Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи
7 листопада, 2014   ▪   Едвард Лукас   ▪   Велика Британія   ▪   Версія для друку

Дух нашого часу

На європейців чекає непевне майбутнє на континенті, який, за іронією долі, став більш уразливим до війни, ніж до падіння Берлінського муру
Матеріал друкованого видання
№ 45 (365)
від 6 листопада, 2014
Дух нашого часу

Ще до того, як 25 років тому Берлінський мур було повалено, держа­­ву, що його збудувала, вже взяли в облогу. На вулиці Лейпцига вийшли десятки тисяч мешканців Східної Німеччини, скандуючи «Wir sind ein Volk» («Ми один народ») наперекір комуністичній владі. На той час Східна Німеччина стала схожа на котел без клапана спуску повітря: її пригноблений народ прагнув кардинальних реформ: гласності та «перестройки», ініційованих Міхаілом Ґорбачовим у Радянському Союзі.

Під час свого візиту до Східного Берліна Ґорбачов дав зрозуміти, що йому не подобається відмова Німецької Демократичної Республіки рухатися в історично закономірному напрямку. Радянські війська створили німецьку маріонеткову державу, але вона не мала шансів на існування без підтримки Кремля.

Поки припертий до стінки режим намагався відвернути неминуче, чиновник на ім’я Ґюнтер Шабовскі зачитував текст на прес-конференції. Він мав оголосити про незначні зміни у правилах пересування громадян. А насправді ж сказав, що всі мешканці Східної Німеччини можуть будь-коли без дозволу виїжджати за кордон. Того самого вечора вони ринули до муру, що був їхньою в’язницею з 1961 ро­ку. Спантеличені прикордонни­­ки, які ще кілька днів тому мали право відкривати вогонь за таке (за роки його існування таким чином загинуло чимало людей), марно чекали наказу не пропускати втікачів.

На тлі нестримної радості забулися всі табу. Люди дерлися на стіну, танцювали на Бранденбурзьких воротах і незабаром, хапаючи все, що потрап­ляло під руку, стали трощити ненависну бетонну огорожу. У Східній і Західній Європі панувало піднесення. Починалася нова епоха демократії та свободи, зникли тінь холодної війни та загроза ядерного знищення.

Як журналіст-фрилансер, що заробляв на життя за залізною завісою, я також тішився. Мене переслідували таємні служби, заарештовували, допитували із застосуванням сили. Бачив, як шантажували і залякували моїх друзів, як пропаща комуністична система руйнувала безліч життів.

Тож я, як і мільйони інших людей, сподівався, що судний день не за горами. Комуністи вірили, що історія на їхньому боці, однак вона поховала їх. Зникли похмурі сірі агенти таємних служб, огрядні бюрократи з державних підприємств і партійні боси з їхньою пафосною риторикою, ганебними таємницями та відразливими лицемірними привілеями.

А тут у змаганні між Заходом і Сходом переміг Захід. Свобода, демократія, верховенство права і системи безпеки, засновані на довірі та дружбі, взя­­ли гору над підупалою радянською імперією, побудованою на страху й брехні. Про вороття, поза сумнівом, не могло бути й мови…

Якими ж райдужними були ті надії! І якими ж порожніми видаються вони тепер, чверть століття потому...

Випробування об’єднанням

Життя десятків мільйонів мешканців колись поневолених країн після падіння Берлінського муру поліпшилося. Люди можу­­ть віль­­­но говорити, їздити, досліджувати. Українці, особливо молоді й талановиті, мають можливості, про які їхні батьки навіть не мрія­­ли. Попри всі негаразди: вій­­ну, окупацію, економічну розруху і корупцію, ніхто насправді не хоче повернення репресій і стагнації епохи Щербицького.

Однак в іншій площині на європейців чекає похмуре й непевне, а можливо, й жахливе майбутнє на континенті, який, за іронією долі, більш уразливим до війни, ніж до падіння Берлінського муру.

Холодна війна була моторошною, однак в останні роки вона забезпечила своєрідну стабільність у Європі. Марґарет Тетчер і Рональд Рейґан перетворили Атлантичний альянс на найбільше в історії міжнародне партнерство. Кремль – колишній центр загрозливої та ворожої імперії – став осередком реформ, де політики на кшталт Міхаіла Ґорбачова пропагували універсальні цінності та спільну європейську домівку.

Я дуже скептично сприймав риторику Ґорбачова, бо здебільшого оцінював Радянський Союз за діями, а не за словами. На мою думку, справжнім тестом на щирість для реформаторів були не внутрішні зміни, а готовність звільнити поневолені держави, зокрема вивести окупаційні війська й дозволити країнам вільно вирішувати власну долю. Це сталося радше випадково, аніж свідомо, і лише завдяки активній підтримці та політичному тиску Заходу. У випадку України все те відбувалося на тлі обіцянок, що були дані дуже легко, а пізніше ганебно порушені.

Від 1989 року сталося чимало змін, хоча не всі виявилися позитивними. Німеччина перетворилася на непередбачуваного економічного велетня, який вірить у те, що здатний протистояти загрозі войовничої Росії. Колишня радянська імперія, де 1989-го західні цінності нібито взяли гору, тепер поділена на окремі держави, що або тремтять перед російською агресією на чолі з Владіміром Путіним, або скорилися їй. Атлантичний альянс розвалюється через ізоляціонізм і слабке президентство Барака Обами.

Читайте також: Кризовий менеджмент по-кремлівськи

Держава, що найбільше виграла від падіння муру, стала непевним союзником. Залізна Анґела Меркель очолює 80-мільйонну країну, що нині є найсильнішою в Європі. Вона затьмарює нещасного Франсуа Олланда та обтяженого проблемами Девіда Кемерона.

Промисловий локомотив Німеччини підтримує євро – не надто успішну єдину валюту ЄС. Наразі очевидно, що європейська політика не може впоратися з німецькою силою на тлі слабкості решти країн. Давнішня угода, заснована на рівноправному партнерстві між Францією та старою Західною Німеччиною, була стабільною, а от новий порядок у Європі – ні.

У питаннях економіки в Брюсселі заправляє Берлін. Інші країни дедалі більше протестують проти цього. У своїй економічній слабкості вони винуватять – може, й несправедливо – жорсткі норми Німеччини щодо державного боргу і бюджетного дефіциту.

Однак в інших, важливіших царинах нова Німеччина не бу­­де європейським лідером. Колишня Західна Німеччина була європейським якорем Атлантичного альянсу. Нині все інакше. Розв’язавши дві світові війни, вона ставиться до військових місій зі зрозумілою осторогою, схиляючи Європу до пацифізму перед лицем відвертої агресії.

ФРН укладає угоди з Кита­­єм, Іраном і Росією, підриваючи єдність ЄС. Розплачуються за це прикордонні європейські держа­­ви. Більшість із них сумніваються в готовності Німеччини підтримати їх на противагу Росії. Щоправда, Меркель справді намагається налаштовувати німців на боротьбу. Зокре­­ма, вона відіграла важливу роль у прийнятті Євросоюзом рішення щодо певних санкцій проти Кремля у зв’язку з анексією Криму.

Однак ФРН скута енергетичними зв’язками із РФ, які старанно налагоджував попередник Меркель Ґергард Шредер. Полишивши посаду канцлера, він непогано влаштувався в німецько-російській газовій компанії. Відтоді неймовірно упереджено захищає свого друга Путіна, називаючи його «бездоганним демократом».

Правда в тому, що чимало членів його введеної в оману Соціал-демократичної партії, яка входить до урядової коаліції Меркель, вважають Росію меншим злом порівняно зі США. Тож від часів холодної війни, коли мешканці Західної Німеччини усвідомлювали, що лише американські, британські та французькі війська вберігають їх від вторгнення набагато потужніших радянських сил Варшавського договору, багато що змінилося. Згідно з опитуваннями, у разі нападу Росії на держави – члени НАТО (країни Балтії чи Польщу) німці не підтримали б воєнної операції на їх захист. Вочевидь, вони не хочуть надавати військову допомогу Україні. У німецьких ЗМІ переважають russlandversteher – люди, які завжди намагаються зрозуміти російську позицію, заплющуючи при цьому очі на становище таких держав, як Україна.

Навіть члени НАТО на кшталт Естонії та Польщі побоюються, що через слабкість Заходу вони змушені будуть вкотре воювати самотужки. Тим часом їхній ворог неперевершений як на внутрішньому, так і на зовнішньому рівні.

Важкий ранок після свят

Коли вляглася ейфорія 1989 ро­­ку, отруйна спадщина комунізму вийшла на поверхню. Колишні шпигуни і партійці влаштувалися в новій капіталістичній економіці.

Одним із них був Владімір Путін. Як розповідається у приголомшливій книжці американської дослідниці Карен Давіші «Putin’s Kleptocracy» («Путінсь­ка клептократія»), він убезпечив себе домовленостями з організованою злочинністю, бізнесом, колишнім КГБ і місцевою владою в рідному Санкт-Петербузі. Ця моторошна кабала катапультувала його до владних вершин Росії.

Книжка дослідниці не мо­же бути опублікована у Великій Британії через наші суворі закони проти наклепу, з яких радо користаються корумповані та впливові іноземці. Видавці Давіші бояться продавати «Путінську клептократію» за межами США, де вона захищена першою поправкою до Конституції щодо свободи слова. Однак мені вдалося прочитати книжку – це вибуховий матеріал.

Книжка Давіші не лишає жодних сумнівів щодо справжньої суті бандитського режиму в Росії, зацикленого на репресіях у країні й тиранії за кордоном. Нещодавній вибрик (РФ провела випробування стратегічних ядерних бомбардувальників, а літаки країн НАТО – від Норвегії до Португалії та Туреччини – кілька разів за тривогою піднімалися у відповідь на присутність російських винищувачів у своєму повітряному просторі) свідчить про те, що Путін розглядає таку агресію як метод залякування і провокування розколу на Заході.

Ми усвідомлюємо загрозу з боку Росії, але трохи запізно. Адже певні ознаки простежувалися ще тоді, коли зносили Берлінський мур. Після 1989 року Кремль не зовсім відступив зі Східної Європи. Змінилися лише методи його впливу. РФ вивела свої війська з більшості країн, замінивши їх менш помітними формами окупації.

Росіяни безжально використовують газ і нафту для залякування тих політичних лідерів, які опираються агресії, та задобрювання тих, хто готовий спів­працювати. РФ забезпечує собі вплив у ЗМІ, роздаючи хабарі журналістам або купуючи газети й телеканали, що опиняються у скруті. Вона спонсорує політичні партії.

Читайте також: У ведмежому куті

У результаті велика частина Східної Європи нині повертаєть­­ся до російської сфери впливу.

У корумпованих країнах, що потерпають від стагнації і мають слабкі інституції, Росії легко порядкувати. Один самовдоволений російський урядовець якось сказав мені: «Нічого не відбувається без нашого відома, та й не відбувається нічого такого, що нам не подобається». В інших державах навіть сильні лідери у відчаї від слабкості Заходу, вони відчувають, що мусять укладати будь-які можливі угоди з Москвою.

Прем’єр-міністр Угорщини Віктор Орбан, якого розлютив провал ЄС у проекті будівництва газопроводу «Набукко» для постачання кавказького блакитного палива, зв’язався з Кремлем, підписавши угоду щодо будівництва нових блоків угорської атомної електростанції, а також щодо участі в проекті «Південний потік». У пастку російської енергетичної дипломатії потрапили також Болгарія, Словенія і Хорватія, а ще західноєвропейські Італія й Австрія.

Певною мірою дешевий природний газ – набагато могутніша зброя для РФ, ніж танки і ракети радянського арсеналу. Європейські політики і виборці, м’яко кажучи, не зацікавлені в дорогій енергії або ж у випробуванні на собі славнозвісних російських методів боротьби з ворогами.

Навіть чехи і словаки, колись найзавзятіші прихильники західного альянсу, сумніваються і тремтять під тиском Путіна. Минули часи мужніх дисидентів на кшталт Вацлава Гавела – вусатого чеського драматурга, який став президентом після так званої Оксамитової революції 1989 року, що звільнила країну від комуністичного ярма. Нові чеські лідери – це зовсім інша когорта. На думку президента Мілоша Земана, Захід має визнати захоплення Криму. Земан не підтримує санкцій проти Путіна, а деякі представники його коман­­ди тісно співпрацюють із російськими енергетичними компаніями.

У Словаччині прем’єр Роберт Фіцо ще більш антизахідний. Він відмовився від ідеї про дислокацію союзницьких сил НАТО в його країні, вдавшись до сміховинного порівняння з вторгненням радянських військ до колишньої Чехословаччини для придушення Празької весни 1968 року.

З-за океану війнуло холодом

Таке порівняння особливо шокувало «архітекторів» НАТО, американців, які вже починають замислюватися, навіщо витрачають позичені кошти на оборону невдячних європейських союзників. А це ще одне свідчення присмерку Північноатлантичного альянсу. Щоправда, Барак Обама виголошував палкі промови в Польщі та Естонії, запевняючи народ у незмінній підтримці Америки.

НАТО нарешті починає усвідомлювати свою помилку: нехтування територіальною обороною. Альянс намагається оновити плани захисту Європи від російських нападів, створюючи сили швидкого реагування.
Однак США мають інші турботи – Китай та Близький Схід. Американцям незрозуміле поняття альянсів як утворень, заснованих на давніх історичних зв’язках та стійких переконаннях. Вони віддають перевагу зваженим, прагматичним підходам у зовнішній політиці.

Читайте також: У тилу Європи спокій

Як зазначив американський журналіст Брет Стівенс із The Wall Street Journal, Адміністрація Обами надсилає світові такий меседж: ворогам США не варто боятися американців, друзям – довіряти їм, а союзникам не слід сподіватися на них у кризові періоди.

Путінський режим, що пошматував Україну, чітко засвоїв урок: Захід слабкий. Росія вбачає в такій ситуації історичний шанс для ліквідації наслідків «геополітичної катастрофи» ХХ століття (за висловом Путіна) – розпаду радянської імперії.
Росіяни прагнуть нового порядку в Європі, відповідно до якого РФ стане сильним гравцем з огляду на її розміри та енергетичні багатства. Путін узяв на замітку нашу слабкість. Нас можна залякувати і розколювати. Нам можна морочити голову. А основне – нас можна купити.

Найуразливіше місце Заходу – жадібність. Десятки мільярдів російських рублів проходять через західні осередки відмивання грошей: Австрію, Кіпр і, хоч як прикро, Лондон. Наші банкіри, юристи та бухгалтери живляться з кремлівської годівниці. Вони створили на Заході могутню п’яту колону, що прагне припинення санкцій (а цього незабаром таки варто очікувати з огляду на стан європейської економіки) та повернення «бізнесу в звичному режимі». Тож наше послаблення триватиме.

Усі, хто більш-менш знає історію, мають поглянути на сьогоднішню Європу і зробити висновок: після падіння Берлінського муру щось трапилося з нашою самооцінкою. Тож попереду цілком заслужена розплата, бо «перед падінням приходить гордовитість».


Матеріали за темою:

--> --> -->
Реклама
Останні публікації згорнути
  • Системні збої Каннського фестивалю
    26 травня, Катерина Барабаш
  • Про революцію в кабінетах, деокупацію та новий політичний клас Тиждень розмовляв з Андрієм Левусом, народним депутатом («Народний фронт»), головою підкомітету з державної безпеки Комітету з питань національної безпеки і ­оборони.
    26 травня, Роман Малко
  • Політв’язні в руках диктатора — це така собі вільноконвертована валюта, яку він притримує до моменту, коли треба поторгуватись із цивілізованим світом.
    26 травня, Дмитро Крапивенко
  • За інформацією джерел Тижня, проросійські кола просувають, в середовищі французьких політичних еліт, ідею непроголошеного обміну безвізового режиму для України на зняття або послаблення санкцій проти Росії.
    25 травня, Алла Лазарева
  • Хто фактично керує маріонетковими урядами «ДНР» та «ЛНР»
    25 травня, Денис Казанський
  • Рік тому 23 травня було вбито командира бригади «Прізрак» так званої «ЛНР» Олексія Мозгового. Його машина спочатку була підірвана на керованому фугасі, а після - розстріляна з кулеметів. Офіційної версії загибелі досі немає, як і будь-яких результатів з боку псевдослідства «МДБ ЛНР». Відразу ж відповідальність за його смерть поспішили взяти на себе партизани загону «Тіні». І з того самого моменту не вщухають пристрасті навколо його смерті.
    24 травня, Павло Василів
Новини партнерів 24tv.ua
Новини партнерів RedTram
Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
работа Харьков оптимизатор любовный гороскоп на год Жеральдин Пайя http://avtosale.ua/
©2007-2016 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS
Interfax

Будь-яке копiювання, публiкацiя, передрук чи наступне поширення iнформацiї, що мiстить посилання на "Iнтерфакс-Україна", суворо забороняється. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено