Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи
17 липня, 2014   ▪   Дмитро Крапивенко   ▪   Версія для друку

Перевтілення-Замок-Процес

Доля водить новачків української політики вигадливими кафкіанськими лабіринтами. Вчорашні активісти і революціонери проходять через неймовірні перевтілення в коридорах влади, які досі були спроможні породжувати тільки монстрів різного ступеня мутації.
Матеріал друкованого видання
№ 28 (348)
від 10 липня, 2014
Перевтілення-Замок-Процес

Коли стоїш на Майдані й дивишся навколо себе, на сцену, де виступають оратори, постійно ловиш себе на думці: скільки цікавих, оригінальних людей навколо, от якби вони були у владі, ми давно жили б в іншій країні! Потім дивишся на професійних політиків, особливо тих, що від виконавчої влади, і думки йдуть в інший бік: який навіжений професор клонує цих андроїдів, що дивляться порожньо-брехливими очима, говорять позавчорашніми штампами й старанно імітують діяльність. Для деяких громадян перехід від Майдану до крісла в Кабміні (ОДА, РДА тощо) у часі та просторі виявляється зовсім мізерним, але він здатний змінити людину в найдивовижніший спосіб. Так, що Франц Кафка позаздрив би такому сюжетові.

Зміна фасаду

Годі дивуватися, що вчорашній «польовий командир» змінює камуфляж на діловий костюм, щетину на ідеальну поголеність, а спортивний наплічник на діловий портфель. Інша річ – особиста комунікативна позиція. І після Помаранчевої революції, і після останнього Майдану метаморфоза активіста в чиновника починається зі зміни номера особистого мобільного. Такий дрібний крок багато чого пояснює: людина нового рівня не стане, як казав Свирид Голохвастов, «водиться лишь бы с кем». На підсвідомому рівні українці все ще сакралізують владу. Друзі-знайомі-родичі часто вважають, що мають право використати «свою» людину серед чиновників. Не обов’язково навіть із корупційною метою – механізми нашого держапарату такі, що дзвінок згори дасть змогу виконати цілком законні вимоги громадян, які в пошуках правди долають кілометри коридорів і години в чергах. Але питання – чи схоче новоспечений чиновник бодай сприяти вирішенню цих проблем. Краще змінити номер і додавати собі в телефон нові «корисні» контакти, лімітуючи ті, що з минулого.

Читайте також: Революція місцевого масштабу: «І маленьких януковичів поскидаємо»

Ще одна ознака фільтрації минулого – раптовий брак часу. Феноменально: на Майдані такий лідер цілодобово з кимось спілкувався і всюди встигав. У чиновницьких кабінетах свій ритм життя, людям поза «Замком» це збагнути важко.

Ті, хто йде із серйозними реформістськими намірами з Майдану у владу, як правило, мріють про масштабну діяльність – змінити якщо не все життя, то якусь вельми важливу його галузь. І ось тут починається «Процес» – десь бракує повноважень, десь саботують на місцях, десь не вистачає грошей, десь досвіду і знань. Формується набір чиновницьких відмазок: та я хотів змінити, але хто ж мені дасть, та як міняти з такими (?!) людьми, ну це ж у Європі, а в нас менталітет не той... Ну й, звісно, є давня перевірена традиція звинувачувати в усьому попередників, мовляв, ті все розікрали, розвалили, нам би тепер докупи зібрати.

Далі наступна метаморфоза. Розчарований в ефективності державних механізмів чиновник «активістського» походження переживає наступні зміни. Індивідуальне покращення бачиться так: чиновницьке черевце чи, навпаки, витончені непосильними фітнес-вправами форми, доглянуте косметологами обличчя, бренди в одязі. Життя вдалося. Є й авто бізнес-класу, і маєток. Дружина (чоловік) мають бізнес – усе задекларовано. Неважко відгадати запитання-виправдання для особливо допитливих людей із минулого: «А ти що зробив для держави?!». До власних заслуг при цьому зараховуються численні прожекти, нереалізовані в силу багатьох обставин – перелік чиновницьких відмазок додається.

Читайте також: Життя після Майдану

Такий алгоритм метаморфоз майже безвідмовно працював із героями Помаранчевої революції – варто згадати хоча б колишнього лідера «Пори» Владислава Каськіва, що прийшов у політику фактично з Майдану, від громадського сектору й зробив карколомну кар’єру, апогеєм якої стало підписання «контракту» про будівництво LNG-термінала з лижним інструктором. Приклад непоодинокий, але чи не найяскравіший. Така доля може спіткати багатьох активістів Євромайдану, якщо влада й надалі залишатиметься недосяжним сакралізованим «Замком».

Де чия квота?

В Україні роками повторювали мантру про те, що у владі мають бути нові обличчя, себто незабронзовілі партії і молоді за віком люди. Такий суспільний запит заходилися задовольняти численні політтехнологічні проекти а ля «Команда озимого покоління» чи «Україна – вперед!» Наталії Королевської. А чого варта «молода команда Леоніда Черновецького», яка привнесла чимало інновацій у корупційне життя столиці.

Соціальна, вікова чи будь-яка інша належність не гарантує, що той чи той політик із відповідною якістю виконуватиме свої обов’язки у владі. Згадаймо зовсім недавню історію – призначення уряду на Майдані. Процес «волевиявлення» там був приблизно як на розважальній передачі, де переможця визначають на слух, за кількістю оплесків. Ба більше, несхвалення чи брак аплодисментів не завадив тодішній опозиційній трійці призначати міністрів за власними квотами.

Читайте також: Зниклі на Майдані: страшні таємниці та саботаж МВС

Була ще й так звана квота Майдану. Їй не дісталося поважних і впливових посад, хоча знову ж таки на слух усе звучало переконливо: люстраційний комітет очолив Єгор Соболєв, Тетяна Чорновол стала урядовим уповноваженим з питань антикорупційної політики. Майдан часто називають зародженням громадянського суспільства. Ані Чорновол, ані Соболєв до своїх призначень не очолювали численних громадських організацій, їм немає перед ким, за великим рахунком, звітувати за свою діяльність. За ними, як і за рештою активістів, що прийшли у владу, просто нікому наглядати. Тому й ризик того, що вони «впишуться» в систему, залишається доволі великим.

Водночас у політика-активіста є й інша спокуса – вдатися до отаманщини, створити під себе загони «гвардійців кардинала», діяти за принципом революційної доцільності й на кожну спробу надати діяльності такого чиновника законного вигляду, відповідати гнівними викриками про те, що заважають викривати злочинні схеми, породжувати чвари у владі й плекати своє політичне его до найближчих парламентських виборів. Знову таки цей сценарій цілком можливий, коли немає контролю з боку суспільства і вчорашній активіст діє на власний розсуд зі шматком саркалізованої влади, що потрапив йому до рук.

«Квота Майдану» в широкому розумінні цього слова – це не одинокі чиновники, яких вир історії виніс на керівні посаді, це певний суспільний прошарок, який зараз помітний на магістральних напрямах українського життя. Це добровольці на східному фронті, волонтери, що, по суті, замінили собою зруйновану і корумповану тилову службу наших силових структур, сім’ї, що приймають у себе переселенців із зони бойових дій. Звернімо увагу: без жодних повноважень, посад і державного фінансування! Підприємець, що формує колону автомобілів зі спорядженням для наших військових, доставляє вантаж до кінцевого пункту призначення і без втрат вертається назад, де-факто вже є державним управлінцем, який виконує важливе завдання з підтримання обороноздатності. Ці люди не поспішають у кабінети в держустановах, але краще за будь-якого можновладця знають реальні потреби нашого війська на Донбасі. Але вони є реальною «квотою Майдану», і саме вони можуть замінити іржаві, застарілі механізми держуправління на сучасні й ефективні. У який спосіб: безпосередньою участю в органах законодавчої чи виконавчої влади, у лавах дієвих громадських організацій, при погонах у силових структурах – це справа індивідуальна. Країна без них уже не обійдеться.


Матеріали за темою:

--> --> -->
Реклама
Останні публікації згорнути
  • Зустрів днями колишнього колегу, з яким іще до війни разом працювали на складах мережі супермаркетів «Брусничка».
    26 червня, Станіслав Васін
  • «Це не популізм», — заявив Алессандро ді Баттіста з «Руху 5 зірок» (M5S), коли 5 червня з’явилися результати першого туру місцевих виборів в Італії. «Це не протест. Це хороша політика». Кандидат на посаду мера Рима від M5S Вірджинія Раджі набрала 35% голосів. Це найбільший прорив M5S після загальних виборів 2013-го, коли рух здобув чверть голосів.
    25 червня, The Economist
  • У розмові з Тижнем заступник генерального директора Національного музею мистецтв імені Богдана та Варвари Ханенків з наукової роботи, мистецтвознавець Олена Живкова розповіла про тонку справу музейної атрибуції, яка розкриває секрети експонатів, про музейний аудит та особливості інвентаризації.
    25 червня, Ганна Трегуб
  • Як реформували правоохоронні органи в Польщі
    25 червня, Віталій Рибак
  • На початку війни я не мала жодних чітких уявлень, що буде і як. Колеги активно готували «запасні аеродроми» — місця, де перебудуть час страшних подій.
    25 червня, Яна Вікторова
  • Німецьке суспільство шоковане наслідками британського референдуму. Хтось оцінює збитки, хтось шукає нові можливості у хаосі.
    24 червня, Віталій Рибак
Новини партнерів 24tv.ua
Новини партнерів RedTram
Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
работа Харьков оптимизатор любовный гороскоп на год Жеральдин Пайя http://avtosale.ua/
©2007-2016 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS
Interfax

Будь-яке копiювання, публiкацiя, передрук чи наступне поширення iнформацiї, що мiстить посилання на "Iнтерфакс-Україна", суворо забороняється. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено