Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Передплата Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи Приватна урбаністика
5 червня, 2014   ▪   Дмитро Крапивенко   ▪   Версія для друку

У режимі "майже". Час компромісів минув

Події в Україні розвиваються таким темпом, що, навіть коли здається, ніби певний процес минув і можна поставити крапку, виявляється, навіть для коми зарано.
Матеріал друкованого видання
№ 23 (343)
від 5 червня, 2014
У режимі "майже". Час компромісів минув

Маємо нового президента. Майже. Залишилися церемоніальні формальності й фото на пам’ять. Але які будуть його пов­новаження і на яку більшість у парламенті він спиратиметься? Яку частину країни контролюватиме де-факто?

Маємо демократичні вибори. Майже. Якщо президентські перегони відбувалися без істотних нарікань, то кампанії місцевого масштабу нагадали про всі сорти гречки, а в Києві обернулись величезним скандалом: партія «Демократичний альянс» потрапила до Київради лише після перерахунку голосів завдяки наполегливості активістів.

Маємо війну. Майже. Три літери АТО – це майже формула Льва Троцького «ні миру, ні вій­ни»: на Донбасі тривають пов­ноцінні бойові дії із застосуванням ПЗРК проти української бойової авіації, труни з «вантажем 200» йдуть у мирні регіони держави й перетинають російський кордон, а влада тільки тепер наважується «вивчити питання щодо запровадження воєнного стану» в зоні збройного конфлікту.
Силовики звітують про знешкоджені блокпости терористів і активні фази операції. Майже привід для оптимізму. Бо в генеральських рапортах якось губиться окопна правда навіть не про погане постачання, на яке нарікають бійці з передової, а про те, що деякі підрозділи фактично в оточенні. Луганський прикордонний загін, частини Нацгвардії в тому самому обласному центрі перебували в контрольованому ворогом місці: сепаратисти вже давно захопили там органи влади, облуправління СБУ і МВС, і неважко було здогадатися, що наступними мішенями стануть ці військові частини. Генерали того не помітили. Майже.

Читайте також: Андрєй Ілларіонов: «Агресія проти України неминуче завершиться зміною кордонів Росії»

Майдан переміг. Майже. Режим повалено. Але Майдан стоїть. Та й попередня влада має в Україні свої очі, вуха та інші органи. І не десь там, на маргінесі, а в самій Раді. Чехарда вчорашніх регіоналів дає підстави говорити про формулювання «групи Курченка». До речі, про молодоолігарха: його медіа працюють як і раніше, а капітали ніби спокійно перетікають із України в окупований Крим. Слідчим органам, виявляється, потрібні були три місяці, щоб наважитись оголосити в розшук іншого фінансового функціонера режиму – Сергія Арбузова.

Фатальне «майже» переслідує нас і на зовнішньополітичному рівні. Захід визнав президентські вибори й готовий допомогти Україні. Майже. Так, Петро Порошенко – бажаний гість у Нормандії, де вшановуватимуть героїв Другої світової і серед гостей головний «спадкоємець» тієї перемоги Владімір Путін. Дипломатична інтрига в дусі ХVIII століття ще знайде свого автора в художній літературі, але… На тлі символічно-меморіальних заходів у Франції помітним стає інший жест Парижа. Попри санкції проти РФ та інші «заклики й обурення», військові кораблі Mistral (made in France) поповнять-таки російський ВМФ. І що не менш символічно: базуватимуться ці судна не на Тихому океані, як планувалося раніше, а в Севастопольській бухті.

Суспільство й політики дозріли до позачергових парламентських виборів. Майже. Шляхетних мотивів «перезапустити систему влади», «очистити нарешті парламент» – аж задосить. Однак постає актуальне питання: а як обирати? За наявної пропорційно-мажоритарної системи не комільфо. Виборчі округи ще тривалий час залишатимуться полем для адміністративного тиску й махінацій. Не менш актуальне питання – територія фактичного проведення виборів. Без відчутних успіхів силовиків на Сході про повноцінне волевиявлення годі й говорити. До того ж зависло в повітрі питання легітимності ЦВК, в більшості членів якої добігає кінця термін повноважень.

Читайте також: Петровська доба. Про Порошенка без ілюзій

Та, власне, увесь попередній більш ніж 20-річний «шлях реформ», «європейської інтеграції» складався із дрібних і не дуже компромісів, численних «майже». Жодна влада не наважувалась на якісні зміни, бо незабаром вибори (як не парламентські, то президентські), тож краще зіграти доброго царя, роздати чергові пільги, підгодувати з бюджету потенційний електорат, пообіцяти зміни в майбутньому, «застабілізувати», як полюбляв казати знаменитий своїм красномовством Віктор Янукович.

Спокуса піти цим самим курсом велика і в нинішньої влади.

Поле й масштаби для майже досягнень – колосальні. Можна сісти за стіл переговорів із Путіним, «заради миру і злагоди» згорнути бойові дії на Донбасі, благословити створення там Придністров’я 2.0. «Почути» Схід і виділити йому непомірно щедрі дотації на втіху місцевій олігархії та черговій генерації бюджетних утриманців. Заморозити ще на десятиліття ринок землі, утримувати медицину й освіту в напівреформованому стані, побавитись у люстрацію на рівні завгоспів. Усі ці заходи за належної інформаційної підтримки можуть набути вигляду прагматичних компромісів заради того, щоб… «застабілізувати».

Читайте також: Більше ніж волонтери

Необхідні сьогодні різкі й радикальні кроки не мають нічого спільного з революційним «угаром», який пропагує, наприклад, Олег Ляшко. Просто в усіх хронічних хвороб України такий поважний вік, що жодна терапія, окрім хірургічного втручання, вже не допоможе. Можна виглядати ковбоєм, коли перед телекамерою в манері колгоспного бригадира «строїш» чиновника й жодним чином за це не відповідаєш. Але справжній фронт пролягає по межі того компромісу, на який здатні політики й суспільство. Наскільки серйозно президент реалізує намір відмовитись від бізнесу: формально перекладе яйця в різні кошики чи справді продасть заводи й телеканал на додачу? До якої міри він схильний оточувати себе «старими професіоналами» й не бачити плям на їхніх мундирах? Наскільки формальним виявиться підхід прем’єра до підбору консультантів у кожне міністерство: будуть це профі чи фахівці з «цілепокладання», які своїм теоретизуванням заколисуватимуть кабмінівську публіку, а та, своєю чергою, гальмування реформ пояснюватиме «українською специфікою»? Чи матиме новий парламент більшість і конструктивну опозицію, а чи знову залишиться елітним клубом для таємних домовленостей і кнопкодавства? Ну і, зрештою, саме суспільство, яке або впадатиме у відчай при кожній нагоді, або таки візьме безпосередню участь у перезавантаженні країни, хоч би яким рутинним воно здавалось…

Часом корисно вчитись у ворога. Зараз він діє всупереч писаним і неписаним законам і не визнає жодних «майже». Звісно, не йдеться про копіювання жорстокості й цинізму держави, яка щосили робить вигляд, що не воює на території сусіда. А от відсутність схильності до будь-яких компромісів у Кремля та всіх його посіпак у самопроголошених республіках варта наслідування. Бо якщо простягнути руку хижакові, то є ризик її втратити. Майже всю. Чи щонайменше по лікоть.


Матеріали за темою:

Реклама
Останні публікації згорнути
  • Світові медіа аналізують результати проміжного звіту міжнародної слідчої групи щодо збиття літака MH17 17 липня 2014 року в небі над Україною і роздумують над притягненням до відповідальності кремлівського режиму.
    29 вересня, Ольга Ворожбит
  • Те, що колись видавалося немислимим, сьогодні не таке далеке від реальності
    29 вересня, The Economist
  • Низькі рейтинги нинішнього владного дуумвірату викликають у його учасників приплив політичних амбіцій в умовах певної невизначеності. Поки що приховані, але від того не менш сильні. Тиждень спробував спрогнозувати, у що можуть мімікрувати нинішні партії влади й на які суспільні сили вони спиратимуться.
    29 вересня, Богдан Буткевич
  • Попри прагнення деяких (переважно українських) політиків вилучити тему Волині з українсько-польських відносин, у Польщі кампанія обговорення «злочинів українських націоналістів» набула мистецького підживлення
    29 вересня, Юлія Олійник
  • Георгій Тука, який майже півроку працює в новому Міністерстві тимчасово окупованих територій та внутрішньо переміщених осіб, розповів Тижню про своє ставлення до конфлікту переселенців і держави довкола соціальних виплат та боротьби з контрабандою на Донбасі.
    29 вересня, Андрій Голуб
  • Однією з головних новин минулого тижня стала спроба так званого державного перевороту в угрупованні «ЛНР». Після того як лідер луганських сепаратистів Ігор Плотницький 21 вересня заявив, що проти нього готувався заколот, який провалився, багато хто спочатку сприйняв це як чергове інформаційне вкидання чи самопіар сепаратиста. Адже жодних конкретних імен Плотницкий не називав.
    29 вересня, Денис Казанський
Новини партнерів 24tv.ua
Новини партнерів RedTram
Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
©2007-2016 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS
Interfax

Будь-яке копiювання, публiкацiя, передрук чи наступне поширення iнформацiї, що мiстить посилання на "Iнтерфакс-Україна", суворо забороняється. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено