Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Передплата Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи
12 червня, 2014   ▪   Ігор Лосєв   ▪   Версія для друку

Кримська політика України. Що втратила Українська держава внаслідок ампутації Росією її частини

Уже зараз можна констатувати фундаментальні геополітичні втрати, що підважують міжнародний і регіональний статус Української держави. Країна загубила кон­троль над чорноморським узбережжям, зберігши тільки відносно невеликий північно-за­хідний його відтинок, позбувшись потенційно лідерських позицій у басейні Чорного моря.
Матеріал друкованого видання
№ 23 (343)
від 5 червня, 2014
Кримська політика України. Що втратила Українська держава внаслідок ампутації Росією її частини

Невипадково видатний український геополітик Юрій Липа писав: «Той, хто володіє Севастополем, володіє Кримом; той, хто володіє Кримом, володіє Чорним морем». Сьогодні й Севастополь, і Крим, і Чорне море прибрала до рук Росія. Україна втратила свої позиції в Азовському. Якщо раніше вона панувала в Керченській протоці, контролюючи її західний берег і острів Коса Тузла, то нині обидва береги належать РФ, Азовське море стало внутрішнім російським озером і Москва вирішуватиме, пускати українські судна з Чорного моря до наших-таки азовських портів Маріуполя й Бердянська чи не пускати, заблокувавши нам таким чином металургійні центри Південного Сходу.

У світовій політиці Україна повинна постійно порушувати проблему Криму, не даючи змоги Росії тихо і спокійно його перетравлювати

Якщо подивитися на мапу, то геополітичне становище України стало вкрай кепським: від Чернігівщини до півдня Донеччини, від Херсонщини до Придністров’я (а з урахуванням території Білорусі навіть іще більше) її із трьох сторін (північ, схід, південь), а коли зважити на військовий контингент РФ у так званій Придністровській Молдавській Республіці, то й із чотирьох, узято в оточення Росії. Оборонятися було б важко. Зайве й казати, що така конфігурація кордонів України та російських військових угруповань постійно провокуватиме Кремль, спонукатиме його остаточно позбавити Україну виходу до моря, ліквідувати її як морську державу. Якщо таке станеться, вона матиме вигляд протекторату Богемія і Моравія замість повноцінної Чехо-Словаччини…
Газоносний шельф України в Чорному морі також значною мірою втрачений разом із потужною видобувною компанією «Чорноморнафтогаз», що її захопили російські окупанти.

Утрачено найкращі війсь­ково-морські бази України в Севастополі, Феодосії, Керчі, Донузлаві. Десятки тисяч кримчан (кримських татар, українців, росіян та ін.) стали біженцями, їхнє життя зруйноване. Українському народові брутальним актом агресії та окупації завдано дуже болісної травми. Соборність країни втрачена. Її відновлення має стати стратегічним завданням нації, національною ідеєю. Відчуваючи такі настрої, практично всі топ-політики країни (Порошенко, Тимошенко, Гриценко, Ляшко та ін.) на президентських виборах обіцяли повернути Крим Україні. Але це передбачає величезні зусилля. Крим легко здали, а повернути його буде дуже важко.

Читайте також: Піратство державних масштабів

Поки що все залишається на рівні розмов і гасел. У Києві уже відбувся з’їзд кримчан, що змушені були тікати з рідної землі під тиском окупантів та колаборантів. Ці люди скаржилися на відсутність реальної допомоги державних органів. Біженці опинилися поза правовим полем України, маючи проблеми із судовим захистом своїх прав, труднощі з користуванням рахунками в українських банках, із перенесенням свого бізнесу на материкову Україну тощо. Житло вони мають тимчасове, а перспективи геть невідомі. Офіційний Київ зволікає із законом «Про статус вимушених переселенців», кажуть, що його готують, але Верховній Раді постійно ніколи, весь її час забирають турботи, пов’язані зі змінами в Конституції, що мають зробити главу держави безправною лялькою і зруйнувати вертикаль влади, зробивши подарунок сепаратистам у регіонах та Путіну. Правильно стверджують деякі громадські діячі, що антитерористичну операцію треба починати з Верховної Ради, Кабміну й Адміністрації президента…

Показово, що маленька Грузія після війни 2008 року сформувала Міністерство реінтеграції окупованих територій, а в Україні обіцяли запровадити посаду віце-прем’єра із цих питань, відповідного міністра… Однак поки що нічого немає, тим часом десятки тисяч кримчан, а тепер уже (внаслідок «дуже вдалої» політики нинішньої влади) й колишніх жителів Донецької та Луганської областей щодня стають жертвами байдужості й безвідповідальності київської бюрократії, бездарної і невмілої, здатної працювати лише на власний інтерес.

Читайте також: Джемілєв: Є всі ознаки, що Меджліс буде закритий і заборонений у Криму

І це тоді, коли дуже важливим стає формування комплексної (економічної, правової, дипломатичної, культурної, інформаційної, військової, прикордонної тощо) кримської політики держави Україна.
Постає необхідність шукати нестандартні, евристичні рішення вкрай складних проблем. Зокрема, як підтримати прихильників України, що залишилися в Криму; як допомагати тим, хто був змушений його покинути; як в умовах окупації і жорсткого тиску Кремля та його репресивних структур підтримувати кримськотатарський народ. До речі, він потребує сприяння не лише на півострові, а й на рівні міжнародних інстанцій, де надія на українську дипломатію.

У світовій політиці на всіх інтернаціональних форумах Україна повинна постійно порушувати проблему Криму, не даючи змоги Росії тихо і спокійно його перетравлювати, а світовій громадськості – забути про цю нахабну анексію. Київ має підтримувати різноманітні зв’язки зі своїми прихильниками на півострові, систематично нагадуючи про українську державну належність Криму й тимчасовість окупації, як і путінського деспотичного режиму загалом. З огляду на це вкрай важливим є створення спеціальної радіостанції, приміром за назвою «Український Крим», що працювала б на місцеву аудиторію українською, кримськотатарською та російською мовами. Тут стали б у пригоді традиції радіостанцій «Свобода» й «Вільна Європа». Журналісти обов’язково повинні бути талановиті й креативні, бо невігласів і нездар у вітчизняних ЗМІ хоч греблю гати… Не завадив би й супутниковий телеканал, який приймали б на території Криму. Слід подумати про шляхи постачання окупованого півострова газетами, журналами, книжками й листівками. Крім того, потрібні відповідні сайти. Лише тоді жителі АРК відчуватимуть, що їх не забули й не здали.

Українська держава має обов’язок захищати свою цілісність у міжнародних судах, а це означає необхідність регулярної підготовки грамотних в юридичному відношенні позовів проти країни-агресора.
Без цього всі заяви, що «ми ніколи не визнаємо анексії Криму», «ми повернемо Крим Україні», «Крим усе одно буде українським», нічого не варті. Це будуть лише слова, слова, слова… Причому вербальні зусилля без реальних дій тільки дискредитуватимуть Україну, як колись КНР – нескінченні «китайські попередження» у зв’язку з порушеннями її повітряного простору іноземними військовими літаками. Нині Пекін має потужну систему ППО, тож необхідність «попереджувати» зникла.

Читайте також: Кремль заборонив діяльність у Криму ще п’яти українських банків

Новообраний президент Ук­раїни Петро Порошенко також обіцяє повернути Крим «економічними і юридичними засобами». А хіба Росія забрала його саме таким чином?

Перш ніж говорити про повернення півострова, треба чітко з’ясувати, як його було втрачено, розібратися в усіх помилках, нехлюйстві та зраді, виявити всіх винуватців на різних рівнях влади України й дати їм належну юридичну оцінку, зокрема проаналізувати діяльність під час кримської кризи керівництва Верховної Ради, Кабінету Міністрів, Адміністрації президента, Міністерства оборони, Генерального штабу, МВС, СБУ.

Дуже важливо всіма політичними й дипломатичними кроками України навіть символічно не легітимізувати анексію української території. Зокрема, викликає подив одна з перших заяв переможця президентських виборів Петра Порошенка: про його прагнення підписати нову безпекову угоду з Російською Федерацією. Розпочавши агресію проти України й захопивши Крим, остання знехтувала цілою купою угод, то який же сенс укладати з нею ще одну, яку вона теж може в будь-який момент зігнорувати? Москва невипадково раз по раз починає загравати з Києвом, демонструючи готовність до перемовин. Це робиться з метою відірвати Захід від України, розколоти неформальну коаліцію його країн, показати, мовляв, те, що відбувається, – суто двосторонній конфлікт, «давний спор словян между собой» (за Пушкіним), і тому Захід може заспокоїтись і в ці справи не втручатись. А опинившись із Україною сам на сам, Кремль диктуватиме умови державі, що буде реально ізольована.
Такий підхід вигідний саме країні-агресору, окупанту, що хоче бути з жертвою віч-на-віч. Тоді як Україна, навпаки, має прагнути максимальної інтернаціоналізації конфлікту. Нині метою Кремля є приспати увагу світової громадськості до кримського питання. Хочеться вірити, що колишній міністр закордонних справ України Петро Порошенко це усвідомлює.
Питання повернення Криму стане найсерйознішим іспитом національно-державної спроможності українського суспільства.

 


Матеріали за темою:

Реклама
Останні публікації згорнути
Новини партнерів 24tv.ua
Новини партнерів RedTram
Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
©2007-2016 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS
Interfax

Будь-яке копiювання, публiкацiя, передрук чи наступне поширення iнформацiї, що мiстить посилання на "Iнтерфакс-Україна", суворо забороняється. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено