Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Передплата Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи Приватна урбаністика
8 серпня, 2014   ▪   Роман Малко   ▪   Версія для друку

Дотиснути разом. Як Україна повинна долучитись до санкцій

Ситуація із санкціями та Україною нагадує бородатий анекдот про єврея, який дуже хотів виграти в лотерею. Він постійно молив про це Бога, й одного разу Всевишній таки не витримав: «Ти хоч би лотерейний білет колись купив»
Матеріал друкованого видання
№ 32 (352)
від 7 серпня, 2014
Дотиснути разом. Як Україна повинна долучитись до санкцій

Санкції загалом доволі дивна річ. За цим загрозливим словом іноді майже нічого не ховається. Доволі часто вони мало чим відрізняються від «глибокого занепокоєння» й більше нагадують ритуальне дійство, якщо не звичайне відкупне. «Наскільки я знаю, прикладів коли самі лише економічні санкції давали б результат, якщо це стосується диктатора тоталітарної країни, немає, – зазначає колишній голова Фонду держмайна Олександр Бондар. – Усе одно вони потім переростали у військові, як було в окупованому Іраком Кувейті. Запровадили санкції, але все одно це не вплинуло, поки солдати НАТО не ввійшли в Перську затоку. Те саме було в Сербії. Можна багато перелічувати, але справа завжди закінчувалася вторгненням сил Альянсу».

Про корисність і результативність нинішніх європейських санкцій, а також аналогічні заходи з боку США, Австралії, Японії, Канади та Швейцарії стосовно Росії нині можна сперечатися до запаморочення, що, власне, й відбувається, думки експертів полярні. Але не варто забувати, що мова не так про класичний випадок у міжнародних стосунках, як про клінічний.

«На мою думку, Путін не дуже й прогнозував наслідки, – каже екс-голова ФДМУ Олександр Бондар. – Він знає свої фінансові та особисті можливості й був упевнений, що домовиться із країнами Європи. А з ким не дійде згоди, ті постраждають від санкцій самі. Він гадає, що так і буде. Проблема запровадження санкцій дуже важко вирішувалась і вирішена частково. Не до кінця. Газового сектора, найболючішого для Путіна, вони не зачепили. Та, якщо й зачеплять, Росія настільки багата, в неї чимало резервів, і золотовалютних, і фінансових, що вона витримає це певний час. Що за цей «певний час» буде з Україною, навіть важко сказати, бо в нас такого запасу міцності нема. Мабуть, як думає Путін, поки ви застосовуватимете санкції, Україна як держава в економічному плані просто буде зруйнована».

Україна повинна змусити Захід стати поруч із нею в протистоянні Росії. Але для цього ми повинні змінитися самі й довести, що не є прохачами чи бідними сиротами

«Думаю, – каже правоз­на­вець-міжнародник, професор Володимир Василенко, – Путін сподівався за допомогою своєї агентури й особистої спритності переконати західні держави, що дії Росії абсолютно правомірні, й таким чином уникнути санкцій. Він як колишній кагебіст прекрасно знає ментальність Заходу, характеристики кожного західного лідера, специфіку кожної країни й використовує ці знання, щоб обдурити, натиснути й залякати. Це системний і вибірковий підхід, причому грамотний. А західні лідери міряють президента РФ своєю міркою. Гадають, що правил, яких дотримуються вони, той дотримуватиметься теж, а це зовсім не так. Тому що Путін зневажає Захід загалом і кожного керівника держави, з яким має справу, зокрема. Він думає, що є розумнішим за них і хитрішим. І ставка була в нього саме на те, що він усіх обдурить. І досягне своєї мети, так би мовити, малою кров’ю. Але це не спрацювало».

«Санкції застосували щодо компаній Росії, які сприяють проведенню воєнної операції, – каже доктор економічних наук, президент Центру ринкових реформ Володимир Лановий. – Це мінімальний, на мій погляд, перелік виробництв і галузей, які треба зупиняти чи зменшувати їхню потугу». Прогнози Ланового доволі песимістичні: «Росія справді не отримуватиме довгострокових кредитів, тобто не здійснюватиме інвестицій у розвиток відповідних виробництв; це зупинить її розвиток, але не завдасть такої вже вирішальної шкоди, щоб довести економіку до краху. РФ має $450 млрд резервних коштів в урядовому фонді плюс резерви центрального банку, тож усі втрати від запровадження санкцій, які зараз пропонують, можуть бути легко перекриті з цього резервного фонду, як і дефіцит бюджету, і всі соціальні та військові програми, що їх Росія фінансуватиме й надалі».

Читайте також: Санкції сповільненої дії

Професор Василенко розповідає, що вже давно передав президенту пропозиції щодо створення урядового офісу чи призначення упов­новаженого Кабміну в справах відсічі російській агресії та ліквідації її наслідків. «Такий орган повинен комплексно займатись проблемою відносин із Росією як державою-агресором. Необхідно чітко стояти на позиції, що проти України вчинено акт агресії, міжнародний злочин, який тягне за собою відповідальність. Відповідно до цього треба збирати всі матеріали, що підтверджують шкоду, якої він завдав. Треба це робити публічно й відповідно пред’явити Росії формальні претензії. Інша річ, як їх реалізувати, але насамперед їх потрібно сформулювати нормальним чином». Окрім того, експерт наголошує, що Україна має можливості застосування санкцій проти Росії із залученням міжнародних спеціалізованих організацій, як-от ІКАО (Міжнародна організація цивільної авіації), IMO (Міжнародна морська організація) та ін. Питання Криму, на його думку, теж можна спробувати врегулювати в цілком мирний спосіб.

«Міжнародна спільнота не визнає окупації Криму. Юридично територіальний титул на територію Кримського півострова зберігається за Україною, і цим треба користатися, – наголошує правозна­вець-міжнародник. – Із Заходом треба працювати, нагадувати йому про його власну позицію: що Крим – це територія України, яка рано чи пізно має бути їй повернена, але щоб півострів знову перейшов під суверенітет нашої держави, необхідні примус та серйозніші санкції. І в цьому плані Захід може запропонувати вихід із ситуації, здатний врятувати і обличчя Путіна. Посилення санкцій має супроводжуватися вимогою до Росії дати згоду на розгляд справи про статус Криму в Міжнародному суді ООН. Тоді це не буде односторонній акт РФ, яка передає Крим Україні на її вимогу і тим самим  визнає нелегітимність своїх дій. Рішення щодо Криму ухвалює авторитетна міжнародна судова інстанція. Це рішення Міжнародного суду ООН, який поважають у всьому світі.  На мій погляд такий підхід дозволив би врегулювати ситуацію нормальним цивілізованим шляхом. Але для цього треба працювати, застосовуючи  міжнародне право і використовуючи знання фахівців, і українських, і зарубіжних. Необхідно здійснювати системну роботу, але, на жаль, ні президент, ні уряд досі не приділяють цьому уваги. Треба виходити з того, що результату можна досягти, докладаючи до цього власних серйозних зусиль».

Читайте також: Ребекка Гармс: «Лідери ЄС та США повинні чітко показати, що не приймають політики зигзагів Путіна»

«Україні насамперед треба самій визначитись, чого хочемо, якщо ми постраждала держава і в нас основним агресором виступає РФ, – акцентує політик і юрист Олександр Задорожний. – Бо ж очевидно, що на сьогодні Росія вже не стратегічний партнер, а нападник. Ми маємо з цим визначитись, і тоді всьому світові буде легше нам допомагати. Оскільки в нас, як казав Ґлєб Павловскій, «транзитні відносини», тобто незрозуміло, куди, що і як, то це не дає змоги нашим партнерам і союзникам на Заході чітко зайняти свої позиції.

Ст. 5 регламенту, що був використаний, – продовжує Задорожний, – передбачає участь третіх держав – не членів ЄС. Я розумію, що вона стосувалась України. Будучи, безпосередньо постраждалою, Україна не накладає жодних санкцій, окрім однієї. Ми знаємо, що президент заборонив військово-технічне співробітництво, проте інших обмежень Київ не запроваджував. Санкції Заходу виконають своє завдання, хоча зрозуміло, що нам хотілося б чогось більшого. Але я завжди питаю: а чого ви конкретно бажаєте? Щоб вони сюди прислали своїх вояків? Ну це непросто, ми не їхні союзники. Тому нам треба визначитися насамперед із нашим ставленням до Росії на рівні закону».

Попри численні проблеми й трагедії, які нині змушена переживати Україна, тільки ворог чи дурень може стверджувати, що ми рухаємося в хибному напрямку. «В Україні відбуваються стрімкі зміни, пов’язані насамперед із джерелами отримання енергетичних ресурсів, –констатує економіст Володимир Лановий. – Можливо, настане відновлення нашої нафтопереробної промисловості, яку підім’яли під себе росіяни, абсолютно її розтоптавши. Конверсія енергетичних потоків в Україні, безумовно, приведе до позитивного торговельного балансу, тому що він був у нас штучно дефіцитним через високі ціни та надлишкові закупівлі поганого пального й дуже дорогого газу, якого ми не потребували. Я думаю, що все це було на папері й клалося на борги України, а мафії вітчизняна та російська ділили відповідні суми між собою. Отже, ми зробимо конверсію енергетики й вийдемо на стійкий валютний баланс, стабільну прибуткову зовнішню торгівлю, віддаляючись від того стану, за котрого в нас руйнуються фінанси, падає стабільність грошової одиниці й підривається вся економіка».

Читайте також: Подвійний удар по Росії

Україна повинна змусити Захід стати поруч із нею в протистоянні Росії, і тоді слово «санкції» вже матиме не лише практичний вимір, а й геополітичний. Але для цього ми повинні змінитися самі й довести, що не є прохачами чи бідними сиротами, що знаємо, чого хочемо і як це зробити, що ми здатні на все можливе й неможливе. Сьогодні доля Росії в українських руках. І якщо євроатлантичні цінності для Заходу не порожній звук, ми будемо готові розділити з нашими союзниками перемогу над тоталітаризмом ХХІ століття.


Матеріали за темою:

Реклама
Останні публікації згорнути
  • У Литві не говорять про м’яку силу Росії, говорять про пропаганду
    2 грудня, Костянтин Амелюшкін
  • Я дуже люблю свій Бахмут: він теплий та привітний, чистий, сучасний та по-провінційному компактний. У ньому дуже багато квітів і дитячих майданчиків, а влітку повітря стає тягучим, наче липовий мед… Але це дивне місто. Ніби приречене балансувати між тим і цим: у міжчассі, у просторі, між новим і старим, своїм і чужим.
    2 грудня, Єлизавета Гончарова
  • Тіньова економіка об’єднує неймовірно велику кількість і різноманітність видів діяльності
    2 грудня, Любомир Шавалюк
  • Наскільки дієва м’яка сила Росії в Естонії
    1 грудня, Ерккі Баховскі
  • Місто наче ріка, у воду якої не можна зайти двічі. Місто живе, змінюється, вдягається у стилі різних епох, гарнішає або спотворюється через хаотичну забудову. Щось із нового одягу личить місту, а щось – ні. Дедалі частіше чую, що Київ уже не той, що він утратив свій характер… Хай там як, до міста дитинства – до свого міста – завжди є шлях через хвіртку в серці.
    1 грудня, Катерина Новікова
  • Якими є амбіції та можливості новоствореної партії Рабіновича — Мураєва
    1 грудня, Денис Казанський
Новини партнерів 24tv.ua
Новини партнерів RedTram
Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
©2007-2016 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS
Interfax

Будь-яке копiювання, публiкацiя, передрук чи наступне поширення iнформацiї, що мiстить посилання на "Iнтерфакс-Україна", суворо забороняється. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено