Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи
3 липня, 2014   ▪   Олександр Крамар   ▪   Версія для друку

Загроза євроімітації. Як не загальмувати на шляху до ЄС

Замість загравати з Путіним Порошенку варто наслідувати досвід інших постсоціалістичних країн: якнайшвидше провести через ВР ратифікацію Угоди про асоціацію і подати офіційну заявку на повноправне членство у ЄС
Матеріал друкованого видання
№ 27 (347)
від 3 липня, 2014
Загроза євроімітації. Як не загальмувати на шляху до ЄС

27 червня президент України нарешті уклав багатостраждальну Угоду про асоціацію з ЄС. У МЗС заявляють, що націлені на здобуття безвізового режиму з Євросоюзом від 1 січня 2015 року. Припускають таку перспективу і в Брюсселі.

За результатами підписання документа Петро Порошенко заявив, що чекає на заяву представників Євросоюзу, в якій ті підтвердили б визнання нашого права «вимагати обіцянки, що колись Україна стане повноправним членом ЄС». І вони відповіли, хоч і досить стримано. Зокрема, глава Європейської ради Герман ван Ромпей зазначив, що «Угода про асоціацію означає життя в європейській сім’ї, до якої ви справедливо належите», а президент Єврокомісії Жозе Мануел Баррозу – що «це не останній етап... Ми свідомі того, що ці країни (Україна, Молдова та Грузія. – Ред.) хочуть продовжувати зближення з ЄС, ми знаємо про їхній європейський вибір». Профільний єврокомісар із питань розширення Штефан Фюле пішов далі, сказавши, що «нове розширення через приєднання Грузії, Молдови та України в майбутньому є можливим», для цього мають бути виконані положення Угоди про асоціацію та проведені необхідні реформи.

Здавалося б, шлях країни до дальшої євроінтеграції відкритий і можна нарощувати динаміку, щоб устигнути виконати одне із ключових зобов’язань кандидата в президенти Порошенка: до кінця каденції розпочати процес набуття Україною повноправного членства у ЄС. Безумовно, це можливо лише на основі всебічної імплементації положень Угоди про асоціацію, тобто виконання державою великого домашнього завдання. Утім, аби євроінтеграція знову не перетворилася на імітацію, Києву потрібно не втрачати шансу й кувати залізо, доки гаряче.

Зрештою, саме таким чином діяли всі країни колишнього соцтабору й навіть екс-республіки СРСР, які вже здобули членство у ЄС або вийшли на фінішну пряму на цьому шляху. Їхній досвід підтверджує: не можна гаяти навіть місяць, потрібно постійно «набридати» європейцям, нагадуючи про себе, й водночас позбавляти їх приводів для відмови чи зволікання із запрошенням до Євросоюзу. Адже, як відомо, «відчинено буде тим, хто стукає». А коли країна не готова наполегливо домагатися входження до ЄС, то її відносини з ним переходять у фазу декларацій та ритуальних танців замість конкретних кроків, які робили б процес інтеграції до європейських структур незворотнім.

Читайте також: Чим Захід допоможе Україні

Про це свідчить і актуальний нині досвід Албанії. Ця балканська країна не так давно пережила громадянську війну, панування криміналу й тотальної корупції. Її економіка схожа за рівнем розвитку з українською. Однак за чотири дні до підписання Порошенком Угоди про асоціацію вона дістала від Ради ЄС омріяне рішення про надання їй офіційного статусу кандидата в члени Євросоюзу. Офіційну заявку на членство Тирана подала того самого місяця, коли набула чинності Угода про її асоціацію з ЄС: ще у квітні 2009-го. Окрім іншого, зазначена дата свідчить і про те, як багато часу потрібно, щоб така заявка трансформувалася в надання реального статусу. А ще вона нагадує Україні про змарновані роки: подав би Київ заявку відразу після перемоги Помаранчевої революції чи бодай підписав би Угоду про асоціацію у 2009-му або ж 2010 році, коли це за належних зусиль (і без реваншу регіоналів) можна було цілком успішно зробити, – Україна сьогодні могла б бути поряд із Албанією. Адже ця держава досі має чимало проблем, що нагадують наші, й цілком зіставний рівень економічного розвитку: ВВП на особу 2013 року там, за даними МВФ, лише на 5% перевищував український.

Тож принаймні зараз Києву не варто затягувати з подачею заявки на членство (що й казати вже про ратифікацію Угоди). Бо, навіть коли це зробити відразу після набуття чинності Угодою про асоціацію, буде великим успіхом, якщо статус країни-члена Україна здобуде бодай перед закінченням п’ятирічної каденції Петра Порошенка. Тому ж таки не слід забувати, що його роль у євроінтеграції країни не вимірюватиметься підписанням чи навіть успішною «глибокою імплементацією» лише укладеної ним на старті президентства Угоди. Усім очевидно, що його функція тут мінімальна: ці процеси були визначені до обрання Порошенка на чільну посаду, за них стояв Майдан, і будь-хто на місці Петра Олексійовича за нинішніх обставин просто змушений був би скріпити документ своїм підписом. А що буде далі, оце вже питання.

Особистий успіх Порошенка може полягати лише в набутті Україною бодай статусу офіційного кандидата в члени ЄС до наступних виборів президента. Це, природно, вимагатиме успішної імплементації Угоди про асоціацію, адже можливе рішення про надання такого статусу Брюссель ухвалюватиме (або не ухвалюватиме) за результатами прогресу в проведенні необхідних внутрішніх реформ. Однак це рутина, а більшості українців, прихильників повернення держави у Європу, без символічного й водночас доленосного кроку у вигляді взяття чергового рубежа президентство Петра Олексійовича бачитиметься змарнованим. А сам він увійде в історію країни не як євроінтегратор, а як щонайменше євроімітатор, коли не свідомий гальмівник повернення до європейського дому.

Читайте також: Неминучість євроінтеграції

Понад те, нині дедалі помітніше гальмування ним навіть процедури ратифікації Угоди про асоціацію в українському парламенті. Відчуйте різницю! Президент Молдови Ніколае Тімофті наступного-таки дня (хоч то й була субота) передав до національного парламенту проект закону про ратифікацію Угоди з ЄС, в уряді країни вже заявили, що вона відбудеться в перші дні липня, а відразу після набуття документом чинності молдовани подадуть заявку на членство. Натомість президент України Петро Порошенко після підписання сказав журналістам, що навіть не планує направляти Угоду у ВР до завершення поточної сесії парламенту. Посилаючись при цьому на явно надумані, формальні причини, мало не в стилі урядовців часів Януковича – Азарова. Мовляв, «наступний тиждень – останній пленарний на даній сесії Ради. На технічні питання піде не один тиждень...» тощо.

При цьому Петро Олексійович не зміг приховати, що справжньою причиною зволікання є позиція Кремля, зазначивши: до ратифікації мають відбутися тристоронні консультації Україна – Росія – ЄС. Хоч Порошенко й запевняє, що вони не стосуватимуться тексту Угоди, останні заяви Путіна й Лаврова свідчать, що зараз ті роблять ставку саме на максимально можливе затягування ратифікації та імплементації Україною цього документа, а не на його текст. Адже без цих необхідних кроків сам факт брюссельського візування Угоди 27 червня Порошенком та лідерами ЄС і країн-членів, за великим рахунком, нічого не вартий: вона не набуває цілковитої чинності! У ЗМІ навіть просочилася інформація, що європейські дипломати вже почали тиск на офіційний Київ, побоюючись технічного зриву ратифікації через очікуваний розпуск Верховної Ради та/або вплив Росії.

Читайте також: Відірватися від Євразії

Виникає запитання: Порошенко гальмує рух до Європи під пресингом Путіна? І якщо так, то чому це робить? Імовірний мотив, через який агенти впливу Кремля в оточенні Петра Олексійовича можуть переконувати його затягувати процес: за відсутності нульових мит на товари з ЄС Росія не матиме формальних причин підвищувати ставки на наш експорт, тож «українська економіка буде врятована від колапсу». Одначе така логіка є нікчемною.

Насамперед тому, що Москва веде й вела торговельні війни проти постачальників товарів з України без будь-яких приводів, точніше під приводом небажання Києва вступити до Митного союзу. Окрім того, залежність нашої країни від російського ринку сильно перебільшують. За перші чотири місяці 2014 року частка товарів, що йшли до країн ЄС, становила 34% від загального обсягу експорту, а до Росії – лише 19,5%. Причому помітна кількість серед останніх припадала на продукцію машинобудування, від якої Москві, по-перше, наразі буде складно відмовитися, а по-друге, значний її відсоток становила продукція ВПК, яку сам Порошенко вже заборонив постачати агресору.

Крім того, шантаж України має сенс до набуття Угодою про асоціацію цілковитої чинності й усвідомлення невідворотності курсу на євроінтеграцію. Адже доти залишається надія дотиснути Київ, загальмувати чи зірвати його вихід із кремлівської орбіти впливу. Тільки-но жорстка позиція переконає в тому, що шантажем чи санкціями бажаного результату не досягнеш, оскільки Україна не хоче цілковитого згортання економічних контактів з РФ, однак готова до нього, в Москві змушені будуть вибудовувати відносини у форматі нової реальності. А тиск неодмінно послабиться, бо Київ теж має досить потужні важелі тиску: як на російський бізнес, так і на економіку загалом.

Зрештою, Росія вже зараз відчуває проблеми з підтримкою сателітів по Митному союзу, коли йдеться про торговельну війну проти України. Так, нещодавно на засіданні Євразійської економічної комісії пропозиція РФ про підвищення мит на українські товари не була підтримана Білоруссю та Казахстаном. Їм цей політично мотивований крок аж ніяк не потрібен, а у випадку РБ може мати ще й катастрофічні наслідки в разі застосування Україною обмежень на імпорт із цієї країни, котра, як відомо, не є навіть членом СОТ.


Матеріали за темою:

--> --> -->
Реклама
Останні публікації згорнути
  • Саміт лідерів країн-членів ЄС, що проходить 28-29 червня в Брюсселі, майже виключно присвячений потенційному виходу Британії з організації
    29 червня, Віталій Рибак
  • Тиждень звернувся до Асли Айдинташбаш, експерта Європейської ради з міжнародних відносинз проханням прокоментувати останні заяви турецького президента щодо Росії
    29 червня, Віталій Рибак
  • 16 січня 2015-го десантники 25-ої бригади отримали наказ здійснити марш зі свого місця розташування до південно-західної околиці Авдіївки (мікрорайон Хімік). Разом з десантниками в цей сектор висунулися й бригадні артилерійські підрозділи.
    28 червня, Анатолій Шара
  • Хто і як сьогодні змінює Конституцію України? Який зв’язок між цими нововведеннями та ключовими реформами в державі? Про це Тижню розповів експерт із конституційного та адміністративного права, голова правління Центру політико-правових реформ Ігор Коліушко
    28 червня, Анна Корбут
  • Протягом тижня західні ЗМІ писали про візит Володимира Гройсмана до Берліну, значення Brexit для України, стабілізацію української економіки та переклад книги Олега Шинкаренка на англійську
    28 червня, Віталій Рибак
  • Багато блогерів та журналістів вже не раз робили аналіз справ «молодих, але невизнаних» республік. Хтось перевіряв бюджети, дехто слідкував за темпами виробництва на окупованих територіях. Інших цікавив політичний бомонд Донецьку чи Луганську.
    28 червня, Павло Василів
Новини партнерів 24tv.ua
Новини партнерів RedTram
Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
работа Харьков оптимизатор любовный гороскоп на год Жеральдин Пайя http://avtosale.ua/
©2007-2016 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS
Interfax

Будь-яке копiювання, публiкацiя, передрук чи наступне поширення iнформацiї, що мiстить посилання на "Iнтерфакс-Україна", суворо забороняється. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено