Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи
24 жовтня, 2014   ▪   Володимир Надіїн   ▪   Версія для друку

Виховати в собі президента

Мабуть, зовні симпатичний громадянин Петро Порошенко ще не до кінця усвідомив свій неабиякий офіційний статус. Не відчув, що він уже президент
Матеріал друкованого видання
№ 43 (363)
від 23 жовтня, 2014
Виховати в собі президента

Історія людства, як ми її знаємо, переповнена мерзотністю. Що не очільник, то негідник. Страти, зради, плітки, постійні правопорушення найнеймовірніших комбінацій та пропорцій.

А так хочеться хоча б зрідка озирнутися на щось світле та натхненне. Можна навіть на імпортне, якщо свого бракує. І тут англієць Вінстон Черчилль дарує нам один чудовий випадок, який справді поза порівнянням.  
Випадок і рідкісний, і повчальний. Особливо у світлі нинішніх подій і, зокрема, Петра Олексійовича та Олексія Петровича Порошенків, які в ці часи топчуться напередодні створення першої в українській історії сімейної політичної команди з трьох послідовних поколінь.

Та спочатку про Черчилля. Він старший.

Ви, звичайно, знаєте зі шкільних підручників про дивну весну 1945 року. Літо видалося не гірше. У Потсдамі збираються глави держав-переможців: Сталін, Трумен, Черчилль. Сталін уже генералісимус. Трумен, що постав як діяч першого світового ґатунку виключно внаслідок наг­лої смерті президента Рузвельта, на особливу пошану не претендує. Утім, Америка де завгодно Америка.

Але й Черчилль завжди Черчилль. Він є головним творцем перемоги. Сталін невилазно стирчав у Кремлі. Рузвельту, інвалідові, кожен його рух спричинявся до болю. Черчилль почав воювати, коли Британія у всьому світі залишилася на самоті. Сталін до смерті боявся літати. Черчилль без страху і втоми перетинав океани і зайняті ворогом території. Заради військової єдності не раз відвідував Москву і Вашингтон, Лівію та Італію, Норвегію і Францію. Його бачили військові на всіх фронтах. Великі лондонські згарища ще курилися від німецьких бомб, коли по них ходив невтомний британський прем’єр. Гітлер, довідавшись, що Черчилль змінив млявого Чемберлена, вперше не зумів приховати від оточення свого серйозного занепокоєння.  І ще багато чого.

Україна не бідує без династій. Україна набідувалася від династій

На початок червня 1945 року в Британії були призначені головні національні вибори – до парламенту. Черчиллю протистояв лейборист Клемент Еттлі. Упродовж війни, коли в країні існував уряд національної єдності, Еттлі був у прем’єра серед малопомітних заступників. Це саме його стосувалася славнозвісна репліка Черчилля, сповнена неперевершеної іронії: «Так, Еттлі насправді є скромною особою. І він має всі підстави залишатися скромним».
Прем’єр вважає марнуванням часу зволікатися з Еттлі. Для нього перші вибори після такої перемоги – це лише данина процедурі. Хто, як не він? Із Потсдама Черчилль летить зі словами: «До завтра». Але завтра прилетить Еттлі. Вінстона, переможця, натхненника, тріумфатора, головного рятівника Віт­­­ч­изни, британський народ відправить на довгий відпочинок.

Прем’єр глибоко вражений. Він гірко жартує, мовляв, невдячність до своїх героїв є першою ознакою величності нації. Але йому прикро. Ще чотири роки він перебуватиме в химерному забутті. Пише книжки (Нобелівська премія з літератури), малює олією, його читають та розглядають на вернісажах, але все це не те. І лише наприкінці десятиріччя в театрі, де він показався випадково, йому влаштовують овацію.

Вінстон Черчилль уже давно не при владі. Не прем’єр, не генералісимус і на той час ще не Нобелевський лауреат. Але йому стоячи аплодують усі включно з королем.   

Читайте також: Граблі Порошенка

Сталін помре на самотині, задихаючись у власних нечистотах. Через три роки його одностайно проклянуть його вірні учні. Незчисленні мармурові вуса знесуть. Берію застрелять без суду, потім почнуть судити. Маленкова зжеруть друзі, Хрущова – підлабузники. Залізного Фелікса стягнуть краном за залізну голову.

Вінстон Черчилль піде з життя мало не в 100. На всіх континентах йому поставлять пам’ятники: кремезний чолов’яга із сигарою, пальці правиці стирчать літерою «V». Victory, його перемога, залишилася з ним і після його смерті. І вже назавжди.

Але тоді, у 1945-му, йдучи в несподівану й образливу відставку, чому він жартував, а не влаштував національного скандалу? Будь-яка газета була б щаслива помістити його інтерв’ю. Чи не мав він істотного права на відповідну вдячність Великого Острова, який він щойно врятував? Право на просте людське «спасибі»? Не людина він чи що?

Ні, не людина. Президент країни не є людиною. До обрання – так. Після завершення терміну – скільки завгодно. Але на час керівництва державою, маючи величезну, ні з чим не порівнянну владу, він втрачає безліч людських прав. Мусить бути взірцем гідності, але не має права на особисту образу. Та хоч заплюйте мене з голови до п’ят, а безтурботна дружня усмішка не покине моїх вуст, бо це потрібно країні.

Жалюгідний вигляд має пер­­ша особа, яка обмежує стосунки з людьми через імовірні замахи й зради. Хай диктатори втрачають сон через свою безпеку. На час виконання вищих обов’язків жит­­тя президента цілковито належить його державі. Відповідно обов’язком держави є забезпечити недоторканність першої особи.

Читайте також: Троянський кінь мажоритарки

Мереживо з безлічі таких протиріч визначає повсякденне існування лідера будь-якої демократичної нації, тим більше численної. Серед них чи не найделікатніший момент – взаємини з дуже близькими людьми: вір­ними друзями та, що ще складніше, членами власної сім’ї.

Безпомилковий рецепт подолання корупції і здобуття громадського довір’я оприлюднив творець квітучого Сінгапуру Лі Куан Ю: «Для початку посадіть трьох своїх друзів. Ви знатимете за що, і вони знатимуть за що». Членам президентської сім’ї належить найпростішими словами витлумачити, що на них аж ніяк не поширюється презумпція невинності, навіть навпаки: про них поширюватимуть дикі чутки. І чи не кожну з цих пліток доведеться терпляче і без роздратування пояснювати підозрілій громадськості.

На першій своїй прес-кон­­ференції Петро Порошенко дав волю батьківським почуттям і став розхвалювати сина Олексія, не шкодуючи епітетів. І цим, мовляв, хлопець хоч куди козак, і тим удався.

А йшлося про те, що доросла людина, якій скоро 30 років, уже сам батько, хоче обратися до парламенту. Те, що президент ним пишається, – це його сімейні цінності. Суспільство бачить інше. Син закінчив той самий Київський університет, той самий факультет міжнародних відносин, що й батько. Став дипломатом якраз тоді, коли Петро Олексійович був міністром закордонних справ. Батько зосередився на власному бізнесі – син за ним. Батько (а до нього й дід Олексій) має давні інтереси у Вінницькій області – і син покладає виборчі надії на вінничан. І насамкінець: йти до Верховної Ради Олексій Порошенко має намір виключно від Блоку Петра Порошенка. Як кажуть, щоби двічі не вставати.
Між іншим, у Вінстона Черчилля теж був син дипломат, звали його Рандольф. Також кміт­­ливий молодий чоловік. Час від часу батько відряджав його з делікатними дорученнями чи в Москву до Сталіна, чи у Вашингтон до Рузвельта. Але владних династій на допомогу королю Черчиллі створювати не думали. А якби й помислили, то ми вже знаємо кінцевий результат: нічого не вийшло б. Зрілий британський народ не вагався попросити батька. Будьте певні, попросив би і синка.

Пострадянський політичний простір густо засмічений диктаторськими потворами. Лише Путін чого вартий. Кривавий карлик сам не вгамується. А там ще миготять різні Лукашенки й Назарбаєви, Карімови та Алієви, не кажучи вже про невловимого Рахмона. На цьому мерзотному тлі Петро Порошенко, обраний по-людськи, хоч і не зовсім по-європейськи, має вельми привабливий вигляд. Це позитивне враження від нового президента тільки посилюється, коли в пам’я­­ті зринають образи привітного, але безпорадного партійного бюрократа Леоніда Кравчука, «червоного директора» Леоніда Куч­­ми, морального самогубця Вік­­тора Ющенка, який потонув у дрібних чварах, не кажучи вже про огидного Віктора Януковича, про якого точно відомо, що крав і добре крав. А от вмер чи не вмер – то й досі як туман.

Читайте також: На круги своя?

А як воно, якщо без туману? Не згадуючи зайвий раз про прикрі батьківські відвертості Порошенка, із сумом зауважимо: слова про реформи поки що набагато гучніші за власне реформи, а втішні заклики до миру, котрий нібито наближається, ніяк не гальмують війни, яка триває. Ця надто обережна політика, коли влада боїться правди про сумні події більше, ніж впливу самих подій, не відповідає ні очікуванням громадськості, ні стану, в якому перебуває Україна.
Підозра до народу, який забагато знає, – родова прикмета диктатур. Їм понад усе необхідна єдність. Штучна чи природна – немає значення. У демократіях президент виконує волю народу, але аж ніяк не повинен бути рабом більшості. Щоб подолати море, треба вміти плисти проти вітру. Хто не вміє чи не бажає – геть із човна. Народ нічим не завинив перед правителями. Він надає окремим особам шанс залишити світлий слід в історії, але цю щасливу можливість треба виправдати. Деяким країнам часом бракує вчителів, доярок чи програмістів, але ще не було держави, де відчувався б дефіцит претендентів у царі, маршали і президенти.

Тому й жаліти їх безглуздо. Тому й оберігати їх від критики короткозоро. Тому й шанувати їх запобігливим співчуттям, одностайним схваленням, тим більше оточувати так званою всенародною любов’ю – прямий шлях до громадського самогубства.

Чи може вийти справжній видатний президент із Петра Порошенка? Не виключено. Час іще є. Треба тільки не шкодувати сил на його виховання. Для початку добре було б призупинити безтурботне злітання синка під міцним крилом батька. Встигнуть обоє. Україна не бідує без династій. Україна набідувалася від династій. Якщо президент правильно сприйме цей урок, без образ і спраги до помсти, то наша країна попрямує до Європи. Віднови­­ть­­ся Донбас, повернеться Крим, і бажані гості, хоч із Заходу, хоч зі Сходу, стануть заздро перемовлятися: ти диви, як Україні пощастило з президентами.


Матеріали за темою:

--> --> -->
Реклама
Останні публікації згорнути
  • Саміт лідерів країн-членів ЄС, що проходить 28-29 червня в Брюсселі, майже виключно присвячений потенційному виходу Британії з організації
    29 червня, Віталій Рибак
  • Тиждень звернувся до Асли Айдинташбаш, експерта Європейської ради з міжнародних відносинз проханням прокоментувати останні заяви турецького президента щодо Росії
    29 червня, Віталій Рибак
  • 16 січня 2015-го десантники 25-ої бригади отримали наказ здійснити марш зі свого місця розташування до південно-західної околиці Авдіївки (мікрорайон Хімік). Разом з десантниками в цей сектор висунулися й бригадні артилерійські підрозділи.
    28 червня, Анатолій Шара
  • Хто і як сьогодні змінює Конституцію України? Який зв’язок між цими нововведеннями та ключовими реформами в державі? Про це Тижню розповів експерт із конституційного та адміністративного права, голова правління Центру політико-правових реформ Ігор Коліушко
    28 червня, Анна Корбут
  • Протягом тижня західні ЗМІ писали про візит Володимира Гройсмана до Берліну, значення Brexit для України, стабілізацію української економіки та переклад книги Олега Шинкаренка на англійську
    28 червня, Віталій Рибак
  • Багато блогерів та журналістів вже не раз робили аналіз справ «молодих, але невизнаних» республік. Хтось перевіряв бюджети, дехто слідкував за темпами виробництва на окупованих територіях. Інших цікавив політичний бомонд Донецьку чи Луганську.
    28 червня, Павло Василів
Новини партнерів 24tv.ua
Новини партнерів RedTram
Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
работа Харьков оптимизатор любовный гороскоп на год Жеральдин Пайя http://avtosale.ua/
©2007-2016 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS
Interfax

Будь-яке копiювання, публiкацiя, передрук чи наступне поширення iнформацiї, що мiстить посилання на "Iнтерфакс-Україна", суворо забороняється. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено