Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Передплата Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи Приватна урбаністика
14 жовтня, 2014   ▪   Роман Малко   ▪   Версія для друку

Радикалізм в асортименті: light Гриценка і hardcore Ляшка

Списки Ляшка і Гриценка мають свої оригінальні особливості. Перший схожий на вінегрет, другий - всього лише набір невідомих прізвищ
Радикалізм в асортименті: light Гриценка і hardcore Ляшка

Є такі барвисті і загадкові партії, як оберемки польових квітів – здалека гарні і пахнуть аж голова обертом, а от що за квіти, скільки стоятимуть і коли зігниють, чи може вже гнилі, не зрозуміло.

Про кого власне йдеться? Ну, звичайно, про двох чарівних любителів врізати правду матку і назвати все своїми іменами: Олега Ляшка і Анатолія Гриценка, політиків грандіозного калібру, чиї гасла і програми, здається, якнайкраще мали б задовольнити запити країни в часи ремонту і всезагального невдоволення. Вони безумовно різні і політичні площини в яких вони працюють теж сильно різняться. Тільки є в них одна доволі спільна об’єднуюча риса завдяки якій, власне, і здобувають собі прихильників, доволі вдало тримаються на плаву, і умудряються непогано нарощувати м’язи в епоху національно визвольної революції. Звісно, не тренуваннями, а анаболіками.

Соціальні ліфти до парламенту

Такої кількості загадкових сумнівних і переважно невідомих персонажів не вдасться мабуть знайти в жодному іншому блоці, окрім хіба що президентського. Звісно, кожен з запропонованих електорату виборчих списків унікальний, і є компанії, як от Опозиційний блок чи Сильна Україна Тігіпка, які не тільки не відповідають заявленим параметрам, а й взагалі не піддаються осмисленню. Але це вже крайнощі, яких розумні люди уникають. Гірше з такими товариствами з обмеженою відповідальністю як Радикальна партія та Громадянська позиція, де відрізнити гучний зрежисований піар і популізм на початковому етапі від реальності, доволі непросто, бо, на жаль, популізм - це і є реальність і власне все, що можуть запропонувати ці проекти суспільству, не рахуючи, звичайно, своїх інтересів. Хтось звісно вважатиме таке твердження глумлінням над світлим образом кумирів, але поспішати з судженнями не варто.

Читайте також: Володимир Чемерис: «На лівому фланзі української політики – порожнеча»

Так списки Ляшка і Гриценка мають свої оригінальні особливості. Перший схожий на вінегрет, другий - всього лише набір невідомих прізвищ. Втім, обидва є лише доповненням і прикрасою своїх лідерів, на яких тримаються, як на стовпах. Впиши туди інші прізвища -нічого суттєвого не зміниться, це гра одного актора. Тому вести мову про якусь команду однодумців ані в першому, ані в другому випадку немає сенсу. Звичайнісінький виборчий проект для максимального проведення в парламент підконтрольних собі людей. Суспільство вимагає нових облич, і справжні радикальні лідери, не виходячи з образу і продовжуючи свою гру, з задоволенням готові задовольнити цей суспільний запит. Тільки от що це за обличчя і чим вони загрожують, -це вже зовсім інше питання.

100% сюрприз.

Почнемо з «Громадянської позиції (Анатолій Гриценко)» так тепер називається ця партія. За кожну свою кандидатуру «справжній полковник» готовий відповісти особисто. Принаймні так він заявляє, бо особисто формував список. Обіцянка відповідальна, але це всього лиш слова, як і все, на чому базується рейтинг Гриценка. Він чудово вміє критикувати, викривати зловмисників і закликати до боротьби, але соромиться розповідати деталі цієї боротьби, рецепти і тактичні особливості. Може не знає.

Те що нині пропонує Гриценко виборцю, можна сміливо вважати новотвором, незважаючи на відносно поважний вік його політичної сили. Як не як, створив свою Громадянську позицію, як громадську організацію він ще далекого 2008 року, а партію «Могутня Україна», яку купив, перейменував та очолив в 2010 - зареєстровано ще раніше. Втім донедавна Гриценко не особливо займався партійним будівництвом, більше само піаром, тому місцеві осередки його партії були не вельми розвинуті, а їх лідери та активісти, що склали основу команди виявились людьми відомими в дуже вузьких колах.

Правду кажучи, особливо критикувати запропоновану Гриценком команду немає за що - це команда-загадка. Є лише кілька відомих імен, за яких при бажанні можна зачепитися, але і вони не становлять особливої небезпеки. З більш-менш відомих, представники Демальянсу молодої активної політсили, що засвітилась на Майдані – її лідер Василь Гацько та громадська активістка, екс-тележурналістка Наталія Соколенко. Зі старих - «польовий командир» помаранчевого Майдану і депутат майже всіх, крім останнього скликань ВР Тарас Стецьків, головний юрист АП часів Ющенка – Ігор Пукшин, та боєць «Айдару» Олександр Кралюк, хоча назвати його відомим доволі складно.

Читайте також: У чиїх списках ховаються тіні ПР?

Загалом Гриценко висунув у народні депутати список із 146 кандидатів. Там є три чинні нардепи і один колишній, кілька громадських активістів, що не погано проявили себе в часи Майдану, а решта - темні конячки. Власне вони і формують основну зону ризику, бо хоч і вдихнуть свіжий кисень в парламентський заповідник, проте ніхто не зможе гарантувати, що не виявиться цей кисень отруєний якимось небезпечним сюрпризом. Згідно з мінливиими рейтингами, Гриценко & ко має всі шанси подолати умовний бар’єр і потрапити до парламенту, провівши кілька десятків своїх людей. Прогнози різняться від 5 до 10 відсотків, але найімовірніше на тверду сімку він може розраховувати. Адже жодної загрози від перетікання електорату до інших радикалів типу Олега Ляшка, чиє електоральне поле абсолютно не перетинається з Гриценковим, наразі немає. Як вже вище було сказано, це зовсім різні площини популізму і твердження деяких аналітиків, що Гриценко - це Ляшко для інтелектуалів, якраз дуже гарно це ілюструє.

Анатолій Гриценко доволі гарно попрацював над списком, проте без неприємностей не обійшлося. За твердженням Руху ЧЕСНО, жоден із трьох представлених чинних нардепів, не голосував за закони 16 січня, відомих як «закони про диктатуру». Разом із тим, двоє кандидатів є фігурантами журналістських антикорупційних публікацій, і один з них якраз керівник виборчого штабу «Громадянської позиції» Олег Канівець (№10 списку партії) який будучи головою правління ЗАТ «Добувна компанія «Укрнафтобуріння» засвітився в тривалій історії протистояння за контроль над найбільшим в Україні Сахалінським нафтогазоконденсатним родовищем у Харківській області, в численних приватизаційних скандалах комунального майна на Львівщині, а також нібито підкупі виборців на виборах народних депутатів 2012 року в 126 виборчому окрузі.

Тягнеться цікавий приватизаційний шлейф і за його колегою Леонідом Макулом (№12), якому приписують причетність до незаконної приватизації в Одесі приміщення Служби у справах дітей та Центру соціально-психологічної реабілітації дітей, а також участь в часи мерства Руслана Боделана, в не зовсім законному розподілі земельних ділянок. На цьому наразі все, бо ніяких інших суттєвих грішків за командою полковника поки не виявлено. Кандидати або ще не встигли їх напрацювати, або просто добре працювали і ховали кінці. Втім коли зважити, що доволі значну їх частину становлять бізнесмени, то віднайти якусь скалку в їх біографії не буде важко, зважаючи на принципи ведення бізнесу в нашій країні. Втім, чи є сенс…

Радикальний вінегрет

Куди барвистіша картинка в іншого політичного радикала Олега Ляшка. Тут така колекція достойників з непростою біографією, що розгулятися справді є де. Всі вони може й непогані люди, але не завжди відповідають всім тим принципам, які лідер партії декларує в своїх феєричних спічах. Салат з партійних активістів, бізнесменів, колишніх чиновників, добровольців і просто цікавих особистостей, потрапивши в стравоходи парламенту може так забродити, що радикальний вибух знесе не тільки купол, а й самого лідера. Але до цього ще далеко. Незважаючи на стрімкий зліт партії, головного радикала в рейтингах електоральних вподобань аж до критичної позначки в 15 %, не факт, що остаточні результати народної підтримки виявляться аж такі великі. Аналітики прогнозують приблизно половину з цього, відсотків 8, не більше і причиною якраз барвистість компанії.

Чого варті лише яскраві тіні головного натхненника і спонсора політсили, яким, подейкують, є не хто інший, як сам Сергій Льовочкін, екс-голова АП Януковича. Він звісно йде до ВР в зовсім іншому товаристві, але такі правила конспірації. Довірену людину цього політичного шахіста можна знайти вже на шостій позиції списку. Це колишній перший заступник голови Національного агентства України з питань державної служби часів Януковича, Ігор Попов. В політичний простір він влетів з посади голови правління Всеукраїнської громадської організації «Комітет виборців України» і відразу на посаду заступника Голови Секретаріату Президента України, а далі Представника Президента Ющенка у Верховній Раді. Подейкують Ігор Попов є безпосереднім представником в партії головного спонсора.

Ще один цікавий персонаж керівник виконкому РП Валерій Вощевський. Це старий воїн. Головний досвід здобував ще в школі Леоніда Кучми, практикуючись в його адміністрації. Ходив в замах Валерія Хорошковського, коли той був міністром економіки, а в часи Миколи Азарова трохи покерував Укравтодором. До того як стати радикалом, Вощевський пробував себе на ниві боротьби за права селян очолюючи Українську селянську демократичну партію, з якою брав участь у виборах спочатку в складі «Команди озимого покоління» того ж Хорошковського, а в 2006-му – в Народному блоці Литвина. Встиг засвітитися керівник виконкому РП і в деяких не зовсім чистих справах. Був фігурантом кримінальної справи, за перевищення службових повноважень при передачі державного майна приватній компанії, що завдало державі збитків на 12,78 млн грн, а також помічений в деяких забудовних скандалах в столиці.

До людей Льовочкіна сміливо можна віднести й олімпійського призера та багаторазового чемпіона світу з плавання Дениса Силантьева, який не так давно був замом очільника громадської ради КГГА при Олександрі Попові, креатурі колишнього глави АП Януковича. До того ж подейкують родину Силантьєвих з родиною Льовочкіна пов’язують і більш особисті стосунки.

Ще один цікавий персонаж Юрій Чижмар – колишній губернатор Тернопільщини часів Ющенка і зам київського губернатора Анатолія Присяжнюка часів Януковича, одного з чільних представників газової групи Фірташа-Льовочкіна. Чижмар прославився гучним скандалом на любовному грунті, спричиненим надміром тестостерону в крові. Чиновника тоді облили кислотою, але все ніби обійшлося.

Читайте також: На круги своя?

Проглядається зв'язок з Льовочкіним і в ще одному кандидаті РП Олександрі Юракові. Йому приписують спільні бізнес-інтереси з Георгієм Кирпою, Рінатом Ахметовим, Антоном Пригодським і навіть найбагатшим стоматологом світу молодшим Януковичем.

Ще один виходець з «озимих» Хорошковского – економіст Юрій Гусєв, якому пощастило попрацювати директором департаменту національних і інвестиційних проектів Державного агентства з інвестицій і управління національними проектами України під геніальним проводом Владислава Каськіва, креатури Льовочкіна.

Але й це ще не все. Не Льовочкіним єдиним. Багатий список найрадикальнішого радикала й іншими колоритними і, головне, заслуженими персонажами. Наприклад вельми цікавий кандидат Сергій Рибалко колишній замісник міністра екології і за деякими джерелами син відомого авторитета Рибки. Сергій Рибалко, керівник і власник «Снек Експорт» та S. I. Group, яким належать торговельні марки «Semki», «Флинт» та «Морские». Йому приписують створення під прикриттям SI Group «нелегального оперативного підрозділу», щось на зразок детективного агентства, яке нібито доволі успішно працювало на іноземні спецслужби і зокрема на сепаратистів, займалося стеженням за впливовими людьми, щоб потім їх шантажувати.

Не менш цікавий і кандидат екс-депутат Київради Андрій Артеменко, колишній радник мера Києва Олександра Омельченка який згодом очолював фракцію БЮТ у Київраді, а потім опинився у команді Космічного мера. За успішну діяльність на посту президента футбольного клубу ЦСКА (Київ) який в результаті припинив існування, Артеменко 2002 року звинувачений в розкраданні коштів клубу на суму близько $4 мільйонів на кілька років потрапив за грати, але був звільнений прокурором Києва Ренатом Кузьміним на поруки народних депутатів Михайла Добкіна та Андрія Веревського.

Ще один персонаж, про якого не можливо не згадати – сценарист, телеведучий та політтехнолог Марк Гресь. У березні цього року він заявив що «У 1991-му році ваш покірний слуга голосував проти незалежності України. В 2004-му році я, в силу можливостей, перешкоджав розростанню Помаранчевої революції і радів її поразці. В 2010-му я віддав свій голос кандидату в президенти Віктору Януковичу». Втім, після зустрічі з Ляшком його щось перемкнуло і свідомість політтехнолога перемінилась. Він нібито вигадав для Ляшкового іміджу вила і вже в часи останнього Майдану подейкують кидав камінням у «Беркут», а згодом заявив, що Ляшко «єдиний з політиків, кому я ще вірю. Якщо президент Ляшко мене обмане, я його вб’ю».

Хоч не великі, але все ж має шанси втрапити в парламент агітатор швидкого заробітку біржовий трейдер і один із найвідоміших гравців на ринку «Форекс» Костянтин Кондаков, якого звинувачують в створенні фінансових пірамід. Але куди цікавіший інший азартний хлопець Віктор Галасюк, що донедавна керував нереалізованим проектом технопарку BIONIC Hill, девелоперського холдингу UDP екс-депутата Партії регіонів Василя Хмельницького. Проект започаткували з благословення голови КМДА Олександра Попова і виділили під нього майже 150 гектарів Біличанського лісу в Києві, що вилилось в протести громадських активістів. Нині проект заморожений, а прокуратура порушила кілька кримінальних справ щодо виділення цієї землі.

Не можна оминути і кандидата під №26 адвоката Тетяну Юзькову, це було б просто некоректно. Подейкують, вона була захисницею Ляшка в суді по одній зі справ, а також цивільною дружиною головного радикала. Ляшко начебто жив на її квартирі в Пасажі на Хрещатику, а також за її сприяння подружився з Віктором Медведчуком який був учнем Тетяниного батька Леоніда Юзькова, першого голови Конституційного суду України.

Є в списку Ляшка і син легендарного головнокомандувача Української повстанської армії 81-річний Юрій Шухевич який ще донедавна був головою УНА-УНСО і колишній очільник столиці Олександр Омельченко, і дружина одіозного лідера «Братства» Дмитра Корчинського Оксана. Знайшлося місце в списку воякам АТО: командиру батальйону «Айдар «Сергію Мельничуку, командиру міліцейського спецбатальйону «Луганськ-1» Артему Вітко, бійцю спецбатальйону «Шахтарськ» Дмитру Лінько, ротному «Азова» Ігорю Криворучку і колишньому «васильківському терористу» екс-заму командира «Азова» Ігорю Мосійчуку. Доповнять прекрасне товариство радикалів близький соратник лідера Руху В'ячеслава Чорновола депутат п’яти скликань Іван Заєць, представники будівельного бізнесу Олексій Кириченко і Сергій Скуратовський, письменник Сергій Постоловський, голова Об’єднаного конгресу азербайджанців України і голова Асамблеї національностей бізнесмен на ринку нерухомості Ровшан Тагієв, бойовий отець УПЦ КП капелан і учасник грузинської кампанії УНА-УНСО Сергій Ткачук, забудовник керівник компанії «Нафтогазпромбуд» Микола Прокопенко, і блогерша Тетьяна Близнюк.

З мажоритарників, які йдуть під прапорами Ляшка, найяскравіший персонаж - Олександр Пальченко, що балотується по №48 округу в Краматорську. Він не лише знаний на Донбасі провокатор, що на замовлення Партії регіонів розвалював осередок партії УДАР, а й товариш і соратник міністра ДНР Олександра Хрякова.

«Я хочу привести до влади молодь, хлопців і дівчат без блату, без волосатої руки, без грошей, які здатні змінити цю країну», – заявляв Ляшко в одному зі своїх нещодавніх інтерв’ю, і судячи з команди яку він собі підібрав хоче зробити це щиро від усього серця, хоч сумнівно що воно йому вдасться.

Перемога популізму

І Ляшко, і Гриценко - це насамперед практичне відображення суспільних запитів травмованого війною народу. І один і другий пропонують швидкі рецепти для лікування цих травм, але лише на рівні гасел. Обидва войовничі і безапеляційні. Втім, войовничість Ляшка завжди виливалася в тягання корови, топтання картоплі і поїдання землі, а опозиційність та войовничість Гриценка ніколи не заходила далі політичних скандалів і гнівних тирад на телешоу. Це все видовищно і весело. Ляшкові вила і Гриценкова війна до переможного кінця здатні запалити маси, але в результаті ніхто не знає якою може бути ця перемога і чи буде вона взагалі.

Суспільство змінюється дуже швидко. Нині воно ведеться на гучні заклики, але вже завтра може вхопивши вила використати їх проти найбільших крикунів. Нині потрібно мало часу, щоб оцінити чи слова розходяться з ділом. Набагато менше ніж ще рік тому, і ще менше часу щоб відчути хто щиро бреше прикриваючись світлими прагненнями, а хто навіть не намагається казати правди.


Матеріали за темою:

Реклама
Останні публікації згорнути
  • Світові медіа аналізують результати проміжного звіту міжнародної слідчої групи щодо збиття літака MH17 17 липня 2014 року в небі над Україною і роздумують над притягненням до відповідальності кремлівського режиму.
    29 вересня, Ольга Ворожбит
  • Те, що колись видавалося немислимим, сьогодні не таке далеке від реальності
    29 вересня, The Economist
  • Низькі рейтинги нинішнього владного дуумвірату викликають у його учасників приплив політичних амбіцій в умовах певної невизначеності. Поки що приховані, але від того не менш сильні. Тиждень спробував спрогнозувати, у що можуть мімікрувати нинішні партії влади й на які суспільні сили вони спиратимуться.
    29 вересня, Богдан Буткевич
  • Попри прагнення деяких (переважно українських) політиків вилучити тему Волині з українсько-польських відносин, у Польщі кампанія обговорення «злочинів українських націоналістів» набула мистецького підживлення
    29 вересня, Юлія Олійник
  • Георгій Тука, який майже півроку працює в новому Міністерстві тимчасово окупованих територій та внутрішньо переміщених осіб, розповів Тижню про своє ставлення до конфлікту переселенців і держави довкола соціальних виплат та боротьби з контрабандою на Донбасі.
    29 вересня, Андрій Голуб
  • Однією з головних новин минулого тижня стала спроба так званого державного перевороту в угрупованні «ЛНР». Після того як лідер луганських сепаратистів Ігор Плотницький 21 вересня заявив, що проти нього готувався заколот, який провалився, багато хто спочатку сприйняв це як чергове інформаційне вкидання чи самопіар сепаратиста. Адже жодних конкретних імен Плотницкий не називав.
    29 вересня, Денис Казанський
Новини партнерів 24tv.ua
Новини партнерів RedTram
Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
©2007-2016 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS
Interfax

Будь-яке копiювання, публiкацiя, передрук чи наступне поширення iнформацiї, що мiстить посилання на "Iнтерфакс-Україна", суворо забороняється. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено