Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Передплата Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи Приватна урбаністика
11 грудня, 2014   ▪   Ігор Лосєв   ▪   Версія для друку

Півострів близький і далекий

Вимагаючи від інших держав не визнавати анексії Криму, українська влада сама фактично з нею змирилась і веде з окупованою територією фінансові та інші справи
Матеріал друкованого видання
№ 49 (369)
від 4 грудня, 2014
Півострів близький і далекий

Нині від західних політиків можна частіше почути про Крим і необхідність його повернення Україні, ніж від керівних осіб у Києві.

Українська влада ніби відсунула Крим на другий план політики, мовляв, зараз го­лов­не – це війна (яку вона називає «АТО») на Донбасі, а вже затим подивимося, що говорити про Крим і чи варто буде про нього говорити.
Якщо стосовно Донбасу вживається вираз «заморожений конфлікт» і це розглядається як небажаний варіант, то Крим сприймають як відкладену проблему. Насправді ж Донбас у вигляді «ДНР» і «ЛНР» у будь-який момент може «розморозитись» і вистрелити, а Крим – це ніж у спину України, бо потужне російське військове угруповання на півострові становить постійну загрозу.

Улюбленою тезою можновладців на Печерських пагорбах столиці є те, що Україна не має можливостей воєнного вирішення кримської проблеми. Це продовження апології капітулянтства, що почалось у Криму, в лютому – березні 2014 року коли керівники держави наввипередки розповідали, яка могутня Росія, а в нас нічого немає: армії, зброї тощо.

Насправді саме в Криму були українські військові сили, завдяки яким можна було якщо й не перемогти, то принаймні тривалий час тримати російських агресорів на півострові, а відтак їм було б уже не до Донбасу, не до розширення агресії. Вистачило б перекрити Керченську протоку і збивати російські транспортні літаки з десантом, щоб послабити сили вторгнення.

Крим – географічно ізольована територія, півострів для України і острів для Росії. Це не донецький степ із тисячами кілометрів геть відкритого ук­раїнсько-російського кордону, де можна безперешкодно перекидати в нашу державу танкові армії.

Україна зазнала болісної територіальної ампутації, але немає ніяких наслідків для керівників держави, які це допустили

Печерські начальники лякали тим, що якби вони боронили Крим, то могутні російські полки почали б наступ на Київ, а в нас нічого немає на цьому напрямку. Однак головний розрахунок плану «Російська весна» базувався на впевненості у відсутності будь-якого спротиву з українського боку. В Криму цей розрахунок із допомогою офіційного Києва блискуче реалізувався. Здача Криму надихнула Путіна на Донбас і на заяви, що він за два тижні візьме Київ. Проте й значна частина проросійського населення Донбасу підтримала «ДНР» і «ЛНР» лише через сподівання, що в них також усе буде як у Криму, без жодного пострілу й руйнувань, просто зміниться прапор над головною будівлею міста.
Якби Україна в Криму боролася, в Москві зрозуміли б, що не буде легкої прогулянки – тріумфального маршу до Одеси й до станції Чоп на Закарпатті з виходом на західний кордон імперії зразка 1991 року.

Здавалося б, Печерські пагорби мають зробити висновки з подій у Криму. Однак країна втратила національну територію, до того ж стратегічно важливу, а жодного розслідування й підсумків немає аж дотепер. А нація має знати все, що сталося на півострові у лютому – березні 2014 року по годинах і по хвилинах, хто, як і чому саме так поводився, які були накази, чи довели їх до виконавців, хто і як їх виконував, чи не виконував. Дуже важливо знати, яку роль у кримській кризі відіграли тодішній виконувач обо­в’язків президента й верховного головнокомандувача Олександр Турчинов та пре­м’єр-мі­ністр Арсеній Яценюк. Це для того, щоб країна знала, хто є хто і чого від цих (і не тільки цих) фігурантів чекати надалі. Загалом дивно: Україна зазнала болісної територіальної ампутації, але немає ніяких наслідків для керівників держави, які це допустили, не зробивши геть нічого для захисту території. Вони самі ніяк не вибачилися, ніяк не пояснили власних дій (а точніше бездіяльності).

Коли внаслідок війни 1846–1848 років, яку вели проти Мексики США, латиноамериканська країна втратила свої території (Техас, Каліфорнію, Аризону, Нью-Мексико, Неваду, Колорадо), її президент генерал Антоніо Лопес де Санта-Анна публічно плакав і каявся перед народом. Хтось колись бачив або чув, щоб так поводилися Турчинов і Яценюк? Чи вони хоча б висловили співчуття десяткам тисяч кримчан, які через них були змушені втікати з рідної землі, втрачаючи житло, роботу й налагоджений побут, а тепер поневіряються землями материкової України? Якщо можна було так безкарно злити Крим, то чи є несподіванкою «дивна війна» на Сході, де за рішучого й енергійного керівництва питання «ДНР» і «ЛНР» можна було закрити ще в червні – липні?

Читайте також: Війна форматів

Сьогодні з’явилась інформація про наміри влади вилучити території, будинки, майно в перебазованих до Одеси Військово-Морських сил України. Як завжди, там проглядаються комерційні інтереси певних груп і осіб. І це при тому, що російська загроза з моря Одесі, Миколаєву, Херсо­ну не лише зберігається, а й посилюється. Якщо у ВМС України нині дуже слабкий корабельний склад, то Чорноморський флот РФ на кримських базах уже найближчим часом має поповнитися п’ятьма-шістьма підводними човнами (ВМС України не мають жодного) і п’ятьма-шістьма новими кораблями класу «корвет».

Упродовж усіх 23 років незалежності України відсутність процесів розбудови війська пояснювали браком грошей і неможливістю їх десь віднайти. Є шлях, тільки на сьогодні він навряд чи прийнятний для влади: перекрити корупційні потоки. Однак, якщо цього не зробити, Українська держава приречена. В будь-який момент РФ може організувати блокаду узбережжя й поставити хрест на нашому судноплавстві, ізолювавши південний морський напрямок. Це на додачу до фактичного оточення України зі сходу, північного сходу, півночі (Білорусь Лукашенки під тиском Москви), півдня (окупований Крим) та південного заходу (Придністров’я). Якщо Росія заблокує нам узбережжя від Одеси до Перекопа й від Маріуполя до Арабатської Стрілки, то вільним для спілкування зі світом залишиться тільки західний кордон.
Політолог Тарас Березовець стверджує, що Путін пропонував розміняти Крим на Донбас, однак згода на це означає політичну смерть для будь-якого політика України. Проте дуже тривожить факт, що в українському уряді досі немає жодного органу, який вирішував би проблему Криму, тоді як у Російській Федерації створено окреме міністерство у його справах.

Зате є вже підписаний президентом Порошенком закон нардепів Терьохіна і Ляпіної, який дискримінує кримчан, навіть тих, які перебувають на материковій Україні, проголошуючи їх нерезидентами, що не дає їм змоги відкривати рахунки в банках, розпоряджатися своїми депозитами тощо.
Водночас в усіх трьох (на сьогодні) кримських законах вилучили статті про відповідальність за колабораціонізм, а колабораціонізм – це зрада Батьківщини.

Читайте також: Олексій Шубін: «Цього літа я частіше бував у ФСБ, ніж на морі»

Представник «Майдану закордонних справ» Андрій Клименко повідомив, що незабаром його організація оприлюднить список зрадників у Криму (це політики, керівники, державні службовці, які давали присягу Україні і зрадили її, військові та ін.). Якщо на це не прореагувати у випадку Криму, буде масова зрада в інших регіонах України. До речі, вітчизняні бізнесмени, що й досі ведуть свій бізнес в окупованому Криму, також є колаборантами. Наприклад, ті, які продають продовольство на півострові, годують окупаційну армію. Якщо вони сплачують податки до бюджету окупанта, то сприяють убивству українських солдатів на Донбасі.

Експерти «Майдану закордонних справ» повідомили цікаву й дуже неприємну інформацію. Виявляється, що підприємства, які належать двом українським бізнесменам Пет­рові Порошенку та колишньому заступникові глави Адміністрації президента Косюку, перереєструвалися на півострові за нормами законодавства Російської Федерації…

А це де-факто означає визнання російської анексії. Чи не тому пан Петро Порошенко так рідко й неохоче згадує про Крим?

Саме ця внутрішня гнилість української політичної верхівки, а зовсім не надміру перебільшена могутність Путіна робить наші перспективи вельми невиразними. До речі, ще й тому, що в політичному арсеналі української правлячої еліти завжди як останній аргумент зберігається зрада.
Доля Криму й Донбасу нині вирішується в Києві. Чи буде сформовано справді нову, не олігархічну, не популістсько-демагогічну, не клептократичну, а справді патріотичну, відповідальну й конструктивну владу? Адже чинне керівництво поки що може похвалитися лише втратою територій, розвалом фінансової системи та продовженням політики стовідсоткової толерантності до корупції. І допоки в Україні не з’явиться повноцінна європейська влада, Крим для нашої держави буде далеким, а не близьким.


Матеріали за темою:

Реклама
Останні публікації згорнути
  • Перші в історії праймеріз партії Республікаців з великою долею імовріності визначать майбутнє Франції на найближчі п’ять років.
    27 вересня, Алла Лазарева
  • 26-го вересня ввечері відбувся перший раунд теледебатів між кандидатами у президенти США Гілларі Клінтон та Дональдом Трампом. Перемогу у них медіа однозначно віддали кандидатці від демократичної партії, однак кандидат від республіканців теж знайшов слабкі сторони своєї суперниці.
    27 вересня,
  • Полтавська область справедливо вважається одним із локомотивів української економіки. Якщо вже й сперечатися про те, хто «годує країну», то Полтавщина серед регіонів завжди буде в перших рядах.
    27 вересня, Денис Казанський
  • Минулого тижня світові ЗМІ писали про передачу Україні права проводити фінал Ліги чемпіонів, мододих українських політиків та спростовували чутки про польських військових на Донбасі
    26 вересня, Ольга Ворожбит
  • Воно не прийме тебе, поки не полюбиш його першим, поки не звикнеш до його характеру, до його камерності й непоказного аристократизму. Замешкати тут — означає зголоситися на те, щоби про тебе тут усі все знали і ти так само все про всіх знав, прийняти неписане правило, що, зрештою, у людей не може бути аж надто багато секретів.
    26 вересня, Ярослава Тимощук
  • Французький політолог розповів Тижню про майбутнє переговорів щодо війни в Україні та перспективи геополітичних змін упродовж наступного року, а також поділився спогадами про власну поїздку на лінію фронту.
    26 вересня, Алла Лазарева
Новини партнерів 24tv.ua
Новини партнерів RedTram
Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
©2007-2016 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS
Interfax

Будь-яке копiювання, публiкацiя, передрук чи наступне поширення iнформацiї, що мiстить посилання на "Iнтерфакс-Україна", суворо забороняється. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено