Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Передплата Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи Приватна урбаністика
12 вересня, 2014   ▪   Олександр Крамар   ▪   Версія для друку

"Спецзона" України. Що ми втрачаємо на Донбасі

Якою може бути зона із особливим статусом в тимчасово окупованих районах Донбасу і що там може втратити Україна
Матеріал друкованого видання
№ 37 (357)
від 11 вересня, 2014
"Спецзона" України. Що ми втрачаємо на Донбасі

Наприкінці серпня – на початку вересня новим масованим вторгненням російських регулярних військ і важкої техніки в Донецьку та Луганську області, а також відкриттям «другого фронту» на маріупольському напрямку Путін продемонстрував, що готовий збільшувати свою військову присутність на Сході настільки й так довго, як це буде потрібно, аби переконати Україну в «неможливості вирішення проблеми в силовий спосіб». Українська армія після кількох котлів, з-поміж яких найрезонанснішим став іловайський, була змушена перейти до оборони й відмовитися від планів наступу на контрольовані «ДНР» і «ЛНР» території. Де-факто це означало визнання неможливості відновити контроль над ними воєнним шляхом, принаймні зараз.

5 вересня відповідний стан справ був документально оформлений у вигляді підписаного в Мінську протоколу про двостороннє припинення вогню. Опублікований 7 верес­­ня на сайті ОБСЄ текст, зокре­­ма, передбачає здійснення в Україні «децентралізації вла­­ди, в т. ч. шляхом ухвалення Закону «Про тимчасовий порядок місцевого самоуправління в окремих районах Донецької та Луганської областей» (закон про їх особливий статус) та проведення в них «дострокових місцевих виборів», прийняття «програми економічного відродження Донбасу та відновлення життєдіяльності регіо­­ну». Інакше кажучи, йдеться про фактичне визнання нашою державою права на «особливий статус» контрольованих «ДНР» і «ЛНР» «окремих районів» Донецької та Луганської областей і відмову від відновлення реального контролю над ними в обмін на декларативне визнання їх «складовою частиною Украї­­ни». При­­чому вже після підписання згаданого вище документа «пр­м’єр ДНР» Олександр Захарченко наголосив, що їх цікавить саме «введення особливого статусу або відкладеного статусу» «ДНР» і «ЛНР». «І якщо це не буде прийнято, протокол узагалі не матиме сили. Це просто попередні наміри».

Зайняті російськими військами райони та міста Донбасу все ж є найбільшим загарбанням РФ після розпаду СРСР

Слід визнати, що сценарій із визнанням де-факто окремих від України «ЛНР» і «ДНР» усе ж кращий, аніж їх ефемерне повернення ціною «федералізації» (а насправді конфедералізації) країни з наділенням Донбасу (за яким стояв би Кремль) правом вето на будь-які рішення внутрішньої та зовнішньої політики включно з євроінтеграцією. Адже саме цього, як відомо, від початку домагався Путін. Кращим виходом могли б бути лише відвоювання цих територій силою зброї і повернення до складу унітарної України на правах звичайних адміністративно-тери­то­ріаль­них одиниць без будь-яких «федералізацій» чи «фінляндизацій». Однак тут слід відверто відповісти на запитання: чи маємо ми для цього достатньо сил? Причому за нинішніх як внутрішніх (гнилий генералітет, обмежена кількість належним чином мотивованих бійців, брак сучасної високоточної зброї та зафіксована соціологічними опитуваннями дедалі більша втома населення від проведення АТО), так і зовнішніх (неготовність нинішньої американської адміністрації до активної підтримки України та прагнення ключових європейських держав якнайшвид­­ше вирішити проблеми Донбасу в невійськовий спосіб) обставин.

Параметри розподілу

Три місяці тому Україна контролювала близько 52% території Донецької та Луганської областей, сепаратисти – 48%. На підвладних Києву територіях проживало 23% мешканців, на захоплених терористами – 77%. Сьогодні ж наша держава контролює понад 70% регіону, де до початку активних бойових дій проживало 42% їх населення (див. карту). Зокрема, на Луганщині за цей час у бойовиків було відвойовано Новоайдарський, Попас­нян­­сь­­­кий, майже весь Ста­нично-Лу­ганський та частину Слов’яно­сербського райони, а також території, що підпорядковані міськрадам Сєверодонецька, Лисичанська, Рубіжно­­го, частину населених пунктів Луганської та Первомайської міськрад. На Донеччині – Сло­в’я­­­нський, Костянтинівський, Артемівський, Мар’їнський, біль­­шу частину Ясинуватсь­­кого, Волноваського та Тельманівського районів, частину Старобешівського та Новоазовського, а також низку міськрад обласного підпорядкування, розташованих на їх територіях або поруч, включно з Авдіївською та Дебальцівською.  

Читайте також: Віктор Шишкін: «Треба ліквідувати соціалізм для чиновників»

Однак зайняті російськими військами райони та міста Донбасу все ж є найбільшим загарбанням РФ після розпаду СРСР. Загалом їх площа становить близько 15,8 тис. км², де перед початком бойових дій мешкало понад 3,8 млн осіб. За офіційною інформацією Міжвідомчого штабу Державної служ­­би надзвичайних ситуацій, на
7 ве­­ресня 2014 року чисельність внутрішньопереміщених осіб із Донеччини та Луганщини становила 254 тис. осіб. Зокре­­ма, 158,5 тис. осіб переїхали до інших регіонів України, 75,6 тис. змінили місце проживання в межах Донецької області, 19,8 тис. – у межах Луганської. За даними Федеральної міграційної служби РФ, із проханням про статус біженця або тимчасовий притулок станом на 30 серпня звернулися 121,2 тис. осіб. Водночас очевидно, що значна частина біженців лишається незареєстрованою, тож їхня фактична кількість, най­імовірніше, набагато більша. Відтак загальну чисельність мешканців «спецзони» можна зменшити принаймні на 10–15% довоєнного показника й оцінити в 3,3–3,4 млн.

Територія «ДНР» – 7,5 тис. км² (28% Донецької області), на яких перед початком активних бойових дій проживало близько 2,3 млн осіб (53% облас­­ті), зараз – щонайменше
2 млн. Для «ЛНР» відповідні показники становлять 8,3 тис. км² (31%) і понад 1,5 млн мешканців (68%) у квітні та 1,3–1,4 млн зараз. Тобто за кількістю населення йдеться про найбільші самопроголошені республіки на пострадянському терені. Так, Придністров’я має площу 4,16 тис. км² та 0,5 млн осіб населення, Абхазія – відповідно 8,66 тис. км² і 0,24 млн, Арцах (Нагірний Карабах) – 11,5 тис. км² та 0,15 млн, Південна Осетія – 3,9 тис. км² та 51,5 тис. осіб. За чисельністю жителів та економічним потенціалом «ДНР» у 2,5 раза, а «ЛНР» у 1,6 раза перевищують їх усі разом узяті. Врешті, за населенням контрольовані «ДНР» території переважають анексований Росією в березні український Крим (1,9 млн осіб).

Що втрачаємо

Попри те що відновлення контролю над усім Донбасом є важливим для нашої країни, вона може не лише жити, а й цілком успішно розвиватися й без нині окупованих російськими військами територій Донецької та Луганської областей.

Читайте також: Ірина Верігіна: «На Донбасі ніколи не утискали російськомовних людей»

На сьогодні «спецзона» займає менше ніж 3% території континентальної України й на ній проживає не більш як 9% її населення. Без неї та раніше анексованих РФ Криму і Севастополя площа України становить 561,7 тис. км², а населення – 39,2 млн осіб, що зберігає за нашою державою перше місце в Європі за територією та шосте – сьоме (разом із Польщею, де проживає 38,5 млн) за чисельністю мешканців. Контрольовані центральною владою території Донеччини мають площу 19 тис. км² (71% усієї області) та понад 2 млн жителів (майже 47%), Луганщини – 18,4 тис. км² (69%) та 0,7 млн осіб (32%), що цілком зіставно з розмірами більшості областей України (наприклад, у Запорізькій проживає 1,8 млн осіб, Чернівецькій та Кіровоградській – відповідно 0,9 та 1 млн).
В економічному плані кон­трольована «ДНР» та «ЛНР» територія теж не є критично важливою для України. До початку активних бойових дій на Донеччині та Луганщині проживало 15,2% населення континентальної України, при цьому їх валовий регіональний продукт (ВРП), за даними 2012 року (новіших немає), становив 16,4%, тобто на особу лише ненабагато перевищував загальноукраїнський показник. Вагомішим був внесок двох областей у промислове виробництво (24% усьо­­го випуску континентальної України за січень – квітень 2014-го) та її товарний експорт (23,2%).

Передбачена мінським протоколом «спецзона» загрожує перетворитися на територію, яку ми не контролюємо, але фінансуємо

Утім, левову частку цих показників забезпечила розвиненіша Донецька область: маючи 10% населення континентальної України, вона виробила 17,5% промислової продукції та 17,9% товарного експорту. Однак більшу частину цих обсягів дали підприємства, що містяться на контрольованих Києвом, а не «ДНР» територіях. Наприклад, лише в Маріуполі (який був звільнений від бойовиків) в останні роки виготовлялося 31–36% усієї промислової продукції Донеччини (для порівняння: у Донецьку – вдвічі менше). Саме на двох потужних комбінатах міста випускається понад 70% продукції чорної металургії всієї області, частка якої в експорті останньої
2013 року становила 62,6%.

Аналогічна ситуація і з паливно-енергетичним потенціалом. По-перше, перспектив­­ні родовища сланцевого газу (Юзівська площа) містяться на підвладній Україні території. По-друге, понад 50% донецького вугілля торік також було видобуто на шахтах контрольованої нині Києвом частини області. Причому вони здебільшого не постраждали внаслідок бойових дій і набагато рентабельніші, ніж копальні, які розташовані на «старому Донбасі», що наразі зайнятий російськими військами.

На Луганщині під контролем центральної влади перебувають північні райони, що забезпечують левову частку сільськогосподарської та хімічної продукції, а також Лисичанський нафтопереробний завод. Наразі, контролюється українськими військами і найбільший в області виробник електроенергії – розташована в місті Щастя Луганська ТЕС. Натомість на контрольованій «ЛНР»  території лишається більша частина неконкурентного за межами СНД машинобудування, яке 2013-го забезпечило 22,1% експорту області. А також Алчевський металургійний комбінат – єдиний там виробник чавуну та сталі, який торік дав 46,5% експорту області, проте, за повідомленням Луганської ОДА, у першій половині липня на ньому було вимушено законсервовано виробництво. Через руйнування зупинився і Стахановський феросплавний завод, а також низка інших промислових підприємств. Припинили видобуток вугілля на державних шахтах об’єднань «Луганськвугілля», «Донбасантрацит», «Первомайськвугілля». Загалом же, за прогнозними розрахунками департаменту промисловості ЛОДА, обсяг промислового виробництва в області 2014-го становитиме лише 50% торішнього показника, причому значною мірою завдяки результатам першого півріччя.

Читайте також: Єгор Фірсов: «Без реконструкції Донбасу не буде реконструкції України»

Відкритим лишається питання, чи вдасться повноцінно відновити виробництво в умовах сірої «спецзони», особливо на підприємствах, які традиційно працювали на експорт за межі СНД. Невизначені й перспективи збиткових державних шахт на території «ЛНР», які в минулому дотувалися з центрального бюджету. Адже на відміну від Донеччини, яка споживала основну частину видобутого на її території вугілля самостійно, на Луганщині левова його частка традиційно вивозилася за межі області.

Мізерним для держави є значення територій контрольованих «ЛНР» та «ДНР» за основними видами продукції сільського господарства. У 2013 ро­ці частка Донецької та Луганської областей у виробництві континентальною Україною молока, картоплі й зерна становила 5,4–5,6%, м’яса – 7,8%, овочів – 8,5%, яєць – 9,2%, насіння соняшнику – 12,8%. Причому 70–90% їх виробництва зосереджено на підконтрольних нині Києву територіях. Тобто за майже 9% населення на потенційних землях «ЛНР» і «ДНР» вирощувалося та вироблялося лише 1–3% основних сільськогосподарських товарів. У перерахунку на одного мешканця це в 3–10 разів менше, ніж загалом по Україні, що прирікає «спецзону» на тотальну залежність від імпорту продовольства, яке потрібно буде чимось оплачувати в умовах простоювання промислових гігантів та більшості шахт.

Хто платитиме

Дедалі гострішим у контексті визнання де-факто «ДНР» і «ЛНР» відповідно до мінських домовленостей стає питання фінансування «спецзони» з українського бюджету. Адже існує загроза того, що вона перетвориться на територію, яку ми не контролюємо, але фінансуємо.
Податкових надходжень звідти або немає, або якщо є, то в мінімальних обсягах. Зокрема, за даними голови Державної фіскальної служби, лише в серпні Україна недоотримала з Донецької та Луганської областей податків на загальну суму понад 0,9 млрд грн, що в річному вимірі може призвести до недобору в сумі $1 млрд. Тим часом учителів і медиків там налічується 137,6 тис., зокрема понад 90 тис. на окупованих територіях. Що й казати про армію чиновників, міліціонерів, суддів, які у більшості випадків працюють там на сепаратистів. А це знову ж таки в річному вимірі мільярди державних видатків.

Є також питання щодо дотування електро-, газо- та теп­­лопостачання, яке на захоплених терористами територіях так чи інакше здійснюється коштом решти регіонів України (центрального бюдже­­ту, НАК «Нафтогаз» чи енергокомпаній). Крім того, щомісяця в Донецькій області потрібно виплачувати 2,5 млрд грн пенсій, у Луганській – 1,3 млрд грн. Зокрема, до 60% з них у «спецзоні», а це близько 27 млрд грн за рік. Значна частина грошей ПФ в Україні, як відомо, забезпечується дотаціями з держбюджету.

Читайте також: Альянс ватніків і фраків

Проте цим справа не обмежується, адже особливо гострим стає питання відновлення зруйнованої внаслідок дій терористів-«ополченців» та російського вторгнення інфраструктури, підприємств і житлового фонду. Збитки в кожній області оцінюються в мільярди гривень. Голова Державної фіскальної служби Ігор Білоус повідомив, що на Донеччині знищено 396 компаній, на Луганщині – близько 200. За його словами, «це ті компанії, які відновити швидко не вдасться. Йдеться про фізичне знищення».

У мінському протоколі є пункт про програму економічного відродження Донбасу. Але російський прем’єр Дмітрій Мєдвєдєв в інтерв’ю газеті «Ведомости» уже заявив, що РФ, яка постачала терористам зброю для цих руйнувань, не братиме участі у відновлені інфраструктури Донбасу. Мовляв, «це дуже велика проблема. Але про її вирішення має потурбуватися Україна, якщо Київ вважає, що ті регіони є частиною країни».

Проте відновлення інфраструктури Україна зобов’язана поставити в безпосередню залежність від встановлення сво­­го цілковитого контролю над територіями, на яких воно здійснюватиметься. Навіть якщо це будуть кредитні гроші ЄС, тієї самої РФ чи інших міжнародних організацій, адже віддавати нехай, може, і пільгові позики доведеться Україні, а гарантій збереження в її складі «спецзони», як і отримання звідти податкових надходжень, у майбутньому немає жодних.

Інша річ, якщо Донбас відновлюватиметься коштом якогось міжнародного благодійного фонду на основі донорських внесків країн ЄС чи G7, Росії і ці гроші не висітимуть потім борговим тягарем на Україні. Проте й у цьому разі наша країна має використати фактор фінансування відбудо­­ви Донбасу як інструмент тиску щодо відновлення її фактичної юрисдикції над зазначеними територіями.


Матеріали за темою:

Реклама
Останні публікації згорнути
  • Святошинський районний суд продовжує розглядати провадження щодо п’яти колишніх працівників «Беркуту». На черзі – велика балістична експертиза.
    27 вересня, Станіслав Козлюк
  • Перші в історії праймеріз партії Республікаців з великою долею імовріності визначать майбутнє Франції на найближчі п’ять років.
    27 вересня, Алла Лазарева
  • 26-го вересня ввечері відбувся перший раунд теледебатів між кандидатами у президенти США Гілларі Клінтон та Дональдом Трампом. Перемогу у них медіа однозначно віддали кандидатці від демократичної партії, однак кандидат від республіканців теж знайшов слабкі сторони своєї суперниці.
    27 вересня,
  • Полтавська область справедливо вважається одним із локомотивів української економіки. Якщо вже й сперечатися про те, хто «годує країну», то Полтавщина серед регіонів завжди буде в перших рядах.
    27 вересня, Денис Казанський
  • Минулого тижня світові ЗМІ писали про передачу Україні права проводити фінал Ліги чемпіонів, мододих українських політиків та спростовували чутки про польських військових на Донбасі
    26 вересня, Ольга Ворожбит
  • Воно не прийме тебе, поки не полюбиш його першим, поки не звикнеш до його характеру, до його камерності й непоказного аристократизму. Замешкати тут — означає зголоситися на те, щоби про тебе тут усі все знали і ти так само все про всіх знав, прийняти неписане правило, що, зрештою, у людей не може бути аж надто багато секретів.
    26 вересня, Ярослава Тимощук
Новини партнерів 24tv.ua
Новини партнерів RedTram
Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
©2007-2016 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS
Interfax

Будь-яке копiювання, публiкацiя, передрук чи наступне поширення iнформацiї, що мiстить посилання на "Iнтерфакс-Україна", суворо забороняється. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено