Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи
23 жовтня, 2014   ▪   Олесь Олексієнко   ▪   Версія для друку

Троянський кінь мажоритарки

Якими будуть негативні наслідки виборів депутатів в округах
Матеріал друкованого видання
№ 43 (363)
від 23 жовтня, 2014
Троянський кінь мажоритарки

Попри поширений стереотип про «котів у мішку», яких у своїх партійних списках протягують лідери політичних сил, найбільшу загрозу потрапляння в парламент негідних депутатського мандата осіб завжди становила саме мажоритарна складова. Цьому сприяла система виборів в один тур, за якої для проходження до Ради висуванцям в одномандатних округах часто вистачало 15–25% голосів або 10–15% усіх наділених правом голосу на відповідній території. Достатньо було вдалих політтехнологій розпорошення голосів, солідних грошей на рекламну кампанію та банальний підкуп соціально незахищених і політично несвідомих виборців, а також активного сприяння адміністративного ресурсу. Часом підтримку, яка могла компенсувати всі названі фактори, надавало використання популярного партійного бренда чи авторитету лідера загальнонаціонального масштабу, однак необов’язково.

Мажоритарна система ігнорує нормальну диференціацію суспільства на групи з різними інтересами і вподобаннями, що добре відображається в тих самих пропорційних виборах. Натомість перемогу здобуває той, хто здатен влаштувати краще свято популізму і промивання мізків своєю фізіономією і прізвищем на білбордах та інших рекламних носіях.

Перевага одномандатних округів для безвідповідальних політиків полягала ще й у тому, що їх у країні було 225 (цього разу 198), тож, не виконавши розданих раніше обіцянок в одному, можна було не раз повторити те саме в інших округах. Відтак у мажоритарників завжди набагато менше політичної відповідальності перед виборцями порівняно з партіями, зате в рази більша вразливість до шантажу та тиску тих, хто контролював у країні виконавчу владу, силові структури або просто великі фінансові ресурси.

В одномандатних округах за визначенням неможлива перемога кандидата, що не спроможний профінансувати свою кампанію, хіба що за нього це зробить партія або персональний патрон. Неможлива з простої причини: нездатність донести до критичної кількості потенційних виборців інформацію та аргументи на користь обрання саме його. Тому мажоритарка не дає шансів бути обраними незалежним активістам і представникам нових політичних сил.
Мажоритарна система програмує український політикум на регіоналізацію: щоб провести свого висуванця, партії потрібно мати високий рейтинг у певному регіоні й можна не мати жодної серйозної підтримки в решті країни. Натомість політичні сили з навіть досить вагомою підтримкою на рівні близько 10–15% за умови його порівняно рівномірного розподілу по країні (скажімо, 5–20% залежно від мажоритарного округу) зазвичай приречені. Про «зшивання» чи консолідацію держави тут ітися не може. При цьому, всупереч поширеному в Україні стереотипу, мажоритарник дуже рідко виявляється лобістом чи захисником інтересів свого округу. Здебільшого він не має в ньому серйозних бізнес-інтересів, не пов’язаний із ним своєю біографією, не проживає там навіть упродовж певного часу.

Читайте також: Чи будуть в новій Раді тушки і кнопокодави (опитування депутатів)

Мажоритарна система завжди знижує стійкість і прогнозованість форматів парламентської більшості чи меншості і якщо й припустима, то лише в президентських, максимум у президентсько-парламентських республіках. Але аж ніяк не тоді, коли саме парламентська коаліція формує уряд і бере на себе відповідальність за розвиток країни, як зараз в Україні.

Спотворення волевиявлення

За результатами одного з найсвіжіших соцопитувань, проведеного Соціологічною групою «Рейтинг» із 1 по 8 жовтня, Блок Петра Порошенка (далі БПП) за умови виборів виключно за партійними списками міг би здобути в парламенті 160–163 місця, проросійська трійка – «Сильна Україна» (СУ), Опозиційний блок (ОБ) та КПУ – сукупно 83–85. Інші політсили, що позиціонують себе як проєвропейські «партії Майдану», – Радикальна партія Ляшка (РПЛ), «Народний фронт» (НФ), «Батьківщина», «Самопоміч», «Громадянська позиція» (ГП) Анатолія Гриценка та «Свобода» – решту 204–206 мандатів.

Проте за фактично діючої пропорційно-мажоритарної системи, коли за партійними списками обирають лише 225 депутатів, БПП може здобути 80–82 мандати, інші партії, що позиціонують себе як проєвропейські, – 102–104, проросійська трійка – 41–43. А от за 198 мажоритарними округами (у яких проведення виборів таки ймовірне) РПЛ, НФ, «Батьківщина», «Самопоміч», ГП Гриценка та «Свобода» навряд чи отримають навіть 30–40 мандатів, близько половини, швидше за все, дістанеться висуванцям від БПП (90–100), 10–20 можуть здобути представники регіональних еліт чи колишніх важковаговиків української політики (на кшталт Володимира Литвина). Водночас, за оцінкою Тижня, щонайменше в 50–60 округах високі шанси мають екс-регіонали та кандидати від СУ та ОБ. Наразі 94 особи, які голосували за диктаторські закони 16 січня, йдуть на вибори як мажоритарники. Здебільшого це самовисуванці (91), які шукають долі в одномандатних округах насамперед у південних та східних регіонах, як-от Харківська і Донецька (по 13 у кожній), Дніпропетровська (10), Запорізька (7) та Одеська (6) області. Втім, чимало їх і в центральних: Черкаській (5), Чернігівській (4), Вінницькій, Житомирській, Київській, Хмельницькій (по 3), Кіровоградській, Полтавській, Сумській (по 2).

Таким чином, мажоритарна складова суттєво спотворить результати волевиявлення українців, як це вже було 2012 року. Вона різко знизить потенційний результат малих «партій Майдану», збільшить представництво в парламенті БПП та приведе у ВР значно більше проросійських політиків та інших колишніх регіоналів, аніж якби вибори відбувалися лише за пропорційною системою. При цьому в Раді будуть порожні щонайменше 27 місць, зарезервованих за округами окупованих Росією Криму, Севастополя та частини Донбасу.

Непевний шанс на однопартійну більшість

Глава держави не надто наполягав на проведенні виборів виключно за партійними списками, оскільки саме мажоритарка давала шанс його іменному альянсу БПП таки здобути бажану більшість у ВР. Справді, на перегонах 25 травня 2014 року в переважній частині округів Порошенко мав понад 50% голосів (у 105 – більш як 50%, ще в 4 – понад 49,5%, а в 55 взагалі більш як 60%). Тож, хоча дані останніх соцопитувань свідчать про те, що за БПП готові проголосувати лише дві третини тих, хто підтримав Петра Олексійовича на виборах президента, глава держави все ж може розраховувати на проходження до парламенту принаймні половини мажоритарників від його блоку, адже для впевненої перемоги в одномандатному окрузі часто цілком достатньо і 30–40% голосів. Особливо якщо врахувати, що це висуванці від політсили вже діючого президента, поміж яких багато впливових місцевих підприємців, котрі суттєво витратяться на свою кампанію. Сприятиме БПП і погодження мажоритарників у низці округів Західної та Центральної України зі «Свободою» та «Народним фронтом».

Однак це стосується переважно центральних і західних регіонів країни. У більшості південних, східних округів, особливо на Донбасі, шанси висуванців від БПП мінімальні. Врешті, у двох ТВО підконтрольної Україні частини Лугащини 25 травня Порошенка підтримали лише близько 1/3 виборців. На Харківщині, Донеччині та Запоріжжі голоси 40% і більше електорату чинний глава держави здобув лише відповідно в 1 з 14, 2 із 8 та 3 із 9 округів, тоді як до третини електорату його підтримало відповідно у 5, 3 і 2 округах. Менш як 45% виборців за нього проголосували в більшості округів Дніпропетровщини (10 із 17) та Одещини (8 із 11), а в двох округах останньої – лише 31–34%. На жаль, свіжих соціологічних даних по цих округах немає, однак, якщо відштовхуватися від результатів згаданого вище жовтневого дослідження Соціологічної групи «Рейтинг», рівень підтримки БПП на Південному Сході, на відміну від Центру чи Заходу, недостатній для того, щоб забезпечити перемогу його представникам. Так, у контрольованих Україною районах Донеччини та Луганщини серед тих, хто має намір голосувати, за БПП лише 16%, за проросійську трійку – 35%. У південних областях – відповідно 25% і 43%. У висуванців інших «партій Майдану», за поодинокими винятками, шансів на перемогу тут узагалі немає. На Сході (без Донбасу) за президентський блок готові проголосувати менш як 24%, за проросійську трійку – понад 25% виборців. При цьому слід брати до уваги, що показники Сходу суттєво поліпшує Дніпропетровська область, тоді як на Харківщині та Запоріжжі позиції БПП значно слабші, а проросійської трійки, навпаки, сильніші.
Таким чином, у всіх цих регіонах в умовах потужної конкуренції з боку креатур впливових місцевих олігархів (як-от Коломойський чи Пінчук), колишніх регіоналів-самовисуванців, кандидатів від Опозиційного блоку чи «Сильної України» шанси представників БПП сумнівні.

Читайте також: Володимир Чемерис: «На лівому фланзі української політики – порожнеча»

З цим, можливо, пов’язане й залучення авторитетних екс-регіо­налів місцевого масштабу в південних та східних областях, аби хоч якось покращити позиції президентського блоку «стари­ми-добрими» методами й кадрами.
Важливо, що, як і 2012 року, проєвропейські політичні сили так і не спромоглися, за поодинокими винятками, домовитися й узгодити своїх висуванців у південних, східних і навіть центральних областях, що грає на руку колишнім представникам ПР та їхнім сателітам. Адже лише єдиний кандидат міг би гарантувати там перемогу проєвропейським кандидатам. Вищі шанси вони мають у центральних регіонах, проте тут також, вочевидь, непоодинокими будуть випадки проходження в парламент екс-регіоналів чи інших представників режиму Януковича.

Вони повертаються
У звільнених українськими військами районах Донбасу буде обрано непропорційно велику кількість мажоритарників. Висока ймовірність того, що вибори на Луганщині та Донеччині відбудуться в 17 із 32 округів. При цьому варто звернути увагу на те, що населення підконтроль­них на сьогодні Україні частин цих областей становить лише 30% загальної чисельності і є меншим від населення Києва, від якого до парламенту буде обрано лише 10 мажоритарників. Межі низки округів на Донбасі нарізалися таким чином, що під контролем України нині перебуває незначна частина, більшість лишилася на захоплених терористами територіях. Очевидно, що такий крок покликаний мінімізувати кількість округів, у яких вибори не відбудуться, щоб легітимізувати Верховну Раду як представницький орган, зокрема, й Донбасу. Проте в результаті дістали побічний ефект: від регіону в парламент буде заведено щонайменше сімох додаткових мажоритарників, які туди не потрапили б, якби нарізка округів здійснювалася виключно на підконтрольних зараз Україні територіях пропорційно до наявного там населення.

Причому високою є загроза, що всі ці «додаткові депутати» виявляться антиукраїнськими, дійсними чи колишніми представниками ПР. Наприклад, найбільш обрізаними округами, які фактично штучно створені, будуть № 45 (під контролем сил АТО перебувають лише Авдіївка та частина Ясинуватського району), де висувається місцевий парламентський довгожитель Юхим Звягільський, № 52 (під контролем сил АТО тільки Дебальцеве та Дзержинськ), від якого у ВР розраховує потрапити Ігор Шкіря, № 60 (під контролем сил АТО лише половина округу), від якого йде Олександр Риженков, який вже обирався 2012 року. Риженков є бізнес-партнером по групі «Донецьксталь» скандально відомого лобіста «Русского міра» в Україні та спонсора «політичного православ’я» Віктора Нусенкіса. На Луганщині в найбільш обрізаних округах (ТВО № 112 і меншою мірою № 106) фаворитами перегонів є близькі до лідера Опозиційного блоку Юрія Бойка парламентський довгожитель від ПР Юлій Іоффе та екс-керівник Нафтогазу Євген Бакулін.

Не набагато кращими видаються найімовірніші мажоритарники й у повноцінніших округах. Так, від 46-го сподівається знову потрапити до парламенту Сергій Клюєв, від 48-го – син Анатолія Близнюка Сергій, який у своїй програмі пропонує «об’єднатися патріотам і кандидатам Донбасу», а ніяк не України, від 50-го – ще один менеджер згаданого вище Віктора Нусенкіса Леонід Байсаров, від 113-го, що на Луганщині, – наближений до Олександра Єфремова очільник Луганської облради Валерій Голенко. Саме під його головуванням 2 березня вона визнала нелегітимними центральні органи виконавчої влади України, рішення Верхов­ної Ради, зажадала проведення референдуму та пригрозила звернутися до Росії по допомогу. Список можна продовжувати.

Вочевидь, більшість колишні регіонали становитимуть і серед мажоритарників, які представлятимуть у ВР Харківщину. Так, в окрузі № 168 тушці Віталію Немілостівому, який іде від БПП, опонує соратник Андрія Портнова Валерій Писаренко, що виграв вибори 2012 року. У 170-му знову балотується одіозний Дмитро Святаш, який тут не раз перемагав. Під час Євромайдану виявилося, що йому не дають спокою лаври іншого одіозного регіонала Дмитра Табачника. Зокрема, 3 січня у своєму Facebook він написав: «Для галичан бути холопами – норма. Подивіться на українські діаспори в Португалії, Франції, Італії. Це гастарбайтери з Галичини і Прикарпаття, які працюють по-чорному... Канадська й американська діаспори – нащадки боягузів, які втекли зі своєї країни, коли в ній було погано, а сьогодні виродки, які намагаються вчити нас жити... А східні українці живуть і працюють у себе вдома. Створюють ВВП своєї країни. Саме тому історичний поділ країни у довгостроковій перспективі неминучий».

Читайте також: Українська багатопартійність: вожді з гарніром

Від 172-го округу високі шанси потрапити в Раду знову має Володимир Мисик, який переміг тут у 2012-му, будучи висуванцем ПР. Саме йому в ЗМІ приписували подарунок у вигляді «золотого батона» Януковичу, а також за його заявою свого часу був позбавлений мандата Сергій Власенко. Від 173-го йде член «сімейної» депутатської групи «За мир і стабільність» Анатолій Денисенко. Від 175-го – Володимир Кацуба, старший у родині, яку пов’язують з одним із найбільших корупційних скандалів – купівлею «вишок Бойка». У 178-му фаворитом є Дмитро Добкін, брат одіозного Допи. У 179-му боротьба ведеться між двома колишніми регіоналами: переможцем минулих виборів Анатолієм Гіршвельдом та близьким до Михайла Добкіна Василем Грицаком (відомий завдяки скандалу довкола коцерну «ЄДАПС»). У 181-му балотується нинішній депутат від цього округу Євген Мураєв, член групи «За мир і стабільність», який нещодавно в її складі здійснив візит до Держдуми, і далі вимагає федералізації України, закликав не давати гроші на армію тощо.

Колишні регіонали, вочевидь, отримають більшість місць і на Одещині. Сергій Ківалов має високі шанси вкотре стати депутатом від округу № 135. У № 138 із центром у селищі Ширяєве балотується партнер Дмитра Фірташа по «РосУкрЕнерго» Іван Фурсін, який тут переміг минулого разу. № 139 знову може дістатися Олександрові Пресману, також пов’язаному з групою Фірташа – Льовочкіна. У 2012-му він здобув тут 53,6% голосів. На 140-му окрузі знову високі шанси в Давида Жванії, який відіграв ключову роль у становленні диктатури Януковича 2010 року, організувавши «тушкування» фракції НУ – НС. Зараз він балотується від Блоку Петра Порошенка. У 142-му знову високі шанси має екс-регіонал Антон Кіссе, який уже не раз тут здобував першість. Син колишнього мера Одеси Руслана Боделана, який після Майдану-2004 втік до Росії, йде у ВР від округу № 143 із центром в Ізмаїлі.
Намагаються пройти колишні регіонали та інші представники проянуковичівської більшості в парламенті не лише в південних, а й у центральних регіонах. Так, у 16-му окрузі на Вінниччині балотується екс-комуністка Оксана Калетник.
Її дядько Григорій Калетнік – у сусідньому давно підгодованому 18-му. У вже «підгодованому» 192-му на Хмельниччині знову йде самовисуванцем Олександр Герега. Два роки тому за нього тут проголосували 58% виборців. У черкаському 195-му – самовисуванець, одна з перших тушок регіоналів Володимир Зубик, який 16 січня 2014-го голосував за диктаторські закони. В окрузі № 200 із центром в Умані – переможець попередніх перегонів Антон Яценко, його опонент від БПП – близький до Юлії Льовочкіної Віталій Чудновський.

У № 92 Київської області – екс-регіонал і колишній заступник голови Нафтогазу Сергій Кацуба. У № 148 на Полтавщині сподівається переобратися Володимир Пилипенко з групи Андрія Портнова. У 207-му на Чернігівщині – тушка Ігор Рибаков, у 210-му – переможець попередніх виборів Микола Рудьковський. У № 159 на Сумщині – Андрій Деркач, якого в 2010 році Священний Синод РПЦ ввів до складу Міжсоборної присутності РПЦ.  

 


Матеріали за темою:

--> --> -->
Реклама
Останні публікації згорнути
Новини партнерів 24tv.ua
Новини партнерів RedTram
Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
работа Харьков оптимизатор любовный гороскоп на год Жеральдин Пайя http://avtosale.ua/
©2007-2016 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS
Interfax

Будь-яке копiювання, публiкацiя, передрук чи наступне поширення iнформацiї, що мiстить посилання на "Iнтерфакс-Україна", суворо забороняється. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено