Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Передплата Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи
19 грудня, 2014   ▪   Єгор Фірсов   ▪   Версія для друку

Союз Кремля та донецьких

Українські медіа пропонують безліч версій того, хто є справжнім винуватцем війни на Донбасі. На відміну від російських: ті в цьому питанні одностайні. А в нас звинувачують то Путіна, то якихось не підконтрольних нікому сепаратистів, то олігархів, то Партію регіонів. Досі ніякого консенсусу із приводу того, що відбувається? Окупація, АТО, громадянська війна? Тому хотів би, як людина з Донецька, яка перебувала навесні в центрі подій, внести деяку ясність.
Матеріал друкованого видання
№ 50 (370)
від 11 грудня, 2014
Союз Кремля та донецьких

На відміну від більшості простих громадян, які бачили тільки зовнішній бік заворушень, я знав і про те, які процеси тривають у кулуарах. І прекрасно розумів від перших днів, що відбувається керований, контрольований бунт, у якому всі вміло грають відведені їм ролі. Попервах його контролювала місцева влада, а точніше представники різних донецьких олігархічних кланів. І лише потім, у середині квітня, на Донбасі з’явилися російські диверсанти, які опинилися на перших ролях і переключили увагу світової громадськості на себе.

Чи розгорілася б війна, якби російські диверсійні групи Стрєлкова й Козіцина не прийшли на Донбас? Певен, що ні. Перший в інтерв’ю сам казав, що без його участі вона не почалася б. Чи прийшли б російські диверсанти на Донбас, якби ґрунт їм не підготували колаборанти з місцевої влади та провокатори? Знову ж таки ні. Сьогодні ми вже знаємо, що Путін не готував для Донбасу кримський сценарій, а дрібним диверсійним угрупованням було б не під силу те, що зробили в Криму «зелені чоловічки».

Війна на Донбасі була б неможлива без участі як перших, так і других. У цьому конфлікті внутрішні та зовнішні вороги України спрацювали в одній зв’язці, тому помилково покладати провину за кровопролиття тільки на одну персону, як це іноді роблять сьогодні. Путін не зайшов би в Україну, якби йому не допомагала п’ята колона. Але й сепаратисти не могли б працювати без фінансової та військової допомоги Кремля. Всі, хто знімає відповідальність з однієї зі сторін і каже, що «це внутрішній конфлікт, військ Росії на Донбасі немає» або, навпаки, «це російська окупація, а місцеві її не підтримують», свідомо чи несвідомо вводять в оману громадян.

Читайте також: Війна за «ЛНР». Єфремов проти Козіцина

Біля джерел антиукраїнського путчу в Донецьку стояла міська влада. Для мене, як для представника місцевого політикуму, в цьому не було ніякого секрету, але водити за ніс журналістів та громадськість тіньовим організаторам заворушень вдавалося досить непогано. «План Б» на випадок перемоги Майдану ставленики донецьких олігархів стали розробляти приблизно в січні, коли з’явилися перші загиблі в Києві й стало зрозуміло, що Янукович може бути повалений. У середині місяця майбутні «міністри ДНР» під керівництвом місцевої вла­­ди заповзялися ґрунтовно готувати в Донецькій області загони бойовиків-тітушків, яких кидали проти нашого донецького Євромайдану, а також відправляли до столиці. Курирували цю роботу секретар Донецької міськради Сергій Богачов та відомий регіонал, директор різних комунальних підприємств Олексій Грановський, який потім став одним із «міністрів ДНР». Поки їхні бики товкли мирних громадян у центрі Донецька, Грановський та Богачов зазвичай прогулювалися неподалік і про щось розмовляли.

«План Б» полягав у тому, щоб спровокувати на Донбасі масові акції непокори і змусити новий уряд у Києві піти на поступки та поділитися владою з донецькими кланами бодай у тих областях, які вони вважали своїми. Не знаю, які домовленості на той момент були в них із Кремлем, але, судячи з усього, Путін мав грати в цьому спектаклі роль страшидла і змушувати Київ іти на переговори з донецькими кланами. Судячи з того, як розвивалися події, швидше за все, так і було до квітня. Але Київ не поступався, ситуація зайшла у клінч, і Москва відправила на Донбас диверсантів на допомогу своїм союзникам.

Доки росіяни не увійшли до Слов’янська, деструктивний про­­цес курирували місцеві клани. Без них заворушення просто не відбулися б. Як організатор низки антиурядових протестів у Донецьку 2012–2013 років стверджую: місцева влада легко може зірвати будь-який мітинг, і тільки дане нею зелене світло дає змогу провести справжню масштабну акцію. Коли ми збирали людей на акцію «Повстань, Україно!» в Донецьку, влада Горлівки цілком перекрила трасу на обласний центр! Перегородили дорогу машинами, вдаючи ДТП, й цілу годину ніхто не міг приїхати з Горлівки. Коли ми хотіли провести Автомайдан і поїхати до будинку Януковича, нам знову ж таки заблокували всі дороги автомобілі з тітушками. Коли ми відправляли людей автобусами на Київ, їх гальмувала на дорогах ДАІ, а тітушки проколювали колеса. Але в березні в Донецьку чиновники заплющили очі на діяльність організаторів масових заворушень. Їм дозволено було все: орендувати транспорт у цілком залежних від влади перевізників, збирати й привозити людей на мітинги, паркуватися в заборонених місцях. Над усім цим працювали ті самі структури, які доти збирали антимайданівців. А міліція та СБУ не діяли.

Хаос був цілком керований, бо Донецьк не був паралізований масою людей, на відміну від Києва взимку. У штурмах будівель брали участь лише 2–3 тис. людей, у яких майже не було зброї. А місцева влада вдавала, що має справу з могутньою народною стихією, яку неможливо здолати.

Читайте також: Вантаж 200: не ідентифіковано

На чолі тієї «стихії» стояли відомі всьому місту провокатори. У той час в Україні ще не усвідомили, хто всі ці люди, але ми в Донецьку їх знали дуже добре. І всім було зрозуміло, хто і для чого організував повстання. Приміром, нинішнього «міністра ДНР» Хрякова пам’ятаю ще зі школи. Я ще диктанти писав, коли він уже збирав проплачені мітинги проти Ющенка у 2005-му й виступав на захист заарештованого тоді Бориса Колеснікова. Всі останні 10 років Хряков жив на подачки того самого Колеснікова, займаючись політичними провокаціями й заказухою. Перед виборами в 2012-му він за гроші ПР намагався організувати рейдерське захоп­лення нашого осередку партії «УДАР», лідером якої був я. Тоді ця спроба провалилася.

Добре відомий у наших політичних колах і Паша Губарєв. Довгі роки він організовував різні заходи, включаючи дитячі вечірки та політичні піар-шоу. У 2006 році працював у Миколи Левченка, потім у Сергія Бешулі (був такий тепер усіма забутий політик), його дружина писала для міськради різні проекти з благоустрою міста й отримувала на їх реалізацію якісь грошові гранти. Усі ці роки Паша спокійнісінько був на побігеньках у регіоналів, був у прекрасних стосунках із місцевою владою і не становив ні для кого жодної загрози. Навесні 2014-го він не керував повстанням, як комусь здалося. Йому просто довірили організацію великого і дорогого перфомансу, з чим він блискуче впорався.

Можна згадувати поіменно кожного «міністра» в тому спектаклі, але, як на мене, забагато честі для них. Усе це нулі без паличок, які годувалися з рук місцевих нуворишів. Я стикався з ними за родом діяльності й добре знаю, про що кажу.
Саме тому мені смішно, коли мер Донецька Олександр Лук’ян­­­ченко сьогодні приходить на телеканали Ріната Ахметова й вдає із себе жертву обставин. Добре пам’ятаю, як 1 березня мер разом із міськрадою закликав проводити незаконний референдум. Він мене не бачив, а я стояв і спостерігав за його бенефісом.

Мені сумно бачити, як знову приміряє на себе роль мецената і благодійника сам Рінат Ахметов, який нібито допомагає людям на території, де власноруч перед тим зробив усе, щоб розпалити пожежу війни. Бізнес цього олігарха в зоні контролю сепаратистів, до речі, працює без перебоїв. І звичайно, ніхто не збирається нічого в Ахметова відбирати. Його шахти ніхто не «націоналізував», зарплату там платять, видобуток триває.
І немає нічого дивного в тому, що знову почалися розмови, ніби Донбас – невід’ємна частина України, тільки йому при цьому потрібен особливий статус, та й сама Україна повин­на стати федерацією. Риторика росіян та їхніх друзів із нашої п’ятої колони повернулася до того, з чого й починали навесні.

Читайте також: Маринівка: стратегічна помилка з фатальними наслідками

Слід розуміти, що для Украї­­ни погодитися на ці умови означає капітуляцію. Саме тому вла­­да й не йде на поступки Кремлю і бандформуванням. Поза сумнівом, Путіну дуже вигідно, щоб Україна дістала у своєму складі «Чечню» і вся країна платила данину донецьким кланам. Але такий варіант стане для нас катастрофою і кінцем нашої державності.

Федералізація по-російськи – це зовсім не те саме, що федералізм у ФРН або Швейцарії. Під таким брендом нам хочуть накинути кабалу. Але український народ занадто довго боровся за свободу і здобув її зреш­тою надто високою ціною. Просто так він її вже не віддасть.


Матеріали за темою:

Реклама
Останні публікації згорнути
  • 18 вересня в Росії відбудуться вибори депутатів Державної думи. Однак передвиборчого ажіотажу в країні не спостерігається. Скандали, інтриги, війна компроматів — усе це не про російські вибори.
    25 серпня, Денис Казанський
  • Кадрові перестановки у Кремлі щось означають. Але що, не знає ніхто
    25 серпня, The Economist
  • Етос служіння як головна ознака профпридатності «верхів»
    25 серпня, Ігор Лосєв
  • Тиждень поспілкувався зі спікером Верховної Ради України Андрієм Парубієм про зміну поколінь у політиці, роботу над помилками минулого й актуальний порядок денний для політичних еліт і всього суспільства
    25 серпня, Станіслав Козлюк
  • Жоден суддя, обвинувачений у переслідуванні активістів Майдану, за два роки так і не був засуджений за винесення неправомірних рішень. Максимальне покарання, яке вони дістали, — звільнення
    25 серпня, Станіслав Козлюк
  • 25 років — час одного покоління. Я пам’ятаю себе частиною покоління, яке зустрічало Незалежність у 1991-му й свідомо робило свій вибір на користь вільної України. 25 років тому нам було важливо, щоб Україна просто була. Сьогодні я відчуваю себе частиною покоління, якому мало, щоб Україна просто була. Нам важливо реалізувати унікальний шанс створити нову країну — Україну Гідності.
    24 серпня, Павло Клімкін
Новини партнерів 24tv.ua
Новини партнерів RedTram
Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
работа украина, новости укрнет, sinoptik.com.ru
©2007-2016 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS
Interfax

Будь-яке копiювання, публiкацiя, передрук чи наступне поширення iнформацiї, що мiстить посилання на "Iнтерфакс-Україна", суворо забороняється. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено