Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Передплата Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи Приватна урбаністика
23 травня, 2014   ▪   Олесь Олексієнко   ▪   Версія для друку

Народження нової політичної реальності

Президентські вибори стануть лише прологом до кардинального переформатування політичного ландшафту
Матеріал друкованого видання
№ 21 (341)
від 22 травня, 2014
Народження нової політичної реальності

Вибори глави держави, результат яких зараз, схоже, цілком передбачуваний, стануть лише прологом до кардинального переформатування політичного ландшафту. Його нові контури будуть визначені відповідністю суспільним очікуванням перших кроків новообраного президента, термінами проведення дострокової електоральної кампанії до Верховної Ради та участю чи неучастю в ній виборців Донбасу. Отже, й оцінювати шанси на проведення необхідних країні реформ та зміцнення державності можна буде лише за результатами переобрання парламенту і зміни уряду, а не оголошення переможця президентських перегонів.

Запорука змін

Нині провести дострокові парламентські вибори бажала б як більшість громадян (за даними опитування Соціологічної служби «Рейтинг» від 3–12 квітня 2014 року, «за» – 68%, «проти» – лише 21%), так і основні кандидати у президенти, бо вони мають значно вищий рівень підтримки в суспільстві, аніж серед депутатів парламенту. Причому це стосується не лише Порошенка чи Тимошенко, а й фактично всіх висуванців (окрім Симоненка та Добкіна), які мають рейтинг понад 1%.

Зросте вірогідність формування правлячої коаліції із залученням поміркованої політичної, що опиратиметься на електорат південних та східних регіонів

Найімовірніший фаворит президентських перегонів Петро Порошенко уже заявив, що після них необхідно переобрати Верховну Раду. Соціологічні дослідження фіксують суттєву перевагу потенційного альянсу Порошенкової політсили «Солідарність» з УДАРом Кличка під час гіпотетичного голосування. Можливість отримати найпотужнішу фракцію для лідера електоральних симпатій значно привабливіша, ніж перспектива сколочування нестабільної та ненадійної більшості з нинішнього парламентського «болота» позафракційних. Тим більше діяти Порошенку доведеться в умовах парламентсько-президентської, а то й фактично цілком парламентської республіки (яку сьогодні багато хто бажає проштовхнути в проекті нової Конституції).

Водночас, за інформацією джерел Тижня, і Юлія Тимошенко, усвідомлюючи примарність шансів перемогти на президентських виборах, розглядає їх дедалі більше як стартовий майданчик для майбутніх парламентських. Опонуючи Порошенкові до останнього в цих перегонах і мобілізувавши бодай  30–35% тих, хто проголосує у другому турі проти нього, вона може повернути собі статус лідера опозиції. А після переобрання парламенту, не виключено, й лідера урядової коаліції, від якої в найближчому майбутньому може залежати значно більше, аніж від господаря Банкової. Крім того, дострокові парламентські вибори для Леді Ю – це ще й можливість замінити нинішню, сформовану за часів її ув’язнення, строкату фракцію різноспрямованих політиків особисто відібраними, відданими їй депутатами.

Читайте також: На друге коло. Порошенко vs Тимошенко

Юлії Тимошенко об’єктивно вигідні якомога пізніші парламентські вибори, адже за такого сценарію вже обраний у президенти Порошенко втратить знач­ну частину рейтингу в період, коли він уособлюватиме владу. Феномен стрімкого зростання рейтингу Петра Олексійовича полягає в тому, що він задовольнив запит на чергове «нове» (призабуте старе) обличчя, традиційно актуальний в українському суспільстві. Однак нині в цього кандидата рейтинг невідомого, якому можна приписувати ті чи ті бажані риси. Відтак, коли він стане президентом і почне діяти, рівень його підтримки може стрімко посунутися вниз. Адже більша частина українського суспільства, попри два громадські Майдани, все ще живе месіанськими, царистськими ілюзіями й має до політиків неадекватні, явно завищені очікування.

На перший погляд, дані соціо­логічних досліджень свідчать, що 71% прихильників Петра Олексійовича тією чи тією мірою згодні «жити з певними труднощами сьогодні, якщо це приведе до покращення їхнього життя в майбутньому». Та проблема ось у чому: їх потрібно буде ще переконати, що нинішні негаразди таки щось змінять на ліпше. Водночас оптимізм спостерігається в умовах, коли соціально-економічні проблеми ще не відчутні цілком, а «запас міцності» лише почав вичерпуватися.

Нереальним, щонайменше в умовах збереження нинішнього складу парламенту, буде й рівномірне розподілення ним тягаря економічних труднощів серед великого та олігархічного бізнесу, чого так очікує більшість українців. Наприклад, 42% прихильників Порошенка виступають за націоналізацію всіх великих підприємств, що належать олігархам, а ще 40% – за конфіскацію бодай тих, що були незаконно отримані. Зрозуміло, що, сам олігарх, Петро Олексійович коли й вдасться до переділу власності, то аж ніяк не до масштабної реприватизації. Водночас його зв’язки зі старими елітами надто очевидні, як і спокуса піти на широкі компроміси із представниками колишньої влади «задля стабілізації ситуації в країні», що провокуватиме дедалі більше невдоволення громадян, які голосуватимуть за нього в надії на «кардинальне перезавантаження країни» та «життя по-новому».

Читайте також: Sancta simplicitas. Київські вибори, реєстрація: керований бардак

Лакмусовим папірцем для Порошенка-президента стане й питання відносин із Росією, нормалізувати які протягом трьох місяців він уже пообіцяв. У лавах його електорату частка тих, хто негативно ставиться до проявів нерівноправної співпраці зі східним сусідом, одна з найвищих серед українських політиків: 89% потенційних виборців цього кандидата вважають, що Україна платить РФ завищену ціну на газ (у Тягнибока й Тимошенко таких 86%, у Тігіпка – 67%, а в Добкіна взагалі трохи більше ніж половина), 81% готові економити газ і тепло, якщо це посилить позиції Києва у діалозі з Москвою (в Тимошенко таких 78%, у Тягнибока – 73%, в Тігіпка – 55%, у Добкіна – 33%), 80% виступають за те, щоб цілком чи частково відмовитися від закупівлі російського блакитного палива (у Тігіпка таких лише 50%, а в Добкіна – 33%). Отже, левова частка виборців Петра Олексійовича очікує від нього не просто нормалізації відносин із Росією, а саме нормалізації на основі «перемоги» – зміцнення незалежності від Москви й посилення переговорних позицій Києва.

Реванш «помаранчевих»

Важко не помітити, що за законами циклічного розвитку нині у проєвропейському таборі спостерігається реванш помаранчевих, які вже тривалий час відігрують здобуті біло-серцевими Юлії Тимошенко у 2006–2009 роках позиції. Спочатку це відбувалося у вигляді зростання ваги насиченого колишніми нашоукраїнцями УДАРу, опанування «Батьківщини» ними ж таки під проводом Яценюка, Мартиненка, Кириленка, а останнім часом і злету Петра Порошенка, одного із ключових спонсорів «Нашої України» періоду її розквіту.

Читайте також: Навіщо йдуть у президенти непопулярні кандидати

Як уже зазначав Тиждень (див. № 20/2014), саме між таборами Порошенка й Тимошенко слід очікувати основного протистояння в найближчі роки. Цьому сприятиме факт, що загроза їм із боку політичних сил, які підбиратимуть біло-синій електорат, буде значно меншою, ніж доти. По-перше, в тому таборі не намічається єдності й найімовірнішим бачиться співіснування двох-трьох політичних сил. По-друге, без підтримки виборців Криму (а то й Донбасу) проросійські партії не матимуть шансів прийти до влади. Понад те, протистояння, ймовірно, змушуватиме Тимошенко та Порошенка дедалі активніше шукати союзу не лише з політсилами проєвропейського табору, а й із тими, які переберуть на себе електоральну спадщину Партії регіонів.

При нинішніх рейтингах потенційний блок «Солідарності» й «УДАРу Віталія Кличка» (анонсований, коли ухвалювали рішення про підтримку ударівцями Петра Порошенка на президентських виборах) міг би здобути до 35,3% серед охочих узяти участь у виборах до Верховної Ради. Рейтинг «Батьківщини» більш як удвічі нижчий (15,1%). Як бачимо, ці три політичні сили здатні сформувати стійку коаліцію, одначе в такому випадку на роль її лідера та прем’єр-міністра претендувала б саме Юлія Тимошенко. Тож Порошенко міг би наважитися на такий крок хіба що з метою її дискредитації як очільниці уряду, «відповідальної за соціально-економічну ситуацію в державі». Але в такому разі майже з точністю було б відтворено ситуацію 2005 року з війною Тимошенко проти «корумпованих любих друзів» (тепер «альянсу олігархів») та непрогнозованими наслідками для електоральних симпатій більшості проєвропейських виборців.

Проблема названої трискладової конфігурації полягає ще й у ненадійності альянсу «Солідарність» – УДАР. Основним фактором ризику тут є масштаб впливу на позицію останнього з боку Дмитра Фірташа, найсвіжіші заяви якого з-під домашнього арешту в Австрії вкотре підтвердили, що він грає в інтересах путінсько-медведчуківського сценарію «облаштування» України (федералізація, позаблоковий статус тощо). Наразі Фірташ цілком закономірно підтримує на президентських перегонах «ворога свого ворога» (Порошенка проти Тимошенко), однак в обмін на це може претендувати на значну частину партійного списку потенційного блоку під час парламентських виборів. І в разі непоступливості Петра Олексійовича, не виключено, спробує спонукати УДАР до самостійної участі в них.

Час неофітів

Проблемність коаліції з «Батьківщиною» та непевність союзу з УДАРом змушуватиме Порошенка шукати альтернативні конфігурації майбутньої більшості у Верховній Раді, без якої він буде позбавлений реальних можливостей визначати розвиток країни. У цьому контексті привертає увагу цікавий факт: за даними соціологічних опитувань, більшість другорядних кандидатів у президенти на нинішніх виборах об’єктивно виконують роль «спойлерів» саме щодо Петра Порошенка, підриваючи його шанси перемогти в першому турі.

Читайте також: Вектори без Віктора: геополітичні концепції кандидатів у президенти

Так, за даними згаданого опитування Соціологічної служби «Рейтинг», у другому турі за цього кандидата проголосували б 65% виборців Анатолія Гриценка, 62% – Ольги Богомолець, 58% – Олега Тягнибока, 49% – Олега Ляшка. За Тимошенко – лише по 19% прихильників Богомолець і Тягнибока, 16% – Ляшка, 6% – Гриценка. Тобто за умови зняття названих кандидатів Порошенко здобув би впевнену перемогу вже в першому раунді. Водночас ті самі кандидати мають значно більше шансів перетягнути нинішніх симпатиків Петра Олексійовича, ніж Юлії Володимирівни: Гриценко є другим вибором для 14% електорату Порошенка й лише для 8% – Тимошенко, Богомолець – для 7% і 3% відповідно, Ляшко – для 8% та 5%, Тягнибок – для 5% та 2% відповідно.

Проте в контексті майбутнього формування парламентської коаліції такий високий рівень симпатій прихильників Гриценка, Богомолець, Ляшка й Тягнибока до Порошенка створює сприятливе підґрунтя для потенційного союзу очолюваних ними партій із його політсилою вже в новому парламенті (або і їх приєднання до потенційного пропрезидентського блоку на майбутніх виборах: наприклад, у випадку Ольги Богомолець). Окрім того, на прийдешніх парламентських перегонах можемо спостерігати появу нових електоральних проектів колишніх «нашоукраїнців», як-от Арсенія Яценюка чи В’ячеслава Кириленка. Ці вихідці з НУ цілком комфортно можуть повернутися до табору Порошенка після того, як Юлія Володимирівна розпочне консолідацію «Батьківщини» довкола себе.
Водночас перед Порошенком, як свого часу перед Ющенком, постане завдання пошуку популярного лідера для своєї політичної сили на парламентських виборах, без якого її результат може виявитися значно нижчим за потенційний. Не виключено, що, як і у випадку з «Нашою Україною» 2007 року, її поведе тодішній лідер «Народної самооборони», а тепер руху «Третя Українська Республіка» Юрій Луценко. Тим більше, що члени його команди вже зараз активно беруть участь у виборчій кампанії Петра Олексійовича.

Нова політична реальність відкриє широкі можливості для нарощування підтримки політичних сил, які більша частина населення сприймає як порівняно нові («Громадянська позиція» Гриценка, Радикальна партія Ляшка, політична сила Ольги Богомолець і, можливо, В’ячеслава Кириленка). В умовах прогнозованої боротьби між Порошенком і Тимошенко та невідворотної втрати рейтингу президентом вони матимуть найвищі шанси поступово перебрати невдоволений електорат як одного, так і другої.

За біло-блакитну спадщину

Перспективи ПР та КПУ, судячи з результатів соціологічних опитувань, цілком залежать від того, чи залишатиметься Донбас у межах виборчого поля України, адже без тамтешнього базового електорату вони ризикують залишитися поза стінами парламенту. В такому випадку єдиною партією, яка виступатиме від імені жителів південних та східних регіонів, у ВР залишатиметься «Сильна Україна» Сергія Тігіпка. Нині її рейтинг дає змогу претендувати на 8–9% місць у парламенті за партійними списками. У разі виходу з електорального поля України Донбасу результат був би дещо нижчим, хоча згодом вона могла б перебрати на себе левову частку апріорі непрохідних проросійських політсил, а відтак розширити електоральну базу до 20–25% громадян (навіть України без Донбасу і Криму).

Читайте також: Партії без ідеології чи ідеологія без партій

Чи можливе буде за нової політичної реальності формування коаліцій на основі різних таборів? Вони так і не змогли постати в постпомаранчевій Україні, де «ширку» більшість виборців проєвропейських політичних сил однозначно сприймала як зраду. У новій реальності передумов для постання такої коаліції буде значно більше, оскільки ворог, Віктор Янукович та його найближче оточення, наразі вже «за бортом», а Партія регіонів у її добкінсько-колесніковському (ахметовсько-проросійському варіанті) не має ані монопольних, ані навіть домінуючих позицій серед колишніх прихильників біло-синіх. Соціологія чітко фіксує антагонізм між електоратом Добкіна, з одного боку, та прихильниками демократичних, проєвропейських кандидатів – із другого, який унеможливлюватиме будь-яку співпрацю між ними без значних електоральних утрат для кожного. Відтак очолювана Добкіним Партія регіонів ризикує перетворитися на вічну опозицію, яка займе місце поряд із КПУ Петра Симоненка, а в разі ініційованої нещодавно заборони останньої, ймовірно, заступить її.

Політична сила Тігіпка, якого у владному конгломераті часів Януковича вважали прихильником євроінтеграції, у цих умовах потенційно здатна виявитися цілком прийнятним партнером для правлячої коаліції на основі однієї із проєвропейських сил. Так, серед нинішніх прихильників Сергія Леонідовича частка тих, для кого другим вибором є один із проєвропейських кандидатів, більша, ніж тих, для кого –хтось із проросійських. Підтримка Порошенка серед виборців Тігіпка (23%) майже вшестеро вища, ніж серед добкінців (4%), тоді як останній не приховує, що орієнтується на роль не опозиціонера, а «конструктивного представника» інтересів південно-східних еліт у коаліції та Кабміні. «Ми могли б переформувати уряд і показати там людей, які представляють Схід і Південь... Показати, що громадськість впливає на призначення тих людей, які очолюють ті чи інші підрозділи та державні установи в цих регіонах», – заявив він нещодавно.


Матеріали за темою:

Реклама
Останні публікації згорнути
  • Це місце невідь-чому завжди уявлялось мені краєм світу. Надто важкодоступним, щоб отак, просто захотівши, скоро до нього дістатися. Я не помилилась. П’ять годин від Одеси вибоїстими дорогами, коли підкидає й від цього нудить. Раз за життя можна, – кажу своєму супутникові, іноземцю. Раз за життя треба, – кажу собі, українці.
    6 грудня, Анастасія Левкова
  • Як функціонує схема заволодіння допоміжними приміщеннями в столиці
    6 грудня, Тарас Кінько
  • Недореформована пострадянська Україна забезпечила ідеальні умови для виникнення та відтворення тіньової економіки
    5 грудня, Олександр Крамар
  • Про переваги Hyundai Tucson 2016 року випуску
    5 грудня, Олександр Пархоменко
  • У розмові з Тижнем Девід Кровлі, професор Школи гуманітарних наук Королівського коледжу мистецтв у Лондоні, розповів про старі та нові медіа, постправду й андеграунд у країнах соцтабору.
    4 грудня, Ганна Трегуб
  • Відомий лозунг «Хліба і видовищ!» у «молодих державах» до кінця 2016-го повністю віджив себе. Тепер тут хочуть тільки хліба. Причому видовища, якими так славляться «народні республіки», вже викликають у вчорашніх глядачів лише блювотний рефлекс. Особливо цей рефлекс видно, коли «впарюють» успіхи «республіки».
    4 грудня, Станіслав Васін
Новини партнерів 24tv.ua
Новини партнерів RedTram
Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
©2007-2016 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS
Interfax

Будь-яке копiювання, публiкацiя, передрук чи наступне поширення iнформацiї, що мiстить посилання на "Iнтерфакс-Україна", суворо забороняється. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено