Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Світ у 2018 Передплата Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи Приватна урбаністика
2 травня, 2014   ▪   Валерія Бурлакова   ▪   Версія для друку

Генерали спальних районів

Українські молодіжні праві рухи, представники котрих є першими кандидатами у міфічні лави «фашистів», яких в Україні вгледіла РФ, суттєво відрізняються від своїх маргінальних та криміналізованих російських «соратників».
Матеріал друкованого видання
№ 17 (337)
від 24 квітня, 2014
Генерали спальних районів

«Неонацистская группировка» – так називає С14, одну з найвідоміших молодіжних правих організацій, звітуючи про спільні з «Беркутом» «заходи» з побиття киян, які близько тижня тому вирушили зі столиці до Харкова на Марш єдності, офіційний сайт харківського угруповання «Оплот».

Мимоволі уявляються лави хлопців під прапорами зі свастикою, що марширують кудись у далечінь, дорогою впевнено розправляючись з іноземцями... Саме так це, поза сумнівом, бачили б у Російській Федерації, країні, де сучасний ультраправий рух, за словами експертів, характеризується організаційним занепадом і «відвертою інтелектуально-культурною та політичною слабкістю» (див. Тиждень № 6/2014). Однак в Україні все, м’яко кажучи, інакше.

С14, чи то просто «Січ», – правий рух, який усіма аспектами своєї діяльності впевнено руйнує стереотипи про «вуличних» правих. Хоча б тому, що найвідоміші вони своєю соціальною діяльністю, зокрема активною боротьбою із забудовами, захистом населення у трудових конфліктах (як, приміром, під час страйку робітників на броварському ТОВ «Чисті матеріали»), закриттям точок, де продають алкоголь неповнолітнім, а також пропагандою здорового способу життя (наприклад, «Кубок молодого футболу» для школярів) тощо.

26-річний Євген Карась, координатор організації, зізнається: дуже важливо, щоб у таких ситуаціях хлопці були не тільки в ролі «бойовиків», а й певною мірою в ролі експертів. «Коли ми виступали проти необґрунтованого підвищення тарифів на проїзд у метрополітені й зайшли там «нагору», присутні були вражені, – сміється він. – Адже ми завалили їх фактажем. Вони зрозуміли, що ми проінформовані. А не просто вуличні радикали...» Так само, відвідуючи, приміром, громадські слухання, важливо вміти «і охороні наваляти», щоб узагалі мати можливість бути присутніми на заході й упевнено оперувати інформацією.

Дисциплінована сила

«Є багато різних субкультурних організацій, у яких можна просто «двіжувати». Когось побити, розтрощити гральний автомат, – називає перспективи людей із націоналістичними поглядами Руслан Андрійко, голова проводу Молодіжної громадської організації «Сокіл», яка в лютому відзначила своє 120-річчя. – Якщо ж людина цікавиться політикою і хоче змінити країну, змінити систему влади, вона має йти в політику. Адже ми постійно кричимо, що влада погана. Але самі туди не йдемо...»

МГО «Сокіл» та студентська «Свобода», переконаний він, поєднують «двіж» та політичні перспективи. «Ми проводимо багато соціальних акцій: проти незаконних забудов, проти рейдерських захоплень скверів та парків», – підкреслює хлопець.

«Сокіл» – структура більше мілітарна. Вона проводить тренування, вишколи, організовує табори тощо. «На Революції гідності була сокільська сотня, яка квартирувалася в Київраді, проявила себе дуже серйозно в боях 18–21 лютого і показала себе як дуже дисциплінована сила, – згадує Руслан Андрійко. Сам він в останні дні Майдану дістав серйозне поранення внаслідок вибуху гранати. – Студентська «Свобода» – організація, орієнтована на ширшу аудиторію, студентство. Її завдання – захищати права студентів, виступати проти корупції у вишах, проти «добровільно-примусових» внесків, вирішувати інші питання...»

Візитка Яроша

Поволі відступає від своєї суто «бойової» сутності й «Правий сектор» – конфедерація дрібних націоналістичних організацій, факт існування якої набув неабиякого розголосу під час подій на Майдані.
Про конкретні заходи у ПС із тих чи інших причин розповідати не люблять. «Зараз, під час, по суті, війни з Росією, ми не ведемо передвиборчої кампанії. Для нас важливіші події на Сході. Активісти «Правого сектору» захищають єдину соборну Україну, що замінює десять вишколів», – узагальнює прес-секретар організації Артем Скоропадський.

З більшою готовністю розповідають про свої дії в С14. Зараз, розказує Євген Карась, націоналісти вчать киян організовувати територіальну самооборону і мають свої розвідувальні групи майже у всіх гарячих куточках України. «Харків, Луганськ, Краматорськ, – перелічує координатор руху. – Скоро повернеться група з Одеси... Ми хочемо встановити реальні факти, реальні показники, щоб українці розуміли, що насправді відбувається».

Ну з Богом. «...Національні бригади. Чорні маски, спортивні костюми, червоно-чорні бандерівські стяги. Це не віртуальний субкультурний комсомол, а реальні політичні солдати та політичні партизани. Погляд, який зупиняє бронепоїзд. Залізобетонна переконаність у правдивості нашої ідеї. Звичайні життєрадісні та сумні хлопці із сонцем у крові, полководці вулиць, генерали спальних районів, вожді фанатських трибун – такими постають вони, молоді українські праві, на сторінках культового в певних колах «націонал-революційного» часопису «Ватра». У підвальних спортзалах, у хронічно недофінансованих гуртках і секціях, недоприватизованих бібліотеках зростають чемпіони та переможці завтрашнього дня. Вони нас визволять, наші легіони простих, щирих і небагатослівних...»




Матеріали за темою:

Реклама
Останні публікації згорнути
  • Як відбувається інтеграція України у сфері культури після Угоди про асоціацію з ЄС, які програми підтримують європейці на рівні грантів і як змінюються підходи нашої держави в управлінні культурою. Ці питання стали предметом дискусії на міжнародній конференції “Культурні відносини України та ЄС: перші досягнення”.
    18 грудня, Наталя Петринська
  • Із змінами літом 2014 року у моєму житті відбулася ще одна зміна, яку можна було б передбачити, але до якої теж треба було звикати. З мого життя зникла культурна складова, яка, як виявилося, була важливою частиною моєї довоєнної реальності. Хоча, чого дивуватися, – змін було безліч: зникла робота, поїхали з міста майже всі друзі, змінився режим мого життя, звички, щезли плани… Але зникнення культурної складової мого життя турбувало мене ще тривалий час, бо, як виявилося, звикнути до порожнечі у цій сфері життя було не так просто.
    18 грудня, Вікторія Малишева
  • Як Росія перетворюється з основного ринку збуту українських товарів на головного суперника в агросекторі
    18 грудня, Олександр Крамар
  • Перша фаза переговорів про вихід Великої Британії з ЄС виявилася важкою. Але друга ще й не почалася
    17 грудня, The Economist
  • Добротна будівля початку ХХ століття на розі Миру й Грецької з дерев’яною вивіскою «Izba-читальня». «Youth has no age», — читаємо напис на вхідних дверях і такий самий високо на стіні над баром усередині.
    17 грудня, Ганна Чабарай
  • У багатих країнах дерева відвойовують територію. Розширення лісів не завжди популярне, але воно триватиме
    16 грудня, The Economist
Новини партнерів 24tv.ua
Новини партнерів
Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
©2007-2017 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS

Матеріали, позначені як "Новини компаній" розміщуються на правах реклами. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено.