Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Передплата Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи Приватна урбаністика
21 серпня, 2014   ▪   Богдан Буткевич   ▪   Версія для друку

Цугцванг, ленд-ліз та Хасавюрт

Путін знову піднімає ставки напередодні зустрічі Україна – ЄС – ЄврАзЕC у Мінську. Європа не проти підіграти. Україні потрібно цим скористатися
Матеріал друкованого видання
№ 34 (354)
від 21 серпня, 2014
Цугцванг, ленд-ліз та Хасавюрт

Росія різко активізувалася на Сході України. На офіційне введення військ Москва не пішла й навряд чи піде, одначе вкинула чергову чималу партію зброї та власних перевдягнених військовослужбовців на Донбас, які нині затято намагаються хоч трошки покращити становище «ДНР» та «ЛНР». Паралельно триває гостросюжетне «мило» під назвою «гуманітарний конвой» із напівпорожніми вантажівками.  

Путін усе-таки пішов на загострення, коли здавалося, що до кінця війни на Сході буквально лічені тижні. Що й не дивно: попри бравурні заяви, санкції вже боляче вдарили по російській економіці, й ефект щодня зростатиме. Перспективи РФ не дуже добрі. Але варто нарешті усвідомити, що в ситуації, яка склалася, Росія вже програла, бо вона у стані цугцвангу. Хоч би що зробила ця країна, для неї все одно буде гірше. А ось Путін – тимчасово виграв. Бо залишився при владі й дістав усі шанси досидіти свій строк до кінця.

Будь-яка дія Путіна спрямована передусім на втримання власного тіла в найвищому кріслі. Й рухи задля його остаточного «цементування» російський президент почав наприкінці лютого, бо найдужче боїться Майдану. Ось на те, щоб цього Майдану не було, і спрямовані всі його кроки, і тільки в цьому контексті варто їх оцінювати. Він гарний тактик, але поганий стратег. Хоча чому поганий? Адже про стратегію і мови немає в нинішній патовій для Росії ситуації.

Тому всі події останніх тижнів – це не тільки спроби Путіна якось переламати ситуацію на свою користь, а й гра на публіку всередині країни, яка дасть змогу провести чистку «націо­нал-зрадни­ків», укотре націоналізувати підприємства й закрутити гайки так, щоб ні в кого навіть думки про спротив чи опозицію не виникло. Власне, головна мета Путіна зараз – це з високо піднятою для своєї ж таки «ватної» аудиторії головою вийти з конфлікту на Донбасі й не нарватися на найстрашніші секторальні санкції супроти нафтогазової галузі.

Незважаючи на складні геополітичні ігри, найголовнішим вершителем долі нашої країни залишається простий український солдат на Сході

Тимчасом Європа рахує втрачені від введення санкцій гроші й мріє про те, щоб цей поганий сон таки закінчився. От навіть неформальний президент ЄС німецький канцлер Анґела Меркель відвідає Київ напередодні Дня Незалежності. З одного боку, показуючи свою нібито підтримку, а з другого – намагаючись переконати Україну, що настав час миритися. Головне питання в тому, яку позицію обере власне Київ. Адже настав слушний момент, щоб під виглядом поклику до миру таки примусити Захід до реальної військової допомоги.

Усі старання російського вождя зараз спрямовані на те, щоб напередодні зустрічі в Мінську між Європою, Україною та країнами Митного союзу 26 серпня, де він сам буде присутній, максимально підняти ставки. Щоб було чим торгуватися, чим лякати й на що вимінювати деякі речі, що є для нього вкрай важливими. Це насамперед «Кримнаш», навколо якого будується вся пропагандистська істерія в РФ і який поки що забезпечує захмарні рейтинги з майже 90% підтримки, котрі ще буквально півроку тому впали нижче ніж до 50%.

Європа, зі свого боку, прекрасно розуміє всі вихляння кремлівського курсу, однак вона має власний інтерес – суто економічний. Росія й надалі мусить залишатися зручною сировинною основою європейського «проспериті», а Путін – гарантом того, що чернь не буде бунтувати. Власне, всі санкції, введені донині, були спробою впевнити Кремль знову повернутися до статусу «безпечного партнера». Європейці довго не могли усвідомити реальну мотивацію дій Москви, що є абсолютно безглуздими з геополітичного та державницького погляду.

Читайте також: В очікувані помсти

Але, здається, навіть у Брюсселі, Парижі та, головне, у Берліні нарешті зрозуміли, що Путін сам по собі зупинитися не може, бо інакше його просто з’їдять. При цьому воювати там вперто не хочуть. Тому, зрештою, вирішили, як завжди, діяти батогом та пряником. Батіг, щоправда, не надто болісний, пряник ще достатньо солодкий. Не варто забувати, що саме Німеччина є головним бенефіціаром Росії, тому саме їм більш за все вигідне закінчення цього конфлікту до того, як він набуде рівня загальноєвропейського. І попри небажання воювати, Європа чітко розуміє, що Путіна зупинить тільки зброя чи можливість вийти з конфлікту з високо піднятою головою. Саме для того, щоб переконати Порошенка піти на певні поступки, вочевидь, і здійснить свій візит до Києва пані Меркель.
Цікавим є те, що позиція України бачиться вельми сильною. Так, зрозуміло, у нас війна, кожного дня гинуть десятки людей, з грошима дуже погано, економіка ледве животіє. Здавалося б, що ж тут позитивного? Однак у цьому відвертому небажанні західного світу втягуватися у протистояння з Росією і є наш козир.

Логіка української дипломатії, якщо спростити її до мінімуму, має бути такою. Мовляв, ви не хочете воювати? Окей, ми можемо зробити це за вас. Ви хочете миру? Гаразд, ми й на це згодні. Але ж ви розумієте, що просто так Путін не зупиниться, навіть якщо погодимося припинити вогонь. Через місяць він запалає з новою силою ще ближче до ваших кордонів, та й Путін вирішить, що «масть поперла». Ви не хочете дарувати нам сучасну зброю? Прекрасно, тоді давайте ми її у вас купимо. Правда, грошей у нас немає. Але це не страшно – продайте нам її в кредит, як свого часу постачали незліченні сотні тисяч тон зброї, їжі та амуніції СРСР під час Другої світової війни. І тоді – й вівці цілі, й вовки ситі. Ви ж не поставляєте нам гуманітарну допомогу – це просто бізнес. І для Росії знак – хлопці, час домовлятися. Ми даємо вам можливість вийти з цього конфлікту більш-менш гідно, питання Криму відкладаємо в довгий ящик. А як ні, то почнемо продавати зброю Україні, а ті вже, здається, за чотири місяці прекрасно навчилися нею користуватися. А час грає проти вас, панове з Кремля. Та й гроші ваші потихеньку вимиваються. Тож подумайте...

Читайте також: Фінансові приморозки

Якщо Захід, особливо США та Німеччина, гарантуватиме Україні поставки сучасної зброї та фінансування реформ, то на певний час можна навіть погодитись на подобу Хасавюртівських угод. Адже угоди, підписані з росіянами, і справді не варті паперу, на якому вони містяться. Тож ніхто не завадить Україні поліпшити своє становище, накопичити сили, вберегтися на певний час від повномасштабного конфлікту, почекати, поки Росія стане заслабкою, щоб дивитися кудись за кордон. І завдати раптового удару, так, щоб знести з лиця землі ці хворобливі нарости «ДНР» та «ЛНР», як свого часу зробили хорвати влітку – восени 1995-го зі своєю Сербською Крáїною.

Зрештою, найголовнішим вершителем долі залишається простий український солдат на Сході. Якщо ці хлопці будуть і надалі з такою ж впертістю та героїзмом розбивати всі спроби та плани Кремля, вся вищеописана стратегія може й не знадобитися.


Матеріали за темою:

Реклама
Останні публікації згорнути
  • Про переваги Hyundai Tucson 2016 року випуску
    4 грудня, Олександр Пархоменко
  • У розмові з Тижнем Девід Кровлі, професор Школи гуманітарних наук Королівського коледжу мистецтв у Лондоні, розповів про старі та нові медіа, постправду й андеграунд у країнах соцтабору.
    4 грудня, Ганна Трегуб
  • Відомий лозунг «Хліба і видовищ!» у «молодих державах» до кінця 2016-го повністю віджив себе. Тепер тут хочуть тільки хліба. Причому видовища, якими так славляться «народні республіки», вже викликають у вчорашніх глядачів лише блювотний рефлекс. Особливо цей рефлекс видно, коли «впарюють» успіхи «республіки».
    4 грудня, Станіслав Васін
  • Латвія з-поміж трьох країн Балтії має чи не найбільше зв’язків із Росією, через які остання може шукати канали впливу. Утім, ситуація поступово змінюється
    3 грудня, Ольга Ворожбит
  • Відкриттям екзопланет уже нікого не здивуєш. Наступний крок — спробувати їх зняти
    3 грудня, The Economist
  • Одним із місць відпочинку та дозвілля для луганчан до війни була мережа гіпермаркетів «Епіцентр». Хтось планував там ремонти, хтось шукав подарунки, а хтось просто релаксував: повільно пересувався від відділу до відділу, спираючись на візок. Там справді можна було вбити день і нічого не купити. Просто дивитися, тримати в руках, а потім залишати при собі обраний товар так, ніби він на якийсь час ставав власністю.
    3 грудня, Вікторія Малишева
Новини партнерів 24tv.ua
Новини партнерів RedTram
Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
©2007-2016 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS
Interfax

Будь-яке копiювання, публiкацiя, передрук чи наступне поширення iнформацiї, що мiстить посилання на "Iнтерфакс-Україна", суворо забороняється. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено