Політика

  ▪   Мзія Паресішвілі

Реформатори на експорт

«Провалив програму «100 нових лікарень», – нагадали колишні опозиціонери, а нині представники влади. Йдеться про амбітний план уряду Міхеїла Саакашвілі, розроблений у 2007-му. Для поліпшення та загальної доступності медобслуговування пла­нувалося продати прямим способом інвесторам майже всі будівлі медичних закладів, що перебували на балансі держави, і зобов’язати їх побудувати по одній сучасній лікарні. Однак через серпневу війну та економічну кризу програма завершилася лише відкриттям кількох маленьких клінік. Хоча ці аргументи опоненти вважали непереконливими, вони не заперечували оцінки тодішнього міністра, що в Грузії з кожних десяти лікарень дев’ять треба позбавити ліцензії.

За Квіташвілі була введена нова система оцінок для присвоєння статусу соціально незахищених громадян (у державі близько 5 млн населення; тільки дітей, які живуть за межею бідності, 70 тис.). Посилювалася роль приватних страхових компаній у системі охорони здоров’я.
Попри труднощі та критику, мало хто бачив розгніваного міністра Квіташвілі. Він завжди зберігав спокій. Обстоюючи свої позиції, ніколи не виходив за межі дозволеного й не давав такої можливості своїм опонентам.

Ека Згуладзе запам’яталася суспільству в дні серпневої війни. Тонким, спокійним, дзвінким голосом, що ледь різав слух, вона повідомляла останні дані про пересування армії РФ і бойові дії на території Грузії. У пам’яті багатьох закарбувалися її слова, сказані 13 серпня 2008 року: «Хочу заспокоїти тбілісців, російські танки більше не їдуть на Тбілісі – звернули до Орчосані». Їй «не пробачають» того мажору в голосі, з яким вона вимовила назву села, окупованого російськими військами разом із рештою 50 сіл Ахалгорського району, «ніби воно містилося за кавказьким хребтом, а не за 35 км від Тбілісі», як і досі обурюються опоненти.

Читайте також: Це страшне слово «реформи»

Уміння тримати удар, зберігати спокій стали в пригоді Згуладзе через чотири роки. У вересні 2012-го, після оприлюднення скандальних кадрів тортур у грузинських тюрмах, міністр внутрішніх справ Бачо Ахалая подав у відставку. А 20 вересня на тлі скляної будівлі Міністерства внутрішніх справ Ека Згуладзе нагадала суспільству про успішну реформу МВС і про часи, коли безчинства, які виявилися у в’язницях, панували у всіх силових та правоохоронних структурах. Їй довелося виконувати обов’язки міністра внутрішніх справ, коли політичні пристрасті сягнули кульмінації перед парламентською кампанією 1 жовтня 2012 року і до формування нового уряду «Грузинської мрії», що перемогла на виборах. Згуладзе була однією з тих нечисленних членів уряду Міхеїла Саакашвілі, кому засновник «Грузинської мрії» прем’єр Бідзіна Іванішвілі запропонував залишитися на посаді. Вона відмовилася.  

Цими днями ніхто з уряду «Грузинської мрії» не згадав, що хотів бачити Згуладзе у своїх рядах. Інформація про те, що в новому Кабміні України можуть опинитися колишній президент Міхеїл Саакашвілі й колишній міністр юстиції Зураб Адеїшвілі, неабияк засмутила високопосадовців Грузії. Багато хто без підтексту сказав, що ці призначення можуть негативно вплинути на відносини Тбілісі й Києва. Чи то переконавшись у тому, що Саакашвілі й Адеїшвілі не увійдуть до складу українського уряду, чи то усвідомивши, що їхні висловлювання, м’яко кажучи, не вписуються в норми етики (на що багато хто став вказувати прямо), представники «Грузинської мрії» різко змінили тон. І тепер співвітчизникам Квіташвілі й Згуладзе «бажають успіхів».

«Обоє колишніх держслужбовців із Грузії зарекомендували себе як такі, що не мали жодного стосунку до корупції, – каже політолог Каха Ґоґолашвілі, – нав­паки, вони боролися з нею у сферах, у яких працювали, справді активно проводили реформи, відкрито комунікували із суспільством, народом. У принципі, в їхньому іміджі в Грузії немає нічого негативного».

Читайте також: Від уряду камікадзе до спільного підприємства

Утім, частина експертів згоду Квіташвілі й Згуладзе увійти до складу українського уряду вважає «ризикованим експериментом» для них самих. Навіть у найбільш дружній, але чужій країні запроваджувати болісні реформи буде набагато важче. До того ж Україна тільки чисельністю населення вдесятеро перевищує Грузію. Чи зможуть вони десятикратно або й більше наростити і свій потенціал?