Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи
15 вересня, 2014   ▪   Юрій Макаров   ▪   Версія для друку

God bless America

Якби йшлося про саму лише Росію, я би не витрачав часу й нервів. Хай росіяни самі розбираються зі своєю загадковою душею, «духовними скрєпами», особливим шляхом і національним лідером, помагай їм Боже.
God bless America

Як це маніфестується назовні, ми відчули на власній шкурі, а всередині – вже нецікаво. Але цей тарган у голові, хоча й меншою мірою,  стосується так само й українців– байдуже, що з цього ми запозичили в братів (точніше, кузенів) під час «близьких контактів третього ступеня», а що виплекали в собі в процесі самовизначення. Йдеться про образ ворога, зашитий в матрицю національної ідентичності.

Я стверджую, що уявлення про агресивну й підступну потугу, яка зачаїлася й чекає вдалої нагоди, щоби занапастити або хоча б нашкодити, є частиною російської ментальності. Саме цей уявний ворог є умовою цементування спільноти, її точкою кристалізації – й водночас інструментом влади зі зміцнення репресивного режиму, який за наявності такої константи не може не бути репресивним. У тім-то й річ, що в цій конструкції первинним є фобія, а будова держави й суспільства – неминучим похідним.

Не випадково ядром російської самосвідомості до останнього часу була перемога в Другій світовій війні, й та обставина, що переможеним виявилося втілення абсолютного зла, ніби звільняє носіїв колорадських стрічок від усвідомлення безперечної істини, що переможець не меншою мірою був носієм абсолютного зла. Але міф про колективного ворога значно давніший, конкретні значення підставлялися у формулу залежно від геополітичної ситуації навколо російської держави, сама ж формула залишалася впродовж останніх століть (тобто весь час існування російської нації) стрижнем колективного підсвідомого, реалізуючись в офіційній ідеології, професійній та побутовій культурі, соціальних практиках.

Читайте також: Семен Глузман: «Страх ніхто й ніде не лікує»

Дивно, але французам не довелося стати колективним ворогом росіян попри низку воєн між двома державами (навряд чи багато людей в Росії пам’ятають, з ким поспішав битися Суворов, здійснюючи свій знаменитий «Перехід через Альпи»,так само одиниці можуть відповісти, якою ж була мета Наполеона, коли він пішов походом на Москву влітку 1812 року, а це, нагадаю, була вимога дотримуватися умов Тільзитського миру, а також повернути державність анексованій Польщі). Натомість ідеально до певного моменту виконував роль опудала Ватикан, який або домінував, або проводив успішно конкурував з російським православ’ям на приєднаних до Московії територіях – мішенню цієї жахалки стали поляки, що не дивно: Рим далеко, а поляки тут поруч. Полонофобія в російському суспільстві загострилася після низки польських повстань у XIX столітті, а останніми її проявами стали невдалий похід на Варшаву 1920 року й Пакт Молотова-Ріббентропа 1939 року. Але, повторюю, головне не конкретні значення, а формула: щойно в Росії почалася модернізація, й найбільш мобільні нацменшини вийшли на арену суспільного життя, як у імперії розквітнув антисемітизм, причому програмні антиєврейські тексти часом текстуально повторювали зразки антипольського наративу. Українцям «пощастило» в тому сенсі, що середньозважений росіянин взагалі довгий час не сприймав їхню суб’єктність, для нього вони були функцією від Польщі, Австрії, Німеччини, якимось штучним конструктом, і відлуння такого бачення досі звучить у репліках не лише російського, а й окремих європейських лідерів (хоча слід згадати, що підйом національної самосвідомості в українців на початку ХХ століття негайно спровокував інвективи проти «жидомазепинців» – термін, яким активно користувалися російські «патріоти»-чорносотенці, своєрідне déja-vu!).

Причину, звісно, закладено в підвалинах російського суспільства, яке ставало нацією, себто усвідомлювало себе спільнотою в рамках імперії, без необхідного етапу «атомізації», набуття індивідуальної свободи, а безпосередньо переходячи від кріпосного права до аналогічної залежності від господарів у індустріальних містечках, а пізніше від начальства в «рідному колгоспі» та «рідному заводі» й зрештою від цілої поліцейської держави.Брак особистісного начала змушує кожного ментального кріпака замість вибудовувати власний «скелет» рефлексій, волі, індивідуального вибору й прийняття рішень, спиратися на «екзоскелет», «мушлю» у вигляді колективної спільноти, оформленої в поліцейську державу. З суто культурологічної точки зору структуру й генезу такої ідентичності описав видатний науковець, професор Тартуського університету Юрій Лотман у статті «"Договор" и "вручение себя" как архетипические модели культуры»далекого 1981 року. Західна цивілізація обрала в якості моделі стосунків у суспільстві модель договору, угоди між рівноправними сторонами, тоді як Росія далі практикувала й практикує досі патерналістську схему добровільного підкорення, визнання сюзерена з долученням ірраціональних, квазірелігійних мотивів. Зрозуміти своє особисте місце в складній і водночас простій ієрархії кожному окремому суб’єкту допомагаєнехитра дихотомія «ми-вони». «Вони» – це капіталісти, фашисти, іноземці, а також внутрішній ворог, який цей погляд не поділяє.

Читайте також: Євген Головаха: «30 років – це мінімальний термін для ціннісних змін»

Нині роль колективного ворога для росіян виконує міфічна Америка (а також цілком залежна від неї «Гейропа», ну й Україна як її передовий диверсійний загін). В липні цього року соціологічна служба «Левада-центр» зафіксувала історичний максимум ненависті до США – 74 відсотка опитанихросіян (навіть більше, ніж до України – 55%).Усе, що пов’язано зі Сполученими Штатами, має негативні конотації – «Кока-кола», «Макдоналдс», жувальна гумка... Вирішено міцно забути, що саме СШАдопомоглизбудувати індустріальну Росію в тому вигляді, якою нею пишаються нинішні патріоти: американські інженери будували Дніпрогес, Сталінградський тракторний, Горьковський автомобільний і ще десятки інших заводів, а нарком харчової промисловості Анастас Мікоян збирався відкрити в Москві фабрику з виробництва гамбургерів. Забуто й рятівний ленд-ліз та спільну участь у Другій світовій війні, й тепер не лише малоосвічені, перепрошую, «ватники», а й нібито цивілізовані представники креативного класу глибоко переконані самі й переконують інших, що Майдан було організовано американцями, а також що американські чи то інструктори, чи то командос воюють на боці України на Донбасі (якби ж то!).

Вставний номер, цитата з інтерв’ю одного російського бізнесмена й, між іншим, депутата їхньої Державної думи журналу «Форбс» (мовою оригіналу): «В городе Бежецк, что недалеко от Москвы, живет егерь Алексей. Несколько лет назад мы заехали на охоту, остановились у него. Двор весь усеян обломками, мусором. (...) Спрашиваю его: Алексей, какого дьявола ты не сделаешь для своих женщин хотя бы нормальную подачу воды? Отвечает: ну вот еще, у меня есть дела поважнее! Здесь я поинтересовался: а что за дела поважнее есть у Алексея, у которого весь двор захламлен и даже воду достать — проблема. Алексей, подумав, мне так говорит: ну вот тут американцы Украину захватывают, вот это меня совершенно достало. То есть он целыми днями об этом думает».Текст взагалі-то 2010 року, навряд чи нині депутат дозволив би собі такі одкровення, але слово – не горобець. 

Вочевидь, російський досвід не є унікальним, приблизно таку саму маячню сповідують представники країн, де модернізація остаточно не відбулася або була загальмована. Це ж покійний іранський релігійний лідер Хомейні назвав Сполучені Штати «великим Сатаною», а Ізраїль – «малим Сатаною» (в російському варіанті на місце Ізраїлю підставляється Україна). Різні радикальні ісламські рухи демонізують США не тому, що ті борються з тероризмом чи втручаються в справи Близького Сходу, й латиноамериканські крайні ліві шлють прокльони не тому, що Штати в них, ніде правди діти, «нагосподарювали», а передусім тому, що «недомодернізованим» спільнотампотрібен чітко окреслений ворог, без нього картина світу втрачає доконаність, а боротьбане підкріплена достатнім пафосом.

Небезпечним у такій моделі світу є, крім усім зрозумілих втрат, пов’язаних з неконтрольованими викидами агресії, ще й те, що колективна свідомість позбавляється необхідності формулювати позитивні цілі, сценарії, сенси, а також стимулювати індивідуалізм як необхідний ресурс для розвитку. Головною метою фортеці в облозі є подальше підтримання облоги, а не конструювання майбутнього – що ми, власне, й спостерігаємо наочно.

Читайте також: Донбас. Невідворотна санація

Який же ж для нас у цьому урок? Річ у тому, що ми теж пропустили модернізацію, принаймні, її суттєвий етап. У нас теж домінує відчуття непримиренного ворога, причому, на відміну від інших, у нас ворог не примарний, а реальний, видимий, відчутний, куди ще більше! Дивовижним чином ті українці, які впродовж усіх цих років послідовно закликали до пильності перед лицем потенційного агресора, виявилися не міськими божевільними, а найбільш тверезою й далекоглядною частиною народу. І разом з тим... Доводиться визнати, що таким чином у загальноукраїнському дискурсі легітимізується оборонна свідомість, яка межує з... ізоляціонізмом. Замість позиціонувати себе передовим загоном усієї західної цивілізації на кордоні з варварством (те, чим Україна внаслідок географічного положення завжди була, бо історично сформувалася як нація фронтіру), ми легко можемо впасти в тотальну недовіру по всіх азимутах (тим більше, що для неї є певні підстави). І тоді –патріархальний сон, де спогади про героїчне минуле й принесені жертви, а також плекання своєї унікальності надовго зачинять нас у вишневому садочку в супроводі соловейка, але без шостого ай-фону. Звісно, як сценарій це нереалістично, але як один із руйнівних трендів... Я навіть знаю, яка політична сила охоче його формулюватиме.

Це я до того, що образа на наших європейських сусідів, а, тим більше, заокеанських партнерівстосовно їхньої пасивності у відстоюванні наших інтересів частково справедлива, але недалекоглядна. До того ж слід відверто визнати, що до минулої зими Україна, делікатно кажучи, небагато зробила для зміцнення свого кредитного рейтингу в їхніх очах, дозвольте не вдаватися в подробиці.

Що ж до підступів... Я всього лише один раз мав нагоду опинитися в стінах Посольства США в Києві(не рахуючи отримання американської візи), ще за каденції попереднього посла п. Джона Теффта. Коли під час дискусії господарі запитали запрошених журналістів і громадських активістів, чого б, на нашу думку, чекали українці від їхньої установи, я дозволив собі репліку в тому сенсі, що їм не завадило б проявляти більшу активність, безпосередньо впливаючи на хід подій в нашій країні. Мовляв, у Москві й без того переконані, що наша влада є філією Вашинґтонського обкому, тож принаймні виправдайте ці підозри! Розгублена реакція господарів засвідчила, що я припустився fauxpas: Сполучені Штати не мають наміру брати на себе патронат над Україною, й присутні не готові були це обговорювати. Не готові й ми, а дарма: якомога тісніша взаємодія не зашкодилаби нашому суверенітету, бо надто далеко від нас патрон, а підштовхнути процеси, на які бракує політичної волі, був би додатковий шанс.

Ну а тепер якщо вже випала доля отримати гіркий урок від сусідства, слід його вивчити як слід. І зокрема, дивлячись на Схід, ніби в криве дзеркало, якомога далі відсунутися від цієї карикатури. Тобто, по-перше, не забувати, що є в нас достатньо об’єднавчих гасел, окрім «Хто не скаче, той москаль». По-друге, не клеїти дурня, а шукати й залучати друзів і партнерів коли є така нагода, а не коли припече. Ну а, по-третє, уявімо, як би поводився наш високодуховний сусід, якби в світі взагалі не було центрів стримування. Словом, Боже, благослови Америку!


Матеріали за темою:

--> --> -->
Реклама
Останні публікації згорнути
Новини партнерів 24tv.ua
Новини партнерів RedTram
Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
работа Харьков оптимизатор любовный гороскоп на год Жеральдин Пайя http://avtosale.ua/
©2007-2016 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS
Interfax

Будь-яке копiювання, публiкацiя, передрук чи наступне поширення iнформацiї, що мiстить посилання на "Iнтерфакс-Україна", суворо забороняється. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено