Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи
25 вересня, 2014   ▪   Богдан Буткевич   ▪   Версія для друку

Ігри комерсантів

Президент дедалі глибше застрягає у своїх спробах уладнати ситуацію підкилимними домовленостями, нічого не змінюючи в системі. Росія підіграє, Захід робить висновки
Матеріал друкованого видання
№ 39 (359)
від 25 вересня, 2014
Ігри комерсантів

Прірва між заявами президента і його реальними намірами та діями стає дедалі глибшою. На словах, особливо у Сенаті США чи перед телекамерами, Петро Порошенко виступає мало не українською інкарнацією Шарля де Ґолля, батька нації, готового покласти життя на олтар перемоги. А на ділі його команда робить усе, щоб притлумити громадську активність, загальмувати люстрацію та реальне, а не косметичне реформування державного апарату – те головне, що й дасть нам змогу перемогти у війні.

Що ж до власне війни, то політика очільника держави бачиться двозначною: всі провладні спікери та ЗМІ заспокоюють суспільство мантрами про перемир’я, а тим часом криваві бої щодня й далі точаться на Донбасі, тоді як для реформування сектору безпеки не робиться майже нічого. Дедалі більше розмов про те, що ця лінія проводиться в межах постійних підкилимних перемовин із Кремлем: не дарма ж Владіслав Сурков тепер бачиться частим гостем у Києві. Спостерігаючи ці маніпуляції, західні країни, своєю чергою, перестають вважати Україну відповідальною стороною для переговорів і не бажають надавати реальну військову допомогу.

Питання – чи почали вони вже прямий діалог із Путіним про Україну? Але, здається, пана Порошенка це не надто хвилює: незабаром вибори, а зі своїм російським візаві наш президент коли ще й не домовився (хтозна?), то сподівається, зміцнивши свою владу, незабаром це зробити.

головне бажання нинішньої влади – «порєшать», тобто кулуарно домовитися з будь-ким про будь-що

Отож головне бажання нинішньої влади – «порєшать». У значенні, яке це слово мало у 1990-ті, з котрих ментально родом помітна частина нинішньої політичної еліти: тобто кулуарно домовитися з будь-ким про будь-що. Звісно, порівняно з режимом Януковича це вже рух уперед, бо «донецькі» вміли йти тільки напролом, причому вдаючись до послуг ФСБ. На жаль, на тому позитив вичерпано. Адже президент і його команда не мають іншого механізму поведінки, окрім підкилимних «договірняків». І навіть півроку війни та смерті українців нічого не змінили в їхньому мисленні. А в реаліях збройної агресії така поведінка неминуче щораз біль­ше скидатиметься на зраду...

Президент багато разів згадує розгром під Іловайськом як приклад неготовності української армії (а чиї, до речі, протеже й досі керують Міністерством оборони та Генеральним штабом?) і відповідно «неможливості врегулювати цей конфлікт у військовий спосіб».

А проте... Так, маємо серйозні проблеми, але не критичні. Точніше критичними вони стають за умови, коли верховний головнокомандувач Збройних сил не бажає воювати й мобілізувати суспільство. Основною проблемою політики президента Порошенка є небажання змінювати правила гри. Простіше і звичніше трохи перефарбувати під себе наявну неефективну систему, внісши до неї косметичні зміни. А до того ж він прагне зробити це в єдино можливий для комерсанта спосіб – постійним торгуванням.

Читайте також: На круги своя?

Однак складність ситуації для України полягає в тому, що Владімір Путін прекрасно вміє «працювати» з таким типом людей, бо своїм «порошенкам» ставленик кагебістського клану вказав на їхнє скромне місце ще до середини 2000-х, а нещодавно нагадав арештом мільярдера Євтушенкова. Відчуття того, що домовленості між Путіним і Порошенком досягнуто давно, ймовірно, навіть до початку активної фази конфлікту на Донбасі, неминуче нависає над усіма політичними кроками українського президента з переговорними процесами в Мінську включно. Ймовірно, в Кремлі вже вирішили, що український президент є цілком прийнятною постаттю, то чому ж не підтримати його переговорних спроб, тим більше коли вони відповідають інтересам Росії? Тож російська пропаганда, як за командою, геть перестала згадувати «київську хунту» й педалювати тему нелегітимності української влади.

Така поведінка Петра Порошенка, безумовно, очевидна для Заходу. ЄС відверто радіє з того, що при владі в Україні опинилася людина, яку можна змусити до невигідних перемовин з агресором замість відчайдушної боротьби. А Сполучені Штати явно не бажають улазити в конфлікт, не бачачи в українській владі тих, із ким можна поділитися не лише розвідданими, а й зброєю. Судячи з настійливих повідомлень про перспективу пом’якшення санкцій, майбутню зустріч держсекретаря Керрі й міністра Лаврова, та й узагалі з огляду на примирливий тон західного істеблішменту, ніхто в ЄС чи США не стане по-справжньому втручатись у конфлікт: а раптом Петро Олексійович простягне (чи вже простягнув?) руку дружби Москві. Аби знайти надійне і пристойне пояснення такому повороту, у президента в команді є досвідчені фахівці з піару та роботи з медіа. Тож цілком логічно, що Євросоюз визнав за ліпше на рік відтермінувати імплементацію найістотніших положень Асоціації, зате домовитися нарешті з Путіним. «Порєшать» – так уже «порєшать».

Читайте також: Олексій Хмара: «Українське суспільство чекає будь-яких інструментів відновлення чесності»

Відповідно сценарій повномасштабного військового вторг­нення на всіх напрямках, най­імовірніше, знову перестав бути № 1 на порядку денному кремлівського керівництва. Сторони, швидше за все, повернуться до варіанта, який, за інформацією Тижня, серйозно розглядали ще під час першого перемир’я на Донбасі, у другій половині червня. Тобто Захід де-факто визнає анексію Криму й не порушує відповідного питання принаймні до кінця каденції Путіна, тим часом Росія потихеньку виводить свої війська з Донбасу й нейтралізує найрадикальніших представників «ДНР»/«ЛНР». Власне, процес уже пішов, російська армія, за повідомленнями РНБО, потроху відстрілює непримиренних сепаратистів на підконтрольній території, розставляючи свої військові комендатури. Донбас де-юре залишається під владою України, хоча де-факто – скабкою в її тілі. Вона забезпечує Крим світлом, водою та харчами, чим знімає необхідність ризикованої збройної операції для прокладання «данцизького коридору» й не педалює питання належності півострова. Москва вигадує для Києва чергову кабальну знижку на газ і знімає заборони на українські товари, фактично вигравши на Донбасі війну за Крим. Негарна схема, так? Неморальна? Але, коли до геополітичної гри беруться бізнесмени зразка 1990-х, годі очікувати іншого.


Матеріали за темою:

--> --> -->
Реклама
Останні публікації згорнути
Новини партнерів 24tv.ua
Новини партнерів RedTram
Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
работа Харьков оптимизатор любовный гороскоп на год Жеральдин Пайя http://avtosale.ua/
©2007-2016 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS
Interfax

Будь-яке копiювання, публiкацiя, передрук чи наступне поширення iнформацiї, що мiстить посилання на "Iнтерфакс-Україна", суворо забороняється. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено