Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи
7 травня, 2014   ▪   Володимир Василенко   ▪   Версія для друку

Компромісна поступка чи замах на конституційний лад?

Якщо вищі посадовці не спроможні усвідомити фатальні наслідки свого ущербного підходу до компромісу з Росією, то вони не мають права очолювати державу. Якщо ж вони розуміють небезпечність поступки РФ у мовному питанні, то їх слід вважати співучасниками російської експансії проти України та свідомими руйнівниками її конституційного ладу і національної державності
Матеріал друкованого видання
№ 19 (339)
від 7 травня, 2014
Компромісна поступка чи замах на конституційний лад?

Збройна агресія Росії про­ти нашої держави супроводжується подальшими настирними і необґрунтованими вимогами надання російській мові в Україні статусу другої державної (див. Тиждень, № 23/2013). Причому керівництво РФ зробило спробу залучати до реалізації цих вимог західні держави.

На початку березня 2014 року міністр закордонних справ РФ Сєрґєй Лавров під час переговорів у Лондоні з державним секретарем США Джоном Керрі запропонував руйнівний для державності та єдності України план урегулювання українсько-російського конфлікту (див. Тиждень, № 12/2014). Одним з елементів цього плану була вимога до України визнати російську мову другою державною. Згодом план Лаврова було викладено в заяві МЗС РФ від 17 березня 2014-го «Про Групу підтримки для України». Той документ, зокрема, передбачав, що «російській мові поряд з українською буде надано статус другої державної, а іншим мовам – статус відповідно до Європейської конвенції про регіональні мови та мови меншин» (так у тексті, правильно Європейська хартія регіональних або міноритарних мов. – Авт.).

Державність української мови є системоутворюючим чинником конституційного ладу України як національної держави європейського типу

Західні держави відмовилися грати у нав’язувану їм антиукраїнську гру. І тоді озвучувати російську вимогу з новою енергією взялися лідери керованих та озброєних Росією груп сепаратистів у Донецькій та Луганській областях, а також їхні натхненники та ідейні спільники в особі окремих функціонерів КПУ та Партії регіонів.

На жаль, представники вищого керівництва держави висловили готовність піти назустріч нелегітимним вимогам Росії. У спільній заяві, зробленій 18 квітня 2014 року на 32-му пленарному засіданні Верховної Ради, в. о. президента України Олександр Турчинов і прем’єр міністр Арсеній Яценюк оголосили, що «для досягнення миру та порозуміння між громадянами України буде забезпечено право обласним, міським та районним радам приймати рішення щодо надання на території відповідного регіону одночасно із державною українською мовою офіційного статусу російській або іншим мовам, якими говорить більшість місцевого населення». Причому Яценюк підкреслив: «Ця заява також продиктована як результат спільних домовленостей зустрічі, що відбулася у Женеві між Україною, США, Європою та Російською Федерацією». Проте аналіз тексту документа, який має назву «Женевська заява від 17 квітня 2014 року» і який було ухвалено учасниками зустрічі в Женеві, свідчить, що в ньому йдеться лише про первинні кроки, спрямовані на деескалацію напруженості, й лише про необхідність здійснення конституційного процесу в Україні прозоро, відповідально і на основі широкого національного діалогу із залученням представників усіх регіонів та політичних сил та з урахуванням міркувань і поправок, запропонованих громадськістю. Документ не містить жодних не те що згадок, а навіть натяків на зміст положень майбутньої Конституції України, зокрема й тих, що стосуються статусу та порядку застосування мов.

Читайте також: Статусні ігри. Чого домагаються ревнителі другої державної?

У зв’язку з цим виникає запитання: навіщо вищому керівництву України обґрунтовувати свій підхід до вирішення мовного питання посиланням на неіснуючі женевські домовленості? Невже для того, щоб зробити переконливішою власну позицію, яка є стратегічною поступкою Росії, має антиконституційний характер і спрямована на підрив політичної єдності та національної державності України?
Відповідно до ст. 10 Конституції державною мовою в Україні є лише українська. Основний Закон і законодавство нашої країни не визнають за жодною іншою мовою ні статусу державної, ні статусу офіційної. Принагідно зазначимо, що терміни «офіційна мова» і «державна мова» є тотожними, оскільки офіційна мова держави не може не бути державною, а державна не може не бути офіційною. Не випадково в конституціях європейських країн використовується або термін «офіційна мова», або термін «державна мова», але ніколи не вживаються обидва терміни в одному законодавчому акті, та й то саме тому, що вони тотожні.

У конституціях Швейцарії, Ірландії, Мальти поряд із терміном «офіційна мова» використовується термін «національна мова» для означення мови або мов корінних титульних націй. А Конституція і законодавство Фінляндії обмежуються лише терміном «національна мова», який можна розуміти і як офіційна (державна) мова.

Конституції таких держав, як Сербія і Хорватія, не виокремлюючи ні національної, ні державної, ні офіційної мови, віддають перевагу терміну «мова для офіційного використання».
У конституціях деяких країн стисло говориться, що мовою держави є мова титульної нації, тобто без означення «офіційна» чи «державна». Як приклад можна навести ст. 2 Конституції Французької Республіки, яка встановлює: «Мовою Республіки є французька мова» (п. 2), або ст. 3 Конституції Туреччини, відповідно до якої мовою останньої є турецька (п. 1). Цілком очевидно, що йдеться про мову держави, а отже, офіційну мову.

У конституціях деяких країн немає жодних згадок про статус мов. Така практика панує переважно в унітарних монархічних державах, зокрема Данії, Нідерландах, Норвегії, Швеції, а також у Великій Британії, де взагалі немає писаної Конституції. У тих країнах переважну більшість населення становлять представники однієї нації і застосування мови виключно цієї нації – відповідно данської, нідерландської, норвезької, шведської та англійської – як офіційної (державної) має давні традиції, освячено звичаєм і є самоочевидним.

Читайте також: Зворотний бік двомовності: збільшення кількості офіційних мов не вирішує проблем у державі

В автентичних текстах (англійському та французькому) Європейської хартії регіональних або міноритарних мов та Рамкової конвенції про захист національних меншин для означення державної мови використовується термін «офіційна мова». Про тотожність понять «державна» та «офіційна» мова йдеться в Рішенні Конституційного Суду України від 14 грудня 1999 року № 10-рп/99 у справі про тлумачення ст. 10 Конституції України. У п. 3 мотивувальної частини Рішення встановлено: «Під державно (офіційною) мовою розуміється мова, якій державою надано правовий статус обо­в’язкового засобу спілкування у публічних сферах суспільного життя» (абз. 1).

Мови національних меншин в Україні, як і в будь-якій іншій країні, не виконують, не можуть і не повинні виконувати державотворчі функції

Отже, надання російській та іншим мовам офіційного статусу, як запропонували в. о. президента та прем’єр-міністр України, буде рівнозначним наданню їм статусу державної, що суперечить ст. 10 Конституції України. Також антиконституційним є їхній намір надати право приймати рішення щодо визначення статусу і використання мов обласним, міським і районним радам, оскільки відповідно до п. 4 ст. 92 Конституції України порядок застосування мов визначається виключно законами України.

Позиція українських урядовців явно відхиляється від практики переважної більшості європейських держав, чиї конституції і закони передбачають функціонування в державі лише однієї офіційної (державної) мови. Мовні ситуації в тих небагатьох країнах, наприклад Швейцарії, Бельгії, Фінляндії, де запроваджено кілька офіційних (державних) мов, не є тотожними мовній ситуації в Україні й докорінно відрізняються від неї.

Згадуване Рішення КСУ у справі про тлумачення ст. 10 Конституції України підкреслює, що положення про українську мову як єдину державну міститься в розділі І Конституції «Загальні засади», який закріплює основи конституційного ладу держави. А тому державність української мови є невід’ємним елементом конституційного ладу України, важливим елементом організації впорядкованого державного управління у всіх сферах публічного життя на всій її території. Саме тому ст. 156 Конституції України передбачає особливий порядок внесення змін до положення її розділу І з метою додаткового захисту конституційного ладу держави від кон’юнктурних і свавільних політичних рішень.

Державність української мови є ключовим системоутворюючим чинником конституційного ладу України як національної держави європейського типу. Отже, будь-які спроби запровадити в нашій країні офіційний статус для інших, крім української, мов на порушення Основного Закону є замахом на конституційний лад України як незалежної, самодостатньої, демократичної національної держави.
На відміну від мов національних меншин українська як державна виконує державотворчу функцію. Її застосування у всіх сферах суспільного життя на всій території України покликане забезпечити ефективне функціонування державних інститутів, керованість механізмів гарантування національної безпеки та політичну єдність країни. Статус української мови як єдиної державної не заперечує права представників національних меншин вільно використовувати в суспільному і приватному житті інші мови. Це випливає з положення ч. 3 ст. 10 Конституції України, яка зобов’язує державу гарантувати вільний розвиток, використання та захист мов національних меншин. Однак мови національних меншин в Україні, як і в будь-якій іншій країні, не виконують, не можуть і не повинні виконувати державотворчі функції, а отже, й претендувати на статус офіційних чи державних.

Підстави для надання російській мові в Україні офіційного чи якогось іншого особливого статусу не існує ще й тому, що ні етнічні росіяни, ні російськомовні українці не зазнають жодної дискримінації на мовному ґрунті. Насправді в багатьох регіонах України від мовної дискримінації все ще страждає українська більшість, зокрема через відсутність в деяких містах достатньої кількості українських освітніх закладів, україномовних засобів масової інформації, української мови на багатьох теле- та радіоканалах, української книжки в книгарнях, української пісні в ефірі.
Не витримує жодної критики і теза про те, що, мовляв, надання російській мові статусу офіційної необхідне для досягнення миру й порозуміння між громадянами України. Незважаючи на систематичну спекуляцію мовним питанням представниками російської п’ятої колони та проросійськи налаштованими українськими політиками, в Україні ніколи не було випадків громадських заворушень і порушень громадянського миру на мовному ґрунті. Як свідчать соціологічні опитування, предметом першочергової уваги більшості громадян є насамперед особиста безпека, медичне обслуговування, незадовільний стан забезпечення соціальних, економічних та екологічних прав, а не питання статусу російської мови. Запровадженням державності російської мови та руйнацією конституційного ладу держави не можна поліпшити рівень та якість життя громадян східних регіонів України.

Справжня мета вимоги Росії щодо надання офіційного статусу російській та іншим мовам полягає не в захисті мовних прав меншин, а в створенні легального підґрунтя для тотального витіснення української мови з ужитку, фрагментації України на мовно відособлені один від одного регіони та її розчленуванні як єдиного державного цілого в майбутньому.

Пересторогою запровадження в Україні російської мови як офіційної може слугувати історичний досвід Ірландії. Свого часу ірландська була націо­нальною мовою, якою говорило все населення країни. Нині з понад 4 млн жителів Ірландії 1 656 790 осіб вважають, що знають ірландську, оскільки вивчали її в школі. Однак вільно говорять нею 380 тис., з них лише приблизно 20 тис., які живуть у невеликих північно-західних регіонах країни, вважають її своєю першою мовою. З цих 20 тис. близько 80% послуговуються ірландською повсякденно. Така ситуація склалася в результаті радикальних політичних змін і трагічних подій в історії Ірландії ХІХ століття, коли країна в 1801 році стала частиною Сполученого Королівства Великої Британії та Ірландії і коли після стихійного лиха – картопляного голоду 1846–1851-го – близько 1 млн ірландців загинуло і понад 2 млн емігрувало. Домінування на острові англійської як офіційної мови Британської корони в умовах критичного зменшення чисельності носіїв ірландської призвело до витіснення національної мови ірландців не лише з публічної сфери, а й із побуту на більшій частині території Ірландії. Хоча після відновлення незалежності країни в 1921-му ірландський уряд вживає заходів, спрямованих на підтримку ірландської мови, разючий дисбаланс між англійською та ірландською не зменшується, а з року в рік зростає. Це зумовлено тим, що свого часу знищення ірландського національного мов­но-культурного простору перейшло критичну межу і країна опинилася у стані, який характеризується збереженням домінування англійської мови у публічній, побутовій і приватній сферах. У таких умовах поліпшенню мовної ситуації не може зарадити навіть формальне визнання ірландської мови першою офіційною, а англійської – другою. Наявність в Ірландії двох державних мов, які діють на всій території країни, в умовах, коли англійська є домінуючою, прирікає ірландську на стагнацію.
Зауважимо принагідно, що запровадження в Білорусі 1996 року російської мови як державної поряд із білоруською призвело до різкого звуження сфер використання останньої і прирікає її на занепад та зникнення з мовної мапи Європи.

Незважаючи на масове фізичне знищення носіїв української мови під час штучних голодоморів, насильницьких депортацій та збройних конфліктів, всупереч тривалій політиці русифікації протягом перебування України у складі царської та радянської імперій мовна ситуація в нас поки що набагато краща, ніж в Ірландії чи Білорусі. Однак запровадження офіційного статусу російської мови створить передумови для її критичного погіршення до рівня ірландської і врешті-решт неминуче призведе до занепаду української, поступового витіснення її з усіх сфер публічного життя і перетворення України на зрусифікований географічний простір, який стане легкою здобиччю будівничих «Русского міра».

Отже, будь-які поступки Росії в питанні статусу української мови як єдиної державної створюють стратегічну загрозу для існування України як незалежної національної держави і є неприпустимими.
Якщо вищі посадовці не спроможні адекватно оцінити фатальні наслідки для України свого ущербного підходу до пошуків компромісу з Росією, то вони не мають права очолювати державу. Якщо ж вони розуміють небезпечність поступки, яку готові зробити РФ у мовному питанні, то їх слід вважати співучасниками російської культурно-мовної експансії в Україні та свідомими руйнівниками її конституційного ладу і національної державності.


Матеріали за темою:

--> --> -->
Реклама
Останні публікації згорнути
  • 14 травня у кварталі Сонячний у Луганську в приміщенні супермаркету «Абсолют», що працював ще кілька днів тому, відкрився великий і сяючий новими кольорами «Спар» із величезною вивіскою «7:00 — 22:00». Якщо брати мірки довоєнні, то хіба це подія? Так, відкриття чергового супермаркету у великому місті — майже буденне явище.
    28 травня, Яна Вікторова
  • Які шанси має Петро Порошенко досидіти в кріслі президента України до кінця терміну й чи зможе повернутися туди вдруге
    28 травня, Роман Малко
  • Святошинський районний суд відмовився прийняти самовідвід присяжних у справі колишніх «беркутівців» Сергія Зінченка та Павла Аброськіна і прийнявся за розгляд по суті.
    28 травня, Станіслав Козлюк
  • Що таке команда Петра Порошенка і які в ній центри впливу
    27 травня, Богдан Буткевич
  • Бойові дії, які розпочалися в 2014 році породили феномен військових добровольців та волонтерів. Втім, рівно 100 років перед тим українці вже проявили себе в подібній ситуації
    27 травня, Святослав Липовецький
  • Відомий бельгійський саксофоніст і композитор Ален Крепен розказав Тижню про сучасний стан і можливості духових оркестрів, способи подолання невідомості української сучасної класичної музики та її авторів у світі та саксофон, повноту звукових можливостей якого ще розкрито не в повні.
    27 травня, Ганна Трегуб
Новини партнерів 24tv.ua
Новини партнерів RedTram
Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
работа Харьков оптимизатор любовный гороскоп на год Жеральдин Пайя http://avtosale.ua/
©2007-2016 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS
Interfax

Будь-яке копiювання, публiкацiя, передрук чи наступне поширення iнформацiї, що мiстить посилання на "Iнтерфакс-Україна", суворо забороняється. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено