Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Передплата Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи
28 листопада, 2014   ▪   Денис Казанський   ▪   Версія для друку

Сєверодонецькі роковини

Сепаратистський з’їзд, що відбувся 10 років тому на Луганщині, став прообразом подій 2014-го
Матеріал друкованого видання
№ 47 (367)
від 20 листопада, 2014
Сєверодонецькі роковини

Привид сепаратизму, який спорадично з’являвся нам у Криму в 1990-х, після Помаранчевої революції раптом загримів ланцюгами на Сході, відтак в Україні вперше всерйоз заговорили про можливий розкол і навіть війну.
Поразка на виборах 2004 року ставленика колишньої радянської номенклатури та кримінальних кланів промислових регіонів Південного Сходу спровокувала паніку серед регіональних еліт. Тоді ніхто ще не підозрював, що Віктор Ющенко ввійде в історію України як найслабший, безпорадний президент. Обіцянкам «посадити бандитів у тюрми» вірили, тож і намагалися врятувати свої шкури будь-якою ціною, хоч би й розвалюючи державу.

Зараз, коли ми дивимося на події тих днів із висоти певного досвіду, зокрема й нинішньої війни, Сєверодонецький з’їзд здається лише малозначущим куцим епізодом у житті України: зібралися невдахи, погрозили Києву, поляпали язиками й роз’їхалися по домівках. Але спочатку збіговисько в Сєверодонецьку мало дуже переконливий вигляд. Сепаратизм 2004-го починався могутніше, ніж сепаратизм 2014-го.

Якщо війна на Донбасі цієї весни розвинулася з маргінальних вуличних мітингів, у яких брало участь лише 5–10 тис. осіб, то з’їзд 2004-го починався як солідний та грізний захід. До сірого, нудного промислового Сєверодонецька 28 листопада з’їхалися офіційні делегації не лише з усіх областей, які проголосували за Віктора Януковича (Путін зараз називає їх «Новоросією»), а й представники «помаранчевих» регіонів: Чернігівської, Сумської, Полтавської і навіть Житомирської областей.

І були це не напівбожевільні «діди морози», а визнані політичні великоваговики того часу: голови ОДА та обласних рад, депутати, бізнесмени. Борис Колесніков, Євген Кушнарьов, Анатолій Близнюк, Віктор Тихонов. Звісно ж, з’явився там і Янукович, від котрого як від верховного вождя чекали закликів до повстання.

Непокарані організатори Сєверодонецька взяли реванш і надолужують згаяне

Оратори з’їзду вигукували радикальні речі. Не менш антидержавні, ніж заклики, що спровокували війну 2014 року. Борис Колесніков просто із трибуни закликав до розколу України та створення окремої держави зі столицею в Харкові.
«Ми зобов’язані захищати інтереси своїх виборців. І якщо нам не дадуть змоги захистити свій вибір, ми готові йти на крайні кроки. В цьому випадку ми пропонуємо: висловити недовіру всім вищим органам державної влади, які порушили закон. Створити нову південно-східну українську державу у формі федеративної республіки. Столицею нової держави стане Харків, таким чином буде відновлена перша столиця незалежної Української Республіки», – заявив він.

Не менш гострою була мова Євгена Кушнарьова: «Протягом тижня ми бачили, як відбувався добре організований і добре профінансований державний переворот. Винні не люди, а та страшна рука, яка вивела їх на вулиці й надалі маніпулює натовпом. Їхні плани застали нас зненацька, але ми втрималися. Половина України вибрала Януковича президентом і підтримує нас. Ні на яких умовах ми не визнаємо самозванця. Ми пропустили удар, але встали і вже піднялися на весь зріст. Разом ми непереможні. А гарячим головам під помаранчевими знаменами хочу нагадати шкільний курс географії. Від Харкова до Києва – 480 км. А до кордону з Росією – 40 км. Ми ніколи не дозволимо Галичині вчити нас, як жити», – казав обласний голова Харківщини.

Читайте також: Чи житимемо за законом?

До того як прозвучали ці антидержавні заклики, 26 листопада 2004-го відбулася ще одна знакова подія, що стала фактично прообразом створення «ЛНР». Сесія Луганської обласної ради більшістю голосів ухвалила рішення про створення Автономної Південно-Східної Української Республіки і звернулася по підтримку до Владіміра Путіна. Як і цього року, локомотивом сепаратизму став аж ніяк не весь Південний Схід, а тільки три найсхідніші українські області: Харківська, Луганська й Донецька. Саме їхні представники виявилися хедлайнерами cєверодонецького з’їзду.

За підсумками заходу представники двох областей Донбасу ухвалили рішення про проведення в першій половині грудня 2004 року референдуму щодо набуття статусу самостійних республік у складі «української федерації». Крім того, Луганська та Донецька облради вслід за Харківською заявили про перепідпорядкування собі міліції та інших держструктур і про припинення перерахувань грошей до держбюджету.

Неважко зрозуміти, якими наслідками могла б обернутися для України сєверодонецька авантюра. Власне, їх ми наочно спостерігаємо тепер, а 10 років тому вони могли бути ще масштабніші. Однак тоді в Януковича та його оточення не вистачило сміливості йти до кінця. Вони блефували. Путч провалився, до пуття не почавшись.

Щоправда, в цій історії

команда переможців виявилася ще безпораднішою за переможених. І замість того щоб абсолютно законним чином притягнути учасників сєверодонецького з’їзду до відповідальності за цілком реальні антиконституційні дії, президент Ющенко трохи їх покартав, а потім дозволив їм, як і колись, займатися політикою. Нікого з ідейних натхненників сепаратизму не було покарано за заклики до розвалу України.

Єдиним учасником тієї зустрічі, якому трохи довелося посидіти в тюрмі, виявився Борис Колесніков – автор найжорсткішої промови, що задала тон усьому заходу. Щоправда, заарештований він був не за сепаратизм, а у справі про вимагання акцій донецького ТЦ «Білий лебідь», яка швидко розвалилася. Заклики до розколу України зійшли Борису Вікторовичу з рук. Цікаво, що вуличні акції на підтримку в’язня за його ж таки гроші тоді організовував нинішній «міністр ДНР» Олександр Хряков.

Чим обернулася така м’якість українського уряду до ворогів України, ми вже знаємо. Результат цієї самої лояльності невблаганним лічильником щодня цокає в новинах: чотири загиблі солдати позавчора, шість – учора, п’ять – сьогодні. Непокарані організатори Сєверодонецька взяли реванш і надолужують згаяне.

Читайте також: Роман Безсмертний: «Ми живемо на території, де люди завжди прагнули впливати на владу»

Яка роль учасників з’їзду 2004 року в нинішньому конфлікті? Формально більшість із них дистанціювалася від подій весни 2014-го. Та не конче бути геніальним аналітиком, щоб зрозуміти, що Борис Колесніков навряд чи полюбив Україну і став дорожити територіальною цілісністю держави відтоді, як закликав її знищити й поділити на клаптики. І присутність у керівництві «ДНР» його людини навряд чи є випадковістю. Спікер Луганської облради Валерій Голенко повторив подвиг цієї самої облради 10-річної давності й укотре заявив про непокору Луганська Києву, а також покликав в Україну російські війська. Олександр Єфремов, за численними свідченнями, фінансує загони бойовиків у Луганській області.
Абсолютно зрозуміло, що без мовчазної згоди й підтримки донецьких кланів маргінальні, нікому не відомі ватажки анти­українських заворушень на Донбасі навряд чи змогли б захопити навіть привокзальну пивну, що й казати про цілий регіон. Не бажаючи боротися з тими, хто мріяв зруйнувати країну в 2004 році, уряд отримав міну вповільненої дії, яка рвонула тепер і забрала вже тисячі життів.

І ось, у листопаді 2014 року ми знову переживаємо дивовижне дежавю. Валерій Голенко, який закликав російські війська в Україну, ходить на волі й навіть пробує балотуватися в парламент; Олександр Риженков, що спонсорував бойовиків у Донецьку, спокійнісінько веде бізнес і також намагається прорватися в депутати, користуючись підтримкою Ріната Ахметова; Микола Левченко, котрий регулярно розпалює агресивні настрої супроти України на російських телеканалах, обідає в ресторанах Києва. Ніхто не був покараний за кривавий збройний конфлікт і організацію незаконного референдуму 11 травня.
Забуття Сєверодонецька привело Україну до тяжкої війни.

А невивчені уроки нинішньої весни можуть спричинитися в наступному десятилітті й до її цілковитого зникнення з карти світу. Християнське милосердя до своїх ворогів аж ніяк не завжди викликає у відповідь їхнє бажання бути милосердними.

 


Матеріали за темою:

Реклама
Останні публікації згорнути
Новини партнерів 24tv.ua
Новини партнерів RedTram
Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
работа Харьков оптимизатор любовный гороскоп на год Жеральдин Пайя http://avtosale.ua/
©2007-2016 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS
Interfax

Будь-яке копiювання, публiкацiя, передрук чи наступне поширення iнформацiї, що мiстить посилання на "Iнтерфакс-Україна", суворо забороняється. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено