Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Передплата Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи Приватна урбаністика
26 липня, 2014   ▪   Дмитро Крапивенко   ▪   Версія для друку

Убити сепаратиста

Ворог затишно почувається далеко за лінією фронту. Навіть тоді, коли знищити його можна одним невеликим зусиллям власної волі
Матеріал друкованого видання
№ 30 (350)
від 24 липня, 2014
Убити сепаратиста

Сепаратизм – це не лише озброєні до зубів терористи, інтернет-тролі чи зазомбовані пропагандою співгромадяни. Сепаратизм – це відокремлення себе від країни: у ме­жах самопроголошеної респуб­­­ліки чи власного обійстя – різниця не принципова. Коли в місті не вибухають бомби і снаряди, близькі живі й здорові, виникає ілюзія, що тут у нас війни немає. Отже, можна, як і раніше, ходити на роботу, сердитися на задорогий бензин і долар, лаяти Меркель та Європу, які не поспішають нас рятувати, армію, що десь там погано воює, дивитися футбол, «відриватися» щоп’ятниці в клубах. А чом би й ні, хто завадить? Можна жити відокремленим, себто сепаратистським, життям і оцінювати все з консюмеристських позицій: у нас є силові структури, от нехай якісно надають послуги із захисту моєї країни і мене особисто. Можна суто по-хуторянському: де ми, а де Донбас, чого наші земляки там мають воювати, нехай донецькі самі розбираються. Можна «героїчно» сидіти на Майдані під гаслами боротьби з усіма смертними гріхами людства одночас­­но. Кожен можновладець, що зволікає з проведеннями тендерів для потреб війська, теж є сепаратистом. Так само як і чиновник, котрий замість того, щоб раз і назавжди припинити ворожу пропаганду на нашій території, починає бути обережним, щоб його, бува, не звинуватили в утисках свободи слова.

Ці приховані форми сепаратизму виплекали ми самі. Годі нарікати на Путіна. Ми сором’я­з­ливо уникаємо слів «війна», «фронт», «тил», «полонені». За абревіатурою з трьох літер легше заховати реальний стан справ, масштаб катастрофи, яка нас спіт­­кала, кількість загиблих, лік яких іде вже на сотні. Війна в нашому суспільстві помітна лише тим, хто прагне помітити її: якщо ти не мешканець Донбасу, не військовий, не родич загиблого і не волонтер, то картинка із Сирії чи зі Сходу України буде приблизно однаково «цікавою».

Читайте також: Перейшли межу

Жити в умовах війни – тренувати реакцію. Людина, яка хоч раз у житті потрапила під обстріл, без зволікань біжить до укриття і не питає дороги до нього. Наші ж політики і бізнесмени швидко кивають на відкриту агресію Росії, коли їм вигідно продемонструвати свою емоційність. Однак швидко забувають про ляльководів «гібридної війни», коли йдеться про біз­­нес-інтереси чи необхідність по-військовому негайних рішень. Ви пам’ятаєте, скільки часу ми закриваємо кордон із Росією? Ви усвідомлюєте, якою ціною? Ви думаєте, експорт українських товарів до РФ припинився остаточно?

Часи мирних танців на площах минули, тому вишиванка чи синьо-жовта стрічка на одязі – це лише модний аксесуар. Символами вже не допоможеш. Сепаратизм закінчується там, де починається спільна дія. Там, в окопах, уже ніхто не розбирає, хто вчора працював на непрестижній роботі, а хто створював робочі місця і їздив на авто бізнес-класу. Важить лише те, чи можна піти з тобою в розвідку. 

За сотні кілометрів від лінії фронту життя завжди було більш поміркованим і зваженим. Однак ми ще повинні здобути право називатися тилом. Економіка, що працює на фронт, чиновницькі кабінети, де нашого солдата зустрічають як героя, а не маринують у чергах, де в дні великих в­трат не працюють дискотеки, а дні перемог відзначають салютами, де є актуальною історія про дві вдовині лепти – такої картини нині й близько немає в мирних регіонах України. Отже, немає й надійного тилу.

Читайте також: Чого хоче воно?

Зовнішнього ворога відносно легко ідентифікувати і знищити. Складніше з внутрішнім. Фронтовики вбачають його в чиновництві та генералітеті, що створюють видимість діяльності й спекулюють життям наших бійців, і в «диванній сотні», що щедро роздає поради, які базуються на «бойовому досвіді» комп’ютер­них ігор. «Внутрішній сепаратист» за­­сів у кожному, хто тішить себе думкою, мовляв, це не наша війна, минеться, хай олігархи чуб­­ляться, геополітичні важковаговики вирішують свої проблеми, а ми житимемо собі, як раніше. А як раніше вже не буде. Ні завтра, ні післязавтра. Обивательські цін­­ності безнадійно девальвували з першими пострілами на Майда­­ні. Лементувати за ними – це все одно що впадати в ностальгію за часами «золотих унітазів» і «покра­щення». Конструктивніше шу­­кати своє місце у строю: і в тилу, і на фронті для кожного знайдеться робота. Для кожного, хто вб’є сепаратиста в собі.


Матеріали за темою:

Реклама
Останні публікації згорнути
  • У розмові з Тижнем Девід Кровлі, професор Школи гуманітарних наук Королівського коледжу мистецтв у Лондоні, розповів про старі та нові медіа, постправду й андеграунд у країнах соцтабору.
    4 грудня, Ганна Трегуб
  • Відомий лозунг «Хліба і видовищ!» у «молодих державах» до кінця 2016-го повністю віджив себе. Тепер тут хочуть тільки хліба. Причому видовища, якими так славляться «народні республіки», вже викликають у вчорашніх глядачів лише блювотний рефлекс. Особливо цей рефлекс видно, коли «впарюють» успіхи «республіки».
    4 грудня, Станіслав Васін
  • Латвія з-поміж трьох країн Балтії має чи не найбільше зв’язків із Росією, через які остання може шукати канали впливу. Утім, ситуація поступово змінюється
    3 грудня, Ольга Ворожбит
  • Відкриттям екзопланет уже нікого не здивуєш. Наступний крок — спробувати їх зняти
    3 грудня, The Economist
  • Одним із місць відпочинку та дозвілля для луганчан до війни була мережа гіпермаркетів «Епіцентр». Хтось планував там ремонти, хтось шукав подарунки, а хтось просто релаксував: повільно пересувався від відділу до відділу, спираючись на візок. Там справді можна було вбити день і нічого не купити. Просто дивитися, тримати в руках, а потім залишати при собі обраний товар так, ніби він на якийсь час ставав власністю.
    3 грудня, Вікторія Малишева
  • У Литві не говорять про м’яку силу Росії, говорять про пропаганду
    2 грудня, Костянтин Амелюшкін
Новини партнерів 24tv.ua
Новини партнерів RedTram
Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
©2007-2016 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS
Interfax

Будь-яке копiювання, публiкацiя, передрук чи наступне поширення iнформацiї, що мiстить посилання на "Iнтерфакс-Україна", суворо забороняється. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено