Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Передплата Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи Приватна урбаністика
11 квітня, 2014   ▪   Ігор Лосєв   ▪   Версія для друку

Кого карати за співпрацю з окупантом?

Офіційний Київ хоче назвати будь-яку співпрацю з російською адміністрацією в Криму актом колаборації, хоча сам не квапиться захищати права українців на півострові
Матеріал друкованого видання
№ 15 (335)
від 10 квітня, 2014
Кого карати за співпрацю з окупантом?

Після остаточного (на сьогоднішній день) захоплення Росією Криму цілком логічними видаються спроби української влади юридично протистояти іноземній анексії наших територій. У цьому контексті треба розуміти і законопроект нардепа від «Батьківщини» Сергія Соболєва про статус окупованих територій. У ньому передбачено чимало справедливих обмежень на економічну діяльність країни-окупанта в автономії, на видобуток корисних копалин, на перевезення товарів, логістику тощо. Зокрема, йдеться про санкції до тих компаній РФ і третіх країн, чиї літаки чи судна здійснюватимуть рейси на окуповані території.

У цьому немає нічого нового. Якщо ви, приміром, без дозволу влади Республіки Кіпр відвідаєте так звану Турецьку Республіку Північного Кіпру, окуповану військами Туреччини, то ви не зможете в’їхати на грецьку частину острова. Якщо відпочиватимете в Абхазії чи Південній Осетії, матимете проблеми з відвіданням Грузії. Жителі Криму не зможуть бувати в країнах Європейського Союзу, США, Канаді і тих державах, делегації яких проголосували в Генеральній Асамблеї ООН за збереження територіальної цілісності України (таких виявилося рівно 100).

Цілком можливо, Путін начхає на небажання кримських росіян дозволити будь-яку кримськотатарську автономію і щось таки дасть, аби ізолювати кримських татар від України і Заходу

Однак у цьому загалом потрібному законопроекті є слабкі місця. Особливо в тому, що стосується відповідальності за колабораціонізм. Колабораціонізм – це співпраця з окупантом, ворогом держави, громадянином якої особа є чи була до захоплення. Коли Червона армія в 1941–1942 роках тікала на схід, залишаючи під нацистською окупацією десятки мільйонів підданих червоної Москви, колаборантом уважали будь-кого, хто навіть просто заробляв на прожиття, працюючи в дозволених загарбником установах. Вважалося, що справжня радянська людина повинна героїчно померти від голоду, бойкотуючи агресорів. Цікаво, що коли в 1944-му з Криму депортували місцевих вірменів, їх звинуватили в тому, що вони під окупацією вели дрібну приватнопідприємницьку діяльність: торгували, ремонтували взуття, шили одяг тощо.

Читайте також: Кримінальна політика і політична кримінальщина у Криму

У законопроекті Соболєва будь-яка вимушена співпраця з російською владою в Криму оголошується колабораціонізмом.

Однак постає просте питання: як жити в автономії приблизно 500 тис. українців і 300–350 тис. кримських татар, повністю ігноруючи окупантів? Хіба Українська держава цілком візьме їх на своє утримання? Навіть якби вона мала такий намір, ті ж таки загарбники обов’язково перешкоджатимуть його здійсненню. Як бути службовцям, учителям, лікарям, дрібним підприємцям, діяльність яких регулюють державні структури (тепер РФ)? Як бути студентам і школярам? Адже не вступати в жодні контакти з окупаційними структурами для них нереально… Та й чи можна вважати колабораціоністами жителів Галичини та Волині під владою Польщі у 1920–1939 роках? Проте їм доводилося вельми тісно спілкуватися з польською владою…

Напевно, колабораціонізмом треба вважати тільки участь у якихось акціях проти Української держави, у переслідуваннях прихильників України, у викоріненні на окупованих теренах української та кримськотатарської мов і національно-освітніх та культурних установ, у пропагандистських спецопераціях загарбників тощо. Звичайна трудова діяльність заради шматка хліба зрадою вважатися не може. Днями в ефірі одного з найпопулярніших ток-шоу кримська українка, вдова і мати двох неповнолітніх дітей запитала Арсенія Яценюка, як їй бути, адже без паспорта РФ вона стає в Криму людиною поза законом і без засобів для існування. Прем’єр патетично виголосив щось дуже патріотичне, але конкретно так і не відповів. Чому б саме для жителів тимчасово окупованих територій не зробити виняток із правил і не дозволити, враховуючи такий форс-мажор, подвійне громадянство? Коли люди в Криму зберігали б український паспорт і вимушено користувалися б паспортом РФ? Можна, звісно, всіх їх оголосити колаборантами і зрадниками й назавжди розірвати людські зв’язки між Україною та її громадянами в Криму…

Читайте також: Агресія Росії: генеза, мета, способи протидії та правові наслідки

Тут є ще одне моральне питання щодо того, хто перед ким більше винний. Чи має Українська держава моральне право звинувачувати громадян, які живуть на півострові, якщо вона та її військово-політичне керівництво не захистили тих людей від іноземної збройної агресії і без жодного пострілу віддали під окупацію? Може, саме цьому керівництву треба звітувати за свої дії перед Військовим трибуналом? У всіх державах за такі національні катастрофи карають дуже жорстоко.

Персонально представникові «Батьківщини» Сергію Соболєву: три найвищі посади в державі – в. о. президента і в. о. Верховного головнокомандувача, голови Верховної Ради і прем’єр-міністра – під час названих трагічних подій посідали його партайгеносе з «Батьківщини». Є питання до ВО «Свобода» та його висуванця на посаду голови військового відомства…

Сьогодні певна частина українських військових у Криму перейшла на службу до Збройних сил РФ. Так, це однозначне порушення присяги на вірність Україні. Однак як бути з тими політичними керівниками, генералами й адміралами в Києві, що кинули своїх військових на півострові напризволяще, не даючи адекватних наказів, нічого не роблячи для розблокування оточених частин, не дозволяючи оборонятися і застосовувати зброю?

А коли запізнілий дозвіл таки дали, це було зроблено цілком по-єзуїтськи, мовляв, дійте за обставинами й беріть усю відповідальність на себе, а ми ні за що не відповідатимемо. Тому чимало військовослужбовців почуваються зрадженими і підставленими офіційним Києвом, кинутими на поталу окупантам. Вельми показово, що ті українські військові, що виїхали з Криму, щоб і далі служити Україні, до тих своїх колег, що вчинили інакше, за їхнім твердженням, претензій не мають, не засуджують їх. Ось над цим треба замислитися у владних кабінетах Києва.

Читайте також: Як врятувати Україну?

В історії українського війська таке вже було. Згадаймо доволі сумнівні домовленості Симона Петлюри з Польщею, коли Українська галицька армія, вважаючи це (небезпідставно) зрадою, опинилася спочатку в таборі російських більшовиків, у якому стала називатися ЧУГА (Червона українська галицька армія). В основі того, що сталося, були недолугість і бездарність політиків, їхнє невміння й небажання наполегливо вчитися, швидко робити висновки, а головне – не втікати від відповідальності.

Не знаю, чи стануть в офіційному Києві оголошувати колаборантами кримських татар, але вони, кинуті всіма, також будуть змушені пристосовуватися до реалій. Бо невідомо, скільки триватиме окупація, а народ має вижити і зберегтися. Звісно, певне порозуміння чи принаймні позитивний нейтралітет із боку кримськотатарського народу дуже потрібен Путіну як аргумент у полеміці проти Заходу, мовляв, татари змирилися зі зміною статусу півострова і все можна спустити на гальмах.

Не виключено, що Путін, щось таки запропонує кримським татарам, можливо, навіть якісь форми автономної національної державності в Криму, приміром, кілька автономних районів, де татари становлять не менш як 30% населення (Бахчисарай, Джанкой, Судак, Алушта, Карасубазар). Якщо це зробить Путін, Україні буде дуже важко повернути Крим. Тому наша влада повинна діяти так, як вона зазвичай діяти не здатна: на випередження.

Читайте також: Каїне, де твій брат Авель?

Верховна Рада України має швидко ухвалити закон про визначення права кримськотатарського народу на створення Кримськотатарської автономії. Бо поки нічого подібного в українському парламенті не відбувається, президент Республіки Татарстан (суб’єкт РФ) Рустам Мінніханов готує зустріч російського президента з головою Меджлісу Рефатом Чубаровим. Цілком можливо, Путін начхає на небажання кримських росіян дозволити будь-яку кримськотатарську автономію і щось таки дасть, аби ізолювати кримських татар від України і Заходу й намалювати їм якусь (звісно, сумнівну!) етнічну перспективу в складі «великої Росії». Це абсолютно небажаний для України варіант розвитку подій на окупованих територіях, і тут київська влада має діяти якомога активніше. Необхідно створити спеціальну державну структуру, приміром Комітет допомоги окупованим територіям, який став би центром координації всіх зусиль щодо їх повернення, підтримував би постійні контакти з кримськими татарами й тамтешніми українцями, моніторив би порушення прав громадян України на півострові тощо. Треба діяти, бо слова, заклики, декларації не зупинять зовнішні сили, що мають на меті ліквідацію України як суверенної та цілісної держави.




Матеріали за темою:

Реклама
Останні публікації згорнути
  • Експертиза, яка дає змогу вийти за межі лише виробництва культурного проекту й піднятися до рівня стратегування і, що головне, втілення тих стратегій у життя, — це дуже рідкісна річ в українському культурному середовищі. У наших реаліях навіть міністр культури має бути бодай трохи митцем, але чомусь не обов’язково професійним менеджером і політиком, здатним аналізувати статистичні дані, розуміти політичні наслідки слів та дій, а також передбачати ефективність інвестицій.
    18 листопада, Тетяна Філевська
  • На балконі нашого офісу Вася смачно затягується цигаркою, яку підкурює від іншої цигарки, і продовжує свій монолог у мій бік, але вже й не дивиться на мене: — Так, а ще мені треба, щоб ти начитав для радіо українські класні прислів’я, ще картинка, ще... — я вже й не слухаю. Усі його слова далі звучать як «бла-бла-бла», а в моїй голові народжується діалог для опонування.
    18 листопада, Тарас Білка
  • Івона Костина, заступниця керівника громадської організації «Побратими», яка займається психосоціальною адаптацією ветеранів, була координатором команди Іnvictus Games в Україні. У вересні в рамках цих ігор в Канаді вона відвідала дві тематичні конференції й поділилася отриманим досвідом.
    17 листопада, Ганна Чабарай
  • Кажуть, якщо довго й наполегливо про щось мріяти, мрія обов’язково здійсниться. Можливо, українські політики в це не вірять, але після Революції гідності вони справляли враження безнадійних, але наполегливих мрійників, бо використовували чи не кожну можливість, щоб публічно заявити про необхідність «плану Маршалла» для України.
    17 листопада, Любомир Шавалюк
  • Велика чистка в Саудівській Аравії: Мугаммад ібн Салман посуває конкурентів на владу
    17 листопада, The Economist
  • Запекла боротьба точиться навколо Укрзалізниці з моменту перетворення її на ПАТ у жовтні 2015-го. За цей час там п’ять разів міняли керівників, вона виводилася з підпорядкування Мінінфраструктури й повернулася назад. Усе це відбувається на тлі корупційних скандалів, реформаторських невдач і зростання збитковості. Проблеми УЗ виходять далеко за межі владних кабінетів і корпоративної бухгалтерії, оскільки вона забезпечує 50% усіх пасажирських і понад 80% вантажних перевезень країни. І якщо найближчим часом там не почнуться ґрунтовні реформи, вона може стати серйозною перешкодою для розвитку країни.
    17 листопада, Максим Віхров
Новини партнерів 24tv.ua
Новини партнерів
Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
©2007-2017 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS

Матеріали, позначені як "Новини компаній" розміщуються на правах реклами. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено.