Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Передплата Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи Приватна урбаністика
18 вересня, 2014   ▪   Олександр Крамар   ▪   Версія для друку

Мюнхен у дії. Ціна європейського страху

Мюнхен у дії Відтермінування економічної частини Угоди про асоціацію та «особливі закони» щодо Донбасу стали наслідком страху ЄС перед поглибленням конфронтації з Росією та небажання збільшувати підтримку України
Матеріал друкованого видання
№ 38 (358)
від 18 вересня, 2014
Мюнхен у дії. Ціна європейського страху

12 вересня під тиском Росії ЄС та Україна погодилися відкласти введення в дію економічної (основної і найважливішої) частини Угоди про асоціацію до 2016 року. 16 вересня на цій основі її синхронно ратифікували Європейський парламент і конституційна більшість (355 голосів «за») Верховної Ради України. Того самого дня ВР у закритому режимі проголосувала внесені президентом Порошенком закони на виконання мінського протоколу від 5 вересня «Про особливий порядок місцевого самоврядування в окремих районах Донецької та Луганської областей» та «Про недопущення переслідування та покарання осіб – учасників подій на території Донецької та Луганської областей». За свідченням джерел, переговори з українського питання між представниками Росії та Німеччини і Франції уже навіть почалися без залучення нашої сторони. Усе це проілюструвало перемогу в ключових державах ЄС «мюнхенського» підходу (див. Тиждень, № 30/2014) до його вирішення.
Слід зазначити, що в ухваленому парламентом законі про ратифікацію насправді немає жодного слова про відтермінування набрання чинності Угодою. Там просто відсилають до ст. 486 «Набрання чинності та тимчасове застосування», яка визначає, що «Угода набирає чинності в перший день другого місяця» після її ратифікації останньою із 28 країн ЄС. Скільки триватиме відповідний процес, сьогодні ніхто не береться прогнозувати, адже деякі члени Євросоюзу під тиском Москви можуть під формальними приводами затягти його на роки.

Сьогодні як оптимістичний варіант українське МЗС називає «до трьох років». Тобто в найкращому разі до 2017–2018-го. Проте важливішим є початок «тимчасового застосування» Уго­­ди, яке мало передбачати дію більшої її частини, зокрема основ­­­­них: торговельної та економічної. Саме це «тимчасове застосування» і стало предметом торгу, адже для його старту достатньо було ратифікації документа українською ВР та Європарламентом. При цьому саме європейська сторона, згідно зі ст. 486 Угоди, визначає, які її розділи й частини застосовуватимуться і відколи. Україна не має на це жодного впливу.

Путіну потрібна пауза для зміни влади в Києві та здобуття контролю над усією Україною. Україні ж потрібен час на перепочинок та ймовірні зміни на міжнародній арені

У ЄС не приховують, що не готові до посилення конфронтації з Росією чи нарощування фінансової підтримки України. Єврокомісар із питань розширення та політики сусідства Штефан Фюле у відповідь на критику відверто визнав, що «це не затримка, а результат російських погроз. Ще на саміті 2008 року в Бухаресті Путін заявив, що Україна – неповноцінна країна». Своєю чергою, єврокомісар із питань торгівлі Карл де Ґухт, який разом із Порошенком брав участь у мінській зустрічі з президентом РФ та представниками інших країн Митного союзу, відверто сказав: «Усе, що ми зробили, – це створили умови для ратифікації цієї Угоди сьогодні… не змінили в ній жодного слова», але «якщо хочете мати проб­леми з Росією, тоді продовжуйте цю лінію, говоріть про те, що не можна ратифікувати Угоду в такому випадку».

Те, що Росія після ратифікації Угоди розпочне проти нашої країни повномасштабну торговельну війну, було зрозуміло давно, але замість того, щоб відтермінувати документ на один рік і два місяці, ЄС цілком міг створити компенсаційний пакет для України. Максима­­ль­­ні можливі наші втрати від торговельного ембарго Москви за цей час не перевищили б €4–5 млрд – не такі вже й великі в масштабах Євросоюзу кошти. Проте там не захотіли виділити навіть їх. Понад те, у ЄС і досі затягують із виділенням раніше передбаченого траншу макроекономічної допомоги в розмірі €1 млрд та вже запитаного Україною ще €1 млрд, який потрібен навіть без торговельного ембарго Росії. Що й казати в цих умовах про рівень справжньої готовності членів Євросоюзу до посилення конфронтації з РФ, яка загрожувала б їм набагато відчутнішими економічними втратами. З огляду на це виникають сумніви в тому, чи буде ЄС готовий таки ввести в дію економічну частину Угоди та підтримати Україну в невідворотній у разі набрання цією частиною чинності торговельній конфронтації з РФ через рік. Високою залишається загроза, що там або підуть на подальше відтермінування, або сподіваються, що до того часу Путін дотисне Київ до відмови від асоціації.

Читайте також: Закрита Рада, асоціація і люстрація

Об’єктивним фактом є й те, що українському керівництву доводиться рахуватися з тиском ключових держав ЄС стосовно «дипломатичної деескалації» конфлікту з Росією на Донбасі, що апріорі можливо лише через поступки Путіну. Такий «мюнхенський» підхід базується на хибному розумінні логіки та цілей дій президента РФ, насправді лише розпалюючи його апетити задоволенням поперед­ніх вимог. Проте в нинішніх реаліях Україні важливо будь-що не дати малозацікавленій її долею «старій» Європі або залежним від Росії урядам «нової» Європи зручний привід остаточно відмахнутися від підтримки Києва на тій підставі, що він нехтує їхніми пацифістськими ініціативами й сам провокує ескалацію.  

Позбувшись бодай мінімальної загрози посилення санкцій з боку ЄС як основного торговельного партнера РФ, Путін більше не матиме жодних гальм у посиленні військового втручання в Україні аж до повномасштабного вторгнення. США та Канада без Євросоюзу не зможуть завдати Росії нищівного економічного удару, а на пряму військову підтримку з боку Адміністрації Обами та ще й без підтримки європейських союзників навряд чи варто сподіватися.

Читайте також: Вони працюють

Наразі перспективи реалізації «особливих законів» видаються вкрай невизначеними з огляду на їх розмитий зміст і присутність великої кількості «але». Унаслідок їх прийняття Україна точно нічого не втратить по факту, однак реально нічого й не здобуде. Закони виписані таким чином, що, аби вони почали працювати, місцева влада в захоп­­лених терористами районах Донбасу має визнати над собою юрисдикцію Києва й кожна громада, а не «ДНР» та «ЛНР» (які навіть не фігурують у ньому) повинна налагоджувати відносини з українськими виконавчими органами. Дії та заяви сепаратистів свідчать про те, що їх такий формат не влаштовує. Лишається сподіватися, що українському керівництву вистачить розуму не викидати державні гроші на вітер. Принаймні Порошенко уже заявив, що без кроків назустріч із боку бойовиків закони не працюватимуть, а Яценюк попередив про невизначені перспективи фінансування з центрального бюджету.

Терористи, які зараз контролюють зазначені території, і далі робитимуть це як народна міліція, їхню владу буде легалізовано через місцеві вибори та амністію, що відкриє їм можливість спиратися у своїх подальших вимогах та рішеннях уже не на нелегітимний травневий референдум і самопроголошення владою, а на результати санкціонованих Україною місцевих перегонів 7 грудня. Олігархи, які мають свої інтереси на Донбасі, дістали шанс відновити експорт звідти своєї продукції на зов­нішні ринки як української (а не із сірої зони) та роботу власних підприємств.

Читайте також: Вільні, але не зовсім. Українська економіка досі не є самодостатньою

Як і у випадку з відтермінуванням Угоди про асоціацію, йдеться лише про паузу, яка потрібна Путіну для зміни влади в Києві та здобуття контролю над усією Україною. Україні ж потрібен час на перепочинок та ймовірні зміни на міжнародній арені, наприклад, після президентських виборів у США, що мають відбутися за два роки. Досягнуті домовленості в цьому контексті просто зафіксували на певний час статус-кво, заморозили ситуацію, але не вирішили жодної проблеми. 


Матеріали за темою:

Реклама
Останні публікації згорнути
  • Воно не прийме тебе, поки не полюбиш його першим, поки не звикнеш до його характеру, до його камерності й непоказного аристократизму. Замешкати тут — означає зголоситися на те, щоби про тебе тут усі все знали і ти так само все про всіх знав, прийняти неписане правило, що, зрештою, у людей не може бути аж надто багато секретів.
    26 вересня, Ярослава Тимощук
  • Французький політолог розповів Тижню про майбутнє переговорів щодо війни в Україні та перспективи геополітичних змін упродовж наступного року, а також поділився спогадами про власну поїздку на лінію фронту.
    26 вересня, Алла Лазарева
  • Чи й справді найдорожчий у світі шолом для реактивного винищувача такий крутий?
    25 вересня, The Economist
  • 8 вересня, у День звільнення Донбасу, в Макіївці сталася чергова подія, яка ще на енну кількість днів (років?) відсунула від нас перемогу в цій війні. Під перемогою я не маю на увазі українські танки на площі Лєніна в Донецьку з рознесеним вщент пам’ятником, як часто це уявляє собі наша патріотична більшість.
    25 вересня, Станіслав Васін
  • Політичні еліти цього регіону майже не змінюються протягом останніх 20 років і не сформували власного клану
    25 вересня, Богдан Буткевич
  • Як імперські палаци прийшли на зміну маєткам козацької старшини
    24 вересня, Ольга Ковалевська
Новини партнерів 24tv.ua
Новини партнерів RedTram
Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
©2007-2016 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS
Interfax

Будь-яке копiювання, публiкацiя, передрук чи наступне поширення iнформацiї, що мiстить посилання на "Iнтерфакс-Україна", суворо забороняється. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено