Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи
30 квітня, 2014   ▪   Тетяна Бевз   ▪   Версія для друку

Партії без ідеології чи ідеологія без партій

Ідеологія ніколи не була сильною стороною сучасних українських політичних партій. Побачити в них у «чистому вигляді» консерватизм чи лібералізм практично неможливо. Та й радикальні течії часто мають доволі специфічний вигляд
Матеріал друкованого видання
№ 17 (337)
від 24 квітня, 2014
Партії без ідеології чи ідеологія без партій

Ідеологічна мотивація не була домінантою для багатьох політичних діячів під час створення партій. Не переобтяжували вони відповідними засадами і свої програми (та чи й викладеш програму на півтори-двох сторінках тексту?). Радше чинниками створення політсил були лобіювання особистих інтересів, можливість участі у виборчих кампаніях. А відколи в Україні запрацював політичний франчайзинг і партії перетворилися на товар, про ідеології варто забути взагалі.

За роки незалежності в Україні діяло майже 300 партій

Процес формування вітчизняних політсил мав свої особ­ливості. Якщо в країнах Західної Європи у другій половині ХІХ – на початку ХХ століття спочатку виникли ліберальні, потім консервативні й лише згодом – соціалістичні партії, а в Росії – соціалістичні, консервативні, ліберальні, то в Україні першими найвпливовішими й найчисленнішими були соціалістичні (РУП, Українська соціалістична партія, Українська соціал-демо­кра­тич­на спілка, Українська со­ціал-демо­кра­тич­на ро­біт­ни­ча партія, Українська партія соціа­лістів-ре­во­лю­ціо­нерів). Далі створювались і діяли досить нетривалий час ліберальні (Українська демократична партія, Українська радикальна партія, Українська радикально-демо­кра­тич­на партія, ТУП), і лише влітку 1917 року з’явилася консервативна партія (Українська хлібо­роб­сько-демо­кратич­на). Ідео­логіч­­ні вподобання були пріоритетом діяльності їх усіх. Базою соціалістичних партій були селянство й робітництво, ліберальних – інтелігенція, освічені прошарки населення, консервативних – заможні верстви. Соціалістичні партії очолювали зазвичай молоді люди, студенти; ліберальні – вихідці з інтелігенції; консервативні – представники заможних верств. Однак після перемоги більшовизму всі політсили, за винятком ВКП(б) були заборонені. Мотиви цього рішення досить влучно сформулював колишній член УПСР, який прийняв червону ідеологію, хоча й не сповідував багато в чому позицію комуністів щодо України: «…ділитися владою з іншими партіями ми не маємо заміру і не будемо». І власне, упродовж 70 років існувала монопартійна система як у Радянському Союзі, так і в Україні.

Багатопартійність була відновлена наприкінці ХХ століття. Процес вітчизняного партогенезу, надзвичайно складний, суперечливий, неоднозначний у дефініціях і трактуваннях, характеризується особливістю назв; одіозністю постатей лідерів (декому з них вдавалося створити по кілька партій); відмінністю програм, ідеологій; кардинальною зміною найменувань; проросійською орієнтацією певної кількості політсил; асоціюванням лідера з партією, очільником якої він ніколи не був; єдиною у світі анархічною політсилою, купівлею-про­дажем і, нарешті, несформованою партійною системою. За роки незалежності в Україні діяло майже 300 партій.

Читайте також: Олександр Сич: «У частини українського суспільства в душах досі живе імперія»

Першою зареєстрованою ще в УРСР була Українська республіканська партія (5 листопада 1990 року, реєстраційний номер 4), яка у програмі чітко виражала консервативне спрямування. Згідно із нею, УРП виступала як носій традиційних консервативно-лібе­ра­ль­них і християнських цінностей, партія респектабельного націонал-консерватизму, виваженого радикалізму. Позиціонувала себе як правоцентристська. Очолив її колишній політв’язень, дисидент Левко Лук’яненко. Теоретичні постулати УРП вже стали бібліографічною рідкістю з огляду на факт, що найдавніша зареєстрована політсила новітньої держави перестала існувати, об’єднавшись із «Українською платформою» і взявши назву «Українська платформа «СОБОР». Єдине, що не дає забути її цілком, – це реєстраційний номер 4 і дата реєстрації 5 листопада 1990 року (тоді як «Українська платформа» одержала свідоцтво 27 березня 2009-го). Так робиться історія: партія з кількарічним «стажем» перетворюється на найдавнішу. Щоправда, про ідейні постулати й «ідейне обличчя» політсили тут не йдеться взагалі.

В українських партій, створених після другої половини 2011 року, програми відсутні взагалі 

Ліберальні ідеї включені до великої кількості програм українських політичних партій. Власне, багато із цих документів є синтезом консервативних, ліберальних та соціалістичних ідей.
Партії радикального спрямування представляли такі утворення, як Українська на­ціо­нальна асамблея (1996, очільник Олег Вітович), Со­ціал-національна партія України (згодом Всеукраїнське об’єд­­нання «Свобода»; 1995, очільник Ярослав Андрушків), Конгрес українських націоналістів (1992, очільниця Ярослава Стецько) та ін. Об’єднує їх ідея інтегрального націоналізму з усіма притаманними йому рисами. Для націонал-радикалів першорядною і найвищою цінністю є нація, безумовний пріоритет надається національній державі. Програма ВО «Свобода» 2004 року визначила європейський україноцентризм стратегічним курсом держави, згідно з яким вона прагне стати не лише географічним, а й геополітичним центром Європи. Був там також розділ «Крим і Севастополь. Встановлення конституційного порядку та забезпечення стабільного розвитку». На сьогодні він видається надзвичайно актуальним.

У березні 2014 року українська багатопартійність, схоже, досягла певного апогею. Адже ніколи в нас іще не було такої кількості партій – 205. Чи задумуються їхні лідери над тим, а чи є електорат у стількох політсил. Тоді як лише близько 5% населення України – це їхні члени.

Соціальна база ні лідерів, ні партії особливо не турбує. Стратегічне завдання мати 10 тис. підписів громадян України, зібраних не менш як у двох третинах районів не менш як двох третин областей, не є перешкодою для реєстрації партій. Тим більше, що впродовж останніх років цими питаннями опікуються аналітичні фірми (наприклад, «Акценти»), які за помірну плату не тільки зберуть підписи, а й напишуть програму. Щоправда, іноді трапляється так, що ці установчі документи нагадують братів-близнюків із дуже незначною відмінністю (одна програма написана українською мовою: партія «Нове життя»; друга – російською: «За справедливість і добробут»). Заради щирості зазначимо, що політсили взагалі не переймаються програмами. Оскільки обсяг останніх не регламентований Законом «Про політичні партії в Україні», то його визначають дуже по-різному. Хтось не переобтяжує себе цим узагалі, втиснувши програму в одну сторінку. Так, було у випадку з партією «Громадський контроль». Прикладів чимало.

Читайте також: Вектори без Віктора: геополітичні концепції кандидатів у президенти

Іще однією прикметною рисою сучасного партогенезу є відсутність програм для широкого загалу (вони виключно для подачі на реєстрацію). Незважаючи на величезні інформаційні можливості, програми партій, створених після другої половини 2011 року відсутні взагалі. Не представлені вони і своїми сайтами в мережі. Жодної інформації про установчі з’їзди, керівників партії та й власне саму політсилу. Тобто новостворені партії зовсім не зацікавлені в оприлюдненні своїх ідей, а значить і у власному електораті. Постає питання: а чи відтворено в їхніх програмах «ідеологічне обличчя»?
Водночас є партії, які заявляють, що вони ідеологічні. Так себе позиціонувала Українська партія респонсизму, яка виступала за створення Великої Української Держави на основі федерації, поділ влади на державну й місцеву, а також першої з них на п’ять гілок, із відмінними від наявних інстанціями. Цій партії у вересні 2010-го було відмовлено в реєстрації. Однак уже 7 вересня 2011-го вона була зареєстрована Мін’юстом. Хоча згодом таки заборонена.

Базовою політичною ідеологією Меритократичної партії України є соціальний лібералізм: індивідуальна та економічна свобода, розумно обмежена принципами справедливості й солідарності.
Українці далекі від ідеології респонсизму та меритократії, і навряд чи звичайний громадянин знає значення цих термінів, годі вже й казати про відповідні ідеї.

Популярності зажила в Україні й соціал-демократична та соціалістична ідеологія, представлена великою кількістю партій – як діючих, так і тих, які з різних причин припинили свою активність. У програмних засадах демонстрували зв’язок з ідейними попередниками, фіксували відданість ідеологічним традиціям.

Частина партій, що створювалися після розпаду Радянського Союзу, проголошувала основним гаслом слов’янську інтеграцію. Це Партія слов’янської єдності України, Слов’янська партія, Русько-Український союз, «За Русь единую» та ін. Щоправда, ця ідея дуже швидко набула змісту російського націоналізму і власне заснування та утвердження прокремлівських партій, які відстоювали б «створення Союзу суверенних держав братніх народів», «єдиного економічного простору з Росією та Білоруссю»). Викликає подив багато запитань, пов’язаних із реєстрацією політичних партій. 5 червня 2003 року зареєстровано Слов’ян­сь­кий народно-патріотичний союз, який у листопаді 2005-го змінив назву (і це затвердило Міністерство юстиції) на «Політична партія України «Партия политики Путина» (у грудні 2008-го – на «Політична партія України «Русь единая»). Політсилу із прізвищем президента сусідньої держави у назві зареєстрували, натомість партії, найменованій «Сер Генрі», відмовили. Коментарі тут зайві. На сьогодні в Україні близько 30 партій проросійської орієнтації.

Читайте також: Юрій Луценко: «Необхідно зупинити квотно-партійну анархію»

Із легкістю реєструвались у нашій державі політсили, що сповідували ідеологію російської фінансової піраміди МММ. Зокрема, 12 квітня 2012 року отримала відповідне свідоцтво партія «Ми Маємо Мужність». Адресою її керівних органів було місто Вінниця, лідером – Ігор Авдєєв (вінничанин, колишній спортсмен, стотисячник МММ, на час реєстрації політсили – фітнес-тренер). Засновник фінансової піраміди «МММ-2011» Сєрґєй Мавроді на форумі зазначив: «Офіційно зареєстровано нашу партію МММ в Україні». Щоправда, проіснувала вона дуже мало. Однак, уже 15 липня 2013 року додалася до офіційно визнаних іще одна політсила з тією самою абревіатурою – «Ми Маємо Мету». Її очільником став Денис Пушилін (народився в Макіївці, балотувався в окрузі № 94, Київська область, на повторних виборах народних депутатів України у 2013 році від партії «Ми Маємо Мету», організатор проросійських мітингів у Донецьку в квітні 2014-го, заступник самопроголошеного губернатора Донеччини Павла Ґубарєва), адресою – Київ.

У зв’язку з окупацією Кри­му Росією постає питання про існування партій, місцезнаходженням яких є міста Севастополь («Русский блок») та Сімферополь («Русское Единство», голова Сергій Аксьонов; «За справедливість і добробут»). А водночас актуалізується і проблема функціонування українських політичних партій на території Криму.

Це лише окремі штрихи до окреслення ідеологій сучасних українських політсил. Значною перешкодою і для аналізу, і для функціонування партій є їхня закритість. Адже здійснити їх ідеологічну ідентифікацію за відсутності доступу до програм неможливо. Політична реальність вимагає суттєвих змін до Закону «Про політичні партії України».


Матеріали за темою:

--> --> -->
Реклама
Останні публікації згорнути
  • Тиждень поспілкувався з головою Проектного Офісу Реформ Міністерства оборони про перспективи реформування оборонної сфери в співпраці із західними партнерами.
    28 травня, Богдан Буткевич
  • Позаблокова Фінляндія адаптує свою оборонну стратегію відповідно до вимог часу
    28 травня, Анатолій Шара
  • 14 травня у кварталі Сонячний у Луганську в приміщенні супермаркету «Абсолют», що працював ще кілька днів тому, відкрився великий і сяючий новими кольорами «Спар» із величезною вивіскою «7:00 — 22:00». Якщо брати мірки довоєнні, то хіба це подія? Так, відкриття чергового супермаркету у великому місті — майже буденне явище.
    28 травня, Яна Вікторова
  • Які шанси має Петро Порошенко досидіти в кріслі президента України до кінця терміну й чи зможе повернутися туди вдруге
    28 травня, Роман Малко
  • Святошинський районний суд відмовився прийняти самовідвід присяжних у справі колишніх «беркутівців» Сергія Зінченка та Павла Аброськіна і прийнявся за розгляд по суті.
    28 травня, Станіслав Козлюк
  • Що таке команда Петра Порошенка і які в ній центри впливу
    27 травня, Богдан Буткевич
Новини партнерів 24tv.ua
Новини партнерів RedTram
Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
работа Харьков оптимизатор любовный гороскоп на год Жеральдин Пайя http://avtosale.ua/
©2007-2016 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS
Interfax

Будь-яке копiювання, публiкацiя, передрук чи наступне поширення iнформацiї, що мiстить посилання на "Iнтерфакс-Україна", суворо забороняється. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено