Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Передплата Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи
1 липня, 2014   ▪   Спілкувалася: Ганна Трегуб   ▪   Версія для друку

Майкл Емерсон: «Росії вдалося зробити себе ворогом для більшості українців»

Старший науковий співробітники Центру європейських політичних досліджень (CEPS) у Брюсселі Майкл Емерсон розповів Тижню про російську стратегію залякування, пропаганду як військову зброю, а також можливі сценарії запобігання збільшенню зон заморожених конфліктів на східних кордонах Європи.
Майкл Емерсон: «Росії вдалося зробити себе ворогом для більшості українців»

 Тиждень.ua:Як ви окреслили б нинішній конфлікт між Україною та Росією? Це справді новий тип війни, не бачений досі?

– Якщо РФ не зможе провадити м’яку політику з достатньою привабливістю для України, а, очевидно, так уже й сталося, вона вдається до різних тактик, щоб якнайбільше нашкодити українській стороні й усіляко ускладнити шлях до Європи, то це проксі-війна. Дехто з російських аналітиків зазначає, що таких трюків вони навчилися в американців, які вже застосовували згадані технології у себе під час бізнес-війн. Тому це явище не нове, але цілком реальне. Основними інструментами проксі-війни є пропаганда, зв’язок із місцевими симпатиками тих чи інших ідей, інфільтрація спеціальних служб, яки здійснюють радикальні дії. Такий собі коктейль інструментів і засобів.

 Тиждень.ua: Український конфлікт став тлом для розмов про те, що відбувається мало чи не цивілізаційне зіткнення між Європою і РФ, яке потенційно може перейти і в той стан, коли дискутуватимуть не дипломати і політики, а гармати. Чи погоджуєтеся ви з такою позицією?

– Не думаю, що РФ сприймає Євросоюз як ворога. Європа – це політичний опонент Росії, з яким доводиться конкурувати, зокрема й щодо України. У публічних дебатах є певний історичний геополітичний стереотип. Західна Європа в останні 20 років дуже уважно спостерігала за Україною, Росією та рештою держав Східної Європи, зокрема за процесами трансформування економіки, злетами та падіннями, політичною еволюцією. Якщо говорити про путінський режим, то він є очевидним відкатом назад. Досвід політики Путіна, болючий для України та решти Європи, є лише епізодом, який, коли настане час, завершиться. Проблема в тому, що він завдасть величезного болю і руйнувань на шляху до зникнення.

Є ще один жупел, яким лякають росіян. Це Північноатлантичний Альянс. Відомий факт, що в НАТО немає жодного консенсусу, особливо в питаннях його розширення, зокрема приєднання України та Грузії. Причина банальна: таке рішення може призвести до початку справжньої війни з РФ. А це абсолютно не те, чим країни – члени НАТО нині хотіли б займатися. Тому бажано було б вирішити український конфлікт на цивільному рівні. Люди зацікавлені не в танках, а в особистих свободах, достойній правовій системі тощо.

Читайте також: Трансатлантичне завантаження

 Тиждень.ua: Будь-який військовий конфлікт завжди вражає обидві його сторони. Щодня Росія витрачає величезні кошти на підтримку сепаратистського руху на Сході України, намагається латати дірки у своїй економіці та бюджеті, спричинені зовнішніми санкціями. Якими можуть бути загрози для країн – сусідів РФ, якщо вона з об’єктивних причин стане тріщати по швах?

– Російська економіка – це суцільний експорт нафти та газу, а тієї модернізації, яку так рекламував президент Мєдвєдєв, так і не відбулося. Нинішня битва за Україну нічим не поліпшує такого стану речей. Закордонні інвестори вкрай неохоче інвестують у РФ або укладають із нею нові угоди. Це ахіллесова п’ята російської економіки, проте вона не є смертельною загрозою тут і тепер. Владімір Путін і далі грає в уже звичну для всіх політичну гру, витягуючи на світ Божий національний патріотизм перед обличчям так званого закордонного ворога, який увесь час намагається якось накапостити. Це випливає з його промов.

Як підтверджує моє спілкування з простими росіянами, які жодним чином не причетні до політичних справ, такі ідеї непогано вкорінюються. Зараз спостерігається певне загострення такого стану, адже анексія АРК є своєрідною національною перемогою. Військові паради, які відбулись у травні, для 90% росіян щаслива нагода ще раз у тому переконатися. Крим – це дорого. Проте інші здобутки просто фантастичні. Зокрема, політичні в очах російського суспільства. Їм усе одно, скільки коштуватиме утримання півострова, вони тим не переймаються. Заволодіння ним безцінне. Власне, як я розумію, самі кримчани ще й досі не отримують російських пенсій. Анексія Донбасу з економічного погляду не надто хороша ідея для РФ.

 Тиждень.ua: Бої на Сході України й анексія Криму порушують перед Європою питання про те, яким чином запобігти зростанню кількості заморожених конфліктів і сірих зон у регіоні Чорного моря. Які варіанти протидії можна запропонувати?

– Придністровський конфлікт – це справді важливий випадок і нині дуже чутлива річ. Я кілька разів відвідував той регіон. І от що прикметно, як на мене: придністровська індустрія виявляє дедалі більше зацікавлення у співпраці з ЄС. Велика частина тамтешнього імпорту й експорту припадає на Європу та Росію. Підприємства зареєстровані в Кишиневі, й таким чином вони працюють як звичайні молдовські компанії. Нині, в умовах запровадження в Молдові поглибленої та всеохоплюючої зони вільної торгівлі (DCFTA), для придністровських бізнесменів це головний біль, бо єврокомісари кажуть, що і Придністров’я має адаптувати необхідні стандарти, перед тим як отримати всі вигоди від відкритості європейського ринку. Для DCFTA ще слід ухвалити та імплементувати величезну кількість відповідних законів, на що навіть Україні та Молдові потрібен час, а Придністров’ю це явно не під силу. Є тимчасова угода про торговельні преференції, які діють на території останнього, термін якої спливає 2015 року. Як на мене, єврокомісарам нині треба запропонувати для нього полегшену форму поглибленої та всеохопної зони вільної торгівлі. Самі ж придністровці якось не надто переймаються цим питанням. Їм цікавіше спостерігати, чи стане Одеса частиною Росії, що малоймовірно.

Щодо Північної Осетії й Абхазії, то Грузія втратила ті дві провінції назавжди. Історія закінчена, і тут уже нічого не вдієш. Нагірний Карабах – це якийсь неймовірний, нереальний конфлікт, коли Азербайджан витрачається на найдорожче озброєння для своєї армії, яке закуповує в Росії, а остання має свої військові бази у Вірменії. Це безвихідь, і немає жодних підстав сподіватися на те, що там щось якісно зміниться. Тож спостерігаємо нову цілеспрямовану війну між Азербайджаном і Вірменією: ані Росія, ані Європа від того не в захваті. Отже, Нагірний Карабах, як і раніше, важкий випадок, а нові кімнатні зустрічі, ініційовані ОБСЄ, покликані знайти можливе вирішення цієї ситуації, практично нічого не дають.

Читайте також: Як переоблаштувати Донбас

 Тиждень.ua:Наскільки нині українській стороні реально повернути анексований Росією Крим, який також перетворюється на сіру зону? Здається, що гучних заяв навіть найвищих політиків України, повторюваних, як мантра, для цього недостатньо.

– Боюся, що Крим політично став для України тим, чим для Грузії є Абхазія. Це окрема територія, яка не має своєї незалежності, бо фактично стала частиною Росії. В офіційних дипломатичних промовах приєднання півострова до РФ не визнають ніколи. Так само як свого часу міжнародні союзники Грузії заявляли про підтримку її територіальної цілісності. Тож і у випадку України це порожні балачки. Я розумію, це болюча констатація для українців. Крим втрачено, проте реальне поле бою – східні області країни. Передбачати майбутнє важко, проте, як мені здається, Путін принаймні усвідомлює, що йдеться про території з купою проблем. Тому треба зробити все можливе, щоб Україна нарощувала свої здобутки, але без уведення військ та окупації Сходу України, бо це спричинить додаткові величезні проблеми.

Власне, Росії вдалося зробити себе ворогом для більшості українців. Але це не той спосіб, за допомогою якого в Україні реально перемогти. Неможливо воювати проти цілої нації. Важливо зрозуміти, якою зброєю і якими засобами послуговується супротивник. Звичайно, у нинішній ситуації йдеться про переважання військової потуги, проте наробити ще кілька Кримів – це не найкраща ідея. Така опція і російська армія на кордоні – то техніка залякування, але яка зі сторін насправді блефує?

Біографічна нота:

Майкл Емерсон – старший науковий співробітник Центру європейських політичних досліджень (CEPS) у Брюсселі. У 1991–1996 роках був послом ЄС у Москві. Основні наукові інтереси зосереджені на загальноєвропейських інститутах, політичній економії Великої Європи, європейській політиці безпеки і відносинах ЄС із Росією, Україною, Туреччиною та Кіпром. Також досліджує відносини Євросоюзу з Кавказом та відносини ЄС – США. Здобув ступінь магістра в Оксфордському університеті й почесні докторські ступені від університетів у Кенті та Кілі.


Матеріали за темою:

Теги
Реклама
Останні публікації згорнути
Новини партнерів 24tv.ua
Новини партнерів RedTram
Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
вакансии Симпатик Групп, новости украины здесь, Пасмурно в Твери в эти выходные
©2007-2016 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS
Interfax

Будь-яке копiювання, публiкацiя, передрук чи наступне поширення iнформацiї, що мiстить посилання на "Iнтерфакс-Україна", суворо забороняється. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено