Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Передплата Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи Приватна урбаністика
7 травня, 2014   ▪   Володимир Панченко   ▪   Версія для друку

Статусні ігри. Чого домагаються ревнителі другої державної?

Український національний організм достатньо сильний, щоб чинити спротив угодовству, котре, як відомо, завжди закінчується політичним самогубством
Матеріал друкованого видання
№ 19 (339)
від 7 травня, 2014
Статусні ігри. Чого домагаються ревнителі другої державної?

Протягом 15 років – від жовтня 1989-го, коли Верховна Рада УРСР (!) прийняла Закон «Про мови в Українській РСР», що визначав українську як державну, і аж до вересня 2004-го, коли почалася чергова президентська кампанія, – в Україні не було зафіксовано жодних «мовних» конфліктів. Після тривалого комуністичного експерименту з перетворення націй на «новую историческую общность – советский народ» процес «українізації українців» бачився цілком природним поверненням до основ національного буття, що не викликало якихось політичних збурень.

Ініціаторами спекуляцій довкола делікатного мовного питання стали російські політтехнологи кандидата в президенти Януковича. Саме тоді, у 2004-му, в рекламних роликах майбутнього власника «Межигір’я» з’явилася карта поділеної України, а електорату почали вбивати в голови, начебто хтось вважає російськомовне населення Півдня та Сходу країни «другим сортом» і навіть ладен відгородити його від «першосортної» частини України колючим дротом. Йосип Кобзон у тих-таки роликах заспівав про «гражданс­кую войну», а негідники різної масті взялися сіяти ненависть до всього українського. Мовна карта розігрувалася повним ходом, проте до громадянської війни, обіцяної Кобзоном та його політичними «аранжувальниками», тоді, слава Богу, не дійшло.

Перспектива: україномовні ставатимуть дедалі «двомовнішими», а російськомовні безнадійно одномовними?

Не дійшло б і тепер, якби не кремлівські сценаристи, які вирішили, що з українською державністю «пора кончать». Тему другої державної мови знову витягли з рукава – і ось уже Путін разом із його диверсантами (у камуфляжі й без) вимагають термінової федералізації та нової русифікації України. Їм потрібен розвал нашої держави, і вони чудово знають, як цього досягти.

Проте мова не про Путіна з його диверсантами, а про нас. Про українське суспільство та його очільників у той драматичний час, коли на кін поставлено надзвичайно багато, якщо не все. Передусім: у чому полягає мовний дискомфорт людей, які живуть на Півдні та Сході, і чи існує він узагалі? Емпіричний досвід підказує, що такої проблеми немає. Навіть тепер, навесні 2014 року, в умовах нечуваної за масштабом і цинізмом пропагандистської кампанії ЗМІ Росії, понад 70% російськомовного населення на наших теренах заперечують факт утисків їхніх прав. Зрештою, це видно й неозброєним оком: достатньо згадати про кількість українських шкіл на Донбасі чи в Криму або про періодичні видання будь-де, зокрема й у Києві та Львові.

Читайте також: Апологія «узкоязичності»

То на що ж спираються пропагандисти другої державної? Соціолог Олександр Вишняк, автор дослідження «Мовна ситуація та статус мов в Україні: динаміка, проблеми, перспективи» (2009), свого часу зафіксував, що певний неспокій серед жителів Донбасу й Криму викликають «деякі проблеми в освітній сфері» та «ділова документація» як форма «спілкування з адміністративними органами». Проте «говорити про масовий чи системний характер мовної дискримінації російськомовного населення не доводиться», зробив висновок Виш­няк, рекомендуючи політикам усе-таки демонструвати «чутливіше ставлення» до настроїв російськомовного населення Донбасу й Криму.

Але хіба наші політики читають наукові праці, їм адресовані? Їх більше цікавлять можливості популістської риторики. Те, що вони зараз говорять про мовну політику, нагадує словесну еквілібристику: жодної конкретики, ґрунтованої на аналізі реалій; суцільне пустодзвонство й демагогія. Наприклад, Сергій Тігіпко каже, що пенсіонери не можуть прочитати без словника інструкції до ліків, і тут-таки вимагає, щоб у новій Конституції України за російською мовою було закріплено статус другої державної! Шулерство й пересмикування очевидні: проблема інструкцій (якщо вона є) вирішується не зміною статусу мов, це лише деталь у практиці мовної політики (якщо нею хтось займається в державі). І так куди не кинь: замість того щоб повсякчас моніторити ситуацію, делікатно її урегульовувати, люди, обтяжені високими посадами й повноваженнями, віддають перевагу популістичним штурмам. Ліниві й безвідповідальні, вони починають метушитися, коли запахне смаленим, змагаючись, хто сильніше вдарить себе в груди, підіграючи вже не настроям своїх виборців, а тій-таки пропаганді з ворожого боку.

І тоді починається гра в слова. В.о. президента Олександр Турчинов запевняє, що «для досягнення миру й злагоди між громадянами України буде забезпечено право обласних, міських і районних рад приймати рішення про надання на території відповідного регіону паралельно з державною українською мовою офіційного статусу російській чи іншим мовам, якими розмовляє більшість місцевого населення». Прем’єр Арсеній Яценюк обіцяє закріпити «спеціальний статус для російської мови і захист цієї мови», а заодно «спеціальний статус для будь-якої іншої мови на території відповідної територіальної громади». А лідер «Третьої республіки» Юрій Луценко вигадує взагалі щось химерне: «З огляду на постійні маніпуляції Кремля російській треба надати статус. Я проти статусу офіційної, бо це та сама державна. Думаю, треба проголосити для російської мови статус захищеної державою мови»…

Читайте також: Українізація через «ВКонтакте»: окозачення Голлівуду назло російським тролям

Олександр Турчинов як в. о. президента знає, що права, про які він говорить, УЖЕ закріплені в чинному законодавстві, а Арсеній Яценюк і Юрій Луценко просто жонглюють словами. Причому, зверніть увагу, всі троє торочать про СТАТУС. Про якийсь особливий («спеціальний», «офіційний») статус російської мови або ж «будь-якої іншої мови на території відповідної територіальної громади». Хоча коню зрозуміло, що не в статусі річ. Річ у здатності чи нездатності політиків на практиці послідовно здійснювати розумну мовну політику, яка забезпечувала б громадянам їхні права.

Утім, говорячи про права, не слід забувати й про обов’язки. Адже очевидно, що ревнителі другої державної насправді домагаються створення таких собі «зон», абсолютно вільних від української мови! Це і є шлях до роз’єднання, себто до розсипання країни, про що й мріє Путін. Запровадження другої державної створило б передумови для того, щоб для значної частини населення українська мова стала зовсім непотрібна (саме так відбувається у Білорусі з білоруською). У нас і так українська почувається не надто вільно, а що буде далі? Україномовні ставатимуть дедалі «двомовнішими», а російськомовні безнадійно одномовними?! Не маю сумніву, що перспектива проглядається саме така.

Після того як 23 лютого 2014 року Верховна Рада поспішно скасувала закон Колесніченка – Ківалова, а в. о. президента Турчинов ветував це рішення, було обіцяно, що спеціальна робоча група підготує новий закон, який збалансує інтереси всіх мовних груп. Проте час минув, а результату поки що не видно. Хоча ще влітку 2012-го «група Кравчука» розробила цілком конструктивний законопроект, в основу якого покладено ідеї Європейської хартії регіональних мов або мов меншин (спотворені законом Колесніченка – Ківалова, що надавав переваги виключно російській). Його й можна було тепер доопрацьовувати й приймати в остаточній версії. Якщо, звісно, для того є відповідна політична воля.

Читайте також: Прийняти мову та культуру

На жаль, свідомість багатьох політиків затьмарила ідея другої державної. Очільники держави тим часом задкують, улаш­товують політичну еквілібристику. Кабмін намірився пропонувати Верховній Раді прийняти спеціальний закон, на підставі якого можна буде провести «консультативний референдум» щодо розширення повноважень органів місцевого самоуправління, а також офіційного статусу російської мови в окремих регіонах. От тільки навіщо? Хіба у 2012 році після скандального ухвалення закону Колесніченка – Ківалова обласні ради Півдня і Сходу не приймали рішення щодо надання російській мові статусу регіональної, забезпечивши їй тим самим усе, що тільки можна забезпечити? То чого домагаються тепер знову? І навіщо їм підігрувати?
Податлива тактика нинішньої влади викликає вже не тільки сумніви й запитання. Вона вселяє почуття тривоги, адже ми бачимо, до чого призводять нерішучість і ухильність. Невже нещодавні опозиціонери й мову готові здати так, як здали Крим? Якщо це справді так, то хай не сумніваються, що український національний організм достатньо сильний, аби чинити належний спротив угодовству, котре, як відомо, завжди закінчується однаково – політичним самогубством.


Матеріали за темою:

Реклама
Останні публікації згорнути
  • Це місце невідь-чому завжди уявлялось мені краєм світу. Надто важкодоступним, щоб отак, просто захотівши, скоро до нього дістатися. Я не помилилась. П’ять годин від Одеси вибоїстими дорогами, коли підкидає й від цього нудить. Раз за життя можна, – кажу своєму супутникові, іноземцю. Раз за життя треба, – кажу собі, українці.
    6 грудня, Анастасія Левкова
  • Як функціонує схема заволодіння допоміжними приміщеннями в столиці
    6 грудня, Тарас Кінько
  • Недореформована пострадянська Україна забезпечила ідеальні умови для виникнення та відтворення тіньової економіки
    5 грудня, Олександр Крамар
  • Про переваги Hyundai Tucson 2016 року випуску
    5 грудня, Олександр Пархоменко
  • У розмові з Тижнем Девід Кровлі, професор Школи гуманітарних наук Королівського коледжу мистецтв у Лондоні, розповів про старі та нові медіа, постправду й андеграунд у країнах соцтабору.
    4 грудня, Ганна Трегуб
  • Відомий лозунг «Хліба і видовищ!» у «молодих державах» до кінця 2016-го повністю віджив себе. Тепер тут хочуть тільки хліба. Причому видовища, якими так славляться «народні республіки», вже викликають у вчорашніх глядачів лише блювотний рефлекс. Особливо цей рефлекс видно, коли «впарюють» успіхи «республіки».
    4 грудня, Станіслав Васін
Новини партнерів 24tv.ua
Новини партнерів RedTram
Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
©2007-2016 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS
Interfax

Будь-яке копiювання, публiкацiя, передрук чи наступне поширення iнформацiї, що мiстить посилання на "Iнтерфакс-Україна", суворо забороняється. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено