Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи
30 квітня, 2014   ▪   Тетяна Бевз   ▪   Версія для друку

Партії без ідеології чи ідеологія без партій

Ідеологія ніколи не була сильною стороною сучасних українських політичних партій. Побачити в них у «чистому вигляді» консерватизм чи лібералізм практично неможливо. Та й радикальні течії часто мають доволі специфічний вигляд
Матеріал друкованого видання
№ 17 (337)
від 24 квітня, 2014
Партії без ідеології чи ідеологія без партій

Ідеологічна мотивація не була домінантою для багатьох політичних діячів під час створення партій. Не переобтяжували вони відповідними засадами і свої програми (та чи й викладеш програму на півтори-двох сторінках тексту?). Радше чинниками створення політсил були лобіювання особистих інтересів, можливість участі у виборчих кампаніях. А відколи в Україні запрацював політичний франчайзинг і партії перетворилися на товар, про ідеології варто забути взагалі.

За роки незалежності в Україні діяло майже 300 партій

Процес формування вітчизняних політсил мав свої особ­ливості. Якщо в країнах Західної Європи у другій половині ХІХ – на початку ХХ століття спочатку виникли ліберальні, потім консервативні й лише згодом – соціалістичні партії, а в Росії – соціалістичні, консервативні, ліберальні, то в Україні першими найвпливовішими й найчисленнішими були соціалістичні (РУП, Українська соціалістична партія, Українська соціал-демо­кра­тич­на спілка, Українська со­ціал-демо­кра­тич­на ро­біт­ни­ча партія, Українська партія соціа­лістів-ре­во­лю­ціо­нерів). Далі створювались і діяли досить нетривалий час ліберальні (Українська демократична партія, Українська радикальна партія, Українська радикально-демо­кра­тич­на партія, ТУП), і лише влітку 1917 року з’явилася консервативна партія (Українська хлібо­роб­сько-демо­кратич­на). Ідео­логіч­­ні вподобання були пріоритетом діяльності їх усіх. Базою соціалістичних партій були селянство й робітництво, ліберальних – інтелігенція, освічені прошарки населення, консервативних – заможні верстви. Соціалістичні партії очолювали зазвичай молоді люди, студенти; ліберальні – вихідці з інтелігенції; консервативні – представники заможних верств. Однак після перемоги більшовизму всі політсили, за винятком ВКП(б) були заборонені. Мотиви цього рішення досить влучно сформулював колишній член УПСР, який прийняв червону ідеологію, хоча й не сповідував багато в чому позицію комуністів щодо України: «…ділитися владою з іншими партіями ми не маємо заміру і не будемо». І власне, упродовж 70 років існувала монопартійна система як у Радянському Союзі, так і в Україні.

Багатопартійність була відновлена наприкінці ХХ століття. Процес вітчизняного партогенезу, надзвичайно складний, суперечливий, неоднозначний у дефініціях і трактуваннях, характеризується особливістю назв; одіозністю постатей лідерів (декому з них вдавалося створити по кілька партій); відмінністю програм, ідеологій; кардинальною зміною найменувань; проросійською орієнтацією певної кількості політсил; асоціюванням лідера з партією, очільником якої він ніколи не був; єдиною у світі анархічною політсилою, купівлею-про­дажем і, нарешті, несформованою партійною системою. За роки незалежності в Україні діяло майже 300 партій.

Читайте також: Олександр Сич: «У частини українського суспільства в душах досі живе імперія»

Першою зареєстрованою ще в УРСР була Українська республіканська партія (5 листопада 1990 року, реєстраційний номер 4), яка у програмі чітко виражала консервативне спрямування. Згідно із нею, УРП виступала як носій традиційних консервативно-лібе­ра­ль­них і християнських цінностей, партія респектабельного націонал-консерватизму, виваженого радикалізму. Позиціонувала себе як правоцентристська. Очолив її колишній політв’язень, дисидент Левко Лук’яненко. Теоретичні постулати УРП вже стали бібліографічною рідкістю з огляду на факт, що найдавніша зареєстрована політсила новітньої держави перестала існувати, об’єднавшись із «Українською платформою» і взявши назву «Українська платформа «СОБОР». Єдине, що не дає забути її цілком, – це реєстраційний номер 4 і дата реєстрації 5 листопада 1990 року (тоді як «Українська платформа» одержала свідоцтво 27 березня 2009-го). Так робиться історія: партія з кількарічним «стажем» перетворюється на найдавнішу. Щоправда, про ідейні постулати й «ідейне обличчя» політсили тут не йдеться взагалі.

В українських партій, створених після другої половини 2011 року, програми відсутні взагалі 

Ліберальні ідеї включені до великої кількості програм українських політичних партій. Власне, багато із цих документів є синтезом консервативних, ліберальних та соціалістичних ідей.
Партії радикального спрямування представляли такі утворення, як Українська на­ціо­нальна асамблея (1996, очільник Олег Вітович), Со­ціал-національна партія України (згодом Всеукраїнське об’єд­­нання «Свобода»; 1995, очільник Ярослав Андрушків), Конгрес українських націоналістів (1992, очільниця Ярослава Стецько) та ін. Об’єднує їх ідея інтегрального націоналізму з усіма притаманними йому рисами. Для націонал-радикалів першорядною і найвищою цінністю є нація, безумовний пріоритет надається національній державі. Програма ВО «Свобода» 2004 року визначила європейський україноцентризм стратегічним курсом держави, згідно з яким вона прагне стати не лише географічним, а й геополітичним центром Європи. Був там також розділ «Крим і Севастополь. Встановлення конституційного порядку та забезпечення стабільного розвитку». На сьогодні він видається надзвичайно актуальним.

У березні 2014 року українська багатопартійність, схоже, досягла певного апогею. Адже ніколи в нас іще не було такої кількості партій – 205. Чи задумуються їхні лідери над тим, а чи є електорат у стількох політсил. Тоді як лише близько 5% населення України – це їхні члени.

Соціальна база ні лідерів, ні партії особливо не турбує. Стратегічне завдання мати 10 тис. підписів громадян України, зібраних не менш як у двох третинах районів не менш як двох третин областей, не є перешкодою для реєстрації партій. Тим більше, що впродовж останніх років цими питаннями опікуються аналітичні фірми (наприклад, «Акценти»), які за помірну плату не тільки зберуть підписи, а й напишуть програму. Щоправда, іноді трапляється так, що ці установчі документи нагадують братів-близнюків із дуже незначною відмінністю (одна програма написана українською мовою: партія «Нове життя»; друга – російською: «За справедливість і добробут»). Заради щирості зазначимо, що політсили взагалі не переймаються програмами. Оскільки обсяг останніх не регламентований Законом «Про політичні партії в Україні», то його визначають дуже по-різному. Хтось не переобтяжує себе цим узагалі, втиснувши програму в одну сторінку. Так, було у випадку з партією «Громадський контроль». Прикладів чимало.

Читайте також: Вектори без Віктора: геополітичні концепції кандидатів у президенти

Іще однією прикметною рисою сучасного партогенезу є відсутність програм для широкого загалу (вони виключно для подачі на реєстрацію). Незважаючи на величезні інформаційні можливості, програми партій, створених після другої половини 2011 року відсутні взагалі. Не представлені вони і своїми сайтами в мережі. Жодної інформації про установчі з’їзди, керівників партії та й власне саму політсилу. Тобто новостворені партії зовсім не зацікавлені в оприлюдненні своїх ідей, а значить і у власному електораті. Постає питання: а чи відтворено в їхніх програмах «ідеологічне обличчя»?
Водночас є партії, які заявляють, що вони ідеологічні. Так себе позиціонувала Українська партія респонсизму, яка виступала за створення Великої Української Держави на основі федерації, поділ влади на державну й місцеву, а також першої з них на п’ять гілок, із відмінними від наявних інстанціями. Цій партії у вересні 2010-го було відмовлено в реєстрації. Однак уже 7 вересня 2011-го вона була зареєстрована Мін’юстом. Хоча згодом таки заборонена.

Базовою політичною ідеологією Меритократичної партії України є соціальний лібералізм: індивідуальна та економічна свобода, розумно обмежена принципами справедливості й солідарності.
Українці далекі від ідеології респонсизму та меритократії, і навряд чи звичайний громадянин знає значення цих термінів, годі вже й казати про відповідні ідеї.

Популярності зажила в Україні й соціал-демократична та соціалістична ідеологія, представлена великою кількістю партій – як діючих, так і тих, які з різних причин припинили свою активність. У програмних засадах демонстрували зв’язок з ідейними попередниками, фіксували відданість ідеологічним традиціям.

Частина партій, що створювалися після розпаду Радянського Союзу, проголошувала основним гаслом слов’янську інтеграцію. Це Партія слов’янської єдності України, Слов’янська партія, Русько-Український союз, «За Русь единую» та ін. Щоправда, ця ідея дуже швидко набула змісту російського націоналізму і власне заснування та утвердження прокремлівських партій, які відстоювали б «створення Союзу суверенних держав братніх народів», «єдиного економічного простору з Росією та Білоруссю»). Викликає подив багато запитань, пов’язаних із реєстрацією політичних партій. 5 червня 2003 року зареєстровано Слов’ян­сь­кий народно-патріотичний союз, який у листопаді 2005-го змінив назву (і це затвердило Міністерство юстиції) на «Політична партія України «Партия политики Путина» (у грудні 2008-го – на «Політична партія України «Русь единая»). Політсилу із прізвищем президента сусідньої держави у назві зареєстрували, натомість партії, найменованій «Сер Генрі», відмовили. Коментарі тут зайві. На сьогодні в Україні близько 30 партій проросійської орієнтації.

Читайте також: Юрій Луценко: «Необхідно зупинити квотно-партійну анархію»

Із легкістю реєструвались у нашій державі політсили, що сповідували ідеологію російської фінансової піраміди МММ. Зокрема, 12 квітня 2012 року отримала відповідне свідоцтво партія «Ми Маємо Мужність». Адресою її керівних органів було місто Вінниця, лідером – Ігор Авдєєв (вінничанин, колишній спортсмен, стотисячник МММ, на час реєстрації політсили – фітнес-тренер). Засновник фінансової піраміди «МММ-2011» Сєрґєй Мавроді на форумі зазначив: «Офіційно зареєстровано нашу партію МММ в Україні». Щоправда, проіснувала вона дуже мало. Однак, уже 15 липня 2013 року додалася до офіційно визнаних іще одна політсила з тією самою абревіатурою – «Ми Маємо Мету». Її очільником став Денис Пушилін (народився в Макіївці, балотувався в окрузі № 94, Київська область, на повторних виборах народних депутатів України у 2013 році від партії «Ми Маємо Мету», організатор проросійських мітингів у Донецьку в квітні 2014-го, заступник самопроголошеного губернатора Донеччини Павла Ґубарєва), адресою – Київ.

У зв’язку з окупацією Кри­му Росією постає питання про існування партій, місцезнаходженням яких є міста Севастополь («Русский блок») та Сімферополь («Русское Единство», голова Сергій Аксьонов; «За справедливість і добробут»). А водночас актуалізується і проблема функціонування українських політичних партій на території Криму.

Це лише окремі штрихи до окреслення ідеологій сучасних українських політсил. Значною перешкодою і для аналізу, і для функціонування партій є їхня закритість. Адже здійснити їх ідеологічну ідентифікацію за відсутності доступу до програм неможливо. Політична реальність вимагає суттєвих змін до Закону «Про політичні партії України».


Матеріали за темою:

--> --> -->
Реклама
Останні публікації згорнути
  • «Це не популізм», — заявив Алессандро ді Баттіста з «Руху 5 зірок» (M5S), коли 5 червня з’явилися результати першого туру місцевих виборів в Італії. «Це не протест. Це хороша політика». Кандидат на посаду мера Рима від M5S Вірджинія Раджі набрала 35% голосів. Це найбільший прорив M5S після загальних виборів 2013-го, коли рух здобув чверть голосів.
    25 червня, The Economist
  • У розмові з Тижнем заступник генерального директора Національного музею мистецтв імені Богдана та Варвари Ханенків з наукової роботи, мистецтвознавець Олена Живкова розповіла про тонку справу музейної атрибуції, яка розкриває секрети експонатів, про музейний аудит та особливості інвентаризації.
    25 червня, Ганна Трегуб
  • Як реформували правоохоронні органи в Польщі
    25 червня, Віталій Рибак
  • На початку війни я не мала жодних чітких уявлень, що буде і як. Колеги активно готували «запасні аеродроми» — місця, де перебудуть час страшних подій.
    25 червня, Яна Вікторова
  • Німецьке суспільство шоковане наслідками британського референдуму. Хтось оцінює збитки, хтось шукає нові можливості у хаосі.
    24 червня, Віталій Рибак
  • Франція спантеличена результатами британського референдуму. Попри недобрі прогнози, Париж відчайдушно сподівався на диво, якого не сталося. Прихильники ЄС закликають до найшвидшого пошуку нової моделі функціонування європейської спільноти, опоненти святкують перемогу.
    24 червня, Алла Лазарева
Новини партнерів 24tv.ua
Новини партнерів RedTram
Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
работа Харьков оптимизатор любовный гороскоп на год Жеральдин Пайя http://avtosale.ua/
©2007-2016 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS
Interfax

Будь-яке копiювання, публiкацiя, передрук чи наступне поширення iнформацiї, що мiстить посилання на "Iнтерфакс-Україна", суворо забороняється. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено