Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Передплата Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи
15 травня, 2014   ▪   Юрій Радченко   ▪   Версія для друку

Sancta simplicitas. Київські вибори, реєстрація: керований бардак

Без цілковитої автоматизації виборчий процес щодалі більше втрачає сенс. Зміна складу комісій нічого не поліпшила.
Матеріал друкованого видання
№ 20 (340)
від 15 травня, 2014
Sancta simplicitas. Київські вибори, реєстрація: керований бардак

У них панує такий «людський фактор», посадові особи демонструють таке ігнорування норм закону та словникових визначень, а в суді колегії з одного й того самого приводу ухвалюють настільки відмінні рішення, що навіть кияни з резонансними «майданівськими» іменами відлітають геть як тріски. «Нова демократія» в дії?..

Як дізнатися всю правду про нашу систему виборів? А легко! Спільна для групи «помірно правих» аналітиків та ще й публічно редагована платформа існує від 2012-го. Основні проблеми міста й виборчого округу мені, киянину віком за 50, відомі як нікому. Виборчі комісії щойно наче пережили ротацію. Тож процес обіцяв нечувану демократичність...

Так, 25 квітня виникла у столиці нова «неформальна сила», що об’єднала понад десяток киян – претендентів на кандидатство у мажоритарних одномандатних округах.

Група вийшла цікава. Тут Андрій Лагутін, рекордсмен Європи та світу з різних видів дайвінгу, що організував вилов із крижаної води «Межигір’я» знаменитого фінансового архіву. Юрист Євромайдану Юрій Нікітін. Президент Всеукраїнського об’єднання морських піхотинців полковник Володимир Волошин. Командир «десантної» сот­ні полковник у відставці Сергій Ткаченко. Активний працівник медичної частини Майдану, психолог Євген Бєлоножко. Голова ГО «Спільна країна» Ольга Валєєва. Заступник сотника, фахівець із програмного менеджменту Микола Бабій. Разом – понад десять. Жодного – без вищої освіти. Люди абсолютно різні, але тим і цікаві!

Читайте також: У виборах до Київради братимуть участь 35 партій

Тож, домовившися, скачуємо «збірник примірних зразків і форм виборчої документації» із сайта ЦВК, розпочинаємо процес реєстрації.

Передусім я завітав до окружної виборчої комісії, просто під моїм будинком на Оболоні.

«У вас є набір реєстраційних документів?» – «Ні». – «Куди звертатися?» – «Не знаю». – «Який сайт тервиборчкому?» – «Не знаю». – «Ну хоч адреса…» – «Та наче на Хрещатику, 18, у мерії... Зрозумійте, ми ж іншим займаємось!»

Зрозумів. Вийшов, як і зайшов, через заставлені стільцями й лавами кімнати, звернувся до Google та до провайдера телефонного зв’язку.

На сайті ЦВК – жодних явно видимих координат. На сторінці міськвиборчкому – стара адреса. За годину порпання в лінках і телефонах знайомих депутатів з’ясовую: «Начебто на Суворова, 15, бо мерію блоковано». Календарний план та якісь форми документів знаходжу на порталі Центральної виборчої комісії.

Перша пастка, яку відразу не помічаєш: точної форми реєстраційної заяви для участі в позачергових київських виборах за одномандатним мажоритарним округом просто немає. У zip-архіві «odnomandatnyi» – що завгодно, крім її точного формулювання. Є, скажімо, таке: «Зразок заяви особи щодо самовисування на посаду селищного, сільського голови»; зразок заяви особи щодо самовисування кандидатом у депутати в одномандатному виборчому окрузі з виборів депутатів селищної, сільської ради» – без усяких там «протоколів зборів». І не вказано, що «примірний». Удача! «Я (прізвище, ім’я, по батькові) заявляю про самовисування та прошу зареєструвати мене кандидатом у депутати в одномандатному виборчому окрузі № ____ з виборів депутатів...», зазначено в тексті. Джерело – сайт ЦВК, розділ «Місцеві вибори».

Читайте також: На вибори мера Києва зареєструвалося 19 кандидатів

Проблеми поки що ніхто з нас не помічає: sancta simplicitas...

...866 грн збору сплачено, документи роздруковано.

Суворова, 15, Печерська адміністрація. На третьому поверсі, біля кабінету 313, у погано освітленому коридорі туляться, мов у бляшанці шпроти, «самовисуванці». На стіні приліплено перелік документів та покреслену вздовж і впоперек синьою авторучкою заяву. При такому освітленні й натовпі розібрати щось украй важко. Хлопець біля дверей веде список: перед тими, хто надійшов, не менш ніж по 100–150, а то й за 200 людей. Черга ледь просувається, хоча тих, хто запізнився, пропускають. Люди поводяться здебільшого культурно й трохи скептично: хто не читає з екранів, стиха обговорює невеселі політичні новини. «Чули гасло виборів? Від кожного киянина – по депутату!» – каже хтось. Стримано сміються.

Нарешті той змарнілий юнак вигукує і моє прізвище. Заходжу. У невеликій кімнаті – зо шість «приймальних місць». Заповнюю виданий опис документів (цінна річ для суду, не вказана в жодних інструкціях!), поки мадам навскоси проглядає папери. «Це залиште собі на згадку!» – кидає зневажливо, повертаючи програму. Чудасія, та добре, хоч не в обличчя: ще день тому досвідчений депутат минулого скликання розповідав, що «без програми ніяк». Але лазерний диск чомусь бере. А поряд зі мною якійсь добродій заповнює чисті бланки документів просто під диктовку працівника комісії, аж кінчик язика вистромив... Не встигаю здивуватись, як прийом документів особисто в мене закінчується.
Старанно занотовую на другому примірнику опису контакт­ний телефон. Нарешті маю вхідний номер. Усе.

Згідно з нормами закону виборчком повинен повідомити мене про результати не пізніше ніж наступного числа після дати ухвалення рішення. Марно чекаю всі свята, подекуди набираючи 280-05-19: телефон мовчить або зайнятий. Аж після свят, 5 травня, особисто, вистоявши нову чергу спантеличених браком будь-якої інформації претендентів на кандидатське посвідчення, дістаю відмову, бо в автобіографії не вказано партійності (а я таки принципово безпартійна людина). Загалом у нашій групі зареєстрували чотирьох із десяти. Звертаюся до «чинного законодавства»: відповідно до ч. 12 ст. 40 та ч. 6 ст. 41 закону «помилки і неточності, виявлені в поданих кандидатами на реєстрацію документах, підлягають виправленню і не є підставою для відмови в реєстрації кандидата в депутати»...

У коридорі за мною мнуться кілька десятків таких самих «відмовників». Хтось теж не зазначив партійності, хтось – номера телефона, хтось не надписав у заяві над «одномандатний» слово «мажоритарний», хоча запропонована самим виборчкомом форма його не містить. Тут-таки мені розпачливо розповідають, що одні, хто не додав «мажоритарний», зареєстровані, а інші – ні. І що відхилених претендентів як мінімум кількасот.
Розуміючи історичну відповідальність, мало не з боєм прориваюся до кабінету голови комісії Василя Городиського, щоб почути його коментарі до ситуації. Жіночка переді мною голосно розповідає про «шість дітей» та про те, що «приведе сюди зараз сотню». Хвилин за 10 її порив згасає: на «сотні» господар кабінету не реагує. За відвідувачкою хряскають двері, і в мене з’являється шанс. Далі відбувається ще фантастичніший, ніж на окрузі, діалог.

Читайте також: Більше половини киян бачать мером столиці Кличка

«Просив би прокоментувати рішення виборчої комісії у світлі тих параграфів закону, що регламентують виправлення. Я не вказав партійності». – «Знаєте, я за вас не проголосував би!..» – «Дякую, але я не про те запитав. Я посилаюся на ч. 6 ст. 41 закону. На що посилаєтеся ви?» – «Ви не подали біографії!» – «А що ж я подав?» – «Без даних про партійність це не біографія! З погляду закону не подали!» – «Як ви трактуєте можливості виправлення згідно з ч. 6 ст. 41 закону?» – «Спитайте в юриста... Мене лише 17 квітня призначили! Я провів колосальну роботу! У нас працює комісія! Я чотири ночі не сплю!..» – останні розпачливі ламентації голова комісії промовляє вже на ходу, м’яко виштовхуючи мене з кабінету.

Аж надвечір пошта розкладає у скриньки копію офіційної відмови. На штемпелі так само 5 травня. У нас залишається одна доба (!) на шість позовів щодо оскарження бездіяльності Київського тервиборчкому.

Скласти судовий позов із першої спроби, якщо ви не юрист, марна справа. Ви викладатимете проблему з погляду логіки й вимагатимете захисту власних конституційних прав, але це неправильно. Діють лише кілька чітких визначень, наведених у Кодексі адміністративного судочинства. Замініть якесь синонімом – і документ вам повернуть, не розглянувши. Команда без юриста діє за методом «подача – відмова – виправлення – подача». На кожного виходить від дві-три ітерації, хоч суть справи і є гранично зрозумілою з наведених у позові статей виборчого законодавства.
«А чому не можна було розмістити електронні форми на сайті чи надати паперову матрицю позову?!» – питає мене сивий полковник. Стенаю плечима. Він повертається і йде шукати банк для сплати судового збору: плюс 73,08 грн до кандидатської застави.

Єдина втіха виборчих судових процесів – їх не треба чекати півроку, як зазвичай інші. Наступного дня мою справу призначено на 14:30, але колегія суддів з’являється на годину пізніше. Представника виборчкому немає і не буде. Розміреним речитативом головуючий суддя зачитує матеріали справи, цікавиться, чи маю доповнення, і судді подаються в дорадчу кімнату. Ще 40 хв – і є результат: відмова у задоволенні позову, але тепер уже з офіційним зазначенням, що документ, який не містить даних про партійність, «...не є автобіографією в розумінні... закону України».
Виходжу із суду й бачу одну з легенд Майдану – отця Павла (Добрянського), він у чудовому настрої. Згадую, що і в нього була помилка: не вказав номера телефона, як сам висловився, «із принципових міркувань». Роздивляюся рішення його судової колегії, і очі мої потроху вилазять на лоба: виявляється, що автобіографія без даних про партійність «не є автобіографією», а от без номера телефона такою залишається. Хоч і ті, і ті дані разом указані як необхідні згідно з пунктом 5 ст. 38 Закону «Про вибори...».
Поки обговорюємо прецедент, із суду виходять іще двоє громадських активістів. Одному в позові відмовлено, а другому з посиланням на норми й практику європейського права у постанову вписано «визнати протиправною та скасувати постанову Київської міської виборчої комісії». Обом – з одного й самого питання: неточності в біографії.

(У трактуванні Київського тервиборчкому та окружного адміністративного суду столиці матеріальний об’єкт «автобіографія» існує, якщо має один зміст, і безслідно щезає, якщо трохи інший або якусь неточність. А сама територіальна виборча комісія спочатку вручає офіційну копію опису документів, де чітко зазначено факт передачі відповідного матеріального об’єкта, а потім офіційно ж таки заперечує його існування...)
Цей підхід, попри яскраву зовнішню інноваційність, видається мені небезпечним. Якщо логічно поширювати його на інші об’єкти матеріального та цивільного права, то будинок без таблички з номером – це не будинок, а людина без пальця не людина, і відповідно щодо них не діють жодні правові норми й жодні, навіть конституційні, права та гарантії... Знову лізу в інтернет: на апеляцію дається два дні.

Команда тим часом потроху розсипається. Хтось начхав на ідіотські перепони й подався садити городину, хтось не зміг достоту (або вчасно!) оформити документ, а в когось і «просто руки опускаються», як у відомому тексті наших неокласиків... Бюрократія працює, кількість кандидатів стрімко зменшується, незважаючи ані на погони, ані за заслуги, ані (що найпарадоксальніше!) навіть на якість програм.

Ті, хто вистояв, ці кілька діб практично не сплять: оформлення позовних заяв, звичайних і уточнених, а також апеляційних скарг займає час. Ви повинні не лише все те сформулювати чітко в межах закону, а й роздрукувати в кількох копіях, подати, засвідчити, отримати необхідні відмітки, сплатити збір... Тому, якщо у вас біля тервиборчкому немає потужного офісу з кількома секретарями, комп’ю­те­ра­ми та принтерами або якщо вас не супроводжують кілька юристів, то справа практично нездійсненна.

Та ми не здаємося. Мій офіс за чотири квартали від тервиборчкому працює цілодобово. За день іще двох членів групи поновлює у правах на кандидатський мандат суд першої інстанції, а 11 травня Київський окружний апеляційний – виносить майже історичне рішення: «У зв’язку з тим, що партійність – це приналежність особи до певної політичної партії, а позивач є безпартійним, колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду дійшла вис­нов­ку, що ним правомірно не зазначені в автобіографії дані про партійність».

проблеми в системі

Багато хто з аналітиків вважає, що основні проблеми в системі виборів з’являються на стадії підрахунку голосів. Коли «горять» сервери, які згодом виявля­ються ноутбуками; коли звідкілясь беруться пусті протоколи, підписані членами виборчих комісій, чи коли бюлетень із «шістьма ступенями поліграфічного захисту» опиняється раптом у жахітті темної кімнати...
Sаncta simplicitas! Свята простота! Складнощі виникають відразу, на першому-таки етапі – реєстрації. Неавтоматизована, базована на слабких людях система працювала, працює і працюватиме лише на знищення, відсіювання, зменшення абсолютно безвідносно до вашої програми, ваших пропозицій.

Наші електоральні перегони – це не вибір кращих рецептів вирішення проблем, ліпших думок, політиків або програм. Це суцільний «людський фактор», змагання бюрократії та «виборчих технологій».
А доки замість змісту існуватиме все перелічене, доки виз­нання наявності матеріального об’єкта залежатиме від його характеру, можна вважати, що виборів у державі насправді немає.
Або що вони є лише номінально.

Як вибір чогось, що точно зі змістом не пов’язане...


Матеріали за темою:

Реклама
Останні публікації згорнути
  • Якщо люди-музеї — це здебільшого старше покоління, то в цій підбірці етнографічно-туристичних історій здебільшого свіжа кров. Проекти, що надихають, що з’являються зав­­дяки активній молодій енергії. Може, з роками й вони перетворяться на пам’ятки, але поки що це живі страшенно цікаві організми, котрі навіть диктують свої умови в деяких нішах нашого бідного туристичного ринку.
    24 липня, Богдан Логвиненко
  • Що передбачає й кого зачіпає якісна психореабілітація людей, які повертаються з війни
    24 липня, Ганна Трегуб
  • Найбільші бренди світу потерпають від дрібніших конкурентів
    24 липня, The Economist
  • Ось відчиняються двері залу, і входить одна людина, радісна та усміхнена. Сотні вітають її такими самими радісними вигуками. Овації і захват. Далі?
    24 липня, Станіслав Васін
  • Як одинаки-аматори створюють варті уваги колекції. Без меценатів і державної підтримки
    23 липня, Богдан Логвиненко
  • От що цього разу? Питаю я себе. Давай уже писати про першу «Червону руту». Давай! Про «Гадів», Чубая, Бурмаку... Про Миколайчука, врешті-решт, лисого, босого, у лєопардовій пов’язці... Про Чернівці 1989 року... Не цього разу. Може, наступного... Так само, у принципі, я думав, коли минулого разу сідав за комп. Тоді мене «відволікли» ВІА. Ансамблі. Вокально-інструментальні... Добре... А зараз шо?
    23 липня, Сергій Харинович
Новини партнерів 24tv.ua
Новини партнерів RedTram
Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
работа Харьков оптимизатор любовный гороскоп на год Жеральдин Пайя http://avtosale.ua/
©2007-2016 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS
Interfax

Будь-яке копiювання, публiкацiя, передрук чи наступне поширення iнформацiї, що мiстить посилання на "Iнтерфакс-Україна", суворо забороняється. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено