Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи
3 липня, 2014   ▪   Олександр Крамар   ▪   Версія для друку

Час дорослішати. Україна як об'єкт геополітики

Щоб вижити, Україні доведеться відмовитися від ролі пасивного об’єкта геополітичних змагань інших держав і таки стати активним суб’єктом хоча б регіональної політики
Матеріал друкованого видання
№ 26 (346)
від 26 червня, 2014
Час дорослішати. Україна як об'єкт геополітики

Російське вторгнення в Україну вкотре привернуло увагу до того, на що і на кого можна покладатися в новій нестабільній геополітичній реальності. Українці дістали необхідний поштовх, щоб усвідомити цінність незалежності та суверенітету своєї держави, додаткові аргументи на користь європейської та євроатлантичної інтеграції. Очевидною стала неможливість покладатися на будь-які домовленості з Росією, яка виконує їх лише доти, доки їй це вигідно. Дискредитувала себе став­­ка на позаблоковий і нейтральний статус, яка такий тривалий час домінувала в українському суспільстві й політикумі.
За даними проведеного на початку червня Центром Разумкова соціологічного дослідження, частка громадян, які вважають, що Україна має вступити до ЄС, сягнула 60,9% опитаних, тих, хто виступає проти входження до НАТО, зменшилася до 40%, а за приєднання зросла до 41% (решта наразі ще не визначилася). Без респондентів неконтрольованого наразі Донбасу проти вступу до Альянсу взагалі лише 34,5% опитаних, тоді як за – 45,1%. Тобто потенційний результат референдуму навіть за умови, якщо ті, хто не визначився, на нього не прийдуть дасть 57% голосів за вступ до НАТО.
Тепер важливо, щоб уроки були засвоєні й заданий імпульс трансформувався в реальні незворотні кроки до розбудови Украї­­ни як європейської держави з належними гарантіями національної безпеки через реа­льні міжнародні механізми її забезпечення. Адже під час російської агресії було розвіяно, зокрема, й ілюзії щодо спроможності ЄС чи його ключових членів самостійно гарантувати безпеку і стабільні­сть на континенті. Виявилося, що лише завдяки жорсткій (можливо не настільки, наскільки хотілося) позиції США та їх найбільш послідовних союзників у Європі (Великої Британії, Поль­­щі, Литви, Швеції) Путін не наважився дія­ти в Україні ще зухваліше.

Російська агресія проти України розвіяла ілюзії щодо спроможності ЄС чи його ключових держав самостійно гарантувати безпеку і стабільність на континенті

Це не означає, що Україна має відмовлятися від інструментарію та можливостей, які дає їй інтеграція до ЄС і НАТО. Однак мусимо бути свідомими, що її дуже тривалий час може блокувати Росія, принаймні доки в низці європейських столиць пануватиме застаріле переконан­­ня, що Україна – зона якихось особливих інтересів РФ, тому зближення з нею лише «дратуватиме російського ведмедя».
Подолати цей стереотип і прибрати російське гальмо з європейської та євроатлантичної інтеграції нашої країни неможливо за допомогою якихось переконувань чи вмовлянь РФ. Адже її нинішні еліти не визнають права на існування Української держави так само, як арабські фундаменталісти – права на існування Держави Ізраїль.

Читайте також: Трансатлантичне перезавантаження

Щоб Україну почали сприймати серйозно, вона має стати активнішою у своїй зовнішній та оборонній політиці, припинити гратися в нейтралітет та «фін­лян­­дизацію» чи «австріїзацію» та чітко визначитися, на чиєму вона боці в умовах дедалі більшої агресивності Кремля. Потрібно довести свою суб’єк­тність усьому світові й насамперед Росії так, щоб у нашій державі перестали вбачати чиюсь сферу впливу або лише поле бою потужніших країн чи їхніх альянсів, доля якої визначається саме резонами останніх у геополітичній грі. Це не означає, що ми зможемо не рахуватися з логікою тієї гри, однак при цьому мусимо зайняти самостійну активну позицію та блокуватися з тими державами, чиї інтереси в той чи інший час збігаються з нашими.
На нинішньому етапі основ­ний національний інтерес нашої держави полягає у збереженні незалежності в умовах російської експансії. Потрібно орієнтуватися на «різношвидкісну інтеграцію» насамперед із тими країнами у межах євроатлантичного простору, які відчувають аналогічні Україні реальні або потенційні загрози від Росії. З одного боку, необхідна тісна співпраця в оборонній та військово-технічній сфері зі США та Великою Британєю. З другого – створення під їхньою ядерною парасолькою в Балто-Чорноморському регіоні нової системи (підсистеми) колективної оборони за участю як повноправних членів НАТО, так і держав, які ще не є ними (значною мірою через російський стримувальний фактор).

В умовах кризи трансатлантичної солідарності, пов’я­заної з оманливим переконанням більшості країн «старої» Євро­­пи у відсутності реальної загрози їм із боку Росії, потрібно об’єднати зусилля країн Балто-Чорномор­сь­­кого регіону, які відчувають реальну або потенційну загрозу. Йдеться передусім про Литву, Латвію, Естонію та Швецію (і, можливо, Фінляндію), Польщу, Грузію, Молдову й Румунію, Азербайджан та Туреччину. І в цьому питанні Україна має стати суб’єктом, а не об’єктом хоча б регіональної політики та ініціатором чи співініціатором створення тут системи або підсистеми колективної оборони.

Читайте також: Власний інтерес

Сукупний демографічний та економічний потенціал названих 10 країн та України перевищує потужність Росії навіть із партнерами по Організації Договору колективної безпеки (ОДКБ). Так, чисельність населення названих держав на початок 2014 року становила 210 млн осіб (без Туреччини 134 млн), тоді як РФ – 143 млн (разом із членами ОДКБ 185 млн). ВВП за ПКС у 2012-му, за даними МВФ, у 11 названих країнах Бал­то-Чорно­мор­­ської дуги становив $3,2 трлн (без Туреччини $2,1 трлн), тоді як у Росії – $2,5 трлн (із сателітами із ОДКБ $2,9 трлн). Якщо не брати до уваги ядерну зброю, то й війсь­ковий потенціал навіть зараз зіставний із російським завдяки потужній турецькій армії. Водночас у разі належного посилен­­ня уваги всіх 11 держав Балто-Чорноморської дуги до своєї оборони вони здатні за підтримки ключових членів НАТО й передусім США та Великої Британії досить стрімко наростити власний військовий потенціал до рівня, цілком достатнього для самостійного стримування РФ. Це, зрозуміло, не стосується ядерної зброї – у тому питанні країни блоку потребують ядерної парасольки Сполучених Штатів та Британії щонаймен­­ше на першому етапі, протягом якого могли б бути створені власні сили стримування.

Важливо також переконати США в необхідності активних дипломатичних зусиль для створення такого альянсу держав Балто-Чорноморського регіону та його підтримки. І підстав для цього достатньо, адже якщо РФ не зупинити в Україні та на Кавказі, то її просування на південний захід триватиме. Потенційні плацдарми в присередземноморській смузі вже готові – це і Сирія, і Сербія, і, можливо, Болгарія та Кіпр. Слід також зазначити, що нинішня лінія поведінки Туреччини та Угорщини наразі досить фрондистська щодо Сполучених Штатів, а відтак можлива їхня співпраця з Росією. Зміцнення позицій Кремля на півден­но-східному напрямку здатне розширити його вплив у Словаччині, посилити антизахідні рухи в Північній Африці та на великому Близькому Сході. Усе це може підірвати вибудувану піс­­ля перемоги Заходу в першій холодній війні архітектуру безпеки на заході Євразії і створити значно більші загрози національній безпеці США й трансатлантичного світу загалом, аніж зміцнення Китаю на Далекому Сході.

Читайте також:Загроза євроімітації


Матеріали за темою:

--> --> -->
Реклама
Новини за темою
Останні публікації згорнути
  • 14 травня у кварталі Сонячний у Луганську в приміщенні супермаркету «Абсолют», що працював ще кілька днів тому, відкрився великий і сяючий новими кольорами «Спар» із величезною вивіскою «7:00 — 22:00». Якщо брати мірки довоєнні, то хіба це подія? Так, відкриття чергового супермаркету у великому місті — майже буденне явище.
    28 травня, Яна Вікторова
  • Які шанси має Петро Порошенко досидіти в кріслі президента України до кінця терміну й чи зможе повернутися туди вдруге
    28 травня, Роман Малко
  • Святошинський районний суд відмовився прийняти самовідвід присяжних у справі колишніх «беркутівців» Сергія Зінченка та Павла Аброськіна і прийнявся за розгляд по суті.
    28 травня, Станіслав Козлюк
  • Що таке команда Петра Порошенка і які в ній центри впливу
    27 травня, Богдан Буткевич
  • Бойові дії, які розпочалися в 2014 році породили феномен військових добровольців та волонтерів. Втім, рівно 100 років перед тим українці вже проявили себе в подібній ситуації
    27 травня, Святослав Липовецький
  • Відомий бельгійський саксофоніст і композитор Ален Крепен розказав Тижню про сучасний стан і можливості духових оркестрів, способи подолання невідомості української сучасної класичної музики та її авторів у світі та саксофон, повноту звукових можливостей якого ще розкрито не в повні.
    27 травня, Ганна Трегуб
Новини партнерів 24tv.ua
Новини партнерів RedTram
Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
работа Харьков оптимизатор любовный гороскоп на год Жеральдин Пайя http://avtosale.ua/
©2007-2016 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS
Interfax

Будь-яке копiювання, публiкацiя, передрук чи наступне поширення iнформацiї, що мiстить посилання на "Iнтерфакс-Україна", суворо забороняється. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено