Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Передплата Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи Приватна урбаністика
16 травня, 2014   ▪   Олесь Олексієнко   ▪   Версія для друку

На друге коло. Порошенко vs Тимошенко

Україна найближчим часом ризикує повернутися до моделі протистояння членів «однієї команди» за зразком 2005–2009 років, програми яких майже не відрізняються
Матеріал друкованого видання
№ 20 (340)
від 15 травня, 2014
На друге коло. Порошенко vs Тимошенко

Попри сподівання на другий, чи то пак уже третій, шанс кардинально оновитися після Майдану-2014, країна поволі заходить на повторне коло боротьби між членами колись єдиної «помаранчевої» команди. Фаворити нинішньої президентської кампанії майже з точністю відроджують табори «юліанців» та «вікторіанців» (нині у вигляді «петріанців»), які свого часу вже вели боротьбу на знищення між собою замість того, щоб реформувати й зміцнювати державу, за президентства Віктора Ющенка і прем’єрства Юлії Тимошенко.

Трійка лідерів президентських перегонів уже тривалий час залишається незмінною. За даними опитування соціологічної служби «Рейтинг», проведеного 25–30 квітня, Петро Порошенко має підтримку 43,4% громадян, які збираються взяти участь у виборах президента, Юлія Тимошенко – 13,9%. За Сергія Тігіпка, Анатолія Гриценка та Михайла Добкіна готові проголосувати 6,7%, 4,5% та 4,3% відповідно. Щоправда, між вихідними 6–8 травня компанія GfK Ukraine провела своє дослідження, результати якого дуже відрізнялися від попередньої картини, зафіксованої іншими провідними соціологічними центрами: рівень підтримки Тимошенко значно нижчий, а Тігіпка – вищий. У результаті саме Сергій Леонідович, а не Юлія Володимирівна начебто має найвищий шанс вийти до другого туру з Петром Порошенком.

Програми двох основних претендентів не адекватні обсягові повноважень, передбачених нинішньою Конституцією для глави держави

Ведучи мову про опитування GfK Ukraine, слід мати на увазі, що, по-перше, воно було тільки телефонним, а по-друге, результати досліджень цієї компанії серед усіх соціологічних служб України традиційно найбільше відрізнялися від кінцевого показника перегонів. Не останньою із причин тут, вочевидь, є нездатність пропорційно охопити електорат сіл та містечок, мешканці котрих, як відомо, становлять близько половини всіх виборців країни. Той факт, що рейтинг Тігіпка вищий у великих та середніх містах, а Тимошенко саме в малих та в селах, не раз було фіксовано під час розгорнутих соціологічних досліджень і самих виборів.

Читайте також: Навіщо йдуть у президенти непопулярні кандидати

Хай там як, але шанс на корекцію найімовірнішої пари, що вийде до другого туру, залишає така обставина: наразі, за даними згаданого опитування Соціологічної служби «Рейтинг», тільки 37% респондентів зазначили, що «цілком упевнені у власному виборі», ще 33% тільки «загалом упевнені, але допускають зміну вибору» (найчіткіше свої електоральні симпатії окреслюють прихильники Тимошенко та Порошенка: по 54%). Крім того, 12% усіх опитаних усе ще не визначилися із кандидатом.

Насторожують інші цифри. У разі другого туру між найімовірнішими учасниками – Петром Олексійовичем та Юлією Володимирівною – лише 14% жителів Донбасу готові проголосувати за когось із них. Водночас дві третини заявляють, що просто не прийдуть тоді на дільниці, фактично бойкотуючи другий тур, а ще 22% наразі в роздумах. Таких категоричних настроїв немає більше в жодному регіоні України. На «Близькому Сході» (Харківська, Дніпропетровська та Запорізька області) у випадку змагання між Порошенком і Тимошенко не збираються долучитися до всенародного волевиявлення лише 35%, на Півдні – 47%. Зайве пояснювати, що з погляду легітимізації результату виборів на Донеччині фактичний бойкот другого туру справді може створити поле для спекуляцій.
Попри поширену наразі російську пропагандистську тезу щодо «монополізації влади в країні представниками Західної України», насправді всі основні претенденти на пост президента України є вихідцями з південно-східних регіонів. Порошенко народився на Одещині, Тимошенко – на Дніпропетровщині, з останньою пов’язана й доля Сергія Тігіпка, уродженця Молдови, зайве уже й казати про харківського Михайла Добкіна.

Програми: спільне та відмінне

Програми двох основних претендентів бачаться досить привабливими для широкого загалу, хоч і не адекватними обсягові повноважень, передбачених нинішньою Конституцією для глави держави.
Якщо Тимошенко не приховує «волі до влади» та намірів її концентрації, звісно ж, «для зламу існуючої системи», то Порошенко переконує у зворотному. Мовляв, «стану гарантом збереження щойно відновленої парламентсько-президентської форми правління… Не претендуватиму на повноваження більші, ніж ті, на які ви мене оберете». Хоч люди, яким доводиться поспілкуватися з цим висуванцем, переконують: прагнення до абсолютної влади в нього принаймні не менше, ніж у Юлії Володимирівни.

Читайте також: Вектори без Віктора: геополітичні концепції кандидатів у президенти

Програма Тимошенко відзначається виразнішою популістською складовою, що виявляється навіть у суперечності розміщених поряд пунктів зобов’язань. Наприклад, вона обіцяє продов­ження мораторію на продаж сільськогосподарських ділянок із одночасним забезпеченням можливості збуту державі паїв за ринковою ціною (якої просто не може існувати без ринку землі!), явно завищену річну орендну плату за сільськогосподарські наділи на рівні 10% їх ринкової вартості (знову ж таки без ринку, на якому вона визначалася б).

Передбачає програма кандидатки й ліквідацію спеціальних пенсій та пільг для всіх високопосадовців, що, як відомо, заборонено Конституцією для тих пенсіонерів, які їх уже отримують. Тимошенко обіцяє заборонити стягувати пеню за заборгованість із комунальних платежів, «поки істотно не підвищиться рівень життя громадян», що означатиме лише зростання безпідставних несплат, погіршення стану ЖКГ та розрахунків за газ, зростання навантаження на бюджети всіх рівнів і врешті породжуватиме ситуацію, коли дисципліновані пенсіонери й далі платитимуть за впевнених у своїй безкарності цілком платоспроможних сусідів.

Тим часом Петро Порошенко намагається демонстративно дистанціюватися від соціал-популізму, із яким асоціюється його основна опонентка на виборах. Відзначаючи, що «усі політичні програми, які ви досі читали, були про манну небесну, але вона так і не випала», він запевняє, що, «звичайно, я за збільшення зарплат, пенсій і стипендій» тощо, але «на все це витрачатимемо гроші, щойно ми їх отримаємо, збудувавши нову економіку», тобто «колись». Водночас розмірковування у виборчій програмі Порошенка свідчать про сподівання перекласти відповідальність за соціально-економічну ситуацію в країні на уряд, до компетенції якого за нинішньою редакцією Основного Закону й належить «управління економічними процесами». Натомість президент як гарант Конституції, прав і свобод, на його думку, має обмежитися тим, щоб «створити умови» для соціальної справедливості й інноваційної економіки.

Одначе коли повірити Пет­рові Олексійовичу, мовляв, йому не кортить мати більше повноважень, то це означає, що разом зі своєю Адміністрацією він планує обрати роль сторонніх спостерігачів – експертів, які обмежуватимуться «оцінками та вказівками» урядові, «відповідальному за управління економічними процесами», та парламентові, який ухвалюватиме необхідні закони. За аналогічний підхід свого часу різко критикували Віктора Ющенка тоді опозиційні регіонали, і в цьому їх підтримувала більшість українського суспільства, яка голосує за главу держави, котрий, на її думку, «має забезпечити» (і їй не цікаво як) упровадження повномасштабних перетворень, а не обмежитися їх рекомендацією «поганим» (нехай і без лапок) парламенту та уряду.

Читайте також: Реанімація тяжкохворого. Українська економіка проходить дно циклу

Відтак відповідальність, як і у випадку Ющенка, в масовій свідомості все одно дуже швидко ляже на особу президента, а його спроби критикувати уряд чи парламент «за нехлюйство», най­імовірніше, тільки викликатимуть глибоке розчарування через нові чвари, на думку більшості населення, «єдиної демократичної проєвропейської команди», дискредитуватимуть самого Порошенка, а заодно й українську державність, підіграючи в такий спосіб проросійським силам та політиці Кремля, спрямованій на підпорядкування нашої країни загалом.

Когнітивний дисонанс

І Тимошенко, і Порошенко за люстрацію та очищення органів влади від корупціонерів, справедливий суд і чесних правоохоронців, зменшення податкового тиску на бізнес і демонополізацію економіки. Хоча табори обох політиків формуються за принципом залучення всіх можливих представників колишньої влади. В активному залученні кадрів групи Льовочкіна – Фірташа в регіонах не раз звинувачували Порошенка. «Батьківщина» в пореволюційному парламенті вже демонструвала спільні голосування з ПР без підтримки соратників по демократичній коаліції, а представники «Свободи» навіть закидають їй спроби спровокувати їхній вихід із коаліції з метою натомість узяти собі в партнери регіоналів. Серед олігархів Тимошенко зараз видається бажанішим переможцем виборів для Ріната Ахметова, у якого складна історія стосунків із Порошенком іще з часів членства у Партії регіонів. Годі вже й казати про Ігоря Коломойського, який активно нарощує вагу за правління однопартійців Юлії Володимирівни.

Але значно дужче в нинішніх обставинах війни з Москвою має насторожувати «російський слід». Так, Порошенка сьогодні активно звинувачують у залученні кадрів, пов’язаних не лише з Віктором Балогою чи Володимиром Литвином, а й Андрієм Деркачем та Дмитром Фірташем. Останні двоє завжди були ключовими лобістами Кремля в Україні. Водночас Юлія Тимошенко має традиційно добрі взаємини з людьми таких провідників російського впливу, як Віктор Медведчук та Андрій Клюєв, зокрема із правою рукою кума Путіна Нестором Шуфричем та колишнім своїм основним порадником Андрієм Портновим. Крім того, як відомо, Олександр Турчинов під час найгарячіших сутичок на Майдані активно проводив переговори зі «смотрящим» Путіна в українському парламенті, бізнес-партнером Ріната Ахметова Вадимом Новинським. Саме до соратників Тимошенко виникало найбільше запитань і в перший місяць після повалення Януковича у зв’язку з відсутністю адекватних дій, спрямованих на стримування російської агресії в Криму та на Донбасі.

Читайте також: Самоврядна Україна як заповідник гоблінів

А основним «свіжим» компроматом проти команди Юлії Тимошенко наразі бачиться нещодавній інцидент у Одесі, де причетним до покривання банд сепаратистів та уникнення відповідальності міліцейським керівництвом називають наближеного до Юлії Володимирівни та Олександра Турчинова нардепа Олександра Дубового. У лобіюванні міліціонерів-зрадників Дмитра Фучеджі та Олега Луцюка його звинуватив не лише екс-очільник області Володимир Немировський, а і Юрій Луценко. Водночас запитання до Порошенка виникають через відновлення роботи його підприємств у Росії та безперешкодне функціонування активів у окупованому останньою Криму. «Злі язики» схильні пояснювати це домовленостями із Фірташем, у чиєму лобіюванні путінських інтересів після його чітко проросійської позиції під час подій Євромайдану навряд чи хтось сумнівається.

У полоні нерішучості

Схожі між собою і водночас далекі від завдань консолідації української нації, подолання регіонального розколу також підходи обох кандидатів у гуманітарній сфері, зокрема в мовному питанні. Так, Юлія Тимошенко прагне збереження формально-ритуального статусу української як єдиної державної за офіційно затверджених російської та інших у «регіонах, де за це виступає більшість громадян». Як показав Тиждень (див. № 19/2014), така ситуація призвела б до посилення русифікації україномовного населення щонайменше в низці регіонів на Півдні та Сході. Лише «зберегти існуючий статус-кво» у мовній сфері, тобто й відповідний закон у редакції Колесніченка – Ківалова, обіцяє також Петро Порошенко.

Тобто жоден із цих двох «бандерівських» кандидатів не готовий уживати заходи ані для захисту україномовного населення від русифікації в південних, східних та частині центральних регіонів, ані тим більше дбати про набуття українською статусу повноцінної державної, яка домінувала б у всіх сферах життя. До речі, за свідченням очевидців, і Тимошенко, і Порошенко (не кажучи вже про членів їхніх сімей) в особистому та сімейному спілкуванні є російськомовними; українською вони послуговуються переважно на публіці або під час зустрічей із «потрібними» людьми.

І Порошенко, й Тимошенко обіцяють посилення обороноздатності країни та інтеграцію до ЄС, хоч обоє мовчать у своїх програмах про необхідність членства у НАТО. Наприклад, найімовірніший переможець президентських перегонів Порошенко замість того, щоб активно переконувати суспільство у необхідності інтеграції до Альянсу (котра є безальтернативним способом гарантування безпеки в умовах перманентної російської загрози), виявляє лише готовність «іти за натовпом» і навіть рахуватися з вето проросійської п’ятої колони на Півдні та Сході. Мовляв, «коли в країні 70% буде за НАТО, Порошенко перший поведе, якщо 30%, то ні, бо це можливий ризик утратити Донецьку, Луганську області, Харків чи Одесу».

Натомість обоє кандидатів пропонують сурогатні й абсолютно недієві замінники у вигляді аморфної «спільної політики європейської безпеки» (Тимошенко) чи посиленої модифікації Будапештського меморандуму (Порошенко). Обоє за подолання всіх елементів залежності України від Росії, починаючи від енергетичної. І водночас обоє за дружні й партнерські рівноправні відносини з «майбутньою непутінською демократичною Росією», яка навряд чи колись існуватиме.

І Тимошенко, і Порошенко обіцяють скасувати місцеві державні адміністрації, передавши більшість їхніх функцій виконавчим комітетам рад. Зайве пояснювати, що в нинішніх умовах це лише посилило б сепаратизм і обмежило б можливості центральної влади в подоланні безгосподарності на місцях. А розрахунок, який, наприклад, проглядається у програмі Порошенка (що це позбавить Києва відповідальності за місцеві проблеми), навряд чи виправдається, оскільки свідомість левової частки громадян, особливо у південних та східних регіонах залишається патерналістською. Вони й надалі покладатимуть вину за «безлад» у їхніх містах та селах на керівництво держави, неспроможне «навести лад». Місцева влада, ймовірно, підіграватиме таким настроям, використовуючи інформаційний вплив у регіонах, а Росія користуватиметься ще більшою відтак «неспроможністю Української держави» для посилення потрібних їй настроїв.


Матеріали за темою:

Реклама
Останні публікації згорнути
  • У Литві не говорять про м’яку силу Росії, говорять про пропаганду
    2 грудня, Костянтин Амелюшкін
  • Я дуже люблю свій Бахмут: він теплий та привітний, чистий, сучасний та по-провінційному компактний. У ньому дуже багато квітів і дитячих майданчиків, а влітку повітря стає тягучим, наче липовий мед… Але це дивне місто. Ніби приречене балансувати між тим і цим: у міжчассі, у просторі, між новим і старим, своїм і чужим.
    2 грудня, Єлизавета Гончарова
  • Тіньова економіка об’єднує неймовірно велику кількість і різноманітність видів діяльності
    2 грудня, Любомир Шавалюк
  • Наскільки дієва м’яка сила Росії в Естонії
    1 грудня, Ерккі Баховскі
  • Місто наче ріка, у воду якої не можна зайти двічі. Місто живе, змінюється, вдягається у стилі різних епох, гарнішає або спотворюється через хаотичну забудову. Щось із нового одягу личить місту, а щось – ні. Дедалі частіше чую, що Київ уже не той, що він утратив свій характер… Хай там як, до міста дитинства – до свого міста – завжди є шлях через хвіртку в серці.
    1 грудня, Катерина Новікова
  • Якими є амбіції та можливості новоствореної партії Рабіновича — Мураєва
    1 грудня, Денис Казанський
Новини партнерів 24tv.ua
Новини партнерів RedTram
Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
©2007-2016 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS
Interfax

Будь-яке копiювання, публiкацiя, передрук чи наступне поширення iнформацiї, що мiстить посилання на "Iнтерфакс-Україна", суворо забороняється. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено