Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Передплата Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи Приватна урбаністика
20 листопада, 2014   ▪   Богдан Буткевич   ▪   Версія для друку

Українські уроки G20. Ініціатива в удушенні

Після провального для Путіна саміту G20 Україна мала б перейти в дипломатичний наступ на агресора. Однак офіційний Київ традиційно зволікає
Матеріал друкованого видання
№ 47 (367)
від 20 листопада, 2014
Українські уроки G20. Ініціатива в удушенні

Уперше за останні кілька місяців Україна почала робити правильні кроки на Донбасі: ухвалено рішення припинити соціальні виплати на непідконтрольних територіях Донецької та Луганської областей, порушено питання посилення пропускного режиму на Сході, нарешті, з’явилися шанси таки ввести санкції проти російського капіталу. Понад те, зупинка фінансування «ДНР» та «ЛНР» явно зриває плани Москви, мета якої – змусити Київ забезпечувати фактично непідвладні терени.

Якщо додати це до абсолютно провального візиту Путіна на саміт G20 до Австралії, стрімкого падіння цін на нафту й слаломного спуску котирувань російського рубля, то можна зробити висновок, що ситуація складається цілком на користь України. Однак вона як завжди не використовує всіх можливостей, утрачаючи шанс перехопити ініціативу в Кремля. Натомість влада витрачає дорогоцінний час у черговій коаліціаді замість того, щоб посилити тиск на агресора.
Важливість припинення видачі пенсій та інших виплат у «ДНР» та «ЛНР» важко переоцінити, адже воно змушує Росію таки прийняти остаточне рішення щодо майбутнього цих територій. До цього моменту Москва грала в цілком зрозумілу гру на виснаження – постійні, перманентні бої місцевого значення з демонстративним перекиданням військ і техніки, що аж ніяк, проте, не закінчуються «глобальним наступом», про котрий так люблять у нас кричати панікери, а фінансується все це коштом і так геть виснаженого українського бюджету. Таке собі повільне й невідворотне «удушення до миру» по-кремлівськи.

Цілком очевидно, що бандформуванням і самих себе без допомоги з Росії не прогодувати, годі й казати про кількамільйонне населення. Тому з надр «ДНР» – «ЛНР» залунали крики про негуманність рішення Києва, про «геноцид» і просто-таки крайню потребу почати наступ. Дійшло вже навіть до викликів на дуель, оголошених президентові Порошенку ватажком «ЛНР» Ігорем Плотницьким. Росія так само вторить про «намагання соціально удушити Схід». Отже, «кощеєву голку» Москви знайдено: РФ не збирається ні брати до свого складу, ні фінансово утримувати Донбас. Однак сама себе загнала в пастку, коли й покинути його вже не вийде. І цю пастку слід закрити якомога щільніше. Особливо у нинішніх умовах міжнародної політики, коли Росія перетворюється на країну-ізгоя вже не на словах, а на ділі. Бо після того демаршу, який влаштували Путіну західні лідери в Австралії, вже ні в кого у світі, здається, не залишилося бажання загравати з російським «недофюрером».

Саміт у Брисбені чітко показав, що стратегія Кремля, спрямована на поділ Європи, не спрацювала. ЄС, хоч і без особливих радощів, закручує гайки й дедалі більше йде на співпрацю зі США, які бажають витиснути максимум із нинішнього московського цугцвангу

Важливо розуміти, що російський план зараз гальмується за всіма напрямками. Так, саміт у Брисбені чітко показав, що стратегія Кремля, спрямована на поділ Європи, не спрацювала. ЄС, хоч і без особливих радощів, закручує гайки й дедалі більше йде на співпрацю зі США, які бажають витиснути максимум із нинішнього московського цугцвангу. Путіну таки вдалося розбудити давно, здавалось би, заснулого демона страху холодної війни в душах євробанкірів. Натомість Індія, Бразилія та арабські країни, на котрі покладали такі надії кремлівські горе-стратеги, дістали чіткий сигнал, що з Росії в її нинішньому економічному стані, а до того ж зі ще похмурішими перспективами не вичавиш нічого цікавого, тому немає жодних підстав сваритися з Америкою задля підтримки агресора. Пекін узагалі кревно зацікавлений у послабленні позицій Москви: йому хочеться продовжити свою повзучу євразійську експансію та ще більше економічно прив’язати Кремль до себе. Тож Путін і К° опинилися сам на сам з ізоляцією, санкціями, економічним падінням та статусом агресора, що, безумовно, на руку Україні. Хоч би скільки вони силувалися надувати щоки й вимагати, щоб НАТО не розширювалось, але право вето в нинішній світобудові втратили.

Читайте також: Голуби без миру

Та важливо розуміти, що міністр закордонних справ України Павло Клімкін таки мав рацію, коли казав, що суто військовими засобами вирішити конфлікт на Донбасі неможливо. Тому стратегічна ініціатива України має полягати не в тому, щоб просто зараз, як твердять гарячі голови, перейти в рішучий збройний наступ і відбити захоплені території. Аж ніяк. До того ж слід враховувати стан Збройних сил, економіки, а надто той простий факт, що час грає на Україну. Тепер поспішати черга вже не наша, а Росії. Києву, навпаки, вигідно зволікати. Але робити це треба так, щоб змушувати Москву постійно бути в напруженні – й фінансовому, й військовому. В тому самому, в якому раніше намагалася нас тримати вона. Хай бояться українського наступу, який постійно слід імітувати способом диверсійної війни силами спецназу та добровольців, хай РФ тягне на Донбас за власний кошт зброю, людей, техніку, викидаючи на це шалені гроші з дедалі більш дірявого бюджету.

Саме зараз найзручніший момент для початку економічної війни проти російських терористів, що нині куди ефективніша за суто військові заходи. Хай самі годують Донбас, вкладаючи мільйони доларів щодня. Або покинуть його, остаточно втративши будь-який наліт адекватності. Складається вельми сприятлива зовнішньополітична кон’юнктура – після саміту G20 Україна повинна максимально активізувати дипломатичні зусилля, щоб схилити на свій бік тих, хто ще вагається, не квапиться з допомогою. Поки що наші події у фокусі. Однак це не може тривати безкінечно – Брисбен скоро забудеться, і міжнародне співтовариство повернеться до інших важливих питань: «ІДІЛ», лихоманка Ебола тощо. Однак із Києва чомусь не надто активно надходять «чіткі сигнали» світовим лідерам.

Читайте також: Нільс Муйжніекс: «Ті, хто ухвалює рішення,які порушують права громадян у Криму, будуть за них відповідати»

Та українська влада як завжди зупинилася на підході за принципом «один крок уперед – два назад». Знову розспіви про мир, мирний мир та дуже мирний-мирний мир, гра в коаліціаду, забави із гривнею – все, що завгодно, окрім політики реального придушення терористів. Як показує історія, найбільша проблема України – що все роблять невчасно. І платити за це доводиться найдорожчу ціну.




Матеріали за темою:

Реклама
Останні публікації згорнути
  • В останній день роботи Форуму видавців у Львові Тиждень.ua поговорив з відомим британським юристом-міжнародником Філіпом Сендсом – автором нон-фікшну про Львів, у якому, на додачу до магістральної теми історичної пам’яті й забуття, піднімаються й болючі питання щодо українського минулого часів Другої світової війни.
    22 вересня, Олена Кухар
  • Як упорядкувати медійний простір, не зазіхаючи на свободу слова
    22 вересня, Денис Казанський
  • Протягом поточного півріччя, з липня до грудня 2017-го, Естонія головує в Раді Європейського Союзу. З міністром закордонних справ країни під час його візиту до Києва Тиждень обговорив позицію Естонії в питанні розташування миротворців у Східній Україні, очікування від наступного саміту Східного партнерства, а також відносини між Україною та Естонією й Україною та ЄС.
    22 вересня, Анна Корбут
  • Є проблемка. Смішна, якщо розглядати її в контексті міста, у якому вже три роки йде війна. Але якщо подивитися на це питання в масштабах невеликої родини, статок якої нижче середнього, проблема виявляється великою та серйозною.
    22 вересня, Вікторія Малишева
  • На запитання, чи змінилося щось у їхньому житті через оголошене перемир’я, мешканці маленького селища Піски, яке входить до складу горлівського Зайцевого, відповідають гіркою посмішкою. І перепитують: про яке саме з колись оголошених ідеться? Бо щодня вони відчувають різні відтінки цього дивного явища, якого насправді немає...
    21 вересня, Єлизавета Гончарова
  • Через несприйняття Трампом домовленостей Барака Обами з Тегераном світ може стати небезпечнішим
    21 вересня, The Economist
Новини партнерів 24tv.ua
Новини партнерів
Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
©2007-2017 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS
Interfax

Будь-яке копiювання, публiкацiя, передрук чи наступне поширення iнформацiї, що мiстить посилання на "Iнтерфакс-Україна", суворо забороняється. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено