Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Передплата Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи Приватна урбаністика
28 квітня, 2014   ▪   Спілкувалася: Ганна Трегуб   ▪   Версія для друку

Олександр Сич: «У частини українського суспільства в душах досі живе імперія»

Тиждень.ua поспілкувався з віце-прем’єром з гуманітарних питань про нові засади інформаційної політики, нормування державно-церковних питань, а також про вирішення соціо-гуманітарних проблем, які поставила перед кримськими татарами окупація АРК.
Олександр Сич: «У частини українського суспільства в душах досі живе імперія»

Тиждень.ua: В умовах гострої агресії РФ щодо України пожвавилася тема нагнітання у нашій державі ксенофобій різного штибу, що ніколи не було притаманне самим українцям. Що Кабмін збирається робити задля збереження толерантних стосунків між різними етнічними і релігійними групами в Україні?  

Сьогодні дуже важливо змінити психологію взаємин у суспільстві, подолати задавнені образи, недовіру між українцями як корінною нацією і національними меншинами. Обидві сторони мають перестати боятися, що хтось комусь загрожує. З одного боку, усі національні меншини мають реалізувати свої права так, щоб в української нації, яка століттями виборювала право на власну державу, не виникало навіть тіні занепокоєння щодо можливого сепаратизму. З іншого боку, інші етноси не мають відчувати, що цілком природне бажання українців зберегти свою мову, культуру може обмежувати їхнє право на самореалізацію. Україна для всіх – рівною мірою рідна країна. Проте жодна з етнічних меншин не повинна мати монопольне право на перевагу. Інколи чую, що саме російська має бути мовою міжнаціонального спілкування в Україні. Так було свого часу в СРСР. Але чому нині в українській державі такою мовою не може бути українська?   Було б нелогічно, якби у Німеччині чи Франції мовою міжнаціонального спілкування була англійська. Не дивно, що частина українського суспільства так легко дає прив’язати себе до імперського воза. Бо в його душах і досі живе імперія.

Тиждень.ua: На підтримку  впливовості свого інформаційного поля у світі РФ щороку витрачає близько $43 млрд. Вона може дозволити собі мати 2 англомовних телеканали, які транслюють путінське бачення картини світу . Що український уряд планує зробити для зміцнення і оздоровлення українського інформаційного простору?

Сьогодні проблема полягає в тому, що в Україні близько 90% ЗМІ є приватними. Вони подають суспільству інформацію крізь призму бачення своїх власників, яка, як показав досвід, не завжди є державницькою, об’єднавчою. Прагнучи до демократії, ми не можемо втручатися в редакційну політику приватних ЗМІ, запроваджувати цензуру. Проте в умовах війни що нам робити з пропагуванням жорстокості, війни, закликами до сепаратизму та повалення конституційного ладу? Очевидно, треба налагоджувати співпрацю між державою та приватними власниками, шукати компроміси задля збереження державності.

Читайте також: Вийняти голову з піску

Є й інший аспект проблеми. Маємо низку розрізнених державних інституцій, покликаних реалізовувати інформаційну політику. У них працює багато людей, задіяні великі потужності, сумарно їм виділяються великі кошти, але все це використовується неефективно – і тому інформаційний щит держави абсолютно дірявий. Крізь нього проникає чужий інформаційний продукт, антидержавний, аморальний, який розкладає наше суспільство. Навіть у Львові чи Івано-Франківську на газетних розкладках більшість преси – російською мовою. До речі, про яке переслідування російськомовних взагалі йдеться?

Сукупно все це зробило нас вразливими. Ми програємо інформаційну війну, яку Росія веде за класичною схемою, зомбуючи як власний народ, так і українців. Я доклав зусиль до того, щоб налагодити координацію між інституціями, відповідальними за інформаційну політику в країні. За моїм дорученням на базі національного інформаційного агентства «Укрінформ» створено інформаційно-аналітичний центр «Єдина країна», який покликаний ретранслювати єдину державну точку зору й генерувати державницькі меседжі для суспільства.

Не менш гострим є й питання іномовлення, корпунктів за кордоном. Зокрема про представлення української точки зору у світовому інформаційному просторі ішлося на моїй зустрічі із керівництвом Європейської мовної спілки, яка готова надавати нам усіляке сприяння.

Цим проблеми не вичерпуються – необхідно також вирішувати технічні й безпекові питання, зокрема захищати наші ретранслятори, захоплювані бойовиками.

Словом, ми напрацювали низку технічних і смислових кроків в інформаційній політиці як всередині країни, так і за її межами. Але стратегічно інформаційна політика держави не створюється за день. Я не знаю, скільки мені судилося перебувати на нинішній посаді, але прагну закласти основи процесів, які будуть незворотними незалежно від того, хто надалі посяде моє місце.

Тиждень.ua: Коли нарешті українська книжка, українська масова і елітарна культури, українські ЗМІ отримають державне сприяння? Адже російська попса і кримінальний шансон, низькопробні серіали - це дійсність українського теле -і радіоефіру, а світову класику набагато легше знайти на ринку в російських перекладах? Чи підтримає український уряд програми стимулювання створення українського цікавого, якісного кіно з українською ідеєю, як це відбувається в тій самій Туреччині?

Книговидання – це теж питання національної безпеки. Український ринок на 80% захоплений книжками, виданими в Росії, причому далеко не найкращого ґатунку з точи зору світоглядних засад. Додаймо аналогічну ситуацію із кіно- та телепростором і запитаймо себе, які цінності може сформувати в українців такий продукт.

Мені дивно, коли дехто мені закидає, що зараз не до книжок, бо іде війна. Вони так і не зрозуміли, що брак української книжки, контенту, міфів, героїв, традицій і дав ті плоди, які ми пожинаємо в Криму, на півдні та сході України.

Цілком підтримую озвучену експертами думку, що сьогодні наявність книгарень треба визнати критерієм соціально-економічного зростання регіону. Те саме стосується і мережі для продажу української преси.

Читайте також: Володимир Василенко: «Щоб Україна стала суверенною державою, було потрібно позбутись ядерної зброї»

Так само інституції, що видають ліцензії на теле- та радіомовлення, мають потурбуватися про захист українського інформаційного простору, адже сьогодні практично неможливо знайти українське радіо чи телеканал. Думаю, ми маємо відійти від панівної філософії авторегуляції ринку. Саморегулювання не існує. І в світі про це говорять дедалі частіше. Регулятором є держава, яка має захищати суспільство від можливих негативних впливів. Якщо нині ми потерпаємо від інформаційної агресії іншої держави, то маємо себе захищати, і патерналізм буде цілком доречний не лише в економіці, а й в інформаційному просторі.

У формуванні інформаційної політики слід задіяти й близько 40 тисяч наявних в Україні бібліотек. Звісно, лише після аудиту їх фонду, адже чи не на 80% він сформований за  радясньких часів, а оновлення відбувається на рівні 3-5%. І тут, як і всюди, важлива ефективність.

Тиждень.ua: В Україні нині ведуться активні дискусії щодо того, яким має бути фінальний варіант Закону "Про свободу совісті і релігійні організації". Очевидно, що прийняття такого документу за зачиненими дверима ВРУ може призвести до відкривання вікна для уможливлення дискримінації і тиску. Яку версію закону, можливо, ухвалять? Яким чином у ній буде поєднано європейський досвід толерування та інклюзивності із українським досвідом тиску?

Української традиції тиску як такої не існує, бо українському менталітетові, в основі якого – толерантність і терпимість, це не притаманно. Будь-який тиск – це інерція управління та психології  радянської доби. Як на мене, сьогодні в законодавство, яке врегульовує взаємини держави і церков, треба максимально закласти партнерські відносини. Держава не має домінувати над різними релігіями. Народ і суспільство, частиною якого є різні церкви, є первинними, а влада – вторинною.

Наразі законодавче поле щодо відносин церкви й держави недостатньо врегульоване, щоб допомогти їм у партнерстві розв’язувати проблеми суспільства.

Я не можу сказати, які саме зміни до закону «Про свободу совісті та релігійні організації» ухвалить Верховна Рада України. Як представник виконавчої влади я можу лише посприяти тому, щоб зміни були максимально корисними й позитивними, залучивши з боку громадянського суспільства експертів, представників церков, і доносячи запропоновані ними підходи законодавчому органу.

Тиждень.ua: Кримські татари у конфлікті в АРК опинилися у стані, коли їм загрожує повторна депортація. Як нині діє український уряд, і Ви зокрема, аби допомогти цій уразливій категорії українських громадян?

Окрім державотворчої української нації, в Україні є тільки три корінних народи – кримські татари, караїми та кримчаки. Кабмін уже зробив заяву про приєднання до Декларації ООН про права корінних народів. Верховна Рада також прийняла відповідну постанову про визнання кримських татар корінним народом та приєднання до згаданої декларації. Відповідно до останньої, без згоди корінного народу на його території не можуть вестися бойові дії. Також там прописано низку принципів, які допомагають Україні додатково убезпечити себе від війни у сьогоднішніх непростих умовах, а кримських татар – від депортації. До ВРУ уже внесено і частково розглянуто кілька законопроектів, про визнання кримських татар корінним народом. Також депутати вже ухвалили Закон «Про відновлення прав осіб, депортованих за національною ознакою».

Читайте також: Вектори без Віктора: геополітичні концепції кандидатів у президенти

Кримські татари як найбільший корінний етнос, після українців, безумовно, мають право на самореалізацію. У якій саме формі – залежить від інтересів нашої держави. Справді, були побоювання, що визнання за кримськими татарами права на самовизначення обов’язково обернеться сепаратизмом. Але можна було почати від національно-культурної автономії, зосередитися на праві духовної, культурної та релігійної самореалізації кримських татар. Згодом, коли Україна утвердилася б як держава і будь-яке територіальне самовираження певного етносу не загрожувало б сепаратизмом, можна було б говорити й про автономію кримських татар. Ми як суспільство й держава просто не встигли озвучити таку можливість до моменту окупації Криму. Загалом державна політика має бути спрямована на забезпечення миру й спокою, на те, аби етнонаціональні відносини не опинялися в епіцентрі можливих спекуляцій. Національні, мовні, релігійні питання – найбільш спекулятивні серед використовуваних політтехнологами. Якби хоча б теоретично було накладено табу на маніпулювання цими питаннями, життя у державі було б набагато спокійнішим. 

Біографічна нота:

Олександр Сич – чинний віце-прем’єр-міністр України з гуманітарних питань. Кандидат історичних наук, доцент кафедри державного управління Івано-Франківського національного технічного університету нафти і газу. Депутат Івано-Франківської обласної ради (1994–1998, 2006–2010). Голова Івано-Франківської обласної ради від Всеукраїнського об'єднання «Свобода» (до жовтня 2012). З 2012 року — народний депутат України 7-го скликання від виборчого округу № 83, Івано-Франківська область. Перший заступник голови Комітету з питань науки і освіти.


Матеріали за темою:

Реклама
Останні публікації згорнути
  • Нереформована протягом 25 років регуляторна система не просто тягне Україну на дно рейтингу Світового банку «Doingbusiness» (80 місце серед 190 країн), а суттєво ускладнює роботу як національного бізнесу, так і потенційних інвесторів. Тому дерегуляція, а точніше побудова кращої регуляції, у фокусі особливої уваги – на засіданні Уряду скасували 367 постанов та нормативних актів, які обмежують діяльність бізнесу, а перший заступник Міністра економіки Максим Нефьодов анонсував законопроект для кардинального стрибка в рейтингу DoingBusiness на 40+ місць.
    8 грудня, Світлана Майструк
  • Про пріоритетні культпроекти, осучаснення бібліотек та осередків, а також про створення інституцій, які провадили б у майбутньому культурне відродження нині окупованих Донбасу й Криму, в інтерв’ю Тижню розповів міністр культури Євген Нищук.
    8 грудня, Ганна Трегуб
  • Російська пропагандистська машина недарма вбиває в голову своїм громадянам, ніби на Донбасі за Україну воюють найманці якщо не із Сомалі, то з Арабського світу; про участь військ країн НАТО, особливо поляків, вона вже навіть не згадує.
    8 грудня, Анатолій Шара
  • Реформа державного управління ще не набрала обертів, проте навколо неї, традиційно для українського політикуму, вже почали розгорятися скандали.
    8 грудня, Станіслав Козлюк
  • Це місце невідь-чому завжди уявлялось мені краєм світу. Надто важкодоступним, щоб отак, просто захотівши, скоро до нього дістатися. Я не помилилась. П’ять годин від Одеси вибоїстими дорогами, коли підкидає й від цього нудить. Раз за життя можна, – кажу своєму супутникові, іноземцю. Раз за життя треба, – кажу собі, українці.
    6 грудня, Анастасія Левкова
  • Як функціонує схема заволодіння допоміжними приміщеннями в столиці
    6 грудня, Тарас Кінько
Новини партнерів 24tv.ua
Новини партнерів RedTram
Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
©2007-2016 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS
Interfax

Будь-яке копiювання, публiкацiя, передрук чи наступне поширення iнформацiї, що мiстить посилання на "Iнтерфакс-Україна", суворо забороняється. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено