Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Передплата Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи
29 травня, 2014   ▪   Віктор Шишкін   ▪   суддя Конститу­ційного Суду України   ▪   Версія для друку

Право і мова. Державна мова як складник державотворення

Не варто думати, що питання статусу мови належить до філології або лінгвістики. Це передусім сфера компетенції права. Щоб зрозуміти це, треба подивитися на предмет із позиції державних інтересів та верховенства права
Матеріал друкованого видання
№ 19 (339)
від 7 травня, 2014
Право і мова. Державна мова як складник державотворення

Кілька важливих правових понять для розуміння державного статусу мови

Право мовного носія на мову як засіб (спосіб, механізм) життєво значущої суспільної комунікації має статус індивідуального природного права. Однак, коли такий засіб комунікації стає чинником для загального розуміння етносом унормованого порядку взаємовідносин між членами суспільства і коли цей етнос (нація) створює державне утворення, тоді мова набуває державного статусу. У цьому статусі вона вже є спільним природним правом людей певного етносу, а державне утворення ідентифікується з відповідним етносом як із титульною нацією. Таким чином функціонування української мови як державної виконує природне, суспільно значуще завдання, спрямоване на утвердження та існування держави Українського народу. Саме тому за приписом частини другої статті 3 Конституції України держава відповідає перед громадянином за свою діяль­ність. Також вона повинна відповідати за повноправне функціонування української мови, носіями якої є представники титульної нації.
Введенням у конституційно-правове поле України (як країни з поліетнічним складом населення) припису про функціонування української мови у всіх сферах суспільного життя на всій території конституцієдавець визначив її специфічну роль, ос­кі­льки пов’язав діяльність держави як суспільного регулятора з обо­в’язком послуговуватися уніфікованим мовним засобом суспільної комунікації – українською мовою. Одночасно це є демонстрацією правового ототожнення державного утворення України з титульною українською нацією.

Державна мова – невід’єм­­на складова державного (конституційного) ладу

Відповідно до Конституції України (як акта державотворення українського народу) державною мовою в Україні є українська. Держава забезпечує всебічний розвиток і функціонування української мови в усіх сферах суспільного життя на всій території України (частини перша, друга статті 10). Зазначена стаття Основного Закону України міститься в розділі  «Загальні засади», положення якого встановлюють стрижневі елементи суспільного ладу українського народу і конституційного устрою Української держави, тобто доктринальні положення державотворення. Цей розділ акумулює норми-принципи становлення та існування Української держави, тому вони мають додатковий захист від можливої їх корекції – складнішу порівняно з нормами інших розділів процедуру внесення змін. З цього приводу стаття 156 Конституції України чітко зазначає, як можуть вноситися зміни до розділу І: «Законопроект про внесення змін до розділу I «Загальні засади», розділу III «Вибори. Референдум» і розділу XIII «Внесення змін до Конституції України» подається до Верховної Ради України Президентом України або не менш як двома третинами від конституційного складу Верховної Ради України і, за умови його прийняття не менш як двома третинами від конституційного складу Верховної Ради України, затверджується всеукраїнським референдумом, який призначається Президентом України.
Повторне подання законопроекту про внесення змін до розділів I, III і XIII цієї Конституції з одного й того самого питання можливе лише до Верховної Ради України наступного скликання».
Така правова захищеність державного статусу української мови вимагає від політиків, зокрема й найвищих державних посадовців, уважного і відповідального ставлення до мовних питань, особливо в заявах з приводу можливого надання мові однієї з національних меншин якогось особливого (офіційного, регіонального тощо) статусу. Бо рано чи пізно з цього приводу хтось поставить питання: чи не підпадають такі заяви під ст. 111 Кримінального кодексу України, яка так визначає зміст «поняття державна зрада»: «...діяння, умисно вчинене громадянином України на шкоду суверенітетові, територіальній цілісності та недоторканності, обороноздатності, державній, економічній чи інформаційній безпеці України»?
Згідно з частиною другою статті 10 Конституції України українська мова має виконувати відповідну державотворчу, на відміну від інших мов, функцію, а отже, бути в постійній дії, вживанні, максимально працювати у всіх сферах суспільного життя країни, відіграючи в цьому певну роль.

Конституційний Суд уже все розтлумачив

Конституційний Суд України у пункті 3 мотивувальної частини Рішення від 14 грудня 1999 року № 10-рп/99 заклав концеп­туаль­но-правові позиції, за якими:
– під державною (офіційною) розуміється мова, якій державою надано правовий статус обов’язкового засобу спілкування у публічних сферах суспільного життя;
– Конституцією України статус державної надано українській мові (частина перша статті 10), що повністю відповідає державотворчій ролі української нації, що зазначена в преамбулі Основного Закону, нації, яка історично проживає на території України, становить абсолютну більшість її населення і дала офіційну назву державі;
– положення про українську мову як державну міститься в розділі І «Загальні засади Конституції України, який закріплює основи конституційного ладу в Україні; поняття державної мови є складовою ширшого за змістом та обсягом конституційного поняття «конституційний лад»;
– застосування української мови як державної унормовується шляхом конституційного та законодавчого закріплення;
– публічними сферами, у яких застосовується державна мова, є насамперед здійснення повноважень органами законодавчої, виконавчої та судової влади, іншими державними органами та органами місцевого самоврядування (мова роботи, актів, діловодства і документації, мова взаємовідносин цих органів тощо); до них можуть бути зараховані також інші сфери, які відповідно до частини п’ятої статті 10 та пункту 4 частини першої статті 92 Конституції України визначаються законами;
– до них, зокрема, належать: розгляд звернень громадян, діяльність Збройних сил України; видання друкованої продукції, призначеної для службового користування, що розповсюджується через державні підприємства, установи та організації (блан­ки, форми, квитанції, квит­ки, посвідчення, дипломи тощо), висвітлення діяльності органів державної влади та органів місцевого самоврядування в Ук­раїні засобами масової інформації, оформлення митних документів тощо;
– володіння державною мовою є обов’язковою умовою для прийняття до громадянства України і для службових осіб державних органів, установ та організацій;
– законодавчо визначеним є також питання про застосування української та інших мов у навчальному процесі в державних навчальних закладах України;
– положення Конституції України зобов’язують застосовувати державну українську мову як мову офіційного спілкування і службових осіб при виконанні ними службових обов’язків, у роботі й діловодстві органів державної влади, представницького та інших органів Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування, а також у навчальному процесі в державних і комунальних навчальних закладах України.

Значення вказаних приписів Конституційного Суду України є неминущим. Ними повинні керуватися, зокрема: законодавчий орган під час прийняття законів та інших правових актів; державні органи і посадовці в їхньому нормотворенні, а також у службовій діяльності; суди під час написання судових рішень та в діловодстві тощо.
Усе це вказує на наявність конституційних підстав та умов для виокремлення української мови із сукупності інших національних мов, якими громадяни Української держави можуть користуватися у повсякденному житті, й для набуття нею обо­в’яз­кового для всіх загальновживаного статусу. Таке твердження не є ігноруванням положень частини третьої статті 10 Конституції України про гарантування вільного розвитку, використання і захисту мов національних меншин, оскільки в частинах першій, другій, третій цієї статті закладено різні завдання і призначення, які не можна змішувати. Мова національної меншини у будь-якій країні не виконує функції мови як природного права державоутворюючого етносу, а виконує функцію мовлення, тобто мовної діяльності, за допомогою якої люди спілкуються між собою.

Мовна ситуація в різних країнах:шаблонів не існує

Не існує готових моделей у підходах до мови, роль якої визначається державним статусом. Універсальності тут немає і бути не може. На стан української мови в Україні впливає ще додатковий чинник – постколоніальний. Досвід ані Швейцарії, ані Канади, який нам часто пропонують до розгляду, не може слугувати прикладом для України. Адже Швейцарія – союз різноетнічних (тому різномовних) державних утворень (кантонів), які об’єдналися в конфедерацію, уже будучи сформованими державами. Немає такого етносу – швейцарець, як немає і швейцарської нації за етнічною ознакою. Щодо Канади, то варто пам’ятати, що це державне утворення постало не на основі корінної мовно-етнічної нації, тож і англомовні, і франкомовні канадці є колонізаторами-завойов­никами з Європи. Успішніші колонізатори з Британської імперії потіснили менш вдалих із Французької імперії, а задля уникнення міжколонізаторського конфлікту погодилися на визнання мовних прав колонізаторів-суперників. До речі, корінне населення – індіанці – позбавлене права на державну чи офіційну мову.
Україні ближчий досвід Ірландії, Фінляндії, Чехії, нації яких перебувають на своїх історичних територіях. Із націй Західної Європи з українцями можуть бути солідарні насамперед ірландці, чия мова зазнала руйнівних і, можливо, незворотних наслідків колоніальної політики Великої Британії. Ми тут маємо значно більше шансів, якщо, звичайно, будемо вимогливими до українського політичного проводу.

Російський дослідник дер­жавно-правових аспектів у мовних відносинах Г. Єрмошин застерігає щодо небезпеки непорозуміння, коли під час здійснення державних функцій від імені Російської Федерації (у судочинстві, нотаріаті, діловодстві правоохоронних органів тощо) допускається багатомовність та ще й із застосуванням мови більшості іншомовного населення, яке компактно проживає в певній місцевості. Можна погодитися з його тезою про те, що «єдність державних функцій... руйнується введенням дво- і багатомовності. ...Правосуддя здійснюється іменем єдиної держави. Один із стовпів правосуддя – це єдність його процедури в масштабах усієї держави...»

Українська мова потребує протекціонізму

Якщо вже російські науковці виступають за протекціонізм для російської мови як державної в Російській Федерації (причому тільки з позицій ролі російської мови в державотворенні, оскі­ль­ки для неї немає постколоніальної загрози зникнення), то в Україні сам Бог велів порушувати питання про протекціонізм з боку держави щодо розвитку української мови. Такий протекціонізм відповідає положенням статті 6 Закону України «Про основи національної безпеки» від 19 червня 2003 року № 964-IV. Згідно з цим законом, одним із пріоритетів національних інтересів є забезпечення розвитку і функціонування української мови як державної в усіх сферах суспільного життя на всій території України.

Як бачимо, сьогодні загострення питання реального, а не формально-показного статусу державної української мови потребує не лише досконалого та різнобічного аналізу із системним резюмуванням серед науковців, а й усвідомлення політиками її державоутворюючої ролі та особливого статусу в Українській державі. І, звичайно ж, відповідального ставлення до цього питання.


Матеріали за темою:

Реклама
Останні публікації згорнути
  • Як живе обласний центр з новою українською назвою
    26 липня, Світлана Орел
  • Протягом тижня західні ЗМІ писали про чорний ринок зброї в Україні, смерть Павла Шеремета, хресну ходу Московського патріархату та військові навчання біля берегів Одеси
    26 липня, Віталій Рибак
  • Літо надихає на мандри. Тому книжки, про які я напишу, теж так чи інакше пов’язані з мандрами й подорожами.
    25 липня, Олександр Стукало
  • Тиждень.ua поспілкувався із комісаром Ради Європи з прав людини Нільсом Муйжнієксом про стан прав людини на Донбасі та в Криму і його подальший план дій щодо цих територій
    25 липня, Віталій Рибак
  • Тиждень поспілкувався з легендарною Дітте Марчер, директором Bodynamic International, засновницею реабілітаційної програми для військових, яка допомогла тисячам людей повернутися до нормального життя після війни. Нині вона допомагає українським солдатам.
    25 липня, Роман Малко
  • Якщо люди-музеї — це здебільшого старше покоління, то в цій підбірці етнографічно-туристичних історій здебільшого свіжа кров. Проекти, що надихають, що з’являються зав­­дяки активній молодій енергії. Може, з роками й вони перетворяться на пам’ятки, але поки що це живі страшенно цікаві організми, котрі навіть диктують свої умови в деяких нішах нашого бідного туристичного ринку.
    24 липня, Богдан Логвиненко
Новини партнерів 24tv.ua
Новини партнерів RedTram
Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
работа Харьков оптимизатор любовный гороскоп на год Жеральдин Пайя http://avtosale.ua/
©2007-2016 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS
Interfax

Будь-яке копiювання, публiкацiя, передрук чи наступне поширення iнформацiї, що мiстить посилання на "Iнтерфакс-Україна", суворо забороняється. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено