка чекає на Україну, не буде результативною, якщо лікар (влада) та пацієнт (суспільство) вчасно не домовляться про її вартість, побічні ефекти й реабілітаційний період
Матеріал друкованого видання
№ 51 (371)
від 18 грудня, 2014
Це страшне слово «реформи»

Реформи чи стабільність? Це майже гамлетівське питан­­ня мучить Україну від часів ґорбачовської Перебудови. Сьогодні адепти патерналізму, відносної, але гарантованої, ситості, політичної апатії та сірої одностайності знову стають аутсайдерами чи маскуються під прибічників рішучих змін у країні. Реформатори, опинившись на ко­­ні, мають новий шанс. Але, як і в попередні епохи, прагнуть красиво говорити й уникати продуманих та послідовних дій. Причина тому – страх. Страх стати справжнім камікадзе, втратити популістські козирі перед наступними виборами, помилитись і зрештою програти.

Як приємно намалювати красиву презентацію в Power­Point, прикрасити її графіками майбутнього зростання, позначити чергову фантастичну дату здійснення мрій (у розумінні Петра Порошенка це 2020 рік), презентувати свій план перед по­­важними закордонними партнерами, зірвати аплодисменти… Однак «хвилина слави» не триватиме роками. Позаду вже не один фальстарт. Ліміт зволікань вичерпано остаточно. У березні – квітні можна було казати: «Ось оберемо президента й розпочнемо»; влітку заважав старий парламент; тепер знайти поважну причину склад­­но. Та й закордонні партнери вже добре вивчили манери офіційного Києва: від красивих презентацій до реальних рефо­рм справа не доходить уже понад 20 років. Тож далі – тільки дії.

Читайте також: Чи стане модним в Україні бути викривачем корупції та хабарництва?

Задекларувати боротьбу з корупцією і розпочати люстрацію було не надто й складно: вогонь по штабах не так зачіпає інтереси мас, як «голодний» бюджет чи но­­ві 30-відсоткові податки. Соціа­льно-економічні перетворення, до яких береться нинішній уряд, – це оперативне втручання фактично в усі сфери життя – з величезними ризиками. Голим піаром реформи не впровадити, і суспільство реагуватиме на змінені ціни, скорочення штатів та економію доволі швидко й агресивно. Дві фобії – бунтів та перекриття фінансування зовнішніми кредиторами – ставлять владу перед складним вибором, і вона зостра­­ху ризикує наробити чимало помилок, розчарувавши, зрештою, як донорів, так і електорат.

А в суспільстві сприймання реформ вельми специфічне. Час­­­то їх трактують дуже примітивно: змінимо владу, ввійдемо до ЄС (завтра-післязавтра) – і наші гривневі зарплати перетворяться на «єврові» за курсом 1:1, тоді й заживемо. Рудиментарне, постсовкове уявлення про державу як дійну корову породжує чергову оману: гроші в уряду завжди є, просто чиновникам треба менше красти, і тоді пільги, фінансові програми, соціальні виплати урізати не доведеться. Українці терплячі й загартовані труднощами – це не історичний бекграунд, а реальність, підтверджена подіями цьо­­­го року. Вони готові до економії та самопожертви, коли розуміють мету, заради якої це робиться. Коли бачать сусіда, який показує позитивний приклад. На жаль, його досі не подала влада: ні в тилу, ні на фронті. А це означає автоматичну недовіру та упередженість щодо реформ, особливо коли про їх зміст можновладці більше воліють говорити із закордонними спеціалістами, а не із власним виборцем.

Обираючи галузі, які найбіль­­ше постраждають від бюджетних інновацій, влада ніби паралельно прораховує протестний потенціал людей, які в них працюють

У нас часто згадують про досвід Грузії. Здебільшого в позитивному сенсі. Але не забуваймо, що там було швидке розчарування реформами, бо вони не дали стрімких результатів, які задовольнили б усі верстви населення, тож потім і настав олігархічний реванш із присмаком російських політтехнологій. Жодним чином від такого сценарію не застраховані й ми.

Влада прагне здолати всі свої страхи одним кроком: ухвалити пакетом бюджет і низку законів, що повинні включити режим заощадження державних коштів і створити умови для дальших реформ. Скинувши докупи прогресивні й украй непопулярні проекти, парламентарії прагнуть змішати мед і дьоготь у таких пропорціях, що продукт де-фак­­­то вийде непередбачуваний, але популістський ефект очікуваний: нас підганяли з реформами, от ми й вирішили не зволікати. Нібито колективне рішення, жодної персональної відповідальності. Стадні інстинкти у Верховній Раді розвинені приблизно на рівні петеушного гуртожитку: головне не виділятись, а всіх гуртом якось та й пронесе.

Суспільство, зокрема його найактивніша частина, теж поста­­ло перед непростим вибором: бло­­кувати ухвалення бюджету як такого неконструктивно, але дозволити лобіювання соціально небезпечних ініціатив безвідповідально. Тож доцільно було б вес­­ти діалог із владою окремо з найболючіших питань. Адже неозброєним оком помітні цілком прогнозовані диспропорції: жорстке, навіть жорстоке обмеження витрат на освіту на тлі збереження офшорних лазівок для великого олігархічного бізнесу (прем’єр поки що несміливо анонсує ліквідацію кіпрських схем), обережне обрізання пільг для чиновників і нещадна економія на малозахищених верствах населення, стрімке зростання оподаткування фізосіб, яке незворотно призведе до відродження тіньового ринку в стилі 1990-х.

Читайте також: Дімітрі Ґвіндадзе: «Україні потрібні ті, хто прикриватиме спину реформаторам»

Обираючи галузі, які найбіль­­ше постраждають від бюджетних інновацій, влада ніби паралельно прораховує протестний потенціал людей, які в них працюють. Очевидно, що лікарі та вчителі, залежні від різних форм адміністративного тиску, дисципліновані й не схильні до радикальних виступів, навряд чи штурмуватимуть адмінбудівлі або ж палитимуть шини біля ВР. Однак це не означає, що протестів як таких вдас­­ться уникнути. За найгіршим сценарієм під гаслами відновлення соціальної справедливості зчинять бунт найдеструктивніші елементи. Якщо зважити на те, що Росія не знехтує можливістю дестабілізації в Україні та дискредитації «хунти», то масштаби й наслідки таких подій спрогнозувати складно.

Найкращим і найцивілізованішим виходом із ситуації, що склалася, стали б переговори між урядом та галузевими профспілками. Однак жодних ілюзій щодо такого сценарію немає: профспілковий рух усі 23 роки незалежності виконував лакейські функції при працедавцях (будь то держа­ва чи приватний власник). Але час і можливості для тиску на владу таки існують. Якщо високопосадовці прагнуть почути міжнародних фінансових донорів, котрі натякають, що дедлайни виконання реформ не за горою, то вони мусять не пропустити повз вуха й думку громадян, заради яких нібито й відбуваються перетворен­­ня. Необхідність соціально-еконо­мічних змін не мусить бути предметом переговорів, інакше повер­­нен­­ня в добу «стабільності» неминуче. Суспільство повинне тиснути на владу, бачачи певну межу компромісів із нею. Зрештою, одним із гасел Майдану був громадянський контроль за діяльністю уряду.

 


Матеріали за темою:

Реклама
Останні публікації згорнути
  • Це місце невідь-чому завжди уявлялось мені краєм світу. Надто важкодоступним, щоб отак, просто захотівши, скоро до нього дістатися. Я не помилилась. П’ять годин від Одеси вибоїстими дорогами, коли підкидає й від цього нудить. Раз за життя можна, – кажу своєму супутникові, іноземцю. Раз за життя треба, – кажу собі, українці.
    6 грудня, Анастасія Левкова
  • Як функціонує схема заволодіння допоміжними приміщеннями в столиці
    6 грудня, Тарас Кінько
  • Недореформована пострадянська Україна забезпечила ідеальні умови для виникнення та відтворення тіньової економіки
    5 грудня, Олександр Крамар
  • Про переваги Hyundai Tucson 2016 року випуску
    5 грудня, Олександр Пархоменко
  • У розмові з Тижнем Девід Кровлі, професор Школи гуманітарних наук Королівського коледжу мистецтв у Лондоні, розповів про старі та нові медіа, постправду й андеграунд у країнах соцтабору.
    4 грудня, Ганна Трегуб
  • Відомий лозунг «Хліба і видовищ!» у «молодих державах» до кінця 2016-го повністю віджив себе. Тепер тут хочуть тільки хліба. Причому видовища, якими так славляться «народні республіки», вже викликають у вчорашніх глядачів лише блювотний рефлекс. Особливо цей рефлекс видно, коли «впарюють» успіхи «республіки».
    4 грудня, Станіслав Васін
Новини партнерів 24tv.ua
Новини партнерів RedTram
Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
©2007-2016 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS
Interfax

Будь-яке копiювання, публiкацiя, передрук чи наступне поширення iнформацiї, що мiстить посилання на "Iнтерфакс-Україна", суворо забороняється. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено