Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Передплата Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи Приватна урбаністика
7 серпня, 2014   ▪   Ольга Ворожбит   ▪   Версія для друку

Санкції сповільненої дії

Росія систематично не реагувала на заклики Заходу і врешті дістала відповідь, якої, здається, сама не очікувала
Матеріал друкованого видання
№ 32 (352)
від 7 серпня, 2014
Санкції сповільненої дії

Анґела Меркель відзначала свій 60-й день народження, коли дістала звістку про катастрофу з літаком «Малайзійських авіаліній». Важкий «подарунок» означав, що «вже годі» – «das reicht es», як пізніше перефразував Spiegel заяву німецького зовнішньополітичного відомства про запровадження економічних санкцій так званого третього рівня проти Росії. Втім, Меркель, котра як ніхто вміє використовувати й випробовувати останній шанс, вирішила діяти неспішно, чим викликала невдоволення деяких наших гарячих голів. Перша заява під час прес-конференції вже наступного дня після катастрофи була про потребу шукати політичне рішення. Однак саме вона напрочуд добре знала й розуміла, що в цій ситуації російський президент не підтримає такого варіанта за обставин, які склалися. Потрібне справді серйозне попередження.

Як пізніше написало видання The Telegraph, саме Меркель пощастило розрубати гордіїв вузол європейської неспроможності накласти санкції, чим вона залишила британську дипломатію далеко позаду й дала зрозуміти США, що саме Берлін, а не Лондон є знову їхнім основним партнером у ЄС. Своєю рішучістю, яку вона тепер змогла застосувати сповна, Меркель довела, що розуміє Росію та її президента, а точніше знає, що з ними робити, значно краще за всіх тих, хто гордо чіпляє на себе визначення Russlandversteher і продається Кремлю.

ЄС нині намагається виробити нову політику взаємодії з Росією, і, хоч як це дивно, полем для її випробування стає Україна

Канцлер ФРН насправді вже давно не виявляла співчуття до російського лідера. Втім, батіг і пряник – це, здається, її улюблений метод роботи, тому в різні моменти їй готові були дякувати як «пані Ріббентроп», хоча вона в той час швидше була «пані Бісмарк». Меркель однією з перших заявила про крах проекту Великої вісімки. Хоча міністр закордонних справ Німеччини Франк-Вальтер Штайнмайєр усе ще переконував Сполучені Штати, що Росію в цій структурі потрібно залишити, Меркель, за повідом­леннями її співробітників, не мала ілюзій щодо президента РФ. Отже, настав час серйозних санкцій.

Санкції як метод

Слово «санкції» врізалось у наше вухо разом із закликами Євромайдану. Для більшості громадян воно й тоді, й тепер мало приблизно однакове значення: покарання винних за принципом Робін Гуда (забрати в багатого й роздати бідним), однак для тих, хто повинен був накладати ці санкції, термін у кожному окремому випадку мав інші, особливі значення й наслідки.

Як метод зовнішньої політики, санкції переважно застосовують трьома способами: обмежуючи експорт чи імпорт, а також перешкоджаючи надходженню фінансів на ринки країни-порушниці. Крім того, є ще безліч різних варіантів «примусу до дії», як-от персональні санкції (замороження рахунків та обмеження в’їзду до певних країн певних впливових осіб), обмеження певної фінансової допомоги, різноманітні бойкоти на кшталт ігнорування деякими країнами, зокрема США, Олімпійських ігор у Москві 1980 року.

Читайте також: Ребекка Гармс: «Лідери ЄС та США повинні чітко показати, що не приймають політики зигзагів Путіна»

Санкції – це насамперед гра на виснаження, і цей інструмент зовнішньої політики має довгу історію. Їхнім найпершим прикладом вважають іще декрет Перікла, яким він наказав обмежити доступ товарів одного із грецьких полісів, коли той намагався експропріювати шматок афінської території. Після Другої світової війни санкції стали доволі частим елементом міжнародної політики. Найчастіше їх запроваджували щодо інших країн США, саме ця тактика давала їм змогу відігравати на світовій арені роль такого собі міжнародного поліцейського.

Український контекст

Уже під час Євромайдану на колишніх вітчизняних чиновників було накладено персональні санкції, оскарженням яких у Європейському суді в Люксембурзі вони займаються зараз і можуть навіть виграти, якщо Київ не надасть серйозних доказів. Ці кроки передбачають заборону в’їзду та заморожування особистих активів і рахунків. Такі санкції ЄС та США застосовували насамперед як метод тиску на конкретних політичних гравців, щоб досягнути певних цілей на міжнародній арені. У конкретному випадку, щоб тодішній режим припинив переслідування активістів і задовольнив їхні вимоги.
Разом із анексією Криму з’явилися перші рестриктивні заходи щодо російських громадян – близького кола Владіміра Путіна, а також тих, хто назвав себе новими «управлінцями» під російськими прапорами на півострові. Усе це також було зовнішньополітичним механізмом, хоча, як видається, вже тоді розуміли, що жодного стримування чи примусу до зворотної дії він не дасть. Та й заборона в’їзду до ЄС для Сергія Аксьонова не видавалася серйозною втратою, хоча близький друг Путіна Ґєннадій Тімчєнко вже пожалівся ИТАР-ТАСС, що не може відсвяткувати день народження сина, як звично, у Швейцарії (в’їзд йому заборонено, щоправда, лише на територію США, однак олігарх побоюється «провокацій американських спецслужб»). А от коли вже за два дні після стартових санкцій Сполучені Штати подали нову «порцію» і там з’явився перший банк, а наступні списки лише збільшували кількість російських компаній, стало втямки, що Вашингтон у цьому питанні настроєний серйозно. Всі чекали на рішення Євросоюзу, якого, втім, могли б і не діждати, якби не трагедія з малайзійським літаком.

Читайте також: Подвійний удар по Росії

Так звана перша хвиля санкцій третього рівня від ЄС охопила продаж та постачання до РФ товарів подвійного призначення й технологій, фінансовий сектор, де, зокрема, п’яти найбільшим російським банкам («Сбербанк», ВТБ, «Газпромбанк», «Внешэконом­банк», «Россельхозбанк») обмежено доступ до ринку капіталів Європейського Союзу; інвесторам із ЄС прямо чи опосередковано заборонено мати справу з акціями, облігаціями та іншими інструментами грошового ринку, що випущені цими фінустановами, з терміном обороту понад 90 днів: купувати їх, збувати, надавати відповідні брокерські послуги, допомогу у випуску таких цінних паперів тощо. Проте немає обмежень у роботі «дочок» цих банківських установ у ЄС. Їх вивели з-під дії санкцій. «Газпромбанк» та «Внеш­эко­номбанк» присутні й в американському списку. Окрім того, в переліку фігурують і такі компанії, як «Роснефть», «Новатэк», а також виробники озброєння, котре Росія постачає терористам на Сході України.
Понад те, Барак Обама після оголошення 29 липня країнами ЄС секторальних санкцій проти Росії також заявив, що розширить власні. До списку банків, із якими американським компаніям заборонено здійснювати будь-які операції, додано ВТБ, «Россельхозбанк» та «Банк Москвы».

Чи справді нові санкції США та ЄС аж такі страшні, як видається?

По-перше, це швидше попередження, ніж реальне бажання розвалити російську економіку, адже РФ для ЄС третій у списку торговельний партнер і будь-які серйозні санкції щодо неї – це відчутний удар по економіках країн Євросоюзу.

По-друге, вони мають довгострокову перспективу, адже уважна пані канцлер, яка була рушієм цієї політики, добре розуміє, що поспішне рішення лише додасть злоби й витривалості Кремлю, тому приховала бомбу сповільненої дії, аби не дати йому наростити м’язи. Одначе санкції вже цього року обернуться чималими збитками для Росії у вигляді 1,5% падіння ВВП.

По-третє, вони спрямовані на ті галузі, без яких Москва точно не обійдеться. Економіка, яка тісно прив’язана до видобутку природних носіїв, потребує нового високотехнологічного обладнання, яке тепер їй постачати не можна. Справді болісним може стати обмеження доступу до європейського ринку капіталів, що збільшить ціну фінансування для й без того хворої російської економіки.
Санкції можуть бути замінником реальної війни, як охарактеризував їх 28-й президент США Вудро Вільсон. Кремль теж погрожує санкціями і готуються до контратаки. Що вкладають поняття санкцій Сполучені Штати, а що ЄС?

США та зовнішня політика санкцій

Після Другої світової для США санкції були важливим елементом зовнішньої політики. Так, Білий дім застосував обмеження на імпорт із Куби, Ірану, Лівії, Південної Африки, Нікарагуа та Іраку, і вони подеколи набували широкого масштабу. Втім, варто розуміти, що кожен випадок застосування санкцій є унікальним, тому їх складно порівнювати. Єдиний висновок, який із цього можна зробити: Вашингтону вдатися до такої процедури значно легше, ніж Брюсселю, бо він має досвід і, у випадку з Росією, значно меншу залежність. Втім, є приклади, цікаві для порівняння. Як-от накладення санкцій Рональдом Рейґаном на СРСР. Приводом для них стало запровадження 1981 року воєнного стану в Польщі генералом Ярузельським. Європейські держави, як і нині у випадку з Україною, спершу теж не відреагували на його розправу над «Солідарністю», що зробило роль американського президента в цій справі справді вирішальною. Він майже відразу заборонив літакам «Аерофлоту» сідати на території США, зірвав переговори щодо постачання зерна до Країни Рад і заборонив надавати обладнання та матеріали, потрібні для побудови Ямальського газопроводу, на який Москва тоді покладала великі надії. Понад те, дещо пізніше розблокувати прокладання цієї труби вимагали навіть союзники, які мали контра­кти з Радянським Союзом.

Водночас США надавали підтримку афганським повстанцям, що змушувало Кремль збільшувати видатки на військо. Крім того, Вашингтонові, як пише історик Анджей Краєвський, вдалося знайти ще один метод тиску. Це було падіння цін на нафту, яке тоді могла забезпечити лише одна країна – Саудівська Аравія. Тоді Білий дім домовився з королем Фагдом про цю послугу взамін на постачання Ер-Ріядові найновіших винищувачів. Восени 1985 року видобуток чорного золота зріс, а ціна впала від $31 до $9 за барель.

Усе це помітно нагадує нинішній контекст, але з деякими змінами, оскільки Обама точно не Рейґан, але небажання країн ЄС поступатися власними інтересами (чи то у продажі кораблів Mistral, чи то у прокладанні «Південного потоку») залишається незмінним. Саме завдяки візитові сенаторів США Болгарію вдалося «вмовити» призупинити будівництво її частини «Південного потоку», американці першими запровадили санкції. Отже, Сполучені Штати й досі виконують роль локомотива, до якого нині також приєднуються країни ЄС при активній позиції Німеччини.

Росія відповість?

«Це важкі дні для Росії. Боюся, що [керівництво РФ] чинитиме щось у відповідь і почне націоналізацію активів, наприклад, Exxon на Сахаліні», – заявив у коментарі Financial Times один із представників банків, що потрапили під європейські санкції. Звісно, те, що Росія вважала країни ЄС більш дружніми до себе, може подвоїти її гнів.

А от європейські бізнес-структури вже уникають російського порога. Французька енергетична компанія Total заморозила програму придбання акцій російської «Новатэк». Наприкінці червня їй належало 18% останньої. Exxon може тимчасово зупинити співробітництво з «Роснефтью». Німецька Rheinmetall, за даними видання Sueddeutsche Zeitung, не постачатиме обладнання для військового тренувального табору в РФ. Водночас голова Східного комітету німецької економіки (структури, що опікується бізнесом ФРН у Східній Європі) Екгард Кордес заявив, що підприємці його країни більше не опиратимуться урядовим санкціям проти Росії.

Хоча британське видання The Guardian уже опублікувало список можливих жертв російських санкцій. Зокрема, це Exxon Mobil та Shell, які спів­працюють відповідно з «Роснефтью» та «Газпромом». Окрім того, якщо Москва введе заборону на продаж США кольорових металів, то постраждає компанія Boeing, яка третину з них закуповує в Росії.

Що далі?

«Самі собою санкції – це ще не політика», – заявив у одному з інтерв’ю міністр закордонних справ Німеччини Франк-Вальтер Штайнмайєр. І це справді так. ЄС нині намагається виробити нову політику взаємодії з Росією, і, хоч як це дивно, полем для її випробування стає Україна. Утім, про що й заявляє сам пан Штайн­майєр, ЄС складається із 28 різних держав, котрі мають відмінне ставлення до Росії, особ­ливо в історичному контексті. Крім того, РФ щодо європейських країн діє за тактикою «розділяй і владарюй», роблячи ставку на те, що вони просто не зможуть домовитися, укладаючи контракти по черзі. Втім, із таким великим організмом інакше бути й не може. Як вийти із ситуації?

Читайте також: Справи як зазвичай. Слабкі місця російсько-української дипломатії

Нині тон задає Німеччина, і Анґела Меркель дала чітко зрозуміти, що європейські й атлантичні цінності демократії та свободи для неї важать більше, ніж бізнес. Дотримання цих засад і подолання країни-агресора з поведінкою часів середньовіччя – це також і безпека громадян ФРН (на борту збитого літака MH17 було четверо німців).

Отже, поки що США та ЄС приставили до голови Путіна такий собі економічний револьвер, але й ми, й вони повинні розуміти, що той заряджений наразі холостими. Бойовий заряд він може отримати лише завдяки нам самим.

Україна повинна довести, що сама не пасе задніх у питанні санкцій та європейської інтеграції. Ратифікація Угоди про асоціацію разом зі списком російських компаній, що потрапляють під українські санкції, має стати першочерговим завданням. Бо ж видається, ніби ми знову просимо когось вирішувати за нас. Часу не так багато, адже Росія швидко оговтається від неочікуваного повороту в політиці ЄС, і тоді знову треба буде грати у відповідь, а не на випередження.

 


Матеріали за темою:

Реклама
Останні публікації згорнути
  • Воно не прийме тебе, поки не полюбиш його першим, поки не звикнеш до його характеру, до його камерності й непоказного аристократизму. Замешкати тут — означає зголоситися на те, щоби про тебе тут усі все знали і ти так само все про всіх знав, прийняти неписане правило, що, зрештою, у людей не може бути аж надто багато секретів.
    26 вересня, Ярослава Тимощук
  • Французький політолог розповів Тижню про майбутнє переговорів щодо війни в Україні та перспективи геополітичних змін упродовж наступного року, а також поділився спогадами про власну поїздку на лінію фронту.
    26 вересня, Алла Лазарева
  • Чи й справді найдорожчий у світі шолом для реактивного винищувача такий крутий?
    25 вересня, The Economist
  • 8 вересня, у День звільнення Донбасу, в Макіївці сталася чергова подія, яка ще на енну кількість днів (років?) відсунула від нас перемогу в цій війні. Під перемогою я не маю на увазі українські танки на площі Лєніна в Донецьку з рознесеним вщент пам’ятником, як часто це уявляє собі наша патріотична більшість.
    25 вересня, Станіслав Васін
  • Політичні еліти цього регіону майже не змінюються протягом останніх 20 років і не сформували власного клану
    25 вересня, Богдан Буткевич
  • Як імперські палаци прийшли на зміну маєткам козацької старшини
    24 вересня, Ольга Ковалевська
Новини партнерів 24tv.ua
Новини партнерів RedTram
Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
©2007-2016 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS
Interfax

Будь-яке копiювання, публiкацiя, передрук чи наступне поширення iнформацiї, що мiстить посилання на "Iнтерфакс-Україна", суворо забороняється. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено